ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2015 р. м. Вінниця
Справа № 802/273/15-а
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни,
суддів Комара Павла Анатолійовича,
Мультян Марини Бондівни,
за участю:
секретаря судового засідання: Панченка Тараса Дмитровича,
позивача: не з'явився,
представника відповідача: Макушинської К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про визнання протиправною і скасування постанови та зобов"язання вчинити дії,
в с т а н о в и в :
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 ( далі - позивач, ОСОБА_3 ) з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ( далі - відділ примусового виконання рішень ДВС України, відповідач ) про визнання протиправною і скасування постанови та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті виконавчого документа) у зв'язку з тим, що пропущено строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, що порушує вимоги статті 22 Закону України «Про виконавче провадження». На думку позивача, строк пред'явлення до виконання виконавчого листа №2-а-14369/08/0270 від 17.08.2010 року не пропущено, тому постанову винесено незаконно і вона підлягає скасуванню. Також позивач просить зобов"язати відповідача повторно розглянути його заяву від 25.11.2014 року, прийняти до виконання виконавчий лист №2-а-14369/08/0270 від 17.08.2010 року та відкрити виконавче провадження з його виконання.
Позивач в судове засідання не з`явився, в прохальній частині позовної заяви міститься заява про розгляд справи за його відсутності за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечила, пояснила, що оскаржувана постанова винесена з додержанням вимог Закону України " Про виконавче провадження " , а тому відсутні підстави для її скасування.
Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичної оцінки, встановив наступне.
17.08.2010 року Вінницьким окружним адміністративним судом в адміністративній справі № 2-а-14369/08/0270 (за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 до Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Господарського суду Вінницької області про визнання протиправною бездіяльності при нарахуванні заробітної плати) видано виконавчий лист, в якому стягувачем зазначено ОСОБА_3 ( а.с. 8-9 ).
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 01.06.2013 року, за заявою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України № 202/6 від 15.04.2013 року, змінено спосіб та порядок виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 13.03.2009 року та встановлено новий спосіб виконання судового рішення, а саме шляхом стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_3 недоотриманих заробітної плати та щомісячного грошового утримання в розмірі 74427,50 грн. ( а.с. 10-14 ).
В зв"язку з зазначеним, позивач подав до виконавчої служби виконавчий лист №2-а-14369/08/0270 від 17.08.2010 року для його виконання.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. від 29.08.2013 року повернуто вказаний виконавчий документ стягувачеві. Вказана постанова мотивована тим, що Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлена заборона щодо стягення коштів державним виконавцем з рахунків боржника - органу державної влади через органи Державної казначейської служби України ( а.с. 16-17 ).
З огляду на неможливість виконання виконавчого листа №2-а-14369/08/0270 органами Державної виконавчої служби України, позивач звернувся до Державної казначейської служби України із документами щодо виконання виконавчого листа №2-а-14369/08/0270 від 17.08.2010 року.
Однак, Державна казначейська служба України листом від 25.11.2013 року №5-13/3266-35433 повернула стягувачу оригінал виконавчого листа №2-а-14369/08/0270 від 17.08.2010 року з доданими матеріалами, посилаючись на п.п.1 пункту 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 року №845, як такий, що не підлягає виконанню органом Казначейства ( а.с. 18 ).
Після отримання у січні 2014 року вищезазначеного листа Державної казначейської служби України, який було подано ДКС України до об'єкту поштового зв'язку 01.01.2014 року ( а.с. 19 ), позивач 25.11.2014 року звернувся до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України із заявою, в якій просив прийняти до виконання виконавчий лист №2-а-14369/08/0270 від 17.08.2010 року, відкрити виконавче провадження та виконати рішення суду ( а.с. 20 ).
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Кушнір Л.В. від 09.12.2014 року відмовлено у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-а-14369/08/0270 від 17.08.2010 року ( а.с. 24-25 ). Приймаючи дане рішення державний виконавець посилається на порушення позивачем строків пред'явлення виконавчого листа до виконання, встановлених ст.22 Закону України «Про виконавче провадження».
Зазначена постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження від 09.12.2014 року вперше була надіслана на адресу стягувача 09.12.2014 року, що підтверджується супровідним листом ( а.с. 66 ), однак після повернення поштового відправлення на адресу виконавчої служби у зв'язку з неврученням адресату, відповідач повторно супровідним листом від 21.01.2015 року направив ОСОБА_3 оскаржувану постанову ( а.с. 67 ).
Після отримання 28.01.2014 року вказаної постанови, що підтверджується інформацією про отримання поштового відправлення ( а.с. 26 ), вважаючи зазначену постанову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV) визначено виконавче провадження як завершальну стадію судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб). Це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів, які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 11 цього Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2677-VI від 04.11.2010 року "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження", яким викладено в новій редакції Закон України " Про виконавче провадження ", передбачено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред"являються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі. Зазначений Закон набрав чинності 09.03.2011 року.
В той же час, виконавчий лист № 2-а-14369/08/0270 виданий 17.08.2010 року, тобто до набрання чинності вищезазначеним Законом. Строк пред"явлення до виконання зазначений до 28 травня 2013 року ( а.с. 8 ).
