Справа №127/27582/14-ц

Провадження № 2/127/1201/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2015 року

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борисюк І.Е.

за участю: секретаря Пєскова Є. Д.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Далєвського А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Керамік-Плюс» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплат, належних звільненому працівникові та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ТОВ «Керамік-Плюс» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплат, належних звільненому працівникові та моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 12.04.2013 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ПП «Компанія «Володимирський масив» на посаду майстра зміни. У січні 2014 року всім працівникам підприємства було запропоновано написати заяви на звільнення у зв'язку з переведенням на роботу у ТОВ «Керамік-Плюс», який начебто є правонаступник ПП «Компанія «Володимирський масив». 08.01.2014 року ОСОБА_1 звільнений з роботи у зв'язку з переведенням на роботу у ТОВ «Керамік-Плюс». На день звільнення у компанії «Володимирський масив» існувала перед позивачем заборгованість по заробітній платі, але з ним не було здійснено розрахунку, так само як і не виплачено компенсації за невикористану відпустку. Згідно запису в трудовій книжці ОСОБА_1 09.01.2014 року був прийнятий на роботу в ТОВ «Керамік-Плюс» на посаду майстра зміни в порядку переведення з ПП «Компанія «Володимирський масив». Позивач виконував ту саму роботу, на тому самому робочому місці, отримував вказівки від того самого керівництва, але заробітну плату так званий вже новий роботодавець йому не виплачував. Фактично позбавлений засобів до існування, ОСОБА_1 був вимушений подати заяву на звільнення та 25.06.2014 року був звільнений з роботи за згодою сторін. У день звільнення, відповідач не здійснив з позивачем належного розрахунку, а саме не виплатив заробітну плату за січень-червень 2014 року та компенсацію за невикористану відпустку, не надав ніяких повідомлень про суми, які мав йому виплатити. Внаслідок порушень відповідачем законих прав позивача на вчасне отримання ним виплат, останній одержав матеріальну та моральну шкоду. ОСОБА_1 розраховував на те, що відповідач виплатить йому його заробіну плату хоча би в день звільнення, але його сподівання виявились марними. При зверненні за отриманням належної заробітної плати ОСОБА_1 було заявлено, що ніякої зарплати він не отримає і ніякий суд йому не допоможе. Саме через таке несправедливе та незаконне відношення до нього він переніс негативні переживання та хвилювання, порушився нормальний природній ритм його життя. Позивач відчував себе приниженим. Все це призвело також до порушення і втрати нормальних життєвих зв'язків і стосунків з оточуючими людьми. Для того щоб отримати чесно зароблені ним кошти він вимушений звернутися до адвоката та суду. Все вказане вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя. Моральну шкоду, завдану позивачу відповідачем, важко оцінити в грошовому вимірі, але позивач вважає, що вона має бути не меншою за 2 000, 00 гривень.

Вище викладене й стало підставою для звернення до суду із вимогами про стягнення з ТОВ «Керамік-плюс» на користь позивача невиплаченої заробітної плати за січень-червень 2014 року, компенсації за невикористану відпустку, середньої заробітної плати за весь період незаконної затримки, належної звільненому працівнику з 25.06.2014 року по день винесення судового рішення та моральної шкоди у розмірі 2 000 гривень.

Ухвалою суду від 09.04.2015 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Керамік-Плюс» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки виплат, належних звільненому працівникові та моральної шкоди в частині позовних вимог щодостягнення з ТОВ «Кермік-Плюс» компенсації за невикористану відпустку залишено без розгляду.

В ході розгляду справи, після отримання інформації з Управління ПФУ в м. Вінниці та ВОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області, позивач та його представник уточнили позовні вимоги в частині розміру заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача. Так, позивач та його представник просили суд стягнути з відповідача на користь позивача належну йому заробітну плату за січень - червень 2014 року в розмірі 7 694, 48 гривень. Решту позовних вимог пітримали, аргументуючи їх мотивами, викладеним в позовній заяві, та просили вимоги задовольнити.

Представник відповідача при вирішенні спору поклався на розсуд суду.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1, 09.01.2014 року згідно наказу № 1 він був прийнятий на посаду майстра зміни в ТОВ «Керамік-Плюс» в порядку переведення з ПП «Компанія «Володимирський масив». Згідно наказу № 43 від 25.06.2014 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України. (а.с. 5 (зворот), 8)

Ухвалою суду від 30.01.2015 року було витребувано у відповідача докази по справі. Однак, відповідач не виконав судове рішення, яке є обов'язковим до виконання.

