465/2128/15-ц

2-з/465/73/15

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2015 року Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді – Шеремети Ю.С.

при секретарі – Каленчук М.А.

розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» про забезпечення позову Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту, -

в с т а н о в и в:

ПАТ «ВіЕс Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

Крім того, позивач звернувся до суду з клопотанням про забезпечення позову, в якому зазначав, що відповідач навмисно не виконує зобов'язання за кредитним договором, є недобросовісним боржником, оскільки ухиляється від виконання зобов'язань, має намір здійснити відчуження належного йому майна з метою уникнення від виконання своїх зобов'язань та взагалі планує покинути територію України, що зробить неможливим виконання рішення суду в майбутньому, у випадку задоволення позову. З урахуванням наведеного, просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу рухому та нерухоме майно, грошові кошти та обмеження відповідача у праві виїзду за межі України шляхом тимчасової відмови йому у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, тимчасового затримання або вилучення паспорта, якщо він був виданий раніше.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку що заява не підлягає до задоволення з наступних підстав.

У відповідності до ст.ст.122, 151 ЦПК України та п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку ч.4 ст.151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно з вимогами ст. 152 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, забороною вчиняти певні дії. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб які беруть участь у справі.

Що стосується заяви про забезпечення позову в частині обмеження права виїзду ОСОБА_1 за межі України шляхом тимчасової відмови їм у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, тимчасового затримання або вилучення паспорта, якщо він був виданий раніше, то суд приходить до наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 152 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам. У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Як роз’яснено у п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин № 5 від 30 березня 2012 року заява про забезпечення позову у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, шляхом заборони виїзду відповідача за межі України не може бути задоволена, оскільки згідно з частиною першою статті 151 ЦПК суд вживає лише ті заходи забезпечення позову, які передбачені цим Кодексом. Заборона виїзду відповідача за межі України не може належати і до інших видів забезпечення позову (частина друга статті 152 ЦПК), оскільки відповідно до статті 33 Конституції України свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України можуть бути обмежені лише законом.

З урахуванням того, що забезпечення позову у виді обмеження права виїзду за межі України шляхом тимчасової відмови ОСОБА_1 у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, тимчасового затримання або вилучення паспорта, якщо він був виданий раніше не передбачено ст. 151 ЦПК України, а свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України можуть бути обмежені лише законом, суд приходить до висновку, що в цій частині заяви про забезпечення позову слід відмовити.

З приводу забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно відповідача, а саме: квартиру №1 за адресою: м. Львів, вул. Антоновича, буд.6; нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 2; нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 4; нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул. Кн. Романа, 12/14, 1.

У відповідності до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з вимогами ст. 152 ЦПК України майно, на яке в судовому порядку накладається арешт, повинно належати відповідачам. Незважаючи на те, що обов’язок по наданню доказів на підтвердження своїх вимог лежить на позивачу, ні до матеріалів позовної заяви, ні до клопотання про забезпечення позову не надано доказів належності на праві власності ОСОБА_1 нежитлових та житлових приміщень на які позивач просить накласти арешт. Також позивачем не зазначено, на які саме кошти слід накласти арешт, інформації на яких рахунках розміщені такі грошові кошти.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Відтак, накладення арешту на зазначений позивачем перелік майна може порушити права їх законних володільців.

Окрім того, як вбачається з п. 2.1 копії кредитного договору №КF 40426 від 17.08.2006р. виконання зобов’язання позичальника за даним кредитним договором забезпечено іпотекою квартири за адресою АДРЕСА_1; іпотекою нежитлових приміщень за адресами: м. Львів, вул. І.Франка, 24, м. Трускавець, вул. Стебницька, 8.

Враховуючи зазначене, суд позбавлений можливості оцінити співмірність заявлених вимог та заходів забезпечення позову, які просить вжити позивач.

Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Будь-яких інших доказів про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду по даній справі суду не надано.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову та необхідності відмови у її задоволенні.

Керуючись ст.ст. 151-154, 208-210, 293 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» про забезпечення позову Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги через Франківський районний суд м. Львова протягом п'яти днів з дня отримання її копії.

Суддя Шеремета Ю.С.