Справа № 498/344/15

Провадження № 2/498/167/15.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

16 квітня 2015 року смт. Велика Михайлівка

Великомихайлівський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Рімашевської О.В.,

при секретарі Правда Н.А.

за участю позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Велика Михайлівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, з участю третьої особи Великомихайлівського районного відділу Державної міграційної служби України, про зняття особи з реєстрації, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що він є власником домобудівлі АДРЕСА_1. В даній домобудівлі, крім членів сім»ї позивача, зареєстрована відповідач ОСОБА_2, з якою позивач перебував до 13.12.2011 року в зареєстрованому шлюбі. Посилаючись на те, що відповідач припинила бути членом сім»ї позивача, позивач просить суд зобов»язати Великомихайлівський районний відділ Державної міграційної служби України зняти відповідача з реєстрації постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги. Суду пояснив, що він є власником домоволодіння АДРЕСА_1. Позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, на підставі чого відповідач зареєстрована за вказаною адресою. 13 грудня 2011 року шлюб сторін розірвано. Позивач уклав шлюб з іншою особою, від шлюбу має малолітню дитину, сім»я позивача зареєстрована в домоволодінні АДРЕСА_1. ОСОБА_2 за місцем реєстрації фактично не проживає, проживає за іншою адресою. Позивач наполягає на знятті відповідача з реєстрації. Будь яких фактів того, що реєстрація відповідача у будинку перешкоджає здійсненню позивачем права власності майном позивачем не наведено. Позивач в судовому засіданні мотивував заявлені позовні вимоги своїм особистим бажанням.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала в повному обсязі. Суду пояснила, що вона перебувала з позивачем в зареєстрованому шлюбі, вони спільно проживали в домоволодінні АДРЕСА_1, вона там зареєстрована. Після розірвання шлюбу вона не мала наміру виїжджати з будинку, але позивач обманом та погрозами змусив її виїхати. Іншого житла у власності вона не має. Вказала, що між нею та позивачем укладений договір оренди приміщення, яке входить до складу домоволодіння АДРЕСА_1, яке вона облаштувала для проживання, де періодично проживає. Вказала, що реєстрація постійного місця проживання для неї важлива, оскільки вона є приватним підприємцем.

Представник Великомихайлівського районного відділу Державної міграційної служби в судове засідання не з»явився, надав заяву з клопотанням про розгляд справи за його відсутності. З урахуванням думки сторін, суд вирішив можливим розглянути справу за відсутності представника третьої особи.

Вислухавши пояснення сторін, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов до наступного.

Згідно з копією свідоцтва про право власності № 25 від 09 вересня 2003 року, домоволодіння АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 (а.с.15). Вказаний факт підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.14).

Згідно з довідкою, виданою Полєзненською сільською радою від 02.04.2015 року, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_1 1960 р.н., ОСОБА_4 1985 р.н., ОСОБА_5 2011 р.н., зареєстрована але не проживає ОСОБА_2 1962 р.н.. (а.с.20).

В судовому засіданні позивач вказав, що він та його сім»я проживають в належному йому будинку. Посилань на порушення його прав власності з боку відповідача суду не навів. Також позивач підтвердив, що він уклав з відповідачем договір оренди частини господарського приміщення, яке входить до складу домобудівлі АДРЕСА_1, яким відповідач користується.

Таким чином суд встановив, що між сторонами виник спір з приводу реєстрації постійного місця проживання відповідача за адресою домоволодіння, яке на праві приватної власності належить позивачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За ст.. 150 Житлового Кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок, квартиру, користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України, припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів сім»ї власника квартири (будинку) права користування займаним приміщенням.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Але в судовому засіданні позивач не вказав, в чому саме полягає порушення його прав, як власника будинку; яким чином реєстрація відповідача у будинку перешкоджає позивачу в реалізації його права власності. Позивач не послався на будь-які порушення з боку відповідача правил співмешкання, взагалі не навів підстав того, з яких підстав відповідач має бути знята з постійного місця проживання за спірною адресою. Також суд враховує пояснення сторін щодо того, що між сторонами укладений договір оренди частини приміщення, яке входить до складу домобудівні, позивач чинить перешкоди відповідачу у проживанні за місцем реєстрації.

Відповідно до ст.. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В суді позивачем не підтверджена наявність порушення його прав та інтересів з боку відповідача.

Крім того, частиною другою статті 214 ЦПК України встановлено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частини першої статті 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові ВСУ від 16.01.2012 р. у справі № 6-57цс11 у подібних спірних правовідносинах зазначено, що при розгляді спірних правовідносин має застосовуватись положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» .

Відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

При поданні позову та під час розгляду справи в суді позивач не заявляв вимог про визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням домоволодіння АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Тобто суд не має повноважень виходити за межі заявлених позовних вимог.

Оскільки позивач у цій справі просив вирішити питання про зняття відповідача з реєстраційного обліку постійного місця проживання, при цьому, не просив вирішити питання про позбавлення відповідача права користування житловим приміщенням (не заявляв відповідних позовних вимог), то у суду відсутні правові підстави для задоволення такого позову без вирішення питання про позбавлення відповідача права користування житловим приміщенням.

На підставі наведеного суд дійшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні заявленого позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10, 11,60,61,88 212-215, 209 ч. 3 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 319,321,391 Цивільного Кодексу України, ст. 150, 156 Житлового Кодексу України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, з участю третьої особи Великомихайлівського районного відділу Державної міграційної служби України, про зняття особи з реєстрації - відмовити.

Повний текст рішення складений 21 квітня 2015 року.

На рішення може бути подана апеляція до апеляційного суду Одеської області про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення, через Великомихайлівський районний суд.

Суддя: О.В. Рімашевська