РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2015 р. Справа № 906/1126/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Тимошенко О.М.

судді Коломис В.В. ,

судді Демидюк О.О.

при секретарі Саган І.О.

за участю представників сторін:

від апелянтів - Гарматюк А.Д. (Фірма Кьолер і партнери Хандельсгезельшафт ГмбХ)

від кредиторів - не з'явились

від боржника - не з'явився

арбітражний керуючий - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційні скарги корпорації «Міжрегіональний промисловий союз» та Фірми Кьолер і партнери Хандельсгезельшафт ГмбХ на ухвалу господарського суду Житомирської області від 12.02.15 р. у справі № 906/1126/13

за заявою Управління Пенсійного фонду України в Малинському районі (м.Малин)

до Публічне акціонерне товариство "Малинський дослідно-експериментальний ливарно-механічний завод"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 12.02.2015 року по справі № 906/1126/13 (суддя Гнисюк С.Д.), серед іншого визнано грошові вимоги до боржника - ПАТ «Малинський дослідно-експериментальний ливарно-механічний завод» кредиторів:

- Корпорації «Міжрегіональний промисловий союз» на суму 1079315,07 грн. заборгованості, а також 1218,00 грн. судового збору. Решту вимог відхилено.

- Фірми Кьолер і партнери Хандельсгезельшафт ГмбХ на суму 17322057,35 грн. заборгованості, а також 1218,00 грн. судового збору. Решту вимог відхилено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, корпорація «Міжрегіональний промисловий союз» та Фірма Кьолер і партнери Хандельсгезельшафт ГмбХ подали апеляційні скарги в яких просять останню скасувати в частині відхилених вимог та прийняти нове рішення, яким грошові вимоги задоволити в повному обсязі.

Зокрема, корпорація «Міжрегіональний промисловий союз» у своїй скарзі зазначає, що суд безпідставно дійшов висновку про сплив позовної давності щодо вимог кредитора на суму 4200000,00 грн. основного боргу, 1210300,00 грн. неустойки та 421495,89 грн. процентів. Вказує, що листом № 414 від 19.10.2011 року корпорація вимагала повернути перераховану на користь боржника попередню оплату у строк до 25.10.2011 року. У відповідь на даний лист боржник листом № 5/790 від 24.10.2011 р. підтвердив отриману попередню оплату у розмірі 4200000,00 грн., а також можливість її повернення корпорації "МПС". Таким чином, апелянт вважає, що боржником вчинено дії щодо визнання ним свого боргу та переривання строку позовної давності на підставі ч. 1 ст. 264 ЦК України. Відтак, вимоги корпорації "МПС" у розмірі 4200000,00 грн. основного боргу, 1210300,00 грн. неустойки та 421495,89 грн. процентів повинні бути визнані та включені до реєстру вимог кредиторів. У додаткових поясненнях до апеляціної скарги апелянт вказує, що у поданому боржником відзиві останній вважає, що строк позовної давності по вимогам корпорації "МПС" сплинув, однак з нього не вбачається прохання до суду про застосування строку давності. Тобто, судом безпідставно застосовано строк позовної давності.

В судові засідання представник апелянта не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Апелянт - Фірма Кьолер і партнери Хандельсгезельшафт ГмбХ у своїй скарзі вказує, що суд першої інстанції необгрунтовано відхилив вимоги апелянта до боржника за договором купівлі-продажу облігацій № 1 від 22.09.2011 року з тих мотивів, що у фірми немає правової підстави вимагати у боржника повернення коштів, так як ще не настав строк виконання грошового зобов'язання. Свою позицію обгрунтовує тим, що боржник не завершив процедуру емісії облігацій та не отримав свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій. Внаслідок цього випуск облігацій не вважається здійсненим і покупець не набув ні права власності на облігації, ні прав з облігацій, в т.ч. на їх погашення і отримання від емітента їх номінальної вартості. Таким чином, перераховані за договором кошти на користь ПАТ "Малинський дослідно-експериментальний ливарно-механічний завод" в якості оплати облігацій, які фактично випущені не були, є коштами, які набуті та збережені ПАТ "МДЕЗ" без належної на те підстави. Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Таким чином, ПАТ "МДЕЗ" зобов'язане було з 01.11.2011 року (оскільки закрите розміщення облігацій мало бути завершене у період 01.09.2011 р. до 31.10.2011 р.) повернути безпідставно набуті кошти у розмірі 280000,00 євро, що були сплачені за облігації, випуск яких не був завершений.

У додаткових письмових поясненнях апелянт вказує, що договір купівлі-продажу облігацій № 1 від 22.09.2011 р. не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зазначене випливає з того, що відповідно до п. 11 Положення "Про порядок випуску облігацій підприємств", затвердженого ДКЦПФР 17.07.2003 р. № 322 (яке було чинне в 2011 р.) обіг облігацій дозволяється після реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення облігацій та видачі свідоцтва про реєстрації випуску облігацій, крім випадків переходу прав власності на облігації до емітента після закінчення строку розміщення. Оскільки умови договору не відповідають даному положенню, останній вважається нікчемним правочином. Таким чином, апелянт цілком правомірно мотивує свою вимогу за вказаним договором відповідно до ст. 1212 ЦК України.

В судових засіданнях представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просить її задоволити.

Інші учасники провадження у справі письмових відзивів на апеляційні скарги не подали, явку представників в судове засідання не забезпечили. Всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення рекомендованої кореспонденції адресатам.

Зважаючи, що явка представників сторін в судове засідання не вимагалась та додаткові докази не витребовувались, суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційних скарг за наявними у справі матеріалами без участі представників сторін.

Розглянувши матеріали справи та апеляційні скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2014 на адресу господарського суду Житомирської області надійшла заява від Корпорації "Міжрегіональний промисловий союз" (м. Донецьк) № 241 від 23.09.2014 з грошовими вимогами до Публічного акціонерного товариства "Малинський дослідно-експериментальний ливарно-механічний завод" (м. Малин) на суму 6 911 110,96 грн., з яких: 5 200 000,00 грн. основний борг; 1 210 300,00грн. неустойка; 500 810,96 грн. - 3% річних.

Вимоги кредитора обгрунтовані тим, що 29.10.2010 з боржником було укладено контракт №101/03 на поставку комплексу обладнання для організації формувальної ділянки виробництва точних виливків методом вакуумно-плівкового формування.

Згідно п.1.1. контракту, боржник взяв на себе зобов'язання по виготовленню, постачанню, виконанню шефмонтажних та пусконалагоджувальних робіт комплексу обладнання для виробництва виливків методом вакуум-плівкового формування у складі, вказаному у специфікації (додаток №1), яка є невід'ємною частиною цього контракту.

Відповідно до п.3.2. контракту, загальна сума контракту складає 8 400 000,00грн.

Згідно п.3.5 контракту, 04.11.2010, Корпорація "Міжрегіональний промисловий союз" перерахувала на користь Публічного акціонерного товариства "Малинський дослідно-експериментальний ливарно-механічний завод" 4 200 000,00грн. - 50% від загальної суми контракту у якості попередньої оплати, що підтверджується платіжним дорученням №1114 від 04.11.2010.

Відповідно до п.4.3.1. контракту, боржник повинен був виконати зобов'язання з поставки обладнання та передачі технічної документації, які передбачені п.1.1. контракту, з урахуванням монтажних та пусконалагоджувальних робіт з отримання тестових виливків, у строк - не пізніше п'яти календарних місяців з дати здійснення кредитором попередньої оплати згідно п. 3.5. контракту, тобто в строк до 05.04.2011.

16.12.2011, кредитор, платіжним дорученням №84145, перерахував на користь боржника 1 000 000,00грн. попередньої оплати за контрактом № 101/03 від 29.10.2010.

Загальна сума попередньої оплати, яка була перерахована на користь боржника складає 5 200 000,00грн.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, заявник грунтує свої вимоги на порушенні боржником негрошового зобов'язання щодо поставки товару у встановлені контрактом строки.

При цьому судом зазначено, що статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з приписами статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до 1, 3 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Продавець поставку товару по факту оплати не здійснив, тобто у покупця виникло право на пред'явлення вимоги про повернення попередньої оплати за непоставлений товар.

Заявник направив на адресу боржника претензію №151 від 16.05.2011 з вимогами:

1) виконати зобов'язання, які передбачені п. 1.1. контракту, щодо поставки обладнання та передачі технічної документації, з урахуванням монтажних та пусконалагоджувальних робіт з отриманням тестових відливків;

2) сплатити неустойку за період з 05.04.2011 по 10.05.2011 у розмірі 239 400,00 грн.

Також, заявник вказує на те, що звернувся з позовом до господарського суду Житомирської області (порушено провадження 11.09.2014), але провадження у справі №906/1207 зупинено 01.10.2014. Підтвердив, що вимоги контракту, в повному обсязі, не виконані.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність факту порушення боржником права кредитора.

Однак, з огляду на заяву боржника про сплив строку позовної давності щодо вимог кредитора в сумі 4200000,00 грн., судом першої інстанції було відмовлено в цій частині вимог. При цьому відзначено, що з листів та претензії, на які заявник посилається, як на докази, що підтверджують факт переривання строку позовної давності, не вбачається факту визнання боржником обов'язку про повернення кредитору попередньої оплати, дані листи боржника свідчать лише про намагання врегулювати подальший порядок виконання умов контракту та можливість повернення попередньої оплати лише за умов виконання кредитором відповідних дій.

Також, з огляду на сплив спеціального строку позовної давності судом першої інстанції відмовлено в вимогах по нарахованій неустойці в розмірі 1210300,00 грн. за період з 05.04.2011 р. по 03.10.2011 р., та враховуючи відхилення боргу в сумі 4200000,00 грн. судом відхилено нараховані кредитором з цієї заборгованості 3% річних в сумі 421495,89 грн.

Колегія суддів з даним висновком суду першої інстанції не погоджується з наступних підстав.

За умовами ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Місцевим господарським судом вірно вказано, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Тобто, законодавчо конкретизованого переліку таких дій не існує, внаслідок чого судом надається об'єктивна оцінка діям боржника в кожному конкретному випадку.

З доданої до відзиву боржника на заяву корпорації "МПС" переписки (а.с. 198-199 т. 7) вбачається, що на лист кредитора № 414 від 19.10.2011 року з вимогою повернути попередню оплату в розмірі 4200000,00 грн., боржник відповів листом № 5/790 від 24.10.2011 року в якому фактично визнав право кредитора на її отримання. Дослівно текст викладено наступним чином: "...мы с пониманием относимся в Вашему решению и готовы принять Ваше требование по возврату полученной предоплаты по контракту № 101/03 в сумме 4200000 грн. - после возврата нашему заводу технической документации и всех узлов участков ВПФ, ранее поставленных на Керченский стрелочный завод."

Виходячи із змісту зазначеної відповіді колегія суддів вважає, що боржником було визнано наявність боргу по передоплаті в сумі 4200000,00 грн. При цьому встановлення боржником певних умов для її повернення судом до уваги не приймається, оскільки визначальною дією в даному випадку є визнання боргу.

За таких обставин суд вважає, що перебіг строку позовної давності було перервано з дати 24.10.2011 р. та відповідно з врахуванням ч. 3 ст. 264 ЦК України строк закінчується 24.10.2014 року.

Оскільки заява з вимогами до боржника корпорацією "МПС" направлена до суду 24.09.2014 року, суд вважає, що строк позовної давності не пропущено. Таким чином заява боржника про застосування наслідків спливу строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Вимоги кредитора - корпорації "МПС" в сумі 4200 000,00 грн. основного боргу підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог.

Також, заявник просив визнати 421495,89 грн. - 3% річних, нарахованих за період з 05.04.2011 по 07.08.2014 на борг - 4 200 000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведений розрахунок судом перевірено та визнано правильним. Відтак, з огляду на наявність простроченої заборгованості вимоги кредитора в сумі 421495,89 грн. - 3% річних підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог.

Крім того, заявник просив суд визнати неустойку за період з 05.04.2011 по 03.10.2011 (182) дні в розмірі 1 210 300,00 грн.

Дії боржника є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), тому боржник вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст. 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

Згідно з п.4.4.2. контракту, за порушення строків поставки обладнання, корпорація має право вимагати сплату неустойки у розмірі 0,1% від суми непоставленого в строк обладнання, за кожен день прострочення.

Вирішуючи питання заявлених вимог в цій частині, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції безпідставно послався на застосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення неустойки, оскільки боржником вказувалось на сплив строку позовної давності лише в частині основного боргу в розмірі 4200 000,00 грн. Заяви про застосування строку позовної давності до вимог про нарахування неустойки не було подано.

Відтак, враховуючи викладене та приймаючи до уваги підставність та правильність нарахування неустойки в розмірі 1 210 300,00 грн., суд вважає, що остання підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог.

З огляду на вищенаведене, апеляційна скарга корпорації "Міжрегіональний промисловий союз" підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду Житомирської області від 12.02.2015 року скасуванню в частині відмови у визнанні вимог корпорації "МПС" з прийняттям нового рішення про визнання вимог в повному обсязі.

В частині розгляду відхилених судом першої інстанції вимог Фірми Кьолер і партнери Хандельсгезельшафт ГмбХ колегією суддів приймається до уваги наступне.

01.06.2011 року між Відкритим акціонерним товариством "Малинський дослідно-експериментальний ливарно-механічний завод "МДЕЗ" як Продавцем, правонаступником якого є ПАТ "МДЕЗ", та Фізичною особою Маттіасом Карл-Хайнц Кьолером як Покупцем було укладено попередній договір купівлі-продажу облігацій №1.

За цим договором продавець зобов'язався після належного оформлення права власності на облігації передати пакет облігацій у власність Покупця, а Покупець зобов'язувався їх оплатити.

В якості оплати за облігації Покупець перерахував на рахунок Продавця в якості оплати за попереднім договором купівлі-продажу облігацій:

07.06.2011 року - 100 000,00 євро;

05.07.2011 року - 30 000,00 євро;

04.08.2011 року - 50 000,00 євро;

04.08.2011 року - 100 000 євро,

що загалом становить 280 000 євро.

18.09.2011 року Житомирське територіальне управління ДКЦПФР видала тимчасові свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій підприємств, якими засвідчила випуск облігацій: 3 000 000 штук облігацій підприємств іменних безпроцентних серії А, міжнародний ідентифікаційний номер иА4000128334, номінальною вартістю кожної 1 гривня, а також 12 000 000 штук облігацій підприємств іменних безпроцентних серІЇ В (Б), міжнародний ідентифікаційний номер иА4000128359, номінальною вартістю кожної 1 гривня.

22.09.2011 року Покупець уклав з Продавцем Договір купівлі-продажу облігацій №1.

01.10.2011 року сторони підписали додаткову угоду № 1 до цього Договору купівлі-продажу облігацій.

За цим Договором, з урахування внесених в нього змін згідно додаткової угоди №1, Покупець мав придбати і набути права власності на 3 000 000 штук облігацій підприємств іменних безпроцентних серії А, міжнародний ідентифікаційний номер UА4000128334, номінальною вартістю кожної 1 гривня, а також 12 000 000 штук облігацій підприємств іменних безпроцентних серії В (Б), міжнародний ідентифікаційний номер UА4000128359, номінальною вартістю кожної 1 гривня.

В обґрунтування заявлених вимог заявник зазначив наступне.

Як випливає з пп. 3.7.1. Рішення про закрите розміщення акцій розміщення облігацій мало бути завершене у період 01.09.2011 до 31 жовтня 2011 року.

Проте в подальшому ПАТ "МДЕЗ" не завершив процедуру емісії облігацій та не отримав свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій. Внаслідок цього випуск облігацій не вважається здійсненим і Покупець не набув ні права власності на облігації, ні прав з облігацій, в т.ч. на їх погашення і отримання від Емітента їх номінальної вартості.

Таким чином, апелянт вважає, що перераховані Маттіасом Карл-Хайнц Кьолером на користь ПАТ "МДЕЗ" кошти в розмірі 280 000 євро в якості оплати облігацій, які фактично випущені не були, є коштами, які набуті та збережені ПАТ "МДЕЗ" без належної на те підстави.

Вважає, що ПАТ "МДЕЗ" зобов'язане було повернути Маттіасу Карл-Хайнц Кьолеру безпідставно набуті кошти у розмірі 280 000,00 євро, що були сплачені за облігації, випуск яких не був завершений.

Скаржник зазначає, що зобов'язання виникло з наступного дня після дати отримання останнього платежу.

03.01.2014 року Маттіас Карл-Хайнц Кьолер передав своє право вимоги цих коштів Фірмі на підставі Договору про відступлення права вимоги грошових зобов'язань від 03.01.2014 року, укладеному між Фірмою, Кьолером Матіасом Карл-Хайнцом і ПАТ "МДЕЗ".

Отже, апелянт вважає, що має грошові вимоги до ПАТ "МДЕЗ" щодо повернення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 280 000,00 євро, що за офіційним курсом НБУ становить 4 627 871,92, яке виникло з 05.08.2011 року.

Також заявником заявлено:

- проценти за користування коштами у сумі 62 685,21 євро, що за офіційним курсом НБУ становить 1 036 068,30грн.

- 3% річних у сумі 24 049,32 євро, що за офіційним курсом НБУ становить 397 489,90 грн.

З даного приводу судом відзначається слідуюче.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" облігацією є цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Договір відступлення є договором відступлення права вимоги в розумінні ст.ст. 512-519 ЦК України і його метою є передання права кредитора іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула м а й н о або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Приписи зазначеної статті (повернення безпідставно набутого майна) застосовуються лише за умови набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутності для цього правових підстав або якщо такі відпали, і в матеріалах справи відсутні докази наявності правової підстави отримання відповідачем коштів.

Відповідно до ч.1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Як зазначалось вище, Покупець, в якості попередньої оплати за облігації, перерахував на рахунок Продавця кошти у сумі 280 000,00 євро.

Судом першої інстанції вірно відмічено, що заявник просить повернути безпідставно набуті боржником кошти, а не майно.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і ц і н н и х п а п е р і в застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ст.663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Місцевим господарським судом правомірно відзначено, що оскільки чинним законодавством не передбачений типовий договір купівлі-продажу цінних паперів та виключний перелік умов такого договору, позивач та відповідач відповідно до ст. 628 ЦК України на підставі вільного волевиявлення не включили до договору пункт щодо строку виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки заявником не надано суду доказів надсилання відповідачу вимоги про сплату боргу, в порядку зазначеному цією нормою, відповідно останнім не доведено факт настання строку виконання боржником зобов'язання до порушення провадження у справі про банкрутство. Відтак, на момент подання заяви у заявника немає правової підстави вимагати у боржника повернення коштів, так як ще не настав строк виконання грошового зобов'язання.

За наведених обставин відсутні підстави й для стягнення процентів та трьох відсотків річних.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого та правомірного висновку про відхилення вимог кредитора по даному договору у повному обсязі.

Викладені в апеляційній скарзі доводи кредитора не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не приймаються до уваги. Відтак, апеляційна скарга Фірми Кьолер і партнери Хандельсгезельшафт ГмбХ не підлягає задовленню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст.ст. 105, 106 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фірми Кьолер і партнери Хандельсгезельшафт ГмбХ залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу корпорації "Міжрегіональний промисловий союз" задоволити.

3. Ухвалу господарськогоо суду Житомирської області від 12.02.2015 року у справі № 906/1126/13 скасувати в частині відхилення вимог корпорації "Міжрегіональний промисловий союз". Прийняти в цій частині нове рішення.

Визнати грошові вимоги корпорації "Міжрегіональний промисловий союз" на суму 6 911 110,96 грн., з яких: 5 200 000,00 грн. основний борг; 1 210 300,00 грн. неустойка; 500 810,96 грн. - 3% річних.

4. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Демидюк О.О.