КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2015 р. Справа№ 910/19256/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Авдеєва П.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Ільєнок Т.В.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Говоруха М.В. - за посвідченням,

від позивача: Красовська Ю.Г. - представник за довіреністю,

від відповідача 1: Сімороз І.О. - представник за довіреністю,

від відповідача 2: Курило Т.С. - представник за довіреністю,

від відповідача 3: представник не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва та Приватного підприємства "Ремерцентр"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2014р.

у справі №910/19256/14 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Приватного підприємства "Ремерцентр"

до 1.Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, 2.Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, 3.Державної казначейської служби України

про стягнення 151 894 871,23 грн.

за участю Прокуратури міста Києва.

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2014 року Приватне підприємство "Ремерцентр" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації (далі-відповідач 1), Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі-відповідач 2) та Державної казначейської служби України (далі-відповідач 3) про зобов'язання Державної казначейської служби України перерахувати грошові кошти у розмірі 151 967 951,23 грн. на рахунок Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України; зобов'язання Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України перерахувати грошові кошти в розмірі 151 967 951,23 грн. на рахунок Департамента розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації для оплати виконаних робіт по об'єкту; стягнення з Департамента розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації на користь Приватного підприємства "Ремерцентр" суму вартості виконаних підрядних робіт у розмірі 85 376 336, 21 грн., інфляцію у розмірі 10 159 784,65 грн., 3% річних за порушення умов договору у розмірі 6 757 595,47 грн., збитки у розмірі 49 601 154, 90 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 73 080,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем 3 за договором підряду №26 від 26.07.2010р. не виконані належним чином зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати за виконану роботу.

27.10.2014 року до загального відділу Господарського суду міста Києва позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до яких просив суд зобов'язати Державну казначейську службу України перерахувати грошові кошти у розмірі 158 595 687,73 грн. на рахунок Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України; зобов'язати Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України перерахувати грошові кошти в розмірі 158 595 687,73 грн. на рахунок Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації для оплати виконаних робіт по об'єкту та стягнути з Департамента розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації на користь Приватного підприємства "Ремерцентр" суму вартості виконаних підрядних робіт у розмірі 85 376 336, 21 грн., інфляцію у сумі 14 128 600,00 грн., 3 % річних за порушення умов договору у розмірі 9 416 516,62 грн., збитки у розмірі 49 601 154, 90 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 73 080,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 року у справі №910/19256/14 позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Департамента розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації на користь Приватного підприємства "Ремерцентр" вартість виконаних підрядних робіт у розмірі 85 376 336,21 грн., індекс інфляції в розмірі 14 128 600,00 грн., 3% річних у розмірі 9 416 516,62 грн., та 48 539,49 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 01.12.2014р., позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити в цій частині позовні вимоги повністю, а в іншій частині оскаржуване рішення суду залишити без змін, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для вирішення справи; порушення та неправильне застосування останнім норм матеріального права.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 01.12.2014р., прокуратура також звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду в частині задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити в цій частині в задоволенні позовних вимог, а в іншій частині оскаржуване рішення суду залишити без змін, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, та не правильне застосування норм матеріального права.

Відповідачем 1 подано відзив на апеляційну скаргу прокуратури, в якому підтримує апеляційну скаргу прокуратури.

Відповідачем 2 подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить апеляційну скаргу останнього залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Також, відповідачем 2 подано відзив на апеляційну скаргу прокуратури, в якому підтримує апеляційну скаргу прокуратури.

Відповідач 3 не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надав суду відзивів на апеляційні скарги, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

16.04.2014р. в судовому засіданні представником позивача було подано клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомитись з матеріалами справи. Розглянувши дане клопотання та заслухавши представників сторін, судова колегія вважає, що останнє не підлягає задоволення, оскільки є необґрунтованим та безпідставним.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, відповідач 3 наданим йому процесуальним правом не скористався та в судове засідання не з'явився, своїх повноважних представників не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача 3.

Крім того, судова колегія також враховує те, що відкладення розгляду справи призведе до виходу за межі строку, встановленого ч.2 ст.102 ГПК України, а відповідного клопотання про продовження строку розгляду справи не було.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

У відповідності до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 26.07.2010 року між Головним управлінням капітального будівництва Одеської обласної державної адміністрації, як замовником, та Приватним підприємством "Ремерцентр", як генпідрядником, був укладений договір підряду №26 (далі-Договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник забезпечує виконання будівельно-монтажних робіт з будівництва, згідно проектної документації та умов договору по об'єкту.

У відповідності до ст.837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Пунктом 1.2 Договору визначена назва об'єкта будівництва: "Проведення першочергових робіт з будівництва системи відводу стічних вод від станції біологічної очистки "Північна" в м. Одесі на об'єкті "Глибоководний випуск".

