Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.04.2015 Справа №607/3539/15-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Сташків Н.М.,

за участі секретаря судового засідання Рихліцької О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - Другий відділ державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання договору удаваним, визнання права власності та звільнення майна з-під арешту, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 пред'явив до суду позов до відповідача ОСОБА_2 про визнання договору доручення, укладеного між ними 11 червня 2012 року, удаваним правочином, вчиненим для приховання договору купівлі-продажу автомобіля марки DAEWOO Lanos D4MM550, 2004 року випуску, кузов № НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, визнання права власності на зазначений автомобіль та зняття з нього арешту, накладеного Другим відділом державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції. Обгрунтовує позов тим, що 11 червня 2012 року між ним та відповідачем ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу зазначеного транспортного засобу, однак через брак коштів переоформляти його в органах УДАІ УМВС України він не мав можливості, а при продажу автомобіля сторони обмежились лише складенням розписки та довіреності, які підтверджують факт передачі коштів та автомобіля з усіма відповідними документами та ключами. У лютому 2015 року позивачу стало відомо, що в ході виконання виконавчого провадження про стягнення із ОСОБА_5 аліментів у розмірі 32000 гривень постановою державного виконавця накладено арешт на усе майно, що належить ОСОБА_5 Позивач вважає, що оскільки під час укладення доручення та написання розписки, він та відповідач дійшли між собою згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу автомобіля, а також вчинили дії на виконання вказаного правочину, зокрема позивачем було добровільно передано відповідачу обумовлену суму коштів, а відповідач добровільно передав автомобіль та ключі від нього, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, довіреність з усіма повноваженнями власника автомобіля та розписку про одержання коштів за автомобіль, то між ними був укладений договір купівлі-продажу зазначеного автомобіля. Отримавши від позивача кошти за автомобіль, відповідач підтвердив свою волю на відчуження автомобіля, тому довіреність від 11 червня 2012 року була удаваним правочином з метою приховати інший, а саме договір купівлі-продажу автомобіля. На момент видачі довіреності позивачу не було відомо про будь-які заборони щодо відчуження транспортного засобу, і він вважає себе законним власником автомобіля. З цих підстав позивач просить визнати договір доручення від 11 червня 2012 року удаваним правочином, вчиненим для приховання договору купівлі-продажу, визнати за ним право власності на автомобіль, який є предметом зазначеного договору, та зняти з нього арешт, накладений другим відділом державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції.

Судом до участі у справі в якості третьої особи залучено до участі у справі ОСОБА_4, яка є стягувачем за виконавчим провадженням, у межах якого накладено арешт на спірний автомобіль, оскільки рішення суду може вплинути на її права та інтереси.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав із викладених у позовній заяві обставин та просить його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, подав заяву, згідно з якою позов визнав, просить розглянути справу в його відсутності.

Представник третьої особи Другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що на спірний автомобіль накладено арешт у межах виконавчих проваджень, боржником за якими є ОСОБА_2 Арешт накладений правомірно, а тому, з метою забезпечення виконання за виконавчими документами, просить суд у задоволенні позову відмовити.

Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що вважає позов підставним, оскільки про те, що автомобіль перебуває під арештом, при видачі довіреності ні йому, ні позивачу ніхто не повідомляв, тому просить позов задовольнити.

Від третьої особи ОСОБА_4 у судове засідання надійшла заява, згідно з якою вона просить позов розглянути в її відсутності.

За вказаних обставин, з урахуванням вимог ст. 169 ЦПК України, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів, у відсутності відповідача та третьої особи ОСОБА_4

Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини:

Як слідує з довіреності, виданої 11 червня 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованої в реєстрі за № 2885, ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 або ОСОБА_3 продавати за ціну і на умовах на власний розсуд, обміняти, здавати в оренду (позичку), заставляти з метою забезпечення зобов'язань належний ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ТЕІ № 083049, виданого та зареєстрованого Тернопільським МРЕВ 07 квітня 2004 року, автомобіль марки DAEWOO Lanos D4MM550, 2004 року випуску, кузов № НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, та користуватись повноваженнями, передбаченими в довіреності.

Як слідує з викладених у позовній заяві обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, в ході виконання виконавчого провадження про стягнення із ОСОБА_5 аліментів у розмірі 32000 гривень постановою державного виконавця накладено арешт на усе майно, що належить ОСОБА_5, в тому числі на автомобіль марки DAEWOO Lanos D4MM550, 2004 року випуску, кузов № НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11 липня 2012 року на все рухоме та нерухоме майно, належне ОСОБА_2, накладено арешт у процесі примусового виконання виконавчого листа № 2-7752 від 23 листопада 2011 року про стягнення з ОСОБА_2 аліментів у користь ОСОБА_4

Крім цього, як слідує з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, перший запис про арешт рухомого майна ОСОБА_2 вчинено 10 березня 2011 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10 березня 2011 року, другий запис – на підставі постанови від 11 липня 2012 року.

Постановами про розшук майна боржника від 13 квітня 2011 року та 13 лютого 2012 року оголошено розшук автомобіля марки DAEWOO Lanos D4MM550, 2004 року випуску, кузов № НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Позивач ОСОБА_1 користувався спірним транспортним засобом на підставі довіреності, виданої власником автомобіля – відповідачем ОСОБА_2

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судом установлено, що жодних договорів, за якими ОСОБА_1 міг набути право власності на спірний автомобіль, у тому числі договору купівлі-продажу, укладено не було.

Як слідує з розписки ОСОБА_2 від 11 червня 2012 року, він продав ОСОБА_1 належний йому на праві власності автомобіль марки DAEWOO Lanos D4MM550, 2004 року випуску, кузов № НОМЕР_1 р.н. 53 883 ТІ за 30000 гривень. Після продажу автомобіля передав ОСОБА_1 ключі від автомобіля, технічний паспорт та надав на ім"я ОСОБА_1 0.3. нотаріально завірену довіреність на право володіння і розпорядження автомобілем.

Проте така розписка не є правочином, а викладені в ній обставини не можуть розцінюватись як підстава набуття права власності ОСОБА_1 на спірний автомобіль.

Позивач просить суд визнати договір доручення удаваним правочином з тих підстав, що між сторонами фактично було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, позивач сплатив ОСОБА_2 обумовлену сторонами угоди вартість автомобіля.

Статтею 235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, тобто за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини, тобто між сторонами виникають права та обов`язки, але не ті, що випливають із змісту правочину.

11 червня 2012 року ОСОБА_2 видав довіреність, відповідно до якої уповноважив позивача ОСОБА_1, а також ОСОБА_3 продати за ціну і на умовах на розсуд уповноважених, обміняти, здавати в оренду (позичку), заставляти з метою забезпечення його зобов'язань та зобов'язань третіх осіб спірний автомобіль, а також на період дії довіреності експлуатувати цей автомобіль, у тому числі керувати ним, на території України та за кордоном.

11 червня 2012 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 30000 гривень у рахунок оплати вартості автомобіля.

Стаття 237 ЦК України визначає представництво як правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Особливістю відносин представництва є те, що вони виникають та існують в інтересах особи, яка добровільно надала іншій особі право вчинити певний перелік дій, які вона заздалегідь схвалює. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки лише для особи, яку він представляє.

В силу ст. ст. 238, 244 ЦК України довіреність не є правовим оформленням переходу права власності. На підставі довіреності здійснюється представництво. Довіреність є письмовим документом, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК Украйни.

У силу ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Позивачем не надано доказів того, що довіреність від 11 червня 2012 року була видана з метою приховання фактично укладеного договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Сукупність прав та обов'язків, наданих довіреністю, не робить відносини власності правовідносинами з усіма правовими наслідками, що випливають з цього. Довіреність не є договором купівлі-продажу, дарування чи будь-яким іншим договором, наслідком якого є законне отримання права власності.

Таким чином, за своїм юридичним змістом доручення є договором про представництво, який є одностороннім і згідно з яким повірений зобов'язується діяти від імені довірителя та не вправі вчиняти дії щодо майна на власну користь.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, що визнається сторонами, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст.235 ЦК України).

Пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

За таких обставин, відсутні правові підстави вважати, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 при оформленні довіреності на спірний транспортний засіб мало місце укладення правочину, який за своїм змістом містив ознаки удаваного.

Крім того, в силу ч. 4 ст.334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до п. п. 2, 7, 8 «Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілі, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року №1388, (далі - Правила) передбачено порядок набуття права власності на транспортний засіб з обов'язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу на підставі документів, що підтверджують право власності.

Згідно з п. 7 Правил власники транспортних засобів – юридичні та фізичні особи або їх представники – зобов'язані зареєструвати їх протягом 10 діб після придбання або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Обов’язок власників транспортних засобів, які використовують їх на законних підставах, зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти днів після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів, передбачений також і вимогами ст. 34 Закону України «Про дорожній рух».

Відповідно до п. 8 Правил реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника і документів, що посвідчують його особу, правомірність придбання транспортного засобу, відповідність конструкції транспортного засобу встановленим вимогам безпеки дорожнього руху, та вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Для реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зареєстровані в підрозділах ДАІ, крім названих документів, додається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) з відміткою підрозділу ДАІ про зняття транспортного засобу з обліку. Перед відчуженням такий транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ.

Спірний автомобіль не був знятий з обліку в органах ДАІ і залишається зареєстрованим за ОСОБА_2 Сторони не вжили заходів щодо переоформлення автомобіля у порядку, визначеному Правилами, а тому до позивача не перейшло право власності на автомобіль DAEWOO Lanos D4MM550, 2004 року випуску, кузов № НОМЕР_1, державний реєстраційний номер 53 883 ТІ.

Оформлення купівлі-продажу автомобіля шляхом видачі довіреності не відповідає вимогам законодавства. Надання довіреності без укладення договору купівлі-продажу не можна вважати договором, що укладений відповідно до закону та допускає перехід права власності на автомобіль, оскільки підстави набуття права власності на майно чітко визначені цивільним законодавством.

Таким чином, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання правочину удаваним, визнання права власності на транспортний засіб та зняття з нього арешту слід відмовити.

На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 203, 215, 216, 235, 334 ЦК України, Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілі, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року №1388, ст. 34 Закону України «Про дорожній рух», керуючись ст. ст. 10, 60, 212, 213, 215, 218, 223, ч. 1 ст. 294, ч. 1 ст. 296 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - Другий відділ державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання договору удаваним, визнання права власності та звільнення майна з-під арешту відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повне рішення суду виготовлене 20 квітня 2015 року.

Суддя