ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2015 року Справа № 924/648/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Овечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача -не з'явились,

відповідача-1 відповідача-2 відповідача-3 третіх осіб прокуратури-не з'явились, -не з'явились, -Сковородніков О.В., Яковлев А.В., -Гречка І.Я., Багатченко Ю.В., Іващенко П.І., -Савицька О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Федерації професійних спілок Хмельницької області

на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 11.12.2014

у справі№924/648/13

за позовомзаступника прокурора м.Хмельницького в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради

до (треті особи1.виконавчого комітету Хмельницької міської ради; 2.Управління ЖКГ Хмельницької міської ради; 3.Федерації професійних спілок Хмельницької області - КП "Їдальня №33", Федерація професійних спілок України, Підприємство "Науково-культурний центр "Побужжя" Федерації професійних спілок Хмельницької області)

про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради, скасування свідоцтва про право власності, визнання права власності на майно за територіальною громадою м.Хмельницького в особі Хмельницької міської ради

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 20.10.2014 (судді: Музика М.В., Заярнюк І.В., Субботіна Л.О.) в позові відмовлено у зв'язку зі спливом позовної давності.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 (судді: Демянчук Ю.Г., Крейбух О.Г., Юрчук М.І.) рішення скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23.03.2000р. №223-А в частині оформлення права власності на 3-х поверхову будівлю їдальні корисною площею 848кв.м., що розташована за адресою: м.Хмельницький, вул.Соборна, 55, скасовано свідоцтво про право власності на гуртожиток профкурсів на 140 місць з їдальнею від 28.03.2000р., зареєстроване в реєстровій книзі за №729, а також визнано за територіальною громадою м.Хмельницького в особі Хмельницької міської ради право власності на будівлю їдальні корисною площею 848кв.м. та балансовою вартістю 559059грн., що розташована за адресою: м.Хмельницький, вул.Соборна, 55.

Федерація професійних спілок Хмельницької області в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити в силі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.71,76,80,128 ЦК УРСР, ст.ст.261,267,319,392 та п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст.ст.12,26,42,51 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст.ст.1,21,34,43 ГПК України. Зокрема, скаржник наполягає на пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки позивач міг та повинен був дізнатися про порушення права комунальної власності на спірне майно з моменту підписання оспорюваного рішення Хмельницького міськвиконкому від 23.03.2000р. міським головою Чекманом М.К., який є головною посадовою особою Хмельницької міської ради і одночасно представляє міську раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами. Крім того, заявник вказує на неврахування апеляційним судом тих обставин, що про право комунальної власності територіальної громади м.Хмельницького на спірну будівлю їдальні позивачу було відомо не тільки при видачі 28.03.2000р. міськвиконкомом відповідачу-3 свідоцтва про право власності, але й раніше, а саме при прийнятті рішення Хмельницької міської ради від 22.04.1992р. №6 (а.с.74-77 том 4) та розпорядження Хмельницького міськвиконкому від 04.10.1994р. №186-р "Про державну реєстрації договору купівлі-продажу державного майна, зданого в оренду організації орендарів Хмельницького виробничо-торгівельного підприємства громадського харчування їдальні №33" в процесі приватизації комунального майна.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників відповідача-3, прокуратури та третіх осіб, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова та рішення від 20.10.2014 - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення та приймаючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

23.02.2000р. виконавчим комітетом Хмельницької міської ради прийнято рішення №223-А про оформлення права власності на будинок профспілок з гаражами по вул.Соборній,57 та гуртожиток профкурсів на 140 місць з їдальнею по вул.Соборній,55 за Федерацією профспілок Хмельницької області. В пунктах 2, 3 цього рішення зазначено: Бюро технічної інвентаризації підготувати свідоцтво про право власності і провести реєстрацію вказаних в п.1 об'єктів нерухомого майна; Управлінню житлово-комунального господарства посвідчити оформлені бюро технічної інвентаризації свідоцтва про право власності.

28.03.2000р. видано свідоцтво №223-А про право власності на гуртожиток профкурсів на 140 місць з їдальнею, яким міське виробниче управління житлово-комунального господарства посвідчило, що об'єкт, який розташований в м. Хмельницькому за адресою вул. Соборна, 55, в цілому складається з двох споруд, належить Федерації профспілок Хмельницької області на праві колективної власності. Об'єкт по вул.Соборній,55 в м.Хмельницькому зареєстровано Хмельницьким бюро технічної інвентаризації на праві колективної власності на підставі свідоцтва про право власності, про що внесено запис в реєстрову книгу за №729.

На підставі постанови Секретаріату Хмельницької обласної ради профспілок від 23.07.1981р. (протокол № 7) складено акт, за яким облпрофкурси передали, а Хмельницький трест їдалень прийняв приміщення їдальні з інвентарем.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 18.09.2012 у справі №16/2/6/71-Н, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.12.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2013, відмовлено у позові Фонду державного майна України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - колективного підприємства "Їдальня №33" до Федерації профспілок Хмельницької області, Навчально-культурного центру "Побужжя" Федерації профспілок Хмельницької області, Виконавчого комітету Хмельницької міської ради, Комунального підприємства "Хмельницьке бюро технічної інвентаризації", Управління житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Федерація професійних спілок України про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23.03.2000р. №223-А в частині оформлення права власності на 3-х поверхову будівлю їдальні корисною площею 848м2, введену в експлуатацію відповідно до акту державної приймальної комісії від 30.06.1980р., що розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Соборна, 55; скасування державної реєстрації права власності, здійсненої Комунальним підприємством "Хмельницьке бюро технічної інвентаризації" в реєстровій книзі 28.03.2000р. за №729; визнання права власності за державою в особі Фонду державного майні України на 3-х поверхову будівлю їдальні корисною площею 848м2, введену в експлуатацію відповідно до акту державної приймальної комісії від 30.06.1980р., що розташована за адресою м.Хмельницький, вул.Соборна, 55.

При вирішенні спору по суті місцевим судом взято до уваги, що на підставі постанови Секретаріату Хмельницької обласної ради профспілок від 23.07.1981р. (протокол №7) складено акт, за яким облпрофкурси передали, а Хмельницький трест їдалень прийняв приміщення їдальні з інвентарем. Наказом Міністерства торгівлі УРСР від 28.03.1983 року Хмельницький трест їдалень ліквідовано та створено Хмельницьке міське об'єднання громадського харчування управління громадського харчування Хмельницького облвиконкому (з правами правонаступництва).

Рішенням Хмельницького облвиконкому №204 від 1989 року міське об'єднання громадського харчування ліквідовано з передачею його функцій Хмельницькому виробничо-торгівельному об'єднанню громадського харчування, в склад якого входили всі заклади громадського харчування м. Хмельницького та області, підпорядковані Міністерству торгівлі УРСР, в тому числі відомчі (на заводах, фабриках, в державних установах, навчальних закладах, школах, в організаціях і т. п.), в тому числі і спірне приміщення їдальні. Наказом Міністерства торгівлі УРСР від 21.11.1991р. №99 "Про передачу державного майна, що перебуває у віданні Міністерства торгівлі України, передано відомчі заклади закритої мережі громадського харчування відповідним організаціям, а підприємства відкритої мережі громадського харчування передано у комунальну власність з підпорядкуванням місцевим органам влади та відповідно до рішення Хмельницького облвиконкому №22 від 19.02.1992р., обласне виробничо-торгівельне об'єднання громадського харчування ліквідовано. Рішенням виконкому від 20.02.1992р. №55 "Про організацію передачі державного майна в комунальну власність міста" (п.1) надано повноваження на прийняття для розпорядження у управління комунальною власністю міста відділам і управлінням міськвиконкому. Подальше розпорядження і користування комунальною власністю міста відділам і управлінням проводити з погодженням міськвиконкому згідно додатку №1. Відповідно до додатку №1 до рішення №55 до складу підприємств, розпорядження і управління якими здійснювалось відділами і управліннями міськвиконкому, відносились і підприємства громадського харчування та не торгівельної діяльності, що входять до складу обласного виробничо-торгівельного об'єднання громадського харчування.

На підставі згаданих обставин судом було зроблено висновок, що зазначеними рішеннями підтверджуються факти вибуття з власності профспілок приміщення їдальні у 1981 році, вибуття з власності держави приміщення їдальні у 1992 році та його подальшої передачі у комунальну власність з підпорядкуванням місцевим органам влади. Також судом було встановлено, що приміщення їдальні не є профспілковим, оскільки станом на 1990р. спірне майно вже вибуло з власності профспілок у державну власність, а на момент прийняття спірних рішень у 2000р. приміщення їдальні вже перебувало у комунальній власності і могло бути передано у власність Федерації профспілок Хмельницької області виключно на підставі рішення Хмельницької міської ради. Судом касаційної інстанції підтверджено правильність висновків суду першої та апеляційної інстанцій про те, що станом на 1990р. спірне майно вже вибуло з власності профспілок у державну власність, а на момент прийняття спірного рішення у 2000р. встановлено, що приміщення їдальні вже перебувало у комунальній власності.

Таким чином, на момент прийняття виконавчим комітетом спірного рішення приміщення їдальні перебувало у комунальній власності і могло бути передано у власність Федерації профспілок Хмельницької області виключно на підставі рішення Хмельницької міської ради.

Місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог прокурора в частині визнання права власності за територіальною громадою м.Хмельницького в особі Хмельницької міської ради на будівлю їдальні корисною площею 848кв.м., що розташована за адресою: м.Хмельницький, вул.Соборна, 55, скасування свідоцтва про право власності на гуртожиток профкурсів та визнання права власності за територіальною громадою, оскільки спірне рішення №223-А від 23.03.2000р. було прийнято виконавчим комітетом Хмельницької міської ради з перевищенням наданих йому повноважень та з порушенням права власності Хмельницької міської ради на приміщення їдальні, а тому воно підлягає визнанню незаконним та скасуванню у судовому порядку.

Згідно з ч.1 ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Щодо позовної вимоги про скасування свідоцтва про право власності на гуртожиток профкурсів на 140 місць з їдальнею від 28.03.2000р., зареєстрованого в реєстровій книзі за №729, то така вимога є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Хмельницького міськвиконкому від 23.03.2000р. №223-А в частині оформлення права власності на 3-х поверхову будівлю їдальні корисною площею 848кв.м., що розташована за адресою: м.Хмельницький, вул.Соборна, 55, а тому зазначена вимога підлягає задоволенню зважаючи на визнання незаконним та скасування рішення від 23.03.2000р. №223-А в оспорюваній частині.

Також апеляційним судом зазначено, що Федерацією профспілок у Хмельницької області, яка оспорює право власності на спірний об'єкт, в ході розгляду справи не подано належних та допустимих доказів на підтвердження виникнення у останнього права власності на будівлю їдальні корисною площею 848кв.м та балансовою вартістю 559059 грн., що розташована за адресою: м.Хмельницький, вул.Соборна, 55.

Пунктом 4.1 постанови Пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст.261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Право на звернення прокурора та Хмельницької міської ради з позовом до суду виникло з моменту встановлення відомостей про протиправне набуття права власності Федерацією профспілок Хмельницької області на приміщення їдальні по вул.Соборній,55 в м.Хмельницькому, про що позивачу стало відомо після прийняття 18.09.2012р. господарським судом Хмельницької області рішення у справі №16/2/6/71-Н, яке набрало законної сили 24.12.2012 року, та під час розгляду якої встановлено факт передачі приміщення їдальні в комунальну власність.

Разом з тим, апеляційний суд визнав таким, що не ґрунтується на нормах законодавства, посилання відповідача-3 на обізнаність Хмельницької міської ради з належністю спірного приміщення ще в 2000 році з огляду на підписання оспорюваного рішення міським головою, як головою виконавчого комітету міської ради, оскільки відповідно до ч.1 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність згідно закону.

