АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Провадження № 22ц/790/2136/2015 Головуючий 1 інст. - Омельченко К.О.

Справа № 638/7974/14-ц Доповідач - Кісь П.В.

Категорія: спори, що виникають із трудових правовідносин

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Кіся П.В.,

суддів: - Котелевець А.В.,

- Макарова Г.О.,

за участю секретаря - Прийміч А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та представника Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» - Повелиці Григорія Володимировича на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 січня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за затримку розрахунку, -

ВСТАНОВИЛА:

20.05.2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вище зазначеним позовом, який в подальшому уточнив та просив стягнути з державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» (далі по тексту - ДП «Завод ім. В.О. Малишева») заборгованість по заробітній платі в розмірі 1000 грн. 87 коп. та компенсацію за затримку розрахунку у сумі 79736 грн. 45 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він працював на підприємстві ДП «Завод ім. В.О. Малишева» з 21.08.2006 року, а 09.06.2011 року був звільнений за згодою сторін у відповідності до ст. 36 п.1 КЗпП України. Станом на 20.05.2014 року за підприємством залишився борг невиплаченої заробітної плати у сумі 1000 грн. 87 коп.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 січня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Суд вирішив стягнути з ДП «Завод імені В.О. Малишева» на користь позивач заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 1000,87 гривень і частину суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме - 10 000 грн. та вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позовних вимог суд вирішив відмовити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, і в цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі і стягнути з ДП «Завод імені В.О. Малишева» заборгованість з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з червня 2011 року по січень 2015 року у розмірі 79 736 грн. 45.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції не прийняв до уваги того факту, що спору про розмір заборгованості по заробітній платі у сторін не було і тому при розрахунку компенсації за затримку розрахунку суд безпідставно застосував співмірність суми компенсації за час затримки до суми заборгованості по заробітній платі.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно посилався на те що з часу звільнення до моменту звернення до суду з позовом пройшло майже три роки, оскільки відповідно до ст. 233 КЗпП України робітник має право звернутись до суду з позовом без обмеження будь-якого строку. Крім того, у нього не було часу для звернення до суду з позовом, оскільки після звільнення він знайшов нову роботу і був сильно завантажений. Також, для того щоб проаналізувати законодавство та практику по схожим справам необхідно багато часу, оскільки для того щоб звернутись до юриста за консультацією у нього коштів не має. Час з'явився тільки тоді коли на новій роботі у нього відбувся спад роботи.

Представник ДП «Завод імені В.О. Малишева» - Повелиця Г.В. також звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, і ухвалити нове рішення, яким застосувати строки позовної давності і відмовити у задоволенні позивних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що в грудні 2011 року підприємство частково виплачувало кошти, позивач частково отримав кошти, але для отриманням решти коштів позивач не з'являвся.

Окрім того, відповідно до п. 1.2 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004р., депонована заробітна плата - це готівкові грошові кошти, отримані підприємствами (підприємцями) для виплат, пов'язаних з оплатою праці, і не виплачені у встановлений строк окремим фізичним особам.

Згідно п. 2.10 Положення підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів. Суми готівки, що одержані в банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством до банку не пізніше наступного робочого дня банку або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту).

Підприємство здійснювало виплату коштів у період з липня 2011 року по лютий 2012 року, але позивач не з'явився до каси для їх отримання і грошові кошти були повернуті на депонентний рахунок відповідача. Згідно чинного законодавство розпоряджатись ним може лише особа, на чиє ім'я кошти задепоновані. Таким чином правові підстави для нарахування та стягнення середнього заробітку за час остаточного розрахунку відсутні

Також позивач був звільнений 09.06.2011 року, а до суду з позовом звернувся у травні 2014 року з пропущення строку передбаченого ст. 233 КЗпП України, оскільки він останній раз частково отримав кошти у грудні 2011 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню за таких підстав.

У відповідності до ст.11 та ч.1 ст.303 ЦПК України суд першої інстанції розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Як встановлено в суді першої інстанції, підтверджено наявними у справі доказами та не заперечується сторонами, що згідно копії трудової книжки позивач працював на ДП «Завод ім. В.О. Малишева» з 21.08.2007 року по 09.06.2011 рік (а.с. 3).

Остаточний розрахунок при звільненні у день звільнення з позивачем проведено не було, цей факт представником відповідача було підтверджено в судових засіданнях.

Відповідно до довідки від 09.12.14 року, заборгованість по заробітній платі на час звільнення складала 3950 грн. 55 коп.

Після звільнення позивачу проводились виплати заробітної плати, згідно платіжних відомостей: - від 08.07.11 року - в сумі 248 грн.;

· від 16.08.11 року - в сумі 793 грн. 10 коп.;

· від 28.12.11 року - в сумі 1142 грн. та 770 грн.

Решта сум була задепонована згідно платіжних відомостей від 14.07.2011 року, 15.07.2011 року, 18.07.2011 року, 20.07.2011 року, 22.07.2011 року, 26.07.2011 року, 27.07.2011 року, 23.02.2012 року. На теперішній час сума заборгованості по заробітній платі становить 1000 грн. 87 коп.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимога про стягнення 1000 грн.87 коп. безумовно підлягає задоволенню, оскільки це є заробітна плату, яку підприємство зобов'язано було, згідно вимог ст.116 КЗпП України, видати ОСОБА_3 в день його звільнення, але не пізніше наступного дня, однак виконання цих вимог закону підприємством не забезпечено.

Крім того, суд частково задовольнив вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за части затримки розрахунку, керуючись приписами ст.117 КЗпП України, та враховуючи роз'яснення, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», врахувавши обставини справи щодо причин затримки розрахунку, її тривалості.

Судова колегія відхиляє доводи представника відповідача про відсутність вини підприємства у затримці розрахунку з ОСОБА_3 при звільненні, оскільки законом (ст.ст.47 КЗпП України) саме власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівнику належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідачем не доведено посилання на те, що розрахунок з ОСОБА_3 під час його звільнення не здійснено, начебто, з його власної недбалості та бездіяльності.

Відповідачем не надано доказів, а матеріали справи таких не містять, які б свідчили, що ОСОБА_3, пропрацювавши на підприємстві тривалий час, при звільненні не побажав отримувати заробітну плату і тривалий час відмовлявся від її отримання.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем пропущений строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору, тобто з даним позовом, судова колегія відхиляє, оскільки вони суперечать вимогам ст. 233 КЗпП України та роз'ясненням, які містяться в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Відповідно до п. 25 постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року у разі якщо працівник звертається до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку до фактично з ним розрахунку, тобто під час триваючого правопорушення з боку роботодавця, то таке звернення до суду завжди буде своєчасним та у межах позовної давності встановленої ч. 1 ст.233 КЗпП України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, виходячи з правил ст. 117 КЗпП України та встановивши факт невиконання відповідачем ДП «Завод ім. В.О. Малишева» з його вини обов'язку щодо строків розрахунку під час звільнення позивача, передбачених трудовим законодавством, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Викладені в апеляційній скарзі позивача доводи про незаконне зменшення судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду в цій частині ухвалене у відповідності з законом і обставинами справи, які не містять даних про існування поважних причин, які б перешкоджали ОСОБА_3 звернутись до суду раніше. Рішення, суду ухвалено у відповідності до положень п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав належну правову оцінку. Суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права і ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та представника Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» - Повелиці Григорія Володимировича відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, в касаційному порядку може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді: