У Х В А Л А

20 квітня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Собіна І.М., Оніпко О.В.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

за участі: ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Рівненського міського суду від 10 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою судді Рівненського міського суду від 10 березня 2015 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково: накладено арешт на майно відповідача (паспорт серії НОМЕР_2 від 11.03.2014 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на будинок АДРЕСА_1 та на будинок АДРЕСА_2, в межах суми позовних вимог - 214 847, 83 гривень.

На ухвалу судді Сістук О.В. подала апеляційну скаргу, де покликалася на порушення норм матеріального і процесуального права, а також на вирішення питання про її права і обов'язки, хоча вона і не брала участі в справі.

На її обґрунтування зазначала, про те, що застосований захід забезпечення позову порушує її права як співвласника майна, яке набуте за час шлюбу з відповідачем. На її думку, в порушення положень ст.ст. 151-153 ЦПК України суддею забезпечено позов до відкриття провадження у справі. Також вважала, що обраний суддею вид забезпечення позову є неспівмірним із пред'явленими позовними вимогами і є втручанням у здійснення нею права власності на земельні ділянки і будинки. Ці обставини вказують про упереджене ставлення судді до вирішення справи.

З викладених підстав та вважаючи, що суддею не додержано правил ст. 213 ЦПК України, просила скасувати ухвалу судді першої інстанції та постановити нову - про відмову в задоволенні клопотання про забезпечення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи ОСОБА_1, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції правильно виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а тому задовольнив заяву ОСОБА_2, наклавши арешт на належні відповідачу два будинки в межах спірної суми грошових коштів.

Як убачається, 3 березня 2015 року позивач звернувся до суду з вимогами до ОСОБА_3 про стягнення 214 847, 83 гривень за невиконання умов договору позики (а.с. 2-4).

5 березня 2015 року ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення його позову у спосіб накладення арешту на майно відповідача, а саме на будинок №7 по вулиці Перемоги в с. Корнин Рівненського району і будинок АДРЕСА_1 (а.с. 13).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 151, ч. 1 ст. 152 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позов забезпечується зокрема накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

З роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України у абз. другому п. 1 своєї постанови від 22.12.2006 року №9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду України №2 (v00022700-09) від 12.06.2009 року), вбачається, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Доводи апеляційної скарги про порушення суб'єктивних цивільних прав ОСОБА_1 не заслуговують на увагу, виходячи з такого.

На а.с. 20 міститься копія рішення Рівненського міського суду від 10 лютого 2015 року, яким розірвано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, що зареєстрований 22 листопада 1996 року Відділом реєстрації актів громадянського стану м. Рівне, аз №1443.

Стаття 60 СК України (аналогічні норми зазначені і в ст. 22 КЗпШС України) передбачає право спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте ними за час шлюбу, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 ствердила про те, що один з житлових будинків, на який накладено арешт, подружжям було відчужено в 2014 році, тобто в період шлюбу, а натомість було придбано на підставі договору купівлі-продажу інший житловий будинок, який також забезпечено оскаржуваною ухвалою.

Будь-яких доказів про те, що будинки, щодо яких обрано заходи забезпечення позову, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, вона колегії суддів не надала.

Більше того, арешт накладено на частину нерухомого майна в межах спірної суми заборгованості, тобто ця обставина жодним чином не порушує особистих речових прав ОСОБА_1

Крім того, ухвала судді постановлена 10 березня 2015 року, тобто до відкриття провадження у справі - 16 березня 2015 року, а тому містить формальні недодержання вимог процесуального закону, однак ці порушення не призвели до неправильного вирішення питання по суті.

Відповідно до п. 1 ст. 312 ЦПК України підставою для залишення оскаржуваної ухвали без змін є додержання суддею першої інстанції вимог закону при її постановленні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а ухвалу судді Рівненського міського суду від 10 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: