АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 541/1680/14-ц Номер провадження 22-ц/786/1078/15Головуючий у 1-й інстанції Сидоренко Ю. В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2015 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Винниченка Ю.М., Абрамова П.С., при секретарі: Рибак О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 лютого 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Остра», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2014 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Остра» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 лютого 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Остра» (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 13, ідентифікаційний номер ДРФО 14288111) на користь ОСОБА_3 50 000,00 грн. (п'ятдесят тисяч гривень 00 коп.) страхового відшкодування у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу внаслідок ДТП, 1000,00 грн. (одну тисячу гривень 00 коп.) у відшкодування витрат на проведення автотоварознавчого дослідження та 1893,10 грн. (одну тисячу вісімсот дев'яносто три гривні 10 коп.) у відшкодування понесених судових витрат.
Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Миргорода Полтавської області, зареєстрованого проживаючим в с. Малинівка Миргородського району Полтавської області, проживаючого в АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_3 11 564,57 грн. (одинадцять тисяч п'ятсот шістдесят чотири гривні 57 коп.) у відшкодування завданої матеріальної шкоди внаслідок ДТП, 7000 грн. (сім тисяч гривень 00 коп.) у відшкодування завданої моральної шкоди та 689,04 (шістсот вісімдесят дев'ять гривень 04 коп.) у відшкодування понесених судових витрат.
З даним рішенням суду не погодився ОСОБА_2 та подав на нього апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, прохав рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 лютого 2015 року скасувати та постановити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 відмовити.
Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру завданої позивачу матеріальної та моральної шкоди є необґрунтованим, а також таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.
Судове засідання проводилось за участі позивача, представників відповідачів, за відсутності відповідача ОСОБА_2, який будучи належним чином та завчасно повідомленим про час та місце слухання справи в судове засідання не з'явився, направивши свого представника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що скарга не підлягає до задоволення за наступних підстав.
У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_2 19 січня 2014 року, о 14 год. 20 хв., в районі пішохідного переходу, розташованого в м. Миргороді по вулиці Гоголя біля перехрестя вул. Гоголя та Шевченка, керуючи автомобілем Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, не дотримався безпечної дистанції та допустив зіткнення з автомобілем Skoda Octavia державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Вказані обставини встановлені постановою судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 7 лютого 2014 року, яка набрала законної сили 18 лютого 2014 року (а.с.8), постановою слідчого СВ Миргородського МВ УМВС України в Полтавській області від 29 січня 2014 року про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с.7) та висновком № 6 від 19 січня 2014 року щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (а.с.6).
Також встановлено, що ДТП сталося внаслідок порушення Правил дорожнього руху відповідачем ОСОБА_2 У зв'язку з цим його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, автомобіль Skoda Octavia державний номерний знак НОМЕР_2, власником якого згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (а.с.33, 54, 128) з 28.08.2012р. є позивач, отримав механічні пошкодження, які зафіксовані у довідці відділення ДАІ з обслуговування Миргородського району від 03.02.2014 р. (а.с.34, 48) та дефектній відомості, складеній 19.11.2014 року експертом Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса під час проведення автотоварознавчої експертизи, згідно висновку якої № 915 від 12.12.2014 року величина матеріальних збитків, завдана власнику цього автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася 19 січня 2014 року, з урахуванням фізичного зносу складає 61564,57 грн. (а.с.120-155).
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі, у відповідності до положень ст.ст. 1167, 1187, 1194 ЦК України, несуть відповідальність по відшкодуванню завданої майну позивачу шкоди.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно положень ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведене, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто в цьому випадку діє презумпція вини заподіювача шкоди, яка не підлягає доказуванню з боку потерпілого. Обов'язок доказування відсутності вини за законом покладається на володільця транспортного засобу. Натомість потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди, наявність безпосереднього причинного зв'язку шкоди із неправомірними діями особи, яка її заподіяла, та розмір завданих збитків.
Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Згідно ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Статтями 22, 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: - з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; - з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Беручи до уваги, обставини справи та положення зазначених норм права, місцевий суд обґрунтовано дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення із страхової компанії страхового відшкодування в межах ліміту, а з відповідача різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) матеріальної шкоди в сумі 11 564, 57 грн.
Доводи апелянта щодо неналежності поданих доказів на підтвердження розміру завданої шкоди, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності, а тому задоволенню не підлягають. Це при тому, що відповідач, маючи відповідні процесуальні права, висновків експертизи не оспорив, клопотань щодо проведення повторної чи додаткової експертизи не заявляв.
Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що згідно ч.3 ст.386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 5 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Так судом встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини відповідача ОСОБА_2, позивачу ОСОБА_3 було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з пошкодженням його майна.
Виходячи з положень ст. 1167 ЦК України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди. При визначенні розміру моральної шкоди, місцевим судом обґрунтовано враховано характер та обсяг душевних страждань, яких зазнав позивач, їх глибину та тривалість, при цьому суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, задовольнивши позовні вимоги в цій частині частково.
Твердження апелянта щодо ненадання позивачем суду доказів, якими підтверджується факт заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, не береться до уваги колегією суддів, зважаючи на сутність моральної шкоди й відсутність точних критеріїв майнового виразу душевного болю при її визначенні, що може вважатися обставиною, яка потягнула вимушені зміни у життєвих і виробничих стосунках останнього та необхідність певного часу й зусиль для відновлення потерпілим попереднього стану.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди, завданої позивачу у результаті дорожньо-транспортної пригоди, правомірно визначений місцевим судом з урахуванням характеру протиправності діянь відповідача, ступеню, тривалості і обсягу страждань, яких зазнав позивач. Тому виходячи із засад розумності, справедливості та виваженості, рішення суду у цих частинах є законним і обґрунтованим та зміні чи скасуванню не підлягає.
Таким чином, доводи апелянта про те, що позивачем не доведено наявності його вини у спричиненні останньому шкоди, не підлягають до врахування оскільки вони сформовані на підставі неправильного розуміння змісту вказаних положень закону.
Беручи до уваги вищевикладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому задоволенню вони не підлягають.
Керуючись ст. 303, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 лютого 2015 року - залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий суддя : /підпис/
Судді: /підписи/
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного суду
Полтавської області Г.Л. Карпушин