Головуючий у 1 інстанції - Кулик С.В.

Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2015 року справа №263/12261/14-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Сіваченка І.В.

суддів Шишова О.О., Чебанова О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області на постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 січня 2015 року у справі № 263/12261/14-а за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

19.11.2014 року позивачка звернулась до суду із цим позовом.

Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 січня 2015 року позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність та зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області провести ОСОБА_2 нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 19 травня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно, з відрахуванням фактично проведених виплат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому згідно пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Відповідно до статті 1 Закону України від 18.11.2004 № 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни» (далі - Закон № 2195-IV) позивач має правовий статус дитини війни.

Згідно статті 6 Закону № 2195-IV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Вирішуючи спір і задовольняючи позов, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що відповідач як орган, якому делеговано повно важення щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог статті 6 Закону № 2195-ІV і здійснити позивачу відповідні нарахування, але на порушення зазначеної статті таких нарахувань не проводив, чим і допустив протиправну бездіяльність.

Зі статті 6 Закону № 2195-ІV випливає, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком. За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV) і встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене правильними є висновки суду першої інстанції щодо невзяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону № 1058-ІV, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону № 2195-ІV.

Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни місцевий суд обґрунтовано до уваги не взяв, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається. Проблеми надання бюджетних коштів Управлінню для вико нання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядаються.

Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів ПФУ, оскільки суд не ухвалював рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2009 року.

За приписами частини другої статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (в редакції за час задоволених позовних вимог) не було визначено жодних обмежень щодо застосування положень статті 6 Закону № 2195-ІV.

Враховуючи викладене, посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року є безпідставними, бо Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" не було надано повноважень Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок застосування положень статті 6 Закону № 2195-ІV, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету на 2014 рік.

Згідно з пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» (далі - Постанова № 1381) було встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене статтею 6 Закону № 2195-ІV, провадиться у розмірі 7 % прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність.

Суд вважає такими, що не знайшли свого правового обґрунтування посилання апелянта на необхідність застосування до спірних правовідносин положень Постанови № 1381, бо вищу юридичну силу над підзаконними актами, яким є зазначена Постанова № 1381, мають закони, яким є Закон № 2195-ІV.

Задоволення позовних вимог відповідає і роз'ясненням, наданим постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 19.12.2011 № 8 "Про судову практику вирішення адміністративними судами спорів, що виникають у зв'язку із застосуванням статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»".

Тобто, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області - залишити без задоволення.

Постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 січня 2015 року у справі № 263/12261/14-а за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: І.В.Сіваченко

Судді: О.О.Шишов

О.О.Чебанов