Так, виконавчий комітет Хмельницької міської ради є окремою юридичною особою, має свою печатку та як носій публічної влади є відповідальним за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (частина перша статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл),селища, міста.

Отже, неможливо ототожнювати виконавчий комітет та міську раду, які діють самостійно та несуть відповідальність за свою роботу окремо, а також міського голову, який виступає лише посадовою особою відповідної міської ради та представляє міську раду в цілому як колегіальний орган. Тому в даному випадку спірне приміщення вибуло з комунальної власності поза волею власника - Хмельницької міської ради.

Таким чином, апеляційна інстанція зазначила, що Рівненським апеляційним господарським судом постановою від 24.12.2012 у справі №16/2/6/71-Н підтверджено висновок місцевого суду про вибуття з власності профспілок приміщення їдальні у 1981 році, вибуття з власності держави приміщення їдальні у 1992 році та подальшу його передачу у комунальну власність з підпорядкуванням місцевим органам влади, а постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2013 підтверджено правильність висновків суду першої та апеляційної інстанцій, що станом на 1990р. спірне майно вже вибуло з власності профспілок у державну власність та на момент прийняття спірних рішень у 2000р., (рішення та свідоцтва), приміщення їдальні вже перебувало у комунальній власності. Тому перебіг строку позовної давності для пред'явлення позову прокурора та позивача з цієї справи розпочався 24.12.2012 року, а, відтак, висновок місцевого суду про відмову в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності є необґрунтованим.

Проте, колегія не може погодитися з передчасним висновком апеляційного суду в частині незастосування позовної давності з огляду на таке.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст.261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч.1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.76 ЦК УPCP).

Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в Цивільному кодексі УPCP (Глава 5 Розділу 1), за винятком положення про застосування позовної давності лише за заявою однієї зі сторін. Так, відповідно до ст.ст.71,75,80 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Згідно зі ст.76 ЦК УРСР право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст.267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі ж визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Згідно з п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Разом з тим, ч.ч.1,2,4 ст.29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Отже, передбачені ст.76 ЦК УРСР норми щодо початку перебігу позовної давності, які встановлено для сторони (особи), права або інтереси якої порушено, поширювалися і на звернення прокурора до суду із заявою про захист цієї особи, зокрема, Хмельницької міської ради.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів, пов'язаних із застосуванням позовної давності за позовами прокурора в інтересах держави (постанови ВСУ від 27.05.2014 у справі №5011-32/13806-2012, від 02.09.2014 у справі №6/17-3062-2011, від 23.12.2014 у справі №916/2414/13 та від 25.03.2015 у справі №11/163/2011/5003).

При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Апеляційним судом при вирішенні спору помилково залишено поза увагою приписи ч.ч.1,3 ст.12 та п.п.2,3 ч.4 ст.42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно яких міський голова є головною посадовою особою територіальної громади міста. Міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях. Міський голова організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; підписує рішення ради та її виконавчого комітету.

Як правильно встановив суд першої інстанції та не спростував апеляційний суд, з протоколу №7 засідання Хмельницького міськвиконкому від 23.03.2000р. вбачається, що при розгляді питання про оформлення права власності на приміщення їдальні за Федерацією професійних спілок Хмельницької області брали участь секретар міської ради та міський голова, який і підписав вказаний протокол та оспорюване рішення від 23.03.2000р.

Колегія погоджується з твердженням скаржника про те, що обізнаність Хмельницької міської ради у 2000 році з порушенням своїх прав оспорюваним рішенням Хмельницького міськвиконкому випливає з положень п.14 ч.4 ст.42 та ч.ч.6,7 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до яких міський голова представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради. У разі незгоди міського голови з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної ради.

Таким чином, міський голова є головною посадовою особою Хмельницької міської ради, який одночасно представляє міську раду та її виконавчий комітет у відносинах з іншими суб'єктами права, відтак, у зв'язку з обізнаністю міського голови презюмується обізнаність позивача зі спірним рішенням міськвиконкому та порушенням ним прав власника майна (Хмельницької міської ради), що, в свою чергу, виключає вибуття спірного майна з комунальної власності поза волею власника.

З врахуванням приписів ст.76 ЦК УРСР та п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, наведене вище переконливо свідчить про своєчасну обізнаність Хмельницької міської ради про належність спірної будівлі їдальні до комунальної власності територіальної громади м.Хмельницького та про порушення права комунальної власності, а саме з моменту підписання міським головою оспорюваного рішення міськвиконкому від 23.03.2000р.

Викладеним спростовується помилковий висновок апеляційного суду про відсутність спливу строку позовної давності з мотивів початку перебігу цього строку з 24.12.2012р., що є днем набрання законної сили рішенням господарського суду Хмельницької області від 18.09.2012 у справі №16/2/6/71-Н, яким було встановлено факт набуття спірного приміщення їдальні у комунальну власність в 1992р. внаслідок передачі з державної власності, а також факт перебування їдальні у комунальній власності на момент прийняття спірного рішення Хмельницького міськвиконкому від 23.03.2000р. №223-А.

Водночас, в порушення ст.ст.43,101,105 ГПК України апеляційним судом належним чином не відхилено доводи скаржника про те, що про право комунальної власності територіальної громади м.Хмельницького на спірну будівлю їдальні позивачу було відомо не тільки при видачі 28.03.2000р. міськвиконкомом відповідачу-3 свідоцтва про право власності, але й раніше, а саме при прийнятті рішення Хмельницької міської ради від 22.04.1992р. №6 (а.с.74-77 том 4) та розпорядження Хмельницького міськвиконкому від 04.10.1994р. №186-р "Про державну реєстрації договору купівлі-продажу державного майна, зданого в оренду організації орендарів Хмельницького виробничо-торгівельного підприємства громадського харчування їдальні №33" в процесі приватизації комунального майна.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про сплив позовної давності, оскільки як власник майна, так і прокуратура у встановлені законом строки для захисту свого цивільного права або інтересу не звернулися з позовом.

Разом з тим, первісне рішення про відмову в позові також не може бути залишено без змін, з огляду на наступне.

Згідно з ч.5 ст.267 ЦК України у разі, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як роз'яснено в п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Суд першої інстанції в порушення вимог ч.5 ст.267 ЦК України та ст.ст.43,84 ГПК України не досліджував та не встановлював наявності поважних причин для поновлення позовної давності, зокрема, не врахував наступного.

Про факти послідовного вибуття приміщення їдальні з власності профспілок у 1981 році, з власності держави - у 1992 році та його подальшої передачі в комунальну власність територіальної громади м.Хмельницького позивач достеменно дізнався після прийняття рішення господарського суду Хмельницької області від 18.09.2012 у справі №16/2/6/71-Н, залишеного без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.12.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2013. Наведене не виключає наявність підстави вважати згадані обставини поважними причинами пропуску позовної давності, що перешкоджали позивачу подати позов до встановлення вказаних фактів, які в силу приписів ч.3 ст.35 ГПК України мають преюдиціальне значення при вирішенні даного спору.

Апеляційний суд помилково на вказане уваги також не звернув, обмежившись неправильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють встановлення моменту початку перебігу строку позовної давності.

Проте, достовірне встановлення даних обставин безперечно свідчитиме про наявність підстав для захисту порушеного права позивача, що, в свою чергу, не виключає ймовірність підстав для задоволення позову, заявленого з пропуском позовної давності.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції достеменно встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо наявності чи відсутності поважних причин пропуску строку позовної давності, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваної постанови та рішення і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.43,101,105 ГПК України), які унеможливили достеменне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування попередніх судових рішень та передачі справи на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Федерації професійних спілок Хмельницької області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 20.10.2014 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 у справі №924/648/13 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун