ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" квітня 2015 р. м. Київ К/800/60830/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),

суддів Ланченко Л.В.,

Пилипчук Н.Г.,

при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.06.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 року

у справі № 826/4909/13-а

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби,

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Селтік»,

про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, і ухвалити нове рішення.

У судовому засіданні представники позивача та представник третьої особи касаційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової перевірки Комунального підприємства виконавчого органу Київради Київської міської державної адміністрації «Київкомунсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року, відповідачем складено акт від 29.11.2012 року №2004/22-90-33745659, яким встановлено, зокрема, порушення пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про додаток на додану вартість»; п. 201.10. ст.201., п. 11 підрозділу 2 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 485 381, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.12.2012 року № 0011002290, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 485 381, 00 грн. за основним платежем та 121 345, 25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства у періоді, що перевірявся, та правомірності спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій необґрунтованими, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі та не підтверджених доказами, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно із пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп», ТОВ «Сігма Сервіс», ТОВ «Преображеніє», ТОВ «Лоу Консалт», ТОВ «Селтік».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив зокрема, із доводів акта перевірки про безпідставне формування податкового кредиту позивачем по виписаних податкових накладних ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп», ТОВ «Сігма Сервіс», ТОВ «Преображеніє», ТОВ «Лоу Консалт» за період грудень 2009, квітень 2010 року, березень 2010 року, жовтень 2010 року.

Як вбачається із акта перевірки, підставою для даних висновків податковим органом стали факти щодо анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що судами безпідставно залишено поза увагою відповідні дати, з настанням яких пов'язуються відповідні події, оскільки з акта перевірки вбачається, що вони відбулися після видачі податкових накладних відповідними контрагентами.

Таким чином, судами не з'ясовано наявність відповідного права у вказаних контрагентів виписувати податкові накладні на момент здійснення господарських операцій. Крім того, розшифровки податкових зобов'язань, на підставі яких податковий орган зробив висновок про розбіжності задекларованих сум податкового кредиту та сумами податкових зобов'язань, у матеріалах справи відсутні.

Іншою підставою для відмови у задоволенні позову стали висновки податкового органу щодо порушення позивачем п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України в результаті формування податкового кредиту у грудні 2011 року на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Селтік» у жовтні 2011 року на загальну суму 437 927, 00 грн., оскільки вони не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 11 підрозділу 2 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року.

Разом з тим, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, абз. 9 п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України передбачав, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

У цьому нормативному приписі при визначенні обмежень на право віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту вживається з'єднувальний сполучник «та», що означає застосування кількох елементів одночасно - «обидві складові (умови) як рівноправні». У даному контексті такими умовами є: 1) відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; 2) порушення порядку заповнення податкової накладної.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про неправильність висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту за умови недотримання ним однієї з умов, регламентованих абз. 9 п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України.

Разом з тим, наявна у матеріалах справи квитанція №2, яка свідчить про надсилання позивачем заяви про відмову постачальника надати податкову накладну, судами не досліджена.

В свою чергу також не перевірено доводи відповідача щодо ненадання разом із заявою відповідної скарги та інших документів, відповідно до вимог зазначеної вище статті Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції, погоджуючись із доводами податкового органу щодо наявності порушень в цій частині позову, також не дослідив відповідних обставин у справі та не вірно застосував норми матеріального права, зокрема положення п. 201. 10. ст. 201 Податкового кодексу України.

Судом апеляційної інстанції взагалі не зазначено норм податкового законодавства, на підставі яких він погодився із висновками суду першої інстанції та якими керувався при прийняття рішення.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Слід зазначити, що за змістом частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасної їх подачі.

Встановивши, що надані сторонами докази є недостатніми для встановлення обставин справи, суд з власної ініціативи має право вжити необхідні заходи для витребування належних доказів.

В порушення вказаних положень КАС України висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблені лише на підставі даних акту перевірки щодо порушень позивачем вимог податкового законодавства.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.06.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 року у справі № 826/4909/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук