СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
01 лютого 2007 року | Справа № 2-7/11561-2006А |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Дугаренко О.В.,
суддів Голика В.С.,
Черткової І.В.,
секретар судового засідання Долгова М.В.
за участю представників сторін:
позивача: Данілічевої Галини Вікторівни, довіреність № 620 від 15.05.06, Відкрите акціонерне товариство "Таврія-Авто";
відповідача: Тимофєєвої Наталії Євгенівни, довіреність № 18668/9/10 від 19.12.2005, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим;
відповідача: не з'явився, Сімферопольське міське управління земельних ресурсів;
розглянувши апеляційну скаргу державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) від 06.11.2006 по справі № 2-7/11561-2006А
за позовом відкритого акціонерного товариства "Таврія-Авто" (вул. Училищна, 40,Сімферополь,95001)
до державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,95053)
Сімферопольського міського управління земельних ресурсів (вул. Кірова 52,Сімферополь,95000)
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
Позивач, відкрите акціонерне товариство "Таврія-Авто", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідачів, Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим, Сімферопольського міського управління земельних ресурсів про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0015092301/3 від 28.04.2006.
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.11.2006 у справі № 2-7/11561-2006А позов відкритого акціонерного товариства "Таврія-Авто" задоволено.
Визнано нечинним прийняте Державною податковою інспекцією у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим податкове повідомлення-рішення № 0015092301/3 від 28.04.2006.
Не погоджуючись з вказаною постановою суду, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить постанову місцевого господарського суду скасувати, в задоволенні позову відмовити.
Підставою для скасування зазначеного судового рішення сторона вважає неповне з’ясування всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, порушення норм матеріального права, які, на думку апелянта, були допущені судом першої інстанції.
За твердженням заявника апеляційної скарги, висновок суду першої інстанції в частині неприйняття до уваги посилань позивача на Рішення Сімферопольської міської ради „Про затвердження грошової оцінки земель у м. Сімферополі" від 25.12.1998 № 58 та Постанову Кабінету Міністрів України „Про проведення індексації грошової оцінки земель" від 12.05.2000 № 783 з причин протиріччя вказаних актів Земельному кодексу України та Закону України „Про плату за землю” в частині віднесення земель під станціями техобслуговування автомобілів до земель комерційного використання, зроблений з порушенням норм Земельного кодексу України, Положення „Про порядок ведення державного земельного кадастру”, Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель”.
На думку відповідача, оскільки відповідно до Рішення 4-ої сесії Сімферопольської міської ради від 25.12.1998 р. №58, Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 №783 землі автотехобслуговування відносяться до земель комерційного використання, то при розрахунку земельного податку позивачем повинен застосовуватись коефіцієнт функціонального використання 2,5, а не 0,8.
З причин хвороби судді Фенько Т.П., на підставі розпорядження заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.02.2007, здійснено її заміну на суддю Голика В.С.
В запереченні на апеляційну скаргу та у судовому засіданні представник позивача просив постанову суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що прийнята місцевим господарським судом постанова є законною і обґрунтованою.
Представник Сімферопольського міського управління земельних ресурсів у судове засідання 01.02.2007 не з’явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Враховуючи, що чинне законодавство не обмежує коло представників юридичних осіб при розгляді адміністративної справи, судова колегія вважає можливим розглянути скаргу за відсутності нез’явившегося представника відповідача.
Розглянувши справу в порядку, передбаченому статтею 195 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія встановила наступне.
З 13.09.2005 по 17.10.2005 Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі було проведено планову комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства відкритого акціонерного товариства „Таврія-Авто" за період з 01.07.2004 по 30.06.2005.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0015092301/0 від 28.10.2005 про донарахування податку на землю з юридичних осіб у розмірі 29083,08 грн., у тому числі основного податку в сумі 19388,72 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 9694,36 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку відповідно до вимог статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-111 від 21.12.2000.
Рішенням Державної податкової інспекції в м. Сімферополі №33640/10/25-0 від 28.11.2005 податкове повідомлення-рішення №0015092301/0 від 28.10.2005 залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення, з оформленням податкового повідомлення-рішення №0015092301/1 від 28.11.2005, яким визначено податкове зобов'язання з податку на землю у тому самому розмірі та на тих самих підставах.
За результатами подальшого адміністративного оскарження до Державної податкової адміністрації в АР Крим, рішенням ДПА в АРК №230/10/25-007 від 07.02.2006 податкове повідомлення-рішення №0015092301/1 від 28.11.2005 було також залишено без змін, а скарга відкритого акціонерного товариства "Таврія-Авто" без задоволення, з направленням позивачу податкового повідомлення-рішення №0015092301/2 від 13.02.2006.
Не погодившись з результатом оскарження, відкрите акціонерне товариство "Таврія-Авто" звернулось зі скаргою до ДПА України, за результатом розгляду якої рішенням ДПА України №4248/6/25-0215 від 21.04.2006 скарга позивача була залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №0015092301/2 від 13.02.2006 - без змін, з оформленням податкового повідомлення-рішення №0015092301/3 від 28.04.2006, яким ВАТ „Таврія-Авто" було визначено зобов'язання зі сплати податку на землю у тому ж самому розмірі.
Підставою для донарахування податку на землю та застосування штрафних (фінансових) санкцій став висновок Державної податкової інспекції в м. Сімферополі про порушення позивачем статей 2, 7, 14, 15, 23 Закону України „Про плату за землю" №2535-12 від 03.07.1992 (зі змінам та доповненнями), Рішення 4-ої сесії Сімферопольської міської ради від 25.12.1998 №58 „Про затвердження грошової оцінки земель у м. Сімферополі", Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 №783 „Про проведення індексації грошової оцінки земель".
Так, відповідачем в акті перевірки зазначено, що в розрахунку податку на землю за 2004 рік, наданих відкритим акціонерним товариством "Таврія-Авто" у ДПІ в м. Сімферополі, платником з площі 203,7 кв. м. (вул. Училищна, 40) та площі 1258,4 кв. м. (вул. Київська, 148) застосовані коефіцієнти, що характеризують функціональне використання земельної ділянки - 2,5 (площі, що надані в оренду згідно договорів оренди приміщень) і 0,8 - з площі, яка використовується підприємством для розміщення станцій технічного обслуговування автомобілів.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції у зв’язку з наступним.
Стаття 2 Закону України „Про плату за землю" встановлює, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Відповідно до статті 5 вказаного Закону, об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Крім того, статтею 13 вказаного Закону передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, — договір оренди такої земельної ділянки. Причому платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями (ст. 14 Закону).
Згідно зі статтею 15 Закону України „Про плату за землю" власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Частина 1 статті 125 Земельного кодексу України вказує на те, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Тобто зазначена норма встановлює певний зв'язок між виникненням права постійного користування земельною ділянкою та обов'язковим отриманням землекористувачем документу, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.
Право відкритого акціонерного товариства "Таврія-Авто" на постійне користування земельними ділянками по вул. Училищній, 40 та вул. Київський, 148 в м. Сімферополі, підтверджується державним актом на право постійного користування землею серія КМ-І 004383 (а. с. 39-44), відповідно до якого землі надано у постійне користування для розміщення станцій технічного обслуговування автомобілів.
Згідно з частиною 1 статті 71 Земельного кодексу України до земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.
Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 31 Закону України „Про транспорт" № 232/94-ВР від 10.11.1994.
Отже, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується й судова колегія, що землі під станціями технічного обслуговування чинне законодавство України відносить до земель автомобільного транспорту.
Таким чином, згідно державного акту на право постійного користування землею серія КМ-1 004383, наданого відкритому акціонерному товариству "Таврія-Авто" для розміщення станцій технічного обслуговування, при складанні розрахунків з оплати за землю та вирахуванні розміру податку на землю позивач використав відомості Сімферопольського міського управління земельних ресурсів, зазначені у довідковому матеріалі № 58-61 з встановлення грошової оцінки земельних ділянок для розрахунку земельного податку за 2004 рік, в якому вказаний коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки для земель автомобільного транспорту, до яких, згідно зі статтею 71 Земельного кодексу України, відносяться станції технічного обслуговування та який становить 0, 8, а не 2, 5, як це вимагають норми статті 200, 201 Земельного кодексу України.
За такими обставинами суд визнає правомірними дії позивача з розрахунку земельного податку за ділянки, що розташовані по вул. Училищній, 40 та вул. Київський, 148 в м. Сімферополі, з урахуванням коефіцієнту, встановленого для земель автомобільного транспорту, на рівні 0,8.
Доводи апелянта про те, що Рішенням 4-ої сесії Сімферопольської міської ради від 25.12.1998 № 58 „Про затвердження грошової оцінки земель у м. Сімферополі”, Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 №783 „Про проведення індексації грошової оцінки земель” землі автотехобслуговування відносяться до земель комерційного використання спростовуються матеріалами справи та є необґрунтованими.
Так, згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Верховенство права, відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах. Враховуючи те, що верховенство права належить Законам України, а також те, що відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Не маючи будь-яких документальних підтверджень того, що земельна ділянка позивачем використовується з комерційною метою, Рішенням Сімферопольської міської ради від 25.12.1998 р. №58 та Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 р. №783 безпідставно застосовано коефіцієнт, передбачений для земельних ділянок комерційного використання на рівні 2,5.
Приймаючи до уваги вищевикладене та той факт, що основним видом діяльності позивача згідно зі Статутом відкритого акціонерного товариства "Таврія-Авто" та довідки з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України є вантажні перевезення, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим відсутні.
Керуючись статтями 195, пунктом 1 статті 198, 200, пунктом 1 частини 1 статті 205, статтею 206, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.11.2006 у справі № 2-7/11561-2006А залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту набрання нею законної сили.
Головуючий суддя О.В. Дугаренко
Судді В.С. Голик
І.В. Черткова