Справа № 2 - 856 / 08 р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 грудня 2008 року Бережанський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого суду судді Крамаря В. М.
при секретарі Осадці М. Ю.
з участю адвоката ОСОБА_1
з участю представника ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бережанах цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третіх осіб без самостійних вимог Бережанської міської ради, Бережанського об'єднаного комунального підприємства „Житло” про усунення перешкод в користуванні спільним коридором та розподіл санвузла і спільного коридору, -
ВСТАНОВИВ:
В вересні 2008 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні спільним коридором та розподіл спільного коридору.
В позовній заяві позивачка вказала, що вона проживає у своїй власній квартирі АДРЕСА_1. В квартирі АДРЕСА_2 проживає її сусід по квартирі, відповідач по справі ОСОБА_4. Вхідний коридор до квартир сторін розміром 3,9 м. кв. знаходиться у їхньому спільному користуванні, що підтверджується договором купівлі - продажу нею комунальної квартири від 16. 10. 1992року.
Однак відповідач на протязі останніх років чинить позивачці всілякі перешкоди у користуванні спільним коридором. Так, відповідач поміняв замки, у зв'язку з чим ОСОБА_3 не завжди має можливість попасти у свою квартиру, коли до неї приходять знайомі. Не дивлячись на те, що позивачка перебуває вдома, відповідач не впускає їх до неї, мотивуючи тим, що її немає вдома або ж що така тут не проживає. Таким чином, вона не має можливості вільно вийти або ж зайти з вулиці до своєї власної квартири. Крім цього, ОСОБА_4 постійно грюкає дверима, які переставив з ванної кімнати просто поряд з її дверима до квартири.
Спільний коридор розташований так, що є реальна можливість перегородити його навпіл, так, щоб вона могла вільно заходити до своєї квартри , а відповідач - до своєї.
У зв'язку з викладеним просила винести рішення, яким усунути перешкоди в користуванні коридором, який є у спільному користуванні та провести розподіл коридору, що є у їхньому спільному користуванні у рівних частках між нею та відповідачем.
До судового розгляду позивачка уточнила свої позовні вимоги, просила розділити між нею та відповідачем коридор та санвузол, так як до поселення відповідача по справі в квартиру АДРЕСА_2 санвузол перебував у спільному користуванні квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.
В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримують, просять їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_4 позов не визнає. Пояснив, що він з ОСОБА_3 проживає по сусідству. Вхід до його квартири та квартири позивачки здійснюється через коридор площею 3,9 м. кв., однак позивачка по справі має можливість заходити до своєї квартири через інші двері, так як вона розширила свою квартиру за рахунок частини загального коридору, загородивши його і там є вхід з вулиці. Перешкод в користуванні коридором площею 3,9 м. кв. він не чинить, ним справді було проведено заміну замка в дверях, що ведуть з загального коридору до вказаного коридору у зв'язку з тим, що старий замок зламався і на наступний день він дав позивачці копію ключа від нового замка. На рахунок того, що позивачка не завжди має можливість попасти у свою квартиру, то його вини в цьому немає, так як: ОСОБА_3 має ключ від дверей, що ведуть до коридору, а чому не носить його з собою - йому невідомо, коридор замикають на ключ в зв'язку з тим, що там зберігаються речі. Таких випадків, щоб він чи хтось інший не пустив позивачку до коридору, не знає. Випадків, щоб позивачка була вдома, а він не пускав її знайомих до неї, мотивуючи тим, що останньої немає вдома або що така тут не проживає, не було. Вважає, що провести розподіл коридору, що є у їх спільному користуванні, в рівних частинах неможливо у зв'язку з тим, що розмір коридору малий і згідно роз'яснень, які йому дали в міській раді, це неможливо згідно державних будівельних норм. Проводити розподіл санвузла, який належить до його квартири, немає жодних підстав, так як з того часу, як він поселився в квартирі АДРЕСА_2, цей санвузол було закріплено за його квартирою. Це приміщення входило до площі його квартири, за яку сплачував квартирну плату і вказаний санвузол приватизовано ним разом з іншими приміщеннями, що входять до складу квартири. Позивачка має свій санвузол і при укладенні договору купівлі - продажу комунальної квартири від 16. 10. 1992 року, остання санвузол, що належить до квартири АДРЕСА_2, не викуповувала і на нього не претендувала. В зв'язку з викладеним, просить в задоволенні позовних вимог відмовити.
Представник Бережанського об'єднаного комунального підприємства „Житло” - Гриник С. І. Вважає, що позов безпідставний у зв'язку з тим, що згідно з особовими рахунками, наявними в Бережанському об'єднаному комунальному підприємстві „Житло”, санвузол в будинку АДРЕСА_1, що прилягає до коридору площею 3,9 кв. м., через який здійснюється вхід до квартир № 2 і 3, належить до квартири АДРЕСА_2, яка в цей час належить відповідачу по справі; поділ коридору площею 3,9 кв. м., через який здійснюється вхід до квартир № 2 і 3 в будинку АДРЕСА_1, є неможливим і буде суперечити державним будівельним нормам, так як в разі поділу коридору його ширина буде становити менше 1,6 м.; стосовно того, що чиняться перешкоди в користуванні коридором ОСОБА_3 відповідачем, йому нічого не відомо, заяви про перешкоди в користуванні коридором до Бережанського об'єднаного комунального підприємства „Житло” від ОСОБА_3 не надходили.
Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних мотивів.
З рішення виконавчого комітету Бережанської міської ради народних депутатів № 181 від 30 червня 1992 року „Про продаж державних квартир” випливає, що було вирішено продати квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 продажною вартістю 2933 (дві тисячі дев'ятсот тридцять три) крб.65 коп. і доручено головному інженеру ЖЕК Журовському М. В. підписати договір купівлі - продажув Бережанській нотконторі.
З договору купівлі - продажу комунальної квартири, укладеного між Бережанською міською радою та ОСОБА_3, посвідченого 16 жовтня 1992 року державним нотаріусом Бережанської державної нотаріальної контори за реєстровим номером 4482, вбачається, що Бережанська міська рада на підставі рішення Бережанської міської ради народних депутатів від 30 червня 1992 року за № 181 продала, а ОСОБА_3 - купила займану нею двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка складається з: підвалу площею 8,9 кв. м., коридору площею 3,9 кв. м. в спільному користуванні, 2-1 кімнати площею 11,4 кв. м., 2-2 кімнати площею 17,3 кв. м., 2-5 кухні площею 5,6 кв. м., всього - 28,7 кв. м. жилої площі.
Згідно з паспортом НОМЕР_1 виданим Бережанським РВ УМВС України в Тернопільській області 22 грудня 1998 року,ОСОБА_3 зареєстрована АДРЕСА_1, з 16 листопада 1971 року.
З рішення виконавчого комітету Бережанської міської ради народних депутатів № 62 від 24. 3. 1986 року „Про дозвіл на будівництво, добудову і перебудову” вбачається, що ОСОБА_3 дозволено добудувати кладовку АДРЕСА_1, вказана кладовка в договорі купівлі - продажу від 16 жовтня 1992 року зазначена як кухня площею 5,6 кв. м..
Висновком комісії Бережанської міської ради від 8 квітня 2003 року рекомендовано виконкому Бережанської міської ради дати дозвіл гр. ОСОБА_3 на узаконення самовільного перепланованих приміщень кухні площею 5,6 кв. м. під санвузол і житлової кімнати площею 11,4 кв. м. під кухню АДРЕСА_1. З доданої до вказаного висновку схеми видно, що позивачці належить коридор загального користування площею 1,95 кв. м., що становить половину площі спірного коридору, кухня площею 11,4 кв. м. Санвузол площею 5,6 кв. м. та житлова кімната площею 17,3 кв. м., інші приміщення до складу квартири № 2 не входять.
Згідно з рішенням виконавчого комітету Бережанської міської ради № 56 від 22 квітня 2003 року „Про дозвіл на приведення самочинного будівництва до вимог діючого законодавства” дано дозвіл на приведення у відповідність до вимог діючого законодавства самочинного будівництва, а саме: самочинно перепланованих приміщень - кухні площею 5,6 кв. м. під санвузол і житлової кімнати площею 11,4 кв. м. під кухню ОСОБА_3 АДРЕСА_1.
З плану, виданого Бережанським ОКМБТІ 10. 06. 2003 року вбачається, що до складу квартири № 2 входять приміщення 2-1 площею 11,4 кв. м., 2-2 площею 17,3 кв. м., 2-3 площею 5,8 кв. м., 2-4 площею 8,9 кв. м.. Площа коридору, через який здійснюється захід до вказаної квартири, на плані не вказана, інші приміщення, які зв'язані з вказаною квартирою, на плані відсутні.
Згідно з відповіддю Бережанської міської ради Тернопільської області № 2549 від 04. 11. 2008 року ОСОБА_4, у відповідності до державних будівельних норм ДБН В.2.2.15.2005 „Житлові будинки” ширина внутріквартирних коридорів, які йдуть до житлових кімнат, повинна бути не менше 1,1 м, а коридорів загального користування - не менше 1,6 м.
З акту комісії по розгляду заяви ОСОБА_5, жительки АДРЕСА_3 від 16. 02. 2008 року, вбачається, що гр. ОСОБА_3 самовільно переплановано кладовку (5,6 кв. м.) під кухню, а згодом цю ж кухню під санвузол.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що вона проживає по сусідству з позивачкою приблизно 10 - 15 років, а відповідач по справі це її чоловік. І їй відомо, що санвузол, з приводу якого подала позов ОСОБА_3, належав до квартири, в якій вона проживає разом з чоловіком, ще ОСОБА_7, який проживав в квартирі до їхнього поселення в це приміщення. Про те, щоб її чоловік ОСОБА_4 чинив перешкоди позивачці в користуванні коридором, через який здійснюється вхід до їх квартир, їй невідомо. Також їй невідомі факти про те, щоб її чоловік не впускав знайомих ОСОБА_3 до неї в квартиру, коли та була вдома.
Свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона проживає в будинку АДРЕСА_4, сторони по справі - це її сусіди. Відносини між ними були нормальні і їй відомо, що відколи в будинку проживає сім'я ОСОБА_3, то останні та ОСОБА_3 мають окремі санвузли. Перед ОСОБА_3 у його квартирі проживав ОСОБА_7, чи користувався санвузлом тільки він, чи і позивачка по справі також - не пам'ятає.
Свідок ОСОБА_7 пояснив, що він проживав в будинку АДРЕСА_2 в 1990 - 1993 роках, його квартира складалася з кухні, кімнати та санвузла, яким користувався тільки він. ОСОБА_3 проживала в сусідній квартирі № 2 і мала свій санвузол.
Свідок ОСОБА_9 пояснила, що вона давно знає позивачку по справі, і зі слів позивачки їй відомо, що відповідач не пускає до ОСОБА_3 її знайомих. ОСОБА_4 чинить перешкоди позивачці, у користуванні приватизованими ним ванною і туалетом. В її присутності не було таких випадків, щоб ОСОБА_4 перешкоджав ОСОБА_3 користуватися коридором, була в позивачки два рази. Позивачка влітку виїжджає на заробітки в Одеську область і одного разу залишила їй ключі від квартири, щоб вона поливала квіти в її квартирі, однак не дала їй ключів від коридору, а ОСОБА_4 не пустив її до коридору, сказавши, що ОСОБА_3 немає.
Дослідивши та оцінивши докази, суд встановив такі обставини та правовідносини.
Ст. 391 ЦК України передбачено захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. ОСОБА_3 перешкоди в користуванні коридором ОСОБА_3 не чиняться, оскільки судом встановлено, що сторони мають туди однаковий доступ, кожна із сторін має ключ від дверей, що ведуть в спільний коридор. Твердження позивачки про те, що відповідач не впускає до неї її знайомих стверджуючи, що тої немає вдома не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом доказів поданих сторонами по справі. Пояснення свідка ОСОБА_9, що ОСОБА_4 не впустив її в спільний коридор, щоб та могла зайти до квартири ОСОБА_3, яка перебувала в Одеській області на заробітках, і полити там квіти, не підтверджують твердження позивачки, що відповідач не впускає до неї знайомих, бо ОСОБА_3 дійсно не була вдома і сама підтвердила це в судовому засіданні.
ОСОБА_3 є співвласником коридору через, який здійснюється вхід в квартиру останньої та відповідача, відповідно до договору купівлі - продажу комунальної квартири позивачці належить Ѕ коридору. Згідно з ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Однак з відповіді Бережанської міської ради Тернопільської області № 2549 від 04. 11. 2008 року вбачається, що у відповідності до державних будівельних норм ДБН В.2.2.15.2005 „Житлові будинки” ширина внутріквартирних коридорів, які йдуть до житлових кімнат повинна бути не менше 1,1 м, а коридорів загального користування не менше 1,6 м, оскільки в разі реального поділу (виділу частки ОСОБА_3) з коридору його ширина буде меншою за встановлену державними будівельними нормами, то поділ коридору неможливий, а вимоги позивачки в цій частині також безпідставні. Ч. 2 ст. 364 ЦК України передбачено, що в разі якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки, однак така вимога позивачкою не заявлена і судом не вирішувалась.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під час розгляду справи судом на підставі поданих суду сторонами по справі доказів позивачкою не доведено, що вона є співвласником, або користувачем чи володільцем санвузла, що належить до квартири відповідача і нею не спростовано твердження ОСОБА_4 про те, що санвузол належить йому на праві власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Згідно з ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу
Враховуючи вищенаведене суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивачки про усунення перешкод в користуванні коридором, який є у спільному користуванні, проведення розподілу коридору, що є у спільному користуванні у рівних частках та розділ санвузла у зв'язку з недоведеністю позовних вимог і як наслідок їх безпідставністю.
Керуючись ст.ст. 13, 15, 16, 364, 391 Цивільного кодексу України, Наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури „Державні будівельні норми України. Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005” від 18 травня 2005 р. N 80, ст.ст. 10, 11, 57, 60, 213, 215 Цивільно-процесуального кодексу України, суд,--
ВИРІШИВ:
Відмовити в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третіх осіб без самостійних вимог Бережанської міської ради, Бережанського об'єднаного комунального підприємства „Житло” про усунення перешкод в користуванні спільним коридором та розподіл санвузла і спільного коридору - за безпідставністю позовних вимог.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Тернопільської області через Бережансьський районний суд шляхом подачі протягом десяти днів з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Рішення набирає законної сили після закінчення строків на його апеляційне оскарження.
Суддя: