ГОСПОДАРСЬКИЙ |
| ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ |
П О С Т А Н О В А
Іменем України
12.07.06 Справа № 16/311н-ад.
Суддя Шеліхіна Р.М., розглянувши матеріали справи за позовом Луганського кооперативного технікуму Луганської облспоживспілки, м. Луганськ
до Контрольно-ревізійного управління в Луганській області, м. Луганськ
про визнання протиправною вимоги про повернення коштів та визнання недійсним акту ревізії в часті вимоги про повернення коштів
при секретарі судового засідання Кравченко В.П.
в присутності представників сторін:
від позивача – Баблюк І.Ю., директор технікуму,
Локтіонов А.М., начальник юр. відділу, дов. від 06.06.06. №144,
від відповідача –Русіна С.В., головний контролер, дов. від 05.07.06. №4023,
Козацька Ю.О., юрисконсульт, дов. від 03.02.06. №671,
Кучеренкові Н.Я., провідний ревізор, дов. від 05.07.06. №4024,
Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили з 1 вересня 2005 року, до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому підсудність таких справ визначається Господарським процесуальним кодексом України.
Тому, та з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі здійснено за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Суть спору: позивач звернувся з позовом про визнання протиправною вимоги відповідача від 17.05.06. №110-14/466 про повне відшкодування зайво отриманих бюджетних коштів у сумі 138700грн. та визнання недійсним акту ревізії, здійсненої відповідачем, від 07.04.06. №110-21/30. Позивач також вказує на перевищення відповідачем своїх повноважень при ревізії закладу приватної власності, яким є позивач.
Відповідач відзивом від 30.06.06. №1317/3940 проти позову заперечує з підстав порушення позивачем правил ч.3 ст.65 Закону України «Про вищу освіту».
Сторони не досягли примирення.
Розглянувши матеріали справи, суд,
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся з даним позовом до суду з підстав проведеної відповідачем перевірки дотримання вимог законодавства у процесі використання коштів державного бюджету, виділених міністерством освіти і науки на підготовку кадрів вищим навчальним закладам у Луганському кооперативному технікумі За підсумками ревізії періоду з 01.01.04. по 01.03.06. відповідач склав акт від 07.04.06. №110-21/30, в розділі «Аналіз плану використання бюджетних коштів»якого констатував про розробку позивачем планів використання бюджетних коштів, затвердження розміру та цілей видатків коштів у порядку, встановленому законом, про надходження грошей з держбюджету і розмір цих надходжень для здійснення позивачем освіти студентів по держзамовленню, а також про неможливість перевірити обґрунтованість розрахункової потреби на видатки позивача (а.с.44, останній абзац на сторінці). Відповідач направив позивачу вимогу від 17.05.06. №110-14/466 про повне відшкодування зайво витрачених бюджетних коштів у сумі 138700грн. у строк до 15.06.06. у зв’язку з недотриманням вимог законодавства (якого законодавства і якої норми відповідного законодавчого акту –відповідачем не вказано) в процесі використання коштів з державного бюджету. Позивач у позовній вимозі вказує, що суть порушень складається з того, що відповідач здійснив ревізію з перевищенням своїх службових повноважень стосовно ревізії у закладі приватної форми власності, у зв’язку з чим позивач просить визнати не чинним акт по перевірці та визнати неправомірною вимогу відповідача про повне відшкодування зайво витрачених коштів з держбюджету. Також позивач зазначив про той факт, що нецільове використання грошей з держбюджету відповідач не встановив у ході перевірки та не оспорює при розгляді даного позову, між тим як відповідальність встановлена законом саме за нецільове використання коштів держбюджету. Кошти з державного бюджету використані за цільовим призначенням і при необхідності –за умови недостатнього фінансування – позивач укладав угоди на оплату надання освіти для відшкодування вартості освіти у закладі відповідно до затвердженого кошторису. Свою позовну вимогу позивач обґрунтовує порушенням відповідачем ст.19 Конституції України.
Відповідач проти позову заперечує та вказує на те, що позивач надмірно використав коштів з держбюджету, оскільки позивачем було укладено контракти з підприємствами-замовниками спеціалістів, згідно яких позивач отримав гроші на навчання цих спеціалістів. Відповідач вважає, що грошей отриманих позивачем від підприємств по контрактам, достатньо для освіти студентів, на яких було надано замову на навчання за бюджетні кошти. Факт укладання позивачем контрактів з підприємствами на навчання студентів відповідача встановив про перевірці. При цьому відповідач не пред’явив нормативно обґрунтованого кошторису, відповідно до якого витрати з держбюджету можна розцінити як зайві –зайво витрачені. Цільового використання грошей з бюджету відповідач не оспорює та вказує на те, що кошти були використані за призначенням та у відповідності до плану використання. Відповідач заперечив також доводи позивача про перевищення повноважень при здійсненні перевірці та вказав, що форма власності закладу не має значення при перевірці, і взагалі, коли відповідач починає здійснювати перевірку, для нього не має значення якої форми власності підприємство (установа, заклад). Відповідач з’ясовує ці обставини у ході перевірки. Заперечення до позову відповідач обґрунтовує роз’ясненнями головного контрольно-ревізійного управління України від 10.05.06. №02-18/573.
Враховуючи вищевикладене та дослідивши матеріали справи, вислухав представників сторін, оцінивши надані сторонами докази своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав.
Відповідно до норми ст.19 Основного закону держави –Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з правилами Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»контрольно-ревізійна служба в Україні зобов’язана контролювати використання коштів з державного бюджету за їх цільовим призначенням в сфері господарської діяльності державних (казенних) підприємств, організацій, установ та у суб’єктів господарювання, які мають часткове (цільове) фінансування за рахунок коштів держбюджету у цій часті.
Суд при розгляді справи встановив, що відповідач при здійсненні перевірки у закладі-позивача, вийшов за межі своїх повноважень, у зв’язку з чим припустив втручання у господарську діяльність закладу –позивача, який має приватну форму власності: відповідач безпідставно здійснював перевірку укладених позивачем контрактів для ведення своєї господарської комерційної діяльності. Таким чином, суд критично оцінює докази відповідача до заперечень позову і за таких підстав –не приймає до уваги доводи відповідача щодо порушення позивачем правил ч.3 ст.65 Закону України «Про вищу освіту».
Крім того, слід вказати, що відповідач не надав жодного доказу щодо зазначених у акті перевірки та у вимозі зайво отриманих грошей. У разі назви грошей зайво витраченими, відповідач повинен надати свій (за своїм розумінням норми права) обґрунтований розрахунок (кошторис) витрат на освіту одного студенту на навчальний рік та заперечити кошторис позивача, обґрунтувавши такі заперечення нормою права. Тобто, відповідач, як державний орган, наділений власними повноваженнями, перед тим як констатувати порушення у діяльності суб’єкту господарської діяльності, зобов’язаний був чітко визначити –скільки грошей потрібно потратити на освіту за рік (ліміт), відповідно до цього - скільки грошей потрачені зайво (понад ліміт). На вимогу суду надати такий документ та заперечення до дій позивача, відповідачем не було пред’явлено доказів вважати гроші зайво отриманими або витраченими.
Також необхідно зазначити, що складений відповідачем акт по перевірці діяльності позивач не містить доводів про порушення конкретної норми права, відповідач при нагоді вказати на недоліки у діяльності позивача застосовує лише термінологію «чинне законодавство», а не вказує на конкретний факт порушення позивачем норми права. Між тим, нормою Бюджетного кодексу України встановлено відповідальність за нецільове використання коштів з державного бюджету. Такого порушення відповідачем не встановлено у діяльності позивача і не оспорювалося при розгляді справи. Застосування відповідачем при направленні вимоги від 17.05.06. №110-14/466 позивачу про повне відшкодування позивачем зайво витрачених коштів з держбюджету роз’яснень головного контрольно-ревізійного управління України від 10.05.06. №02-18/573 не відповідає правилам Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»та Конституції України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість дій позивача по складанню кошторису на освіту та інші видатки закладу, по отриманню коштів з державного та цільовому використанню за відповідний період.
За таких обставин, позов слід задовольнити та визнати недійсним акт відповідача від 07.04.06. №110-21/30, складений за підсумками ревізії у закладі позивача, та такий, що постановлений з перевищенням свої службових повноважень. Вимогу відповідача про відшкодування позивачем зайво отриманих бюджетних коштів від 17.05.06. №110-14/466 також слід визнати недійсною.
Відповідно до ст.94 КАС України судові витрати слід, сплачені позивачем та підтверджені належними документами, компенсувати з державного бюджету України у розмірі 3грн.40коп. Надмірно сплачені судові витрати повернути позивачу за його заявою до суду з цього приводу.
Згідно ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 –163, ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати не дійсним акт контрольно-ревізійної перевірки Луганського кооперативного технікуму Луганської облспоживспілки Контрольно-ревізійним управлінням в Луганській області від 07.04.06. №110-21/30, постановлений з перевищенням повноважень.
3. Визнати не дійсною вимогу Контрольно-ревізійного управління в Луганській області, м. Луганськ до Луганського кооперативного технікуму Луганської облспоживспілки, м. Луганськ від 17.05.06. №110-14/466 про повне відшкодування зайво отриманих бюджетних коштів у сумі 138700грн. у строк до 15.06.06.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 17.07.2006р.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Р. М. Шеліхіна |