Згідно п.1 ч.1 ст.21 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент видачі виконавчого документа) передбачалось, що виконавчі листи та інші судові документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом трьох років.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про виконавче провадження", строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається пред'явленням виконавчого документа до виконання.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач, зокрема, в 2013 році пред'явив до примусового виконання виконавчий лист №2-а-14369/08/0270, виданий Вінницьким окружним адміністративним судом 17.08.2010 року, на що державним виконавцем була прийнята постанова від 29.08.2013 року про повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі п.9 ч. 1 ст. 47 Закону України " Про виконавче провадження ", у зв"язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника ( а.с. 16 - 17). Зазначена постанова направлена позивачу супровідним листом від 20.09.2013 року № 13-0-22-4763/5-202/6 ( а.с. 15 ).
Відповідно до ч. 5 ст. 47 Закону, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Частинами 2-3 статті 23 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що після переривання строку пред"явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв"язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред"явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв"язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.
Як встановлено судом, виконавчий документ повернуто без виконання позивачу згідно постанови від 29.08.2013 року ( а.с. 57 ).
Враховуючи викладене, позивачем при пред"явленні 25.11.2014 року до примусового виконання виконавчого листа № 2-а-14369/08/0270 не пропущено встановлений Законом 3 - річний строк пред"явлення документа до виконання ( а.с. 42 ).
З вищенаведених мотивів, суд вважає помилковим застосування державним виконавцем при прийнятті спірної постанови річного строку пред"явлення до виконання виконавчого листа, як і зазначення в постанові про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29.08.2013 року, що виконавчий лист може бути повторно пред"явлений до виконання в строк до 29.08.2014 року.
Таким чином, приймаючи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та вищенаведені норми Закону, суд приходить до висновку про дотримання позивачем строку пред`явлення до виконання виконавчого листа №2-а-14369/08/0270, виданого Вінницьким окружним адміністративним судом 17.08.2010 року.
Суд також зауважує, що згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду як джерела права.
Так, у рішенні, ухваленому 20.07.2004 року у справі «Шмалько проти України», Європейський суд з прав людини відзначив, що право на судовий розгляд, закріплене у ч. 1 ст. 6 Конвенції, було б лише ілюзією, якби держави допускали невиконання остаточних рішень національних судів. Суд звернувся до положень, сформульованих у його попередніх аналогічних справах, зазначаючи, що тлумачення ч.1 ст.6 Конвенції винятково як такої, що стосується лише доступу до суду, а також процедури розгляду справи у суді, було б несумісним із принципом верховенства права, який держави - учасниці Конвенції зобов'язалися дотримуватись, ратифікуючи її. Зважаючи на це, виконання рішення будь-якого суду має розглядатися відповідно до ст. 6 Конвенції як складова «процесу у справі». Суд вказав, що незабезпечення особі можливості отримати повне виконання судового рішення на її користь є втручанням у право цієї особи на мирне володіння майном, яке передбачене ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Відтак невиконання державою судового рішення у справі заявника було втручанням у це право.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд враховував і наступне.
Частина друга статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов"язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред"явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред"явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням викладеного, враховуючи, що позивачем дотримано визначених Законом України «Про виконавче провадження» строків пред'явлення виконавчого листа №2-а-14369/08/0270 від 17.08.2010 року до виконання, суд дійшов висновку, що державним виконавцем при прийнятті постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 09.12.2014 року було порушено вимоги статті 25 Закону України "Про виконавче провадження", а тому постанова від 09.12.2014 року ВП №45759509 є протиправною та підлягає скасуванню.
Разом з тим, суд критично ставиться щодо позовної вимоги про зобов'язання відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України прийняти до виконання виконавчий лист №2-а-14369/08/0270 від 17.08.2010 року та відкрити виконавче провадження з його виконання, оскільки повноваженнями щодо вирішення питання та вчинення дій стосовно прийняття до виконання та відкриття виконавчого провадження наділений відповідний орган, підміняти який суд не може.
Відповідно до ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 24 червня 1999 року № 6-рп/99 наголосив на тому, що метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є розмежування повноважень між різними органами державної влади та недопущення привласнення повноти державної влади однією з гілок влади.
Таким чином, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Разом з тим, виходячи з встановлених обставин справи, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав та інтересів позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 25.11.2014 року про прийняття до виконання виконавчого листа, виданого Вінницьким окружним адміністративним судом 17.08.2010 року в справі №2-а-14369/08/0270, про що позивач і просить в позовних вимогах ( а.с. 6 ).
Таке рішення узгоджується з приписами ч. 2 ст. 11 КАС України та з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України, яким передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов"язання відповідача вчинити певні дії.
Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд зауважує, що в ході судового розгляду справи позивачем доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги щодо визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) від 09.12.2014 року ВП №45759509, в той час, як відповідач не довів правомірності прийнятого ним рішення.
Виходячи з вищенаведених мотивів суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується частиною 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
Таким чином, суд присуджує ОСОБА_3 з Державного бюджету України здійснені ним документально підтверджені судові витрати (судовий збір ) в сумі 48,72 грн.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
п о с т а н о в и в :
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) від 09.12.2014 року ВП №45759509.
Зобов'язати відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 25.11.2014 року про прийняття до виконання виконавчого листа, виданого Вінницьким окружним адміністративним судом 17.08.2010 року в справі №2-а-14369/08/0270.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1, 21036 ) понесені судові витрати ( судовий збір ) в сумі 48,72 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя Заброцька Людмила Олександрівна
Судді Комар Павло Анатолійович Мультян Марина Бондівна
Згідно з оригіналом Суддя Секретар