ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2015 р. Справа № 29/5009/5854/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Здоровко Л.М. , суддя Крестьянінов О.О.

при секретарі - Курченко В.А.

за участю представників:

боржника - не з'явився,

ліквідатора - не з'явився,

кредиторів - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області (вх. №1953 З/2) на ухвалу господарського суду Запорізької області від 24.02.15 у справі № 29/5009/5854/11

за заявою Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м.Запоріжжя

до Приватного підприємства "Фабрика делікатесних сирів", м.Запоріжжя,

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 24.02.15 (суддя Дьоміна А.В.) відмовлено в задоволенні заяви ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області про визнання поточних кредиторських вимог у сумі 21152,16 грн.

Заявник із ухвалою не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, просить оскаржувану ухвалу скасувати та заяву ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області про визнання грошових вимог до ПП "Фабрка делікатесних сирів" у сумі 21152,16 грн. задовольнити.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.03.15 апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області було прийнято до провадження та призначено її розгляд на 14.04.15.

Учасники процесу, повідомлені належним чином про час та місце судового засідання, відзивів на апеляційну скаргу не надали, не направили своїх представників для участі в судовому засіданні та не повідомили суд про причини їх неявки.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності представників учасників процесу в даній справі, які не скористалися своїм диспозитивним правом на участь у судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам при винесенні оскаржуваної ухвали колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 29.09.11. за загальною процедурою відповідно до статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у чинній на вказану дату редакції порушено провадження у справі №29/5009/5854/11 про банкрутство ПП "Фабрика делікатесних сирів", введено процедуру розпорядження майна боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Зінченка Ю.О.

Постановою господарського суду Запорізької області від 03.06.13 ПП "Фабрика делікатесних сирів" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Зінченко Ю.О.

Згідно з приписами статті 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

В силу п. 1-1 прикінцевих положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) в редакції Закону від 22.12.11 №4212-VІ, який набрав чинності 19.01.13, положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Таким чином, враховуючи, що провадження у справі порушено 29.09.11, а постанову про визнання боржника банкрутом прийнято 03.06.13 (тобто після набрання чинності новою редакцією Закону про банкрутство), колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом правомірно застосовано положення Закону в редакції, чинній з 19.01.13.

Відповідно до абз.8 ч.1 ст.38 Закону про банкрутство, вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, публікацію відповідного оголошення про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури було здійснено в газеті "Голос України" №116 від 22.06.13. Отже, місцевим господарським судом в оскаржуваній ухвалі обґрунтовано, з урахуванням вищенаведених приписів абз.8 ч.1 ст.38 Закону про банкрутство зроблено висновок, що граничним строком подання поточними кредиторами заяв із грошовими вимогами до банкрута є дата 22.08.13.

Матеріалами справи також підтверджується та апелянтом не заперечується, що 12.02.15 (тобто через півтора року після закінчення вищевказаного граничного строку) кредитором - ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області - було подано до суду заяву про визнання поточних кредиторських вимог у сумі 21152,16 грн. Вказана сума є заборгованістю з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за вересень - грудень 2014 року.

Місцевим господарським судом вищевказану заяву було розглянуто та ухвалою від 24.02.15 відмовлено у її задоволенні із посиланням на пропущення заявником вищевказаного граничного строку, а також на те, що податкові зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за вересень - грудень 2014 року (підтверджені самостійно поданою боржником податковою декларацією від 30.07.14) виникли після винесення судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Відповідно до правової позиції апелянта, вимоги щодо стягнення з боржника заборгованості з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за вересень - грудень 2014 року виникли з укладеного між ПП "Фабрка делікатесних сирів" та Запорізькою міською радою договору оренди земельної ділянки від 12.04.07, який станом на час розгляду справи не розірвано. За твердженням ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області (із посиланням на положення ч.1 ст.38 Закону про банкрутство а також на норми Цивільного кодексу України, які регулюють договірні відносини), на орендованій земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, будівлі та споруди орендаря, отже вказана ділянка нерозривно пов'язана з нерухомим майном, що належить боржнику, тому, на думку апелянта, виконання умов вищевказаного договору пов'язане і зі здійсненням ліквідаційної процедури, і зі збереженням належного боржнику майна, що на ній знаходиться.

Стосовно вищевказаних аргументів колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону про банкрутство, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Як вбачається зі змісту даної норми, при здійсненні провадженні у справах про банкрутство, Закон про банкрутство (яким врегульовано, зокрема, порядок здійснення ліквідаційної процедури) має пріоритет перед іншими законодавчими актами України.

Статтею 1 Закону про банкрутство визначено поняття кредитора - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Відповідно до ч. 8 ст. 23 Закону про банкрутство поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Згідно з ч.1 ст. 38 Закону про банкрутство з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута.

Отже, під час ліквідаційної процедури не виникає будь-яких нових зобов'язань, що можуть бути заявлені в порядку ст. 23 Закону про банкрутство.

Зі змісту даної норми вбачається, що поточні кредитори можуть звернутися в ліквідаційну процедуру з грошовими вимогами до банкрута, які виникли за період після порушення провадження у справі і до дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом.

Як уже зазначалося, постанову про визнання боржника банкрутом прийнято господарським судом 03.06.13, тоді як вимоги щодо стягнення з боржника заборгованості з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності заявлено ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області у лютому 2015 року за період з вересня по грудень 2014 року.

Щодо посилань апелянта на укладений боржником із Запорізькою міською радою договір оренди, колегія суддів зазначає, що вказаний договір, згідно зі ст.288 Податкового кодексу, на яку посилається ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області, дійсно є підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку. Водночас відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Тобто правовідносини щодо здійснення зазначених платежів регулюються нормами податкового законодавства. Відповідне підтверджується і самим апелянтом, який зазначає в апеляційній скарзі, що на виконання вимог податкового законодавства боржником подано до ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області податкову декларацію з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (вх.№1400016099 від 30.07.14), згідно з якою підприємством визначено податкові зобов'язання з орендної плати на 2014 рік у відповідному щомісячному розмірі.

Отже, за своєю правовою природою орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є саме обов'язковим платежем у розумінні ч.1 ст. 38 Закону про банкрутство, у зв'язку з чим на відповідні грошові зобов'язання також поширюється дія норм зазначеної статті щодо не виникнення у банкрута жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)) з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Даний висновок узгоджується також з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема, у постанові від 19.08.14 у справі №5021/1365/2011.

За таких обставин посилання апелянта на те, орендована ПП "Фабрика делікатесних сирів" земельна ділянка нерозривно пов'язана з нерухомим майном, що належить боржнику, і виконання умов договору оренди пов'язане і зі здійсненням ліквідаційної процедури, і зі збереженням належного боржнику майна, що на ній знаходиться - колегія суддів вважає довільним тлумаченням обставин справи та приписів ч.1 ст. 38 Закону про банкрутство, оскільки ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області, всупереч вимогам ст.33 ГПК України, не доведено, яким чином сплата обов'язкового платежу у формі орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності пов'язана зі здійсненням ліквідаційної процедури, збереженням нерухомого майна боржника тощо.

З цих же підстав, враховуючи що згідно з ч.1 ст. 38 Закону про банкрутство, після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури додаткових зобов'язань зі сплати вищевказаного обов'язкового платежу у боржника не виникло - колегія суддів відхиляє і доводи апелянта про те, що грошові вимоги ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області, заявлені з пропущенням двохмісячного строку, встановленого законом для їх подання, мають бути включені та погашені в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.

З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105, 106 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Запорізької області від 24.02.15 у справі №29/5009/5854/11 - залишити без змін.

Повний текст постанови складено 15.04.15

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Здоровко Л.М.

Суддя Крестьянінов О.О.