ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

 

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

 

ПОСТАНОВА

Іменем України

 

09.02.09

Справа №2а-2579/08/8

 

(09:59)

 

Окружний  адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О. , при секретарі Дрягіні В.П., розглянув  у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом   ОСОБА_1         

до   Сімферопольського міського центру зайнятості             

про визнання незаконними дій та спонукання до виконання певних дій

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1 ЕС НОМЕР_1 ;

          від відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 09-849  від 20.03.08;

 

Обставини справи: 05.09.08р. ОСОБА_1. звернувся до Окружного адміністративного суду АРК з позовом про визнання незаконними дій  Сімферопольського міського центру зайнятості щодо скасування статусу безробітного, про зобов'язання Сімферопольського міського центру зайнятості нарахувати та виплатити допомогу з безробіття з 19.09.07 р. по 19.09.08 р., про витребування у відповідача наказу про присвоєння статусу безробітного та наказу про його скасування, розрахунку суми допомоги з безробіття за вказаний період, а також справу безробітного. 

Позовні вимоги засновані на положеннях ст. 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст. ст. 7, 8, 23, 39 Закону України "Про реабілітацію інвалідів України", ст.ст. 2, 5, 7 Закону України "Про зайнятість населення", та мотивовані тим, що відповідач не правомірно відмовив позивачу у присвоєнні статусу безробітного, шляхом  скасування наказу про присвоєння зазначеного статусу позивачу.

В ході судового розгляду позивач уточнив позовні вимоги, а саме просив суд визнати незаконним наказ Сімферопольського міського центру зайнятості населення № НГ071119 від 19.11.2007 р. про скасування статусу безробітного  та сплаті допомоги по безробіттю ; стягнути з відповідача заборгованість зі сплати допомоги з безробіття за період з 19.09.07 р. по 12.09.08 р. у сумі 15382 грн.

Ухвалами суду від 08.09.08р. відкрито провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач у судовому засіданні, що відбулося 09.02.09 р., наполягав на задоволенні уточнених позовних вимогах у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні, що відбулося 09.02.09 р. заперечував проти задоволення позовних вимог, пояснюючи це тим, що позивач має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, тобто відповідно до Закону України «Про адвокатуру» та Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» відноситься до само зайнятого населення і не може бути визнаний безробітнім, отже Сімферопольський міський центр зайнятості   правомірно відмовив позивачу у присвоєнні статусу безробітного. 

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

 

Наказом Сімферопольського міського центру зайнятості № НТ 070919 від 19.09.2007 р. ОСОБА_1 був наданий статус безробітного і призначена виплата допомоги з безробіття відповідно до ст. 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", про що був зроблений відповідний запис в трудовій книжці (а.с.26). Будучи інвалідом війни  1 групи по зору позивач надав міському центру зайнятості всі необхідні документи для взяття його на облік, зокрема індивідуальну програму реабілітації інваліда, видану Республіканським центром  МСЕК від 11.09.07р. (а.с.39).

Згідно з цією програмою реабілітації, Республіканський центр МСЕК надав висновок про можливість працевлаштування позивача за фахом - адвокат, відповідно до вищої юридичної освіти позивача та стажу роботи за юридичною професією. При цьому було обумовлено, що виконувати цю роботу позивач може в спеціально створених умовах, з обладнанням робочого місця, забезпеченням тіфлооргтехнікою і дотації на технічного секретаря.

19.11.07 р. відповідачем на підставі протоколу засідання робочої групи наказом № НТ071119 від 19.11.07 р. Сімферопольського міського центру зайнятості було скасовано наказ  № НТ070919 від 19.09.07 р. про присвоєння статусу безробітного ОСОБА_1. а саме шляхом визнання недійсним наказу №НТО70919 від 19.09.07р. та про призначення допомоги по безробіттю, також позивачу було відмовлено у виплаті одноразової допомоги на організацію робочого місця, про що було сповіщено позивача листом № 02-3099 від 21.11.07 р. з посиланням на роз'яснення державного центру зайнятості від 01.11.2007 р. № ДЦ -1-633/0/6-07., проте з копією наказу позивача ознайомлено не було та відповідного запису в трудовій книжці не зроблено (а.с.26,33,24-25).

Причиною відмови у виплаті одноразової допомоги і скасування статусу безробітного є те, що на думку відповідача адвокати відносяться до категорії самозайнятих осіб і повинні себе працевлаштовувати самостійно.

Позивач вважає, що не дивлячись на те, що він має адвокатське свідоцтво, отримане ще в 1993 року, до категорії самозайнятих осіб він не може відноситися, оскільки не зареєстрований в органах державної реєстрації юридичних і фізичних осіб як суб'єкт підприємницької діяльності. Обов'язковість такої реєстрації передбачена ст. 1 п. 1.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

До моменту взяття позивача на облік міським центром зайнятості він знаходився в трудових відносинах з Сімферопольським УПО «Кримпласт» УТС, де працював юрисконсультом і був звільнений за угодою сторін (ст. 36 п. 1 КЗоП України) і мав намір зайнятися приватною юридичною або адвокатською практикою у якості підприємця. Для того, щоб реалізувати своє право займатися адвокатською та іншою юридичною діяльністю він звернувся до Сімферопольського міського центру зайнятості з проханням надати йому одноразову допомогу для створення робочого місця з метою здійснення підприємницької діяльності.

Скасовуючи статус безробітного, органи зайнятості населення відмовили позивачу як у виплаті допомоги з безробіття, так і у виплаті одноразової допомоги на організацію     робочого місця підприємця, не реалізувавши індивідуальної програми реабілітації інваліда.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню з наступних підстав.

    Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

     Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

    Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

    Пунктом 7 частини 1  статті 3 КАС України  дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює  владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Сімферопольський міський центр зайнятості є робочим органом виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття  та здійснює свої повноваження у межах, встановлених законом.

          Таким чином, Сімферопольський міський центр зайнятості у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та суб'єктом владних повноважень.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

          Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

          Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі,  в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

          Отже «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов  та обставин, визначених ним.

          «У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

          «У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

          Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання не законним дій відповідача щодо скасування наказу та стягнення з відповідача, який є суб'єктом владних повноважень, заборгованості по сплаті допомоги по безробіттю, суд зобов'язаний встановити, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю визначає Закон України «Про зайнятість населення»  (із змінами та доповненнями) № 803-ХІІ від 01.03.1991 р. (далі - Закон № 803).

Відповідно до ч.1,2,3 ст. 1 Закону № 803 зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва (ч.1 ст.1 Закону №803).

Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі і не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей (ч.2 ст.1 Закону №803).

В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном у фізичних осіб;

б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство";

в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

г) які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій (ч. 3 ст.1 Закону №803).

Відповідно до ст. 2 Закону № 803 безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян провадиться при пред'явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють (ч.4 ст.2 Закону № 803).

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних державною службою зайнятості визначається Кабінетом Міністрів України, а саме Постановою КМУ № 219 від 14.02.07 р. «Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних» (далі Постанова № 219).

Відповідно до ч.3 Постанови № 219 громадяни, які бажають отримати додаткові гарантії щодо працевлаштування, передбачені законодавством, пред'являють такі документи: інваліди - посвідчення інваліда, довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією та індивідуальну програму реабілітації.

Відповідно до п. 11 Постанови № 219, безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

За відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистою заявою з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу, і оформляється наказом центру зайнятості, номер і дата якого зазначаються у картці. З наказом про надання чи ненадання статусу безробітного, визначення розміру і строку виплати допомоги по безробіттю чи припинення виплати такої допомоги громадянин повинний ознайомитися під розписку в картці обліку прийнятих рішень центру зайнятості.

Відповідно до п. 20 Постанови № 219 громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, та безробітні, знімаються з обліку:

1) з дня:

- працевлаштування (самостійного або за направленням центру зайнятості), в тому числі на сезонні роботи, державної реєстрації фізичної особи - підприємця, укладення договору цивільно-правового характеру, предметом якого є діяльність, спрямована на виконання власними силами робіт, надання послуг тощо; 

- поновлення безробітного на роботі за рішенням суду; 

- вступу до навчального закладу з відривом від виробництва (за поданням громадянином заяви про зняття з обліку чи копії довідки-виклику);

- призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу (за поданням громадянином заяви про зняття з обліку чи пред'явленням повістки);

- набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі або направлення на лікування до лікувально-трудового профілакторію;

- набуття права на пенсію відповідно до законодавства;

- смерті громадянина, який шукав роботу, або безробітного;

- подання письмової заяви до центру зайнятості про відмову від його послуг або з дати, зазначеної в заяві;

- подання письмової заяви до центру зайнятості про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного або шестирічного віку або з дати, зазначеної в заяві;

- що настає після зняття з реєстрації місця проживання у разі переїзду в іншу місцевість (район, місто) або закінчення строку реєстрації місця проживання;

- що настає після закінчення періоду пошуку роботи у разі відмови громадян, зареєстрованих як такі, що шукають роботу вперше і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускників загальноосвітніх навчальних закладів, від професійної підготовки або влаштування на оплачувану роботу, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки;

- що настає після закінчення періоду пошуку роботи у випадку дворазової відмови громадянина, зареєстрованого як такий, що шукає роботу, від підходящої роботи протягом зазначеного періоду;

- виявлення факту подання недостовірних даних, що мав місце під час перебування особи на обліку як безробітної.

- видачі довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією з висновками щодо визнання інваліда непрацездатною особою;

2) у разі:

- неявки у визначений день громадянина, зареєстрованого як такий, що шукає роботу, для надання статусу безробітного та невідвідування центру зайнятості пенсіонером протягом більш як 30 календарних днів без поважних причин після закінчення встановленого строку;

- невідвідування безробітним центру зайнятості протягом 30 і більше календарних днів без поважних причин після закінчення встановленого строку відвідування.

Відповідно до п. 21 Постанови № 219  громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, і безробітні, знімаються з обліку згідно з наказом керівника центру зайнятості, що зазначається в картці. При цьому картка закривається і після зберігання протягом календарного року в центрі зайнятості передається до архіву.

Відповідно до п. 22 Постанови № 219  у разі зняття з обліку громадянина, який не відвідував центр зайнятості з поважних причин, що підтверджується відповідними документами, картка поновлюється після його звернення до державної служби зайнятості.

Отже судом встановлено, що позивач звернувся до Сімферопольського міського центру зайнятості та надав всі необхідні документи для надання йому статусу безробітного, на підставі чого відповідачем наказом № НТ070919 від 19.09.07 р.  було надано ОСОБА_1. статус безробітного  та призначено до сплати державну допомогу по безробіттю. Цей факт не оспорювався відповідачем у справі.

У частині 3 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» наведений перелік осіб, які відносяться до зайнятого населення, зокрема, які самостійно забезпечують себе роботою, адвокати в цьому переліку не зазначені. Визначення поняття «самозайняті  особи» вперше передбачене в Законі України «Про податок з доходів фізичних осіб», що набув чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до п.1.19 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» самозайнята особа - платник податку, який є суб'єктом підприємницької діяльності або здійснює незалежну професійну діяльність та не є найманою особою у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Судом встановлено, що позивач на податковому обліку у ДПІ у м. Сімферополі  як фізична особа-підприємець, а також як фізична особа, яка отримує доходи від незалежної професійної діяльності без реєстрації у якості фізичної особи-підприємця не значиться, що підтверджується листом ДПІ у м. Сімферополі № 38569/3/31-0 від 23.12.08р. (а.с.73). Позивачу правомірно було надано статус безробітного та безпідставно і не законно було скасовано цей статус та сплату допомогу по безробіттю.

Відповідачем  не було  доведено  правомірності скасування наказу про надання статусу безробітного позивачу, не наведено доказів обґрунтованості таких дій, а також не доведено повноважень відповідача щодо скасування наказу про надання статусу безробітного позивачу у зв'язку з наявністю у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Суд також визнає необґрунтованими посилання відповідача на роз'яснення  Державного Центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України від 01.11.07р. №ДЦ - 01 - 6331/0/6-07, в яких зазначено, що особа, яка має діюче свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю належить до осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, тобто відноситься до зайнятого населення і не може бути визнана безробітною (а.с.24-25), оскільки таке роз'яснення не відповідає нормам чинного законодавства і тому не застосовується судом у спірних правовідносинах.

Суд приходить до висновку, що лише наявність у особи свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю не може позбавити таку особу права на отримання статусу безробітного без врахування інших обставин, а саме відсутності підстав до віднесення такої особи до самозайнятих осіб та наявності висновку Республіканського центру МСЕК про створення робочого місця інваліда та затвердженої індивідуальної програми інваліда.

Пунктом 20 Постанови № 219 зазначено перелік підстав за яких безробітні особи, які знаходяться на обліку у центрі зайнятості, знімаються з обліку безробітних осіб, серед яких не має такої підстави, як наявність у особи свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю.

Отже суд приходить до висновку, що відповідачем при скасуванні наказу № НТ 070919 від 19.09.07 р. не було належним чином з'ясовано питання щодо здійснення позивачем підприємницької діяльності або отримання доходів від незалежної професійної діяльності, а саме адвокатської, без реєстрації фізичною особою-підприємцем.

Тобто судом встановлено не добросовісне здійснення відповідачем покладених на нього обов'язків, необґрунтоване та безпідставне визнання недійсним наказу  Сімферопольського МЦЗ № НТ 070919 від 19.09.07 р., яким позивачу наданий статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове  державне соціальне страхування на випадок безробіття" № 1533-ІІІ від 02.02.2000 р. (із змінами та доповненнями) ( далі - Закон № 1533).

Умови, порядок і розмір допомоги з безробіття згідно ст. ст. 22, 23, 39 Закону № 1533 проводиться особам, яким привласнений статус безробітного, у тому числі і інвалідам працездатного віку на загальних умовах.

Проте працевлаштування інвалідів, що перебувають на обліку в центрі зайнятості має свої особливості і повинно проводитися в суворій  відповідності з висновком МСЕК   і   індивідуальною   програмою   реабілітації   інваліда.   Це   є обов'язком  державних органів, а не їх правом. Невиконання вказівок МСЕК щодо створення робочого місця інваліда і його працевлаштування є не правомірним.

Статті 5, 17, 18-1 Закону  України  "Про основи соціальної  захищеності  інвалідів  України", статті  7, 8, 39  Закону України "Про реабілітацію інвалідів України" , регламентують порядок здійснення реабілітаційних заходів, зазначених в    індивідуальній    програмі    реабілітації  інваліда і обов'язковість  їх виконання органами державної влади,   підприємствами і організаціями, у тому числі і органами зайнятості населення.

На підставі   вищезгаданих   законів, постанови КМУ № 1686 від 08.12.2006 була затверджена Державна типова програма реабілітації інвалідів, яка визначила      системний і  комплексний підхід реалізації реабілітаційних заходів, об'єм і якість      наданих державними органами реабілітаційних послуг, рівні стартові умови життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями. У додатку №4 до    вищезгаданої постанови передбачається низка реабілітаційних  заходів  для  інвалідів по зору і покладається обов'язок на органи зайнятості населення по питаннях їх професійної і трудової реабілітації.

Скасовуючи  статус безробітного і відмовляючи у виплаті в зв'язку з цим допомоги по безробіттю Сімферопольський міський центр зайнятості тим самим проігнорував не тільки індивідуальну програму реабілітації, але і державну типову програму  реабілітації    інвалідів,    норми   чинного    законодавства України і Конституції України.

Отже суд вважає дії відповідача щодо визнання недійсним наказу № НТ 070919 від 19.09.07 р. яким позивачу привласнено статус безробітного, призначено допомогу по безробіттю є не правомірними.

Відповідно до ст. 3 Закону № 803 державна політика України зайнятості населення базується на таких принципах:

-          забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

-          сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

-          координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

-          співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

-          міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону № 803 держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:  безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;  виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством; виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги та інше.

Судом встановлено, що відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда по зору, позивач може працювати адвокатом, але в спеціально створених умовах, а саме: з обладнанням робочого місця засобами тифлотехніки та наявністю технічного секретаря. Враховуючи цю обставину, позивач просив комісію Сімферопольського міського центру зайнятості направити його на курси підприємців для організації своєї справи і виділити йому одноразову допомогу на організацію робочого місця. Це дозволило б йому укласти з МЦЗ договору на дотацію робочого місця технічного секретаря відповідно до наказу Міністерства праці і соціальної політики України № 1 від 10.01.2001 р. «Про затвердження порядку надання працедавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних...». Проте, відповідач відмовив йому, як в реабілітаційних заходах щодо організації робочого місця підприємця, так і в статусі безробітного. Тим самим порушив не тільки норми законодавства про зайнятість населення, але і спеціальні норми, що стосуються реабілітації інвалідів, зокрема: ст.ст. 17, 18, 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», ст.ст. 23, 39 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», додаток № 4 до постанови КМУ № 1686 від 08.12.2006 р. «Про затвердження державної типової програми реабілітації інвалідів».

    Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 22 Закону № 1533 застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу (ч.1ст. 22 ).

Допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості (ч.3 ст. 22 ).

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років (ч.4ст. 22 ).

    Допомога по безробіттю може виплачуватися одноразово для організації підприємницької діяльності безробітними, які не можуть бути працевлаштовані у зв'язку з відсутністю на ринку праці підходящої роботи. Ця допомога виплачується особам, яким виповнилося 18 років, за їх бажанням (ч.7ст. 22 ).

    Відповідно до ст. 23 Закону № 1533 застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу:

-          до 2 років - 50 відсотків;

-          від 2 до 6 років - 55 відсотків;

-          від 6 до 10 років - 60 відсотків;

-          понад 10 років - 70 відсотків.

 Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

-          перші 90 календарних днів - 100 відсотків;

-          протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків;

-          у подальшому - 70 відсотків.

Допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин або за угодою сторін, призначається відповідно до частин першої та другої цієї статті, і її виплата починається з 91-го календарного дня.

У середньомісячну заробітну плату (доход) для обчислення допомоги по безробіттю враховуються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески. Допомога по безробіттю не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, і нижчою за прожитковий мінімум, встановлений законом.

Одноразова виплата допомоги по безробіттю для організації безробітним підприємницької діяльності здійснюється у розмірі допомоги по безробіттю, нарахованої відповідно до цієї статті, у розрахунку на рік.

     Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду.

Тобто виплата допомоги з безробіття повинна нараховуватися позивачу Сімферопольським міським центром  зайнятості залежно від страхового стажу безробітного впродовж 360 календарних днів з моменту привласнення статусу безробітного, у розмірі 70% середнього заробітку.

У трудовій книжці позивача був зроблений запис про привласнення йому статусу безробітного з 19.09.2007г., отже з 19.09.07 р. позивачу повинна була нараховуватися та сплачуватися допомога по безробіттю.

Але судом встановлено, що відповідачем не проводилось нарахування та сплата на користь позивача допомоги по безробіттю. Даний факт не оспорювався відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача складає 76,30 грн., що підтверджується довідкою  Сімферопольського УВО «Кримпласт» УТС про середню заробітну плату (а.с.4), актом № 172 від 08.11.07 р. Сімферопольського міського центру зайнятості (а.с.35).

Таким чином незаконні дії відповідача про скасування статусу безробітного призвели до невиплати допомоги по безробіттю з 19 вересня 2007 р. по 14 вересня 2008 р. у сумі 15382,08 грн., а саме:

-          з 19.09.07 р. по 17.12.07 р. = 4806,90 грн.(де 90 днів х 76,30 грн. х 70% середнього заробітку х 100%);

-          з 18.12.07 р. по 16.03.08 р. = 3845,52 грн.(де 90 днів х 76,30 грн. х 70% середнього заробітку х 80%);

-          з 17.03.08 р. по 14.09.08 р. = 6729,66 грн.(де 180 днів х 76,30 грн. х 70% середнього заробітку х 70%).

Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

Судом встановлено, що позивач просить суд визнати незаконним наказ Сімферопольського міського центру зайнятості № НГ071119 від 19.11.07 р.  про визнання недійсним  наказу № НТ070919 від 19.09.07 р.  та стягнути з Сімферопольського міського центру зайнятості заборгованості по сплаті допомоги по безробіттю ОСОБА_1. за період з 19.09.07 р. по 12.09.08 р. у сумі 15382 грн.

Суд вважає, що із суті позовних вимог позивача випливає, що позивач також мав на увазі скасування наказу Сімферопольського міського центру зайнятості № НГ071119 від 19.11.07 р. 

Статтею 162 КАС України встановлені повноваження суду  при вирішенні справи, до переліку яких входить  право суду прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Приймаючи до уваги те, що у відповідності до ч.2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає можливим вийти за межі позовних вимог та скасувати наказ Сімферопольського міського центру зайнятості № НГ071119 від 19.11.07 р.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

          Відповідач не довів необґрунтованість позовних вимог.

З огляду на зазначене суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1.  обґрунтованими та такими, що підлягають  задоволенню у повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 09.02.09 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 16.02.09 р., про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

          На підставі викладеного, керуючись ст. 152, п. 1 ст. 153, ст. ст. 158-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд 

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позовні вимоги (уточнені) задовольнити у повному обсязі.

2.          Визнати протиправним та скасувати наказ Сімферопольського міського центру зайнятості № НТ071119 від 19.11.2007 р. про визнання недійсним наказу №  НТ070919 від 19.09.07 р.

3.          Стягнути з Сімферопольського міського центру зайнятості (м. Сімферополь, вул. Р.Люксембург, 7) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) допомогу по безробіттю за період з 19.09.07 р. по 14.09.08 р. у сумі 15382 грн.

4.          Після набрання постановою законної сили за заявою позивача  видати виконавчий лист.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

          Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

 

Суддя                                                                Кушнова А.О.