Враховуючи ненадання відповідачем належних та допустимих доказів по справі, необхідних для ухвалення законного та обґрунтованого рішення по справі, сприяючи повному та об'єктивному розгляду справи, 23.02.2015 року судом було повторно направлено на адресу ТОВ «Керамік-Плюс» ухвалу суду від 30.01.2015 року про витребування доказів для виконання. Однак, відповідач повторно не виконав судове рішення, яке є обов'язковим до виконання. Тому, враховуючи обов'язок осіб, які беруть участь у справі, зокрема відповідача, подати усі наявні у них докази до початку розгляду справи по суті на підтвердження, в даному випадку, своїх заперечень, суд вважає, що відповідач, скориставшись своїми процесуальними права, надав суду усі наявні у нього докази по даній справі.

З метою ухвалення законного та обґрунтованого рішення по справі, ухвалою суду від 17.03.2015 року було витребувано з Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці та з ВОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області відомості про заробітну плату ОСОБА_1 за січень-червень 2014 року. На виконання вимог ухвали суду було індивідуальну відомість про застраховану особу № ОК ЗО: НОМЕР_1 від 25.03.2015 рокута довідку про суми доходу ОСОБА_1 за 1 і 2 квартали 2014 року № 8990/02-28-11-02 від 27.03.2015 року. (а.с. 44-45)

Згідно ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього закону.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно індивідуальної відомості про застраховану особу № ОК ЗО: НОМЕР_1 від 25.03.2015 року, ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 року по 25.06.2014 року (включно) ТОВ «Керамік-Плюс» нараховано 7 694, 48 гривень заробітної плати. (а.с. 44)

Відповідно до довідки про суми доходу за 1 і 2 квартали 2014 року № 8990/02-28-11-02 від 27.03.2015 року, ОСОБА_1 за 1 кв. 2014 року нараховано - 3 666, 85 гривень та виплачено - 3 666, 85 гривень, а за 2 кв. 2014 року нараховано - 4 027, 63 гривень та виплачено - 4 027, 63 гривень. (а.с. 45)

Судом встановлено, що відповідач не провів 25.06.2014 року, тобто в день звільнення позивача, виплату всіх сум, що належать їй від підприємства. На даний час розрахунок із позивачем так і не проведено. Сума заборгованості перед ОСОБА_1 становить 7 694, 48 гривень. Дана заборгованість визнана представником відповідача в судовому засіданні, та її розмір не заперечується ані позивачем, ані відповідачем.

Згідно ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст. 24 Закону України «Про оплату праці» своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством, відповідно до ст. 25 Закону України «Про оплату праці».

Крім того, Конституцією України, зокрема ст.ст. 43, 124, кожному громадянинові гарантується право на одержання винагороди за працю та гарантується обов'язковість рішень судів.

Суд звертає увагу на те, що положення ст. 116 КЗпП України регламентують обов'язковість проведення при звільненні із працівником усіх виплат, що йому належать, а не лише сум, які відносяться до заробітної плати.

Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у ч. 1 ст. 94 КЗпП України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до ч. 3 ст. 94 КЗпП України питання державного та договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов'язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим ст. 12 Закону України «Про оплату праці», зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у ст. 94 КЗпП України і ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на Рішенні Конституційного Суду України № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року.

Судом прийнято до уваги, на що також звернув увагу Верховний Суд України в п. 6 Постанови Пленуму № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи вище зазначене суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати в сумі 7 166, 49 гривень (без утримання прибуткового податку та обов'язкових платежів), оскільки такі вимоги є обґрунтованими та доведеними належними доказами.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Рішенням Конституційного Суду Українивід 22.02.2012 року № 4-рп/2012 дано офіційне тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього Кодексу.

Конституційний Суд України визначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Отже, невиплата відповідачем належних позивачу при звільненні всіх сум, є триваючим правопорушенням.

Згідно ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Оскільки відповідачем так і не проведено із позивачем розрахунок, враховуючи вину в цьому роботодавця, відповідно суд визначає розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні на час ухвалення рішення, приймаючи до уваги при цьому п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» та правову позицію, викладену в Постанові Верховного Суду України № 6-64цс13 від 03.07.2013 року, яка є обов'язковою.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, в даному випадку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які повинні оплачуватися за середньою заробітною платою.

Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Отже, як встановлено судом, виплата належних ОСОБА_1 сум при звільненні мала бути проведена 25.06.2014 року.

Середньоденна заробітна плата складає: 1 243, 00 грн. (квітень 2014 року ) + 1 243, 00 грн. (травень 2014 року) : 40 робочих днів за два місяці (21 робочий день у квітні 2014 року та 19 робочих днів у травні 2014 року) = 62, 15 гривень.

