Справа №2а-418/08

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада  2008 року Приморський районний суд м. Одеси у складі: головуючої судді Федусик В.В., при секретарі   Нікітіної О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради та Управління державного казначейства у м.Одесі Головного управління державного казначейства України в Одеській області про визнання протиправними дій щодо невиплати разової грошової допомоги та зобов'язання виплати разової грошової допомоги у повному обсязі, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1. вернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (далі - Управління) та Управління державного казначейства у м.Одесі Головного управління державного казначейства України в Одеській області (далі - Казначейство), яким просить дії Управління визнати протиправними, посилаючись на те, що він, позивач, є інвалідом 2-ї групи і отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб». При цьому згідно положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» йому щорічно до п'ятого травня повинна надаватися разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, проте починаючи з 2004 року йому, позивачу, здійснювалися виплати не в повному обсязі, в саме: 2004 році недоплата склала 579, 602 гривні, у 2005 році -2326,00 гривень, у 2006 році - 2470,00 гривень, у 2007 році - 2918,00 гривен, а всього 8623,60 гривень. За таких підстав позивач просить суд визнати дії Управління протиправними, виплатити йому разову грошову допомогу у повному обсязі, зобов'язати Казначейство перерахувати до Управління кошти для виплати йому, позивачу, недоплаченої разової грошової допомоги у сумі 8623,60 гривень та стягнути з Казначейства витрати на юридичну допомогу та юридичні послуги у сумі 1000 гривень.

У судовому засіданні представник позивача підтримав адміністративний позов та просить його задовольнити, обґрунтовуючи позовні вимоги ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно якої інвалідам 2-ї групи щорічно до п'ятого травня надається одноразова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, та ст.22 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Представник відповідача Управління позов ОСОБА_1. не визнав, просить у позові відмовити, посилаючись на те, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», затвердженим Постановою Верховної Ради від 25.12.1998 №367-XIV передбачено, що порядок виплати разової грошової допомоги ветеранам війни визначається Кабінетом Міністрів України, який, в свою чергу, щорічно у проекті Державного бюджету України на відповідний рік, передбачає цільові кошти, необхідні для виплати разової грошової допомоги ветеранам війни. При цьому у відповідності з положень ст.17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Представник Управління державного казначейства у м.Одесі Головного управління державного казначейства України в Одеській області позов ОСОБА_1. не визнав, вважає, що казначейство не є розпорядником коштів Державного бюджету України в частині виплат допомоги, передбаченої державним бюджетом, та не може нести відповідальності за дії

та   бездіяльності   розпорядників   бюджетних коштів,    з    причин    чого    Казначейство    є неналежним відповідачем.

Проаналізувавши матеріали справи, пояснення сторін та їх представників, вимоги чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1. підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1. є інвалідом війни 2-ї групи, що підтверджується відповідним посвідченням серії Є №010990 від 03 січня 2005 року.

Згідно частини п'ятої ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що діяла на час виникнення спірних правовідносин, щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам І групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

На виконання зазначеного Закону позивачу було виплачено разову щорічну допомогу за 2004 рік - 160 гривень, за 2005 рік - 330 гривень, за 2006 рік - 330 гривень, за 2007 рік - 330 гривень, а всього 1150,00 гривень.

При цьому разова грошова допомога нараховувалася та виплачувалася позивачу у розмірах визначених ст.44 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», ст.34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», ст.30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Суд не погоджується з доводами представника Управління, що розмір вищенаведених виплат нараховувався та виплачувався виходячи з встановлених розмірів вищенаведених законів про бюджет на відповідні роки, оскільки ці норми суперечать чинному законодавству України і фактично обмежують права та пільги інвалідам війни, які передбачені частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіїїх соціального захисту».

Стаття 22 Конституції України забороняє звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до ч.3 ст.2 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України (Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2004 від 01.12.2004 року) оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачено чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення достатнього життєвого рівня (стаття 48 Конституції України), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Крім того, згідно Рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року (Справа N 1-29/2007) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема, статті 29, за якою у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» здійснюється у таких розмірах: інвалідам І групи - 450 гривень, інвалідам II групи - 360 гривень, інвалідам III групи - 300 гривень; учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 280 гривень.

Таким чином, норми законів, зокрема: ст.44 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2004 рік», ст. 34 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2005 рік», ст. 30 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2006 рік», ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими обмежуються розміри фактично виплачених виплат, не є чинними.

При цьому, визначивши свою правову позицію Конституційний Суд України зазначив, що здійснення таких заходів по забезпеченню пільг, компенсацій і гарантій інвалідам війни не

залежить від розміру їх доходів чи наявності фінансування із бюджету, а має безумовний характер (п.6 Рішення №20-рп/2004 від 01.12 2004 року).

З огляду на наведене суд вважає, що позивач ОСОБА_1. безпідставно недоотримав з бюджету виплати у вигляді разової грошової допомоги, а саме: в 2004 році - 579,60 гривень, у 2005 році - 2326,00 гривень, у 2006 році - 2470,00 гривень, у 2007 році - 2918,00 гривень, всього - 8293,60, а не 8623,60 гривень, як розрахував суму невиплати позивач.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми судових витрат по оплаті юридичної допомоги та юридичних послуг у розмірі 1000 гривень, суд виходить з наступного. Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

У відповідності з п.1 ч. 3 ст. 87 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. За приписами частини 3 цієї статті граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. При цьому відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцевих та перехідних положень» КАС України положення цього Кодексу щодо звільнення особи від оплати правової допомоги та забезпечення надання правової допомоги, а також частина третя статті 90 цього Кодексу набирають чинності з моменту набрання чинності відповідним законом. До цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №590 від 27.04.2006 року «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» встановлено наступний граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень:

1)  якщо компенсація сплачується суб'єктом владних повноважень, то граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі, виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи;

2)  якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави, то граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.

Таким чином, для компенсації витрат, пов'язаних з правовою допомогою, стороні по справі, що не є суб'єктом владних повноважень, необхідно навести обгрунтування розміру такої компенсації та документи, підтверджуючі надання правової допомоги саме адвокатом або іншим фахівцем в галузі права.

Частиною 1 статті 71 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

На підставі вищевикладеного та з огляду на те, що Казначейство є суб'єктом владних повноважень, що тягне за собою компенсацію витрат з державного бюджету, позивач та його представник не надали суду доказів та обрахувань щодо суми компенсації ОСОБА_1 витрат, пов'язаних з правовою допомогою, виходячи з встановлених законодавством граничних розмірів компенсації витрат.

За таких вищенаведених підстав суд вважає необгрунтованим стягнення з Казначейства на користь позивача суми судових витрат по оплаті юридичної допомоги у розмірі 1000 гривень.

Керуючись ст.ст. 22,46,48 Конституції України, ст.2,13,17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»,   Рішенням Конституційного Суду   України

№20-рп/2004 від 01.12 2004 року, Рішенням Конституційного Суду    України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року, ст.ст.3,17,71, 87,90, 94,162,163,167 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради і Управління державного казначейства у м.Одесі Головного управління державного казначейства України в Одеській області про визнання протиправними дій щодо невиплати разової грошової допомоги та зобов'язання виплати разової грошової допомоги у повному обсязі   -   задовольнити.

Дії Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради щодо невиплати разової грошової допомоги згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ОСОБА_1як інваліду війни 2-ї групи у 2004, 2005,2006,2007 роках у повному обсязі -визнати протиправними.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради виплатити ОСОБА_1недоплачену разову грошову допомогу, як інваліду війни 2-ї групи, у розмірі 8293 (вісім тисяч двісті дев'яносто три) гривні 60 копійок.

Зобов'язати Управління державного казначейства у м.Одесі Головного управління державного казначейства України в Одеській області перечислити до Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради кошти для виплати недоплаченої разової грошової допомоги у розмірі 8293, 60 гривень ОСОБА_1як інваліду війни 2-ї групи.

Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.