В подальшому, між Головним управлінням капітального будівництва Одеської обласної державної адміністрації, як первісним кредитором, та Головним управлінням розвитку інфраструктури та енергозабезпечення Одеської обласної державної адміністрації, як новим кредитором (реорганізовано в Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 33659544), був укладений договір № 48/ВПВ про відступлення права вимоги від 22.11.2011р., відповідно до умов якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги та функції замовника і головного розпорядника коштів, що належить первісному кредитору і стає замовником за договором підряду №26 від 26.07.2010 року, укладений між первісним кредитором і позивачем.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У відповідності до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими їх печатками актами (КБ-2в) та довідками (КБ-3):

- довідка про вартість виконаних робіт (КБ-3) за листопад 2011 року на суму 12918,05666 грн., акт №1 приймання виконання будівельних робіт (КБ-2в) за листопад 2011 року на суму 12 918 056,7 грн.;

- довідка про вартість виконаних робіт (КБ-3) за грудень 2011 року на суму 86597,64122 грн., акт №2 приймання виконання будівельних робіт (КБ-2в) за грудень 2011 року на суму 56 917 223,96 грн., акт №3 приймання виконання будівельних робіт (КБ-2в) за грудень 2011 року на суму 29 680 417,26 грн.;

- довідка про вартість виконаних робіт (КБ-3) за грудень 2011 року на суму 24239,35897 грн., акт №4 приймання виконання будівельних робіт (КБ-2в) за грудень 2011 року на суму 24 301 374,47 грн.;

- довідка про вартість виконаних робіт (КБ-3) за грудень 2011 року на суму 75000,16102 грн., акт №5 приймання виконання будівельних робіт (КБ-2в) за грудень 2011 року на суму 75 000 161,02 грн.;

- довідка про вартість виконаних робіт (КБ-3) за жовтень 2012 року на суму 13766,59086 грн., акт №6 приймання виконання будівельних робіт (КБ-2в) за жовтень 2012 року на суму 13 766 590,86 грн.

Пунктом 6.7 Договору підряду сторони погодили, що розрахунки за виконані роботи здійснюються з урахуванням положень Загальних умов щомісячними проміжними платежами.

Як вбачається з Договору підряду, Загальні умови - це Загальні умови укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 року №668.

Пунктом 96 загальних умов передбачено, що підписання акта приймання-передачі є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з п. 98 Загальних умов, оплата за виконані роботи проводиться у порядку, визначеному договором підряду. Договором підряду може бути передбачено, що оплата виконаних робіт проводиться після прийняття замовником закінчених робіт (об'єкта будівництва) або поетапно проміжними платежами в міру виконання робіт. У договорі підряду сторони можуть передбачати надання замовником авансу з визначенням порядку його використання.

Відповідно до п. 99 Загальних умов, розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість. Документи про виконані роботи та їх вартість складаються і підписуються підрядником та передаються замовнику. Замовник перевіряє ці документи і в разі відсутності зауважень підписує їх. Після підписання документів замовник зобов'язаний оплатити виконані роботи.

Згідно із п. 6.8 Договору підряду оплата проміжних платежів за виконані роботи здійснюється на підставі типових форм-КБ-3, КБ-2в (розрахованої за допомогою програмного комплексу АВК-5), підписаними представниками сторін при умові наявності коштів на рахунку замовника.

Як зазначено позивачем, відповідачем 1 не сплачено у повному обсязі за виконані роботи. Так, по актам №2 та №3 оплата відбулась з простроченням; по акту №4 - здійснена частково та з простроченням, по акту № 5 від 29.12.2011 року - розрахунок взагалі не здійснено. Наданий час заборгованість відповідача 1 перед позивачем становить 85 376 336,21 грн.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідачем 1 відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.

Факт наявності боргу за договором підряду №26 від 26.07.2010р. у відповідача 1 перед позивачем в сумі 85 376 336,21 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і сторонами не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, судовою колегією визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо посилань прокуратури на те, що умовами договору підряду виконання зобов'язань ставилося від наявності коштів на рахунку департаменту, судова колегія зазначає наступне.

Статтею 111-28 ГПК України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального оправа у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України; суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Як встановлено у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446, касаційний суд обґрунтовано відхилив заперечення МИС щодо неоплати продукції за відсутності бюджетних коштів на реєстраційному рахунку відповідача, оскільки на підставі другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на 2009 рік не виправдовує бездіяльність МНС та не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Оскільки у відповідача 1, як замовника за договором підряду, є договірне зобов'язання щодо оплати виконаних підрядних робіт, то останній повинен виконати це зобов'язання, як передбачено статтею 837 Цивільного кодексу України. Що стосується наявності коштів на рахунку відповідача 1, то саме останній, зважаючи на укладення договору підряду, будучи обізнаним із його умовами, повинен своєчасно забезпечити наявність необхідних коштів на рахунку для здійснення своєчасного виконання грошового зобов'язання. Ані нормами чинного законодавства ані звичаями ділового обороту не передбачено звільнення боржника від виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з відсутністю у боржника грошових коштів.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 1 індексу інфляції в розмірі 14 128 600,00 грн. та 3% річних в розмірі 9 416 516,62 грн., судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до п.4.1 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем 1 грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок, з останнього судом першої інстанції правомірно стягнуто 3% річних в розмірі 9 416 516,62 грн. та індекс інфляції в розмірі 14 128 600,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 1 збитків в розмірі 49 601 154,90 грн., судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Позивач стверджує, що з метою виконання договору підряду №26 від 26.07.2010 року, 16.02.2011 року між позивачем, як генпідрядником, та Приватним підприємством "Інно-Трейдінг", як підрядником, був укладений договір підряду №ГВ-02/11, предметом якого є виконання підрядником на умовах оплати будівельних робіт по об'єкту: "Устройство глибоководного сброса сточных вод в городе Одесса" на прийнятих сторонами умовах (п. 1.1 договору №ГВ-02/11).

Згідно із п.1.2 договору №ГВ-02/11 генпідрядник зобов'язався оплатити виконані підрядником роботи відповідно до умов договору.

Позивач зазначає, що невиконання відповідачем 1 зобов'язання щодо оплати вартості виконаних позивачем робіт відповідно до умов договору №26, призвело до неможливості оплати позивачем вартості виконаних робіт ПП "Інно-Трейдінг" за договором №ГВ-02/11.

У зв'язку з чим, ПП "Інно-Трейдінг" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства „Ремерцентр" про стягнення штрафу у сумі 20 507 162 грн. 68 коп., 3% річних у сумі 10 652 487 грн. 79 коп., пені у сумі 15 506 033 грн. 31 коп. та збитків у сумі 72 197 260 грн. 27 коп.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.12.2013 року у справі №916/2684/13 стягнуто з Приватного підприємства "Ремерцентр" на користь Приватного підприємства "Інно-Трейдінг" пеню у сумі 15 506 033,31 грн., 3% річних у сумі 10 652 487,79 грн., штраф у сумі 20 507 162,68 грн., збитки у сумі 72 197 260,27 грн.

Рішення Господарського суду Одеської області від 24.12.2013 року у справі №916/2684/13 виконано позивачем повністю, що підтверджується платіжними дорученнями наявними в матеріалах справи.

Частинами 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За правилами статті 611 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2 статті 224 ГК України).

У відповідності до п.2 ч.1 ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Тобто, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності. Застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків можливе за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, і вини.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що ними регулюються правовідносини сторін, що носять зобов'язальний характер, в тому числі щодо стягнення збитків, відшкодування яких передбачено умовами договору або вимогами закону як наслідок порушення господарського зобов'язання, тобто таких збитків, відшкодування яких, за наявності вини сторони у порушенні господарського зобов'язання, носить обов'язковий для цієї сторони характер, а наявність збитків і їх розмір перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.

Проте, відповідач 1 не є стороною за договором підряду №ГВ-02/11 від 16.02.2011 року, а отже, такий правочини не створюють ані прав, ані обов'язків для нього. А також, умовами договору підряду №ГВ-02/11 від 16.02.2011 року не передбачено такої умови оплати вартості виконаних робіт, як їх оплата після надходження коштів на рахунок позивача від відповідача-1 за умовами договору підряду №26 від 26.07.2010 року, а лише передбачений обов'язок позивача оплатити вартість виконаних робіт ПП "Інно-Трейдінг".

Крім того, пунктом 5.8 договору підряду №26 від 26.07.2010 року сторони погодили, що позивач має право за згодою відповідача 1 залучити до виконання договору як третіх осіб субпідрядників, на умовах укладених з ними субпідрядних договорів, відповідаючи перед замовником за результати їх роботи.

Однак, позивачем не надано належних та допустимих доказів погодження відповідачем 1 на залучення ПП "Інно-Трейдінг" до виконання договору підряду №26.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 на користь позивача збитків в розмірі 49 601 154,90 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Вимоги позивача щодо зобов'язання Державну казначейську службу України перерахувати грошові кошти у розмірі 158 595 687,73 грн. на рахунок Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та зобов'язання Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України перерахувати грошові кошти в розмірі 158 595 687,73 грн. на рахунок Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації для оплати виконаних робіт по об'єкту визнаються судовою колегією необґрунтованими та таким, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідальною особою за виконання грошового зобов'язання за договором підряду №26 є відповідач 1.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені позивачем та прокуратурою в апеляційних скаргах, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування чи зміні оскаржуваного рішення суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва та Приватного підприємства "Ремерцентр" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2014р. у справі №910/19256/14 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 року у справі №910/19256/14 залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/19256/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Дата підписання повного тексту постанови 20.04.2015р.

Головуючий суддя П.В. Авдеєв

Судді М.Л. Яковлєв

Т.В. Ільєнок