Період невиплати належної заробітної плати з 26.06.2014 року по 09.04.2015 року (день ухвалення рішення суду): червень 2014 року -3 робочих дні, липень 2014 року - 23 робочих дні, серпень 2014 року - 20 робочих днів, вересень 2014 року - 22 робочих дні, жовтень 2014 року - 23 робочих дні, листопад 2014 року - 20 робочих днів, грудень 2014 року - 23 робочих дні, січень 2015 року - 19 робочих днів, лютий 2015 року - 21 робочий день, березень 2015 року - 21 робочий день, квітень 2015 року - 7 робочих днів, разом: 202 робочих дні.

Загальний розмір середнього заробітку за час затримки з 25.06.2014 року по 09.04.2015 року (включно) складає: 62, 15 грн. х 202 робочих дні = 12 554, 30 гривень.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Враховуючи вище викладене суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період роботи з 25.06.2014року по 09.04.2015 року (включно) в сумі 12 554, 30 гривень.

Щодо позовної вимоги про відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 2 000, 00 гривень, то така вимога підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні позивач та його представник пояснили, що спричинення моральної шкоди сталося внаслідок не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, оскільки він розраховував на дані кошти та навіть не припускав, що роботодавець не розрахується із ним належним чином. Позивач пояснив, що вказані незаконні дії відповідача призвели до його моральних переживань, він несе негативні переживання та хвилювання, відчуває себе приниженим, у нього порушився нормальний природній ритм життя та він втратив нормальні життєві зв'язки та стосунки з оточуючими людьми. Незаконні дії відповідача змусили його звертатись до адвоката та до суду з метою отримання чесно зароблених ним коштів.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, на що звернув увагу Верховний Суд України в п. 5 постанови Пленуму від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідальність за завдану моральну шкоду відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України відшкодовується особою, яка її завдала.

Судом встановлено наявність спричинення відповідачем моральної шкоди позивачу, в тому числі наявний причинний зв'язок між шкодою і протиправним діянням заподіювача, позивачем зазначено в чому саме полягає ця шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно, враховуючи вище викладене, суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення моральної шкоди, яка в свою чергу є обґрунтована та підтверджена належними доказами.

Зазначені вище обставини на переконання суду призвели до спричинення позивачу моральної шкоди, яка виразилася в душевних стражданнях, яких він зазнав в зв'язку із заподіянням шкоди винними діями відповідача.

Беручи до уваги ступінь вини відповідача, характер моральних страждань, які переніс позивач, враховуючи певні турботи позивача та його хвилювання, зокрема пов'язані з зверненням до суду щодо захисту своїх трудових прав, а також виходячи із принципів розумності та справедливості при даних обставинах, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди з відповідача на його користь підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 1 000, 00 гривень.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи принцип диспозитивності, суд прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вище викладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Керамік-Плюс» на користь ОСОБА_1 заробітної плати в розмірі 7 694 (сім тисяч шістсот дев'яносто чотири) гривні 48 копійок (без утримання прибуткового податку та обов'язкових платежів), середнього заробітку за час затримки виплат, належних звільненому працівнику в розмірі 12 554 (дванадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят чотири) гривні 30 копійок та моральної шкоди в розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень 00 копійок слід відмовити, враховуючи принципи розумності та справедливості та недоведеність і необґрунтованість вимог в цій частині.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору.

Отже, враховуючи положення ч. 3 ст. 88 ЦПК України, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 243, 60 гривень.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст.ст. 2, 21, 24, 25 Закону України «Про оплату праці», ст.ст 47, 116, ч. 1 ст. 117, ст. 233, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 15, 16, 23, ч. 1 ст. 1167 ЦК України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, Законом України «Про судовий зібр», ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, ч. 3 ст. 88, ст.ст. 209, 212-215, 218, 294, п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Керамік-Плюс» (місцезнаходження: пров. Цегельний, 12, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 36547896) на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний № НОМЕР_1, заробітну плату в розмірі 7 694 (сім тисяч шістсот дев'яносто чотири) гривні 48 копійок (без утримання прибуткового податку та обов'язкових платежів), середній заробіток за час затримки виплат, належних звільненому працівнику в розмірі 12 554 (дванадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят чотири) гривні 30 копійок та моральну шкоду в розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Керамік-Плюс» (місцезнаходження: пров. Цегельний, 12, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 36547896) в дохід держави судовий збір в сумі 243, 60 гривень.

Рішення суду в частині присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати в межах платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: