ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2015 року Справа № 916/2926/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Карабаня В.Я.,

суддів Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги1. Заступника прокурора Одеської області, 2. Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту)

на рішеннягосподарського суду Одеської області від 06.10.2014 р. (суддя: Шаратов Ю.А.)

та на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 р. (судді: Гладишева Т.Я., Савицький Я.Ф., Лисенко В.А.)

у справі№916/2926/14 господарського суду Одеської області

за позовомЧорноморського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, в особі Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту)

доДочірнього підприємства "ГПК Україна" Компанії "ГПК Гамбург Порт Консалтинг ГмбХ"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача1. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області, 2. Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт"

простягнення заборгованості у розмірі 12 723 893 грн. 36 коп.

за участю представників:

від прокуратури Романов Р.О., прокурор відділу ГПУ, службове посвідчення №014714 від 21.01.2013 р.

від позивачів 1. Орєшкова Наталя Валеріївна, довіреність №8728/15/10-14 від 07.08.2014 р. 2. Васильєва Наталя Миколаївна, довіреність №2102 від 23.09.2014 р.

від відповідача Колодяжний Дмитро Петрович, довіреність б/н від 12.01.2015 р.

від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача1. Таран Наталія Анатоліївна, довіреність №51 від 11.12.2014 р., 2. Клочкова Ірина Сергіївна, довіреність №20/7-1589 від 14.11.2014 р.

В с т а н о в и в:

У липні 2014 року Чорноморський прокурор з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, в особі Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства "ГПК Україна" Компанії "ГПК Гамбург Порт Консалтинг ГмбХ", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" про стягнення суми заборгованості у розмірі 9 088 495 грн. 26 коп.

Вказаний позов заявлено на підставі ст.ст. 3, 11, 15, 16, 395, 401, 402, 509, 525, 526, 530, 626, 649 Цивільного кодексу України, ст.ст. 6, 133, 175, 188,193 Господарського кодексу України та ст.ст. 1, 13, 15, 18, 23 Закону України "Про морські порти України".

В процесі судового розгляду справи №916/2926/14 позовні вимоги збільшено до 12 723 893 грн. 36 коп.

Рішенням господарського суду Одеської області від 06.10.2014 р. у справі №916/2926/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 р., в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в обґрунтування вимоги про стягнення з відповідача плати за фактичне користування причалом в період з 01.01.2014 р. по 31.05.2014 р., тобто після спливу строку дії договору про встановлення сервітуту №669-П-ОДФ-14 від 24.04.2014 р., прокурором не наведено належних правових підстав для задоволення позову та не зазначено норм матеріального права, які б встановлювали обов'язок відповідача сплатити грошові кошти на користь позивача.

Не погодившись з судовими рішеннями, прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій, заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 06.10.2014 р., постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) також звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 06.10.2014 р., постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Вищевказані касаційні скарги мотивовані неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України №02-05/6 від 15.01.2015 р., у зв'язку з перебуванням судді Демидової А.М. та судді Воліка І.М. у відпустці, для вирішення питання щодо можливості прийняття до провадження касаційних скарг у справі №916/2926/14 сформовано колегію суддів у наступному складі головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді - Алєєва І.В., Прокопанич Г.К.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.01.2015 р. касаційні скарги заступника прокурора Одеської області та Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 27.01.2015 р.

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України №02-05/17 від 27.01.2015 р., у зв'язку з перебуванням судді Прокопанич Г.К. у відпустці, для розгляду справи №916/2926/14 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді - Алєєва І.В., Ємельянов А.С. (доповідач у справі).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.01.2015 р. розгляд справи №916/2926/14 відкладено на 10.02.2015 р.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.02.2015 р. продовжено строк розгляду касаційних скарг у справі №916/2926/14 на п'ятнадцять днів та відкладено їх розгляд на 16.03.2015 р.

Через відділ документального забезпечення діяльності судових палат Вищого господарського суду України 20.02.2015 р. від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу.

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України №05-05/232 від 16.03.2015 р. у справі №916/2926/14 сформовано колегію суддів у наступному складі: суддя Карабань В. Я. - головуючий, судді Ковтонюк Л. В., Ємельянов А. С.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.03.2015 р. розгляд касаційних скарг у справі №916/2926/14 відкладено на 06.04.2015 р.

У судове засідання 06.04.2015 р. з'явились представники прокуратури, позивача, відповідача та третіх осіб.

Представники прокуратури та позивачів в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в касаційних скаргах, просили скасувати рішення господарського суду Одеської області від 06.10.2014 р., постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Представники відповідача та третіх осіб в судовому засіданні заперечили проти задоволення касаційних скарг та просили залишити без змін оскаржувані судові рішення.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників прокуратури, сторін та третіх осіб дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Предмет спору у даній справі становить вимога про стягнення з відповідача на користь позивача плати за фактичне користування причалом в період з 01.01.2014 р. по 31.05.2014 р.

Як вбачається з матеріалів справи та досліджено господарськими судами попередніх інстанцій, 08.07.2013 р. між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" та Дочірнім підприємством "ГПК Україна" Компанії "ГПК Гамбург Порт Консалтинг ГмбХ" укладено договір про встановлення сервітуту №КД-18510.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору власник (Державне підпримство "Адміністрація морських портів України") надає сервітуарію (відповідачу) право сервітуту на причал №2 Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" довжиною 310,0 пог.м., розташований в акваторії власника, який знаходиться у державній власності і закріплений за власником на праві господарського відання, а сервітуарій зобов'язався здійснювати плату за сервітут.

Метою вказаного договору є забезпечення власником сервітуарію можливості для виконання комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (вантажно-розвантажувальних робіт), що закріплено в п. 1.2 договору.

Згідно з п. 4.1 договору про встановлення сервітуту №КД-18510 від 08.07.2013 р. плата за сервітут встановлюється у розмірі 1 341 754 грн. 40 коп. в місяць (без урахування ПДВ). ПДВ нараховується відповідно до чинного законодавства України.

Вказаний договір набуває чинності з дня його укладення, але регулює взаємовідносини між сторонами з 13.06.2013 р. та діє до 31.12.2013 р. (п. 7.4 договору).

Одночасно, п.п. 3.1, 3.2, 3.3 передбачено, що право на сервітут виникає у сервітуарія з 13.06.2013 р. та діє до 31.12.2013 р. Сервітут може бути продовжений за письмовою угодою сторін за умови відсутності змін до нормативних актів, які регламентують порядок його укладання та розрахунків за сервітут та відсутності зміни спеціалізації вантажного терміналу сервітуарія. Сервітут може бути припинений на вимогу власника або сервітуарія, у зв'язку із припиненням обставин, на підставі яких він був встановлений.

Технічний стан об'єкта сервітуту на момент укладання договору підтверджується двостороннім актом, який складається сторонами для мети фіксації технічних і експлуатаційних особливостей об'єкта сервітуту, а також його загального технічного стану, що передбачено п. 2.10 договору про встановлення сервітуту №КД-18510 від 08.07.2013 р.

На виконання цієї умови договору, сторонами складено та підписано акт візуального огляду технічного стану причалу №2 Одеського порту (інв. 060009) від 08.07.2013 р.

З огляду на наведені положення договору про встановлення сервітуту №КД-18510 від 08.07.2013 р., якими визначено строк дії даного договору, господарськими судами попередніх інстанцій зроблено висновок про те, що 31.12.2013 р. договір про встановлення сервітуту припинив свою дію.

При цьому, відповідач продовжив користування майном, на яке було встановлено сервітут за договором №КД-18510 від 08.07.2013 р. без здійснення плати, у зв'язку з чим прокурором заявлено позов про стягнення заборгованості за користування причалом №2 Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в період з 01.01.2014 р. до 31.05.2014 р.

Сума вказаної заборгованості нарахована прокурором на підставі наказів Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" "Про встановлення механізму визначення плати за сервітут на причали (причальну інфраструктуру), що знаходяться на балансі Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" №281 від 20.12.2013 р. та №6 від 12.06.2013 р.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказує на те, що 24.04.2014 р. між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" (власник) та Дочірнім підприємством "ГПК Україна" Компанії "ГПК Гамбург Порт Консалтинг ГмбХ" (сервітуарій) укладено договір про встановлення сервітуту №669-П-ОДФ-14.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 1.3 вказаного договору, власник надає сервітуарію право сервітуту на причал №2 Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" довжиною 310,85 пог.м., розташований в акваторії власника, який знаходиться у державній власності і закріплений за власником на праві господарського відання, а відповідач зобов'язався здійснювати власнику плату за сервітут. Метою договору є забезпечення власником сервітуарію можливості для виконання комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (вантажно-розвантажувальних робіт).

Отже, на думку відповідача, причал №2 Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" використовувався ним у період з 01.01.2014 р. до 31.05.2014 р. на підставі договору про встановлення сервітуту №669-П-ОДФ-14 від 24.04.2014 р., відповідно до п. 4.3 якого сервітуарій зобов'язаний здійснювати плату за сервітут починаючи з моменту державної реєстрації права сервітуту.

За таких обставин, відповідач вважає, що момент, з якого він повинен здійснювати плату за сервітут не настав, оскільки така державна реєстрація не відбулася.

Згідно з п. 7.4 договору №669-П-ОДФ-14 від 24.04.2014 р. сторони дійшли згоди, що він (в тому числі, передбачені ним права та обов'язки) набуває чинності з моменту реєстрації права державної власності на об'єкт сервітуту в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (з урахуванням п. 7.5 договору), у відповідності до вимог ч. 6 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", та діє до 30.06.2014 року.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що право державної власності на об'єкт сервітуту зареєстровано 08.04.2014 р., що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно №20163708.

У зв'язку з наведеним, господарськими судами попередніх інстанцій визначено, що договір про встановлення сервітуту №669-П-ОДФ-14 від 24.04.2014 р. набув чинності та підлягав застосуванню до правовідносин між сторонами з 01.01.2014 р. (п. 3.1 договору) та діяв до 30.06.2014 р. (п. 7.4 договору).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, що закріплено в ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 вказаного кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що закріплено в ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, правовідносини, що виникають з речових прав на чуже майно регулюються розділом ІІ книги ІІІ Цивільного кодексу України.

Проаналізувавши зміст норм чинного законодавства та положення договорів про встановлення сервітутів №КД-18510 від 08.07.2013 р. та №669-П-ОДФ-14 від 24.04.2014 р., які визначають дію вказаних договорів у часі, судова колегія Вищого господарського суду України вважає передчасними висновки господарських судів попередніх інстанцій про відсутність між сторонами зобов'язальних правовідносин, які виникли на підставі фактичного користування відповідачем майном, яке знаходиться у державній власності, а саме причалом №2 Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України".

Так, місцевим та апеляційним господарськими судами в результаті не повного дослідження всіх фактичних обставин справи не встановлена наявність або відсутність інших підстав (окрім встановлення сервітуту), з якими норми чинного законодавства пов'язують виникнення права користування чужим майном та обов'язку здійснювати плату за таке користування.

Судова колегія господарського суду касаційної інстанції вважає вказану обставину істотною для вирішення по суті спору у справі №916/2926/14, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідач фактично користувався причалом №2 Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в період з 01.01.2014 р. по 31.05.2014 р., однак не здійснював оплату за таке користування.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 24