Справа № 353/227/15-ц

Провадження № 2/353/120/15

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2015 року м.Тлумач

Тлумацький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Луковкіна У.Ю.

з участю: секретаря Бойко В.Я.

представників позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» - Полатайко Б.С., Рокетської С.В.

відповідачки - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тлумачі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення дебіторської заборгованості, -

в с т а н о в и в:

10.03.2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення дебіторської заборгованості. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_5 та довіреності ОСОБА_5, який уповноважив її вести його спадкові справи та одержати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що залишилась після смерті його матері ОСОБА_6, отримала в ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти, належні ОСОБА_5 Вказана довіреність не давала підстав для отримання спадкових коштів у банку. Проте, в порушення депозитних процедур, було сформовано розхідний касовий документ на спадкодавця ОСОБА_5, хоча за коштами звернулась ОСОБА_3, та за помилкою колишнього менеджера Івано-Франківського відділення № 2, їй було виплачено кошти в сумі 357,0 грн. з карти ОСОБА_6, при цьому співробітник банку у розхідному касовому ордері вказав як отримувача коштів померлу ОСОБА_6, хоча звернулась за коштами ОСОБА_3 Також відповідачкою 27.07.2009 року з депозитного рахунку було знято кошти в сумі 16606,17 грн. ОСОБА_5, звернувшись до банку підтвердив, що на обох квитанціях на отримання належних йому коштів стоять підписи ОСОБА_3, яку він не уповноважував на їх отримання, а тому вимагав повернення йому 16953,17 грн., які він успадкував після смерті матері ОСОБА_6 Дана вимога була задоволена банком та кошти зараховані на картковий рахунок ОСОБА_5 Відповідачка визнала факт отримання нею коштів в сумі 16606,17 грн. Частину коштів вже відшкодована банку колишніми співробітниками. На підставі висновку службового розслідування, з метою відшкодування завдано банку матеріальної шкоди, нанесеної внаслідок одержання відповідачкою необґрунтованої матеріальної вигоди, на ОСОБА_3 було відкрито рахунок дебіторської заборгованості на залишок суми дебіторської заборгованості в розмірі 7761,32 грн., яка складається з: 7503,88 грн. - дебіторська заборгованість та 257,44 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань. В зв'язку з тим, що відповідачка ухиляється від виконання зобов'язання щодо погашення дебіторської заборгованості, ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути її в судовому порядку, та покласти на відповідачку судові витрати по сплаті судового збору.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали з підстав, зазначених у первісній та уточненій позовній заяві, просили позов задовольнити. Вказали, що відповідачка

незаконно отримала матеріальну вигоду в результаті помилкової виплати депозитних коштів, що їй не належать. А тому, просили стягнути з неї дебіторську заборгованість в розмірі 7761,32 грн.

Відповідачка в судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Ствердила, що по довіреності від ОСОБА_5 отримала належні йому грошові кошти в сумі 16606,70 грн., а щодо отримання 357,0 грн. заперечила. Вказала, що дані кошти були видані їй працівниками банку, оскільки вона мала довіреність від ОСОБА_5 та останній знав про те, що вона від його імені отримала ці грошові кошти. Пояснила, що вона повернула ці гроші ОСОБА_5, проте не може це підтвердити.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачки, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 6 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказами є будь які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 57-58 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст.212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст.213 ЦПК України).

Судом встановлено, що згідно копії Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.06.2009 року ОСОБА_5 успадкував після смерті матері ОСОБА_6 грошові кошти, в т.ч. за депозитним договором № SAMDN 18000010230190, рахунок НОМЕР_1, та грошовий вклад на картковому рахунку НОМЕР_2 у відділенні № 2 Івано-Франківської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 9). Відповідно до виписки з депозитного рахунку ОСОБА_6 за період з 01.08.2003 року по 28.08.2013 року сума коштів на ньому становила 16606,17 грн. (а.с. 10). Відповідно до копії нотаріальної посвідченої довіреності від 11.11.2008 року ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_3 (відповідачка) вести його спадкові справи в Першій Івано-Франківській державній нотаріальній конторі та одержати на його ім'я Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що залишилось після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2. Для цього він надав ОСОБА_3 право подавати від його імені заяви, одержувати інші документи, здійснювати необхідні розрахунки, сплачувати державне мито та роботи інші платежі; одержати Свідоцтво про право на спадщину, зареєструвати успадковане ним майно чи право на нього в ОБТІ та отримати витяг з реєстру, земельному відділі та у відповідних органах, земельному відділі, ОБТІ, отримати витяг про реєстрацію права власності та Державний акт на право власності на земельну ділянку, розписуватись за нього, а також виконувати всі інші дії в межах та в обсязі, передбачених чинним законодавством для такого роду повноважень (а.с. 11).

29.08.2013 року ОСОБА_5 звернувся до філії ПАТ КБ «ПриватБанк» з заявою, в якій просив встановити на підставі чого було розірвано депозитний договір та кому було видано

належні йому спадкові грошові кошти, які містились на рахунках померлої ОСОБА_6, оскільки згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом саме він є власником цих коштів та має право користуватись та розпоряджатись ними (а.с. 8).

В ході службового розслідування, проведеного ПАТ КБ «ПриватБанк», встановлено, що 27.07.2009 року кошти в сумі 16606,17 грн. були зняті з депозитного рахунку № НОМЕР_1 з грубим порушенням встановлених у банку депозитних процедур та видані ОСОБА_3, на підставі доручення ОСОБА_5 від 11.11.2008 р., в якому не передбачалось право на отримання спадкових коштів у банку.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 27.07.2009 р. на підставі доручення ОСОБА_5 від 11.11.2008 р. отримала грошові кошти в сумі 16606,17 грн., належні ОСОБА_5, що підтверджується копією Заяви на видачу готівки від 27.07.2009 р., в якій міститься підпис ОСОБА_3, про що ствердила відповідачка в судовому засіданні.

Крім того, отримання ОСОБА_3 грошових коштів, належних ОСОБА_5 в сумі 16606,17 грн. підтверджується розхідним касовим документом з підписом менеджера Івано-Франківського відділення № 2 ОСОБА_7, який підтвердив факт опрацювання ним наданих ОСОБА_3 (відповідачка) документів та оформлення видачі останній депозитних коштів спадкоємця ОСОБА_5 (а.с. 12), що підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_7 (а.с. 14-15), письмовими поясненнями ОСОБА_3 (відповідачки) (а.с. 19).

В судовому засіданні представниками позивача було стверджено, що 23.07.2009 року з карткового рахунку померлої ОСОБА_6 НОМЕР_2 ОСОБА_3 (відповідачка) було знято кошти в сумі 357,0 грн. (квитанція від 23.07.2009 року), де у графі «Підпис клієнта» міститься підпис ОСОБА_3 (відповідачки) (а.с. 16). Проте, Відповідачка ОСОБА_3 отримання зазначених грошових коштів не підтвердила, а ПАТ «КБ «ПриватБанк» беззаперечних доказів того, що підпис у графі «Підпис клієнта» міститься підпис саме ОСОБА_3 суду не надав.

Згідно виписки з особового рахунку ОСОБА_5 за період 01.02.2013 р. по 13.02.2015 р. вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» 04.10.2013 р. зарахував на особовий рахунок ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 16963,17 грн. (а.с. 18), повернувши останньому успадковані ним грошові кошти, які були без достатніх правових підстав зняті з його рахунку ОСОБА_3

ОСОБА_3, визнавши факт отримання нею належних ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 16606,17 грн., повертати зазначені кошти відмовилась (а.с. 19).

Проведеним службовим розслідуванням ПАТ КБ «ПриватБанк» було встановлено, що ОСОБА_3 не мала права отримувати грошові кошти, належні ОСОБА_5, оскільки довіреність від 11.11.2008 р., посвідчена ОСОБА_5 на її ім'я, не давала їй права зняти грошові кошти з рахунку. При цьому позивачем було встановлено, що його працівниками також допущені порушення внутрішньобанківських процедур.

Тому, з метою відшкодування завданої банку матеріальної шкоди, нанесеної внаслідок одержання відповідачкою необґрунтованої матеріальної вигоди, на ОСОБА_3 (відповідачку) було відкрито рахунок НОМЕР_3, на якому обліковується її дебіторська заборгованість в сумі 7761,32 грн. (7503,88 грн. - сума коштів отриманих без достатніх правових підстав та 257,44 грн. - пеня), оскільки решту грошових коштів в сумі 9459,29 грн. було повернуто позивачу винними працівниками банку.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичного змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Таким чином, оскільки відповідачка ОСОБА_3 визнала одержання нею грошових коштів, належних ОСОБА_5 в сумі 16606,17 грн., не надала суду доказів про повернення цих коштів позивачу ПАТ «ПриватБанк» або ОСОБА_5, та з врахування того, що працівниками позивача частково повернуті грошові кошти в сумі 9459,29 грн., суд вважає, що позов в частині стягнення з ОСОБА_3 (відповідачки) на користь позивача грошових коштів в сумі 7503,88 грн. на відшкодування шкоди, завданої позивачкою у в зв'язку з одержання грошових коштів без достатніх правових підстав, підлягає до задоволення.

Щодо вимог про стягнення з позивачки пені в сумі 257,44 грн., яка була нарахована на суму вищезазначеної заборгованості ОСОБА_3 перед банком, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (частин 1 та 2).

Відповідно до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.

Згідно із ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

З зазначених положень вбачається, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням пені не виникає у випадках відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 (відповідачка) допустила дебіторську заборгованість, яка виникла не з договірних зобов'язань, то вимога щодо стягнення з неї пені за несвоєчасність виконання зобов'язань в розмірі 257,44 грн. не підлягає до задоволення, оскільки даний вид неустойки, предметом якої є грошова сума, встановлюється лише договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому з відповідачки також слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в сумі 243,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212- 215 ЦПК України, ст.ст. 526, 549, 551, 611, 625, 1212 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої по АДРЕСА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (розрахунковий рахунок № 29092829003111, МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570) дебіторську заборгованість в сумі - 7503 грн. (сім тисяч п'ятсот три гривні) 88 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої по АДРЕСА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (розрахунковий рахунок № 64993919400001, МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570) - 243 грн. (двісті сорок три гривні) 60 копійок судових витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Тлумацький районний суд Івано-Франківської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку встановленому ст. 223 ЦПК України.

Головуюча У.Ю. Луковкіна