ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
43010, м. Луцьк, пр. Волі, 54 а
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
"05" лютого 2007 р. |
Справа № 03/27-71А. |
за позовом Підприємця ОСОБА_1, м. Луцьк
до відповідача Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», м. Луцьк
про спонукання в реєстрації права власності
Суддя Сініцина Л.М.
При секретарі Пастушук А.М
Представники:
від позивача : ОСОБА_1 -підприємець
від відповідача : Гейзер С.А. -юрисконсульт, дов. в справі
Суть спору: Підприємець ОСОБА_1просить суд зобов'язати Комунальне підприємство «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації»провести реєстрацію права власності Підприємця ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна - торговий павільйон, загальною площею 70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до статті 42 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р. (далі ЦК УРСР), що діяв на момент укладання угоди купівлі-продажу НОМЕР_1., угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Статтею 44 вказаного кодексу передбачено, що письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають. Згідно статті 227 ЦК УРСР, на яку спирається відповідач, форма договору купівлі-продажу стосується жилого будинку. А предметом договору від 01.12.1995 був торговий павільйон (металічний). Вважає відмову БТІ у реєстрації права власності такою, що не відповідає Закону.
В клопотанні про зміну позовних вимог від 05.02.2007р. позивач просить суд визнати за ним право власності на торговий павільйон, загальною площею 70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації»зареєструвати право власності.
Відповідач у відзиві на позовну заяву № 187 від 29.01.2007р. зазначає, що згідно п. 27 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994р. №18/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.07.1994р. №152/361 обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) жилого будинку, іншого нерухомого майна (ст.227,242,244,426 ЦК України). Згідно статті 227 Цивільного кодексу УРСР, що діяв на момент укладення договору, договори по відчуженню нерухомого майна, якщо однією із сторін є фізична особа, повинні бути нотаріально посвідчені. Згідно статті 47 ЦК УРСР недотримання нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Таким чином, договір купівлі-продажу від 01.12.1995 року підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.
В поясненні від 05.02.2007р. представник відповідача відносно змінених позовних вимог в порядку статті 392 ЦК України не заперечує.
В судовому засіданні позивач підтримав змінені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, представник відповідача змінені позовні вимоги не заперечив.
Із досліджених матеріалів справи, пояснень представників сторін, господарський суд,-
В С Т А Н О В И В:
Згідно частини 1 статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) позивач має право змінити підставу або предмет адміністративного позову.
Отже, судом задовольняється клопотання позивача про зміну позовних вимог, справа розглядається в межах змінених позовних вимог.
01.12.1995 року між Кооперативом «Райдуга» (продавець) та підприємцем ОСОБА_1(покупець) було укладено угоду купівлі-продажу НОМЕР_1(а.с.7).
Відповідно до розділу першого, предметом цієї угоди було зобов'язання Кооперативу «Райдуга»(Продавець) передати торговий павільйон (металічний), що знаходиться на центральному ринку м. Луцька, загальною площею 70,0 кв.м., балансовою вартістю 132352000 крб., знос 97337000 крб., а в обов'язки Підприємця ОСОБА_1 (Покупець) входило прийняти та оплатити об'єкт.
На підставі абзацу 2 розділу ІІ угоди НОМЕР_1., згідно акту приймання-передачі основних засобів від 04.12.1995р. продавець передав, а покупець прийняв слідуюче майно: торговий павільйон (металічний) загальною площею 70 кв. м. (а.с.8-9).
Питання продажу торгового павільйону вирішувалось загальними зборами членів кооперативу «Райдуга», про що свідчить протокол №НОМЕР_2 (а.с.11).
Підприємець ОСОБА_1 провів оплату за торговий павільйон відповідно до абзацу 1 розділу ІІ угоди купівлі-продажу НОМЕР_1., що стверджується квитанцією НОМЕР_3 до прихідного касового ордеру від 01.12.1995р.. (а.с.10).
Зазначена угода спрямована на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність покупця і є юридичною підставою виникнення права власності іншої сторони.
Згідно технічного паспорту на об'єкт нерухомого майна, виготовленого та виданого Волинським обласним бюро технічної інвентаризації, торговий павільйон, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належить в цілому ОСОБА_1 (а.с.12-16).
Статтею 655 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004р. (далі ЦК України), передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до глави 54 ЦК України до оформлення договорів купівлі-продажу ставляться певні вимоги щодо предмету договору, форми, відповідальності, обов'язків, строку виконання обов'язку передати товар, моменту виконання вказаного обов'язку, ціни товару, оплати товару, правових наслідків.
Згідно статті 180 Господарського кодексу України (далі ГУ України) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін та при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме -умов договору, акту приймання-передачі основних засобів, усі вимоги передбачені главою 54 ЦК України, статті 180 ГК України, сторонами договору виконані, договір відповідає усім цим вимогам, крім нотаріального посвідчення, що передбачено частиною 1 статті 657 ЦК України.
Однак, згідно статті 42 ЦК УРСР, від 18.07.1963р., що діяв на момент укладання угоди купівлі-продажу, угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Статтею 44 вказаного кодексу передбачено, що письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.
Відповідно до статті 227 ЦК УРСР, на яку посилається відповідач, недодержання нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу жилого будинку, якщо хоча б однією з сторін є громадянин, тягне недійсність договору, стосується форми договору купівлі-продажу житлового будинку. Предметом угоди купівлі-продажу НОМЕР_1. був торговий павільйон (металічний).
Отже, на час укладення угоди купівлі-продажу, вона відповідала нормам чинного діючого на той час законодавства і нотаріальному посвідченню не підлягала. «Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994р. вимагалось обов'язкове нотаріальне посвідчення договорів відчуження жилого будинку.
Згідно статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статей 48,49 Закону України «Про власність»від 07.02.1991р. №697-ХІІ держава законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Власник може вимагати усунень будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих ним збитків. Захист права власності здійснюється судовими органами у встановленому законом порядку.
Статтею 55 вказаного Закону передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.
Згідно статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Згідно статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»відповідна державна реєстрація -офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Отже, названі у цьому Законі органи єдиної системи реєстрації відповідних прав можуть бути відповідачами за позовами про офіційне визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, пред'явленими згідно зі статтею 392 ЦК України.
Відповідно до пункту 5 розділу V «Прикінцеві положення»Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.
Порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні здійснюється згідно Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002р. та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.02.2002р. за №157/6445.
Державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно відповідно до п. 1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.
Таким чином, вимоги позивача в частині визнання за підприємцем ОСОБА_1права власності на торговий павільйон, що знаходиться на центральному ринку м. Луцька, загальною площею 70,0 кв. м. та зобов'язання КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» здійснити реєстрацію права власності на цей об'єкт, підставні і підлягають задоволенню в повному об'ємі.
Керуючись статтями 182,328,392,655-664 ЦК України, статтею 180 ГК України, Законами України «Про власність», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно статтями 70,71,86,94,157,158-163,186 КАС України, господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позов задоволити повністю.
Визнати за Підприємцем ОСОБА_1(ідентифікаційний код НОМЕР_4, АДРЕСА_2) право власності на торговий павільйон, що знаходиться на центральному ринку за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 70,0 кв. м.
Зобов'язати Колективне підприємство «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації»здійснити реєстрацію права власності підприємця ОСОБА_1 на торговий павільйон, загальною площею 70,0 кв.м., що знаходиться на центральному ринку за адресою АДРЕСА_1.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у 20 денний строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього 20 денного строку. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного господарського суду. Заява про апеляційне оскарження постанови може бути подана до адміністративного апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня проголошення постанови. Апеляційна скарга на постанову може бути подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Л.М.Сініцина