ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2015 року Справа № 876/3726/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.,

суддів Шавеля Р.М., Бруновської Н.В.

за участю секретаря Бєлкіної Н.І.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Попельського С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.02.2014 р. у справі №807/48/14 за позовом ОСОБА_1 до Закарпатського обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльності, визнання права та зобов'язання видати речове майно в натурі,

встановив:

У січні 2014 року позивач - ОСОБА_1 - звернувся в суд першої інстанції з позовом, в якому просив визнати у сфері публічно-правових відносин за ОСОБА_1 право на отримання речового майна в натурі у кількості 26 найменувань предметів речового майна на загальну суму 9303,04 грн., не отриманих при звільненні з військової служби у запас на підставі п. «б» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ із змінами (за станом здоров'я); визнати протиправною бездіяльність військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату щодо невидачі ОСОБА_1 речового майна в натурі у кількості 26 найменувань предметів речового майна на загальну суму 9303,04 грн.; зобов'язати суб'єкта владних повноважень - військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату здійснити видачу ОСОБА_1 речового майна в натурі у кількості 26 найменувань предметів речового майна, яке було належне йому до видачі на загальну суму 9303,04 грн.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.02.2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі скаржник просить рішення скасувати та задовольнити позов. Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неналежним дослідженням доказів, невідповідністю висновків суду обставинам справи. Звертає увагу на те, що в адміністративному позові заявляв вимогу про видачу належного йому речового майна в натурі, а не грошову компенсацію замість нього.

В судовому засіданні апелянт підтримав вимоги апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.

Представник відповідача вимоги апеляційної скарги заперечив за безпідставністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача й представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач в період з 1993 року по 2013 рік проходив військову службу у лавах Збройних сил України на різних посадах. З 30.01.2012 року проходив службу у Хустсько-Міжгірському об'єднаному міському військовому комісаріаті у військовому званні майор на посаді заступника військового комісара - начальника мобілізаційного відділення.

30 травня 2013 року наказом Командувача Сухопутних військ Збройних сил України № 296 позивач був звільнений з військової служби в запас на підставі п. «б» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я).

05 серпня 2013 року наказом № 70 позивач виключений зі списків особового складу Хустсько-Міжгірського об'єднаного міського військового комісаріату. Відповідно до даного наказу військовим комісаром Закарпатського обласного військового комісаріату було видано наказ № 137 від 05 серпня 2013 року, яким проведено розрахунок з позивачем по грошовому забезпеченню по день виключення зі списків особового складу та виплачено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби.

23 грудня 2013 року позивач звернувся до військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату з проханням видати належне йому за час служби в лавах Збройних сил України речове майно. 25 грудня 2013 року позивач отримав відповідь за № 3405, якою у задоволені його прохання було відмовлено, обґрунтовуючи тим, що на складі Закарпатського обласного військового комісаріату речове майно, котре підлягає до видачі в натуральному виді, відсутнє через неналежне забезпечення.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що на момент звернення позивача до суду, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 року не було передбачено право на отримання грошової компенсації за не надане речове майно для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Постанови № 1444 не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому в даному випадку відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх помилковими з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції закону, яка діяла до 11 березня 2000 року) військовослужбовці мали право на одержання за рахунок держави грошового забезпечення, а також речового майно і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошову компенсацію замість них.

Статтею 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року № 1459-III дію частини 2 статті 9 згаданого вище Закону зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за не отримане речове майно.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 03 листопада 2006 року № 328-V статтю 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1, якою було передбачено, зокрема, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів (абзац 1 пункту 2), порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України (абзац 2 пункту 2).

Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V дію пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було зупинено на 2007 рік.

Рішенням Конституційного Суду України зазначені положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-VI пункт 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виключено.

Однак, внесені підпунктом 3 пункту 67 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-VI, також визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008).

Таким чином, на момент звільнення позивача зі служби - 30.05.2013 року - були чинні положення пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до яких передбачено право військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

Положення статті 9-1 вказаного Закону регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі і не можуть бути застосовані до військовослужбовців, звільнених з військової служби, оскільки вказані положення Закону не передбачають виплату заборгованості по речовому майну до військовослужбовців, що були звільнені зі служби.

Зазначена правова позиція у подібних правовідносинах висловлена Верховним Судом України у постановах від 04 грудня 2012 року № 21-345а12, від 19 березня 2013 року № 21-38а13, від 11 червня 2013 року № 21-156а13, від 22 жовтня 2013 року № 21-286а13.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач 23.12.2013 року звертався до видповідача з вимогою видати належне йому речове майно відповідно до довідки - розрахунку від 15.11.2013 року в кількості 26 предметів речового майна, однак листом Закарпатського обласного військового комісаріату від 25.12.2013 року №3405 останньому було відмовлено.

Згідно з пунктом 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час», військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.

Оскільки позивач є військовослужбовцем, який проходив службу, то на нього розповсюджується даний пункт, проте лише в частині права на отримання речового майна, а не грошової компенсації замість нього, оскільки зазначений пункт Положення в частині грошової компенсації суперечить Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач, який звільнився з військової служби та не отримував речове майно, не має права на його отримання.

Щодо вимоги позивача про визнання за ним права на отримання речового майна, то така не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до ч.2 ст.162 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобовязання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.202 КАС України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновки суду першої інстанції частково не відповідають обставинам справи, що є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.02.2014 р. у справі №807/48/14 та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Закарпатського обласного військового комісаріату щодо невидачі ОСОБА_1 речового майна в кількості 26 найменувань відповідно до довідки - розрахунку від 15.11.2013 року №3099. Зобов'язати Закарпатський обласний військовий комісаріат видати ОСОБА_1 речове майно в кількості 26 найменувань відповідно до довідки - розрахунку від 15.11.2013 року №3099.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а уразі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий суддя Костів М.В.

Судді Шавель Р.М.

Бруновська Н.В.

Повний текст постанови складений 10.04.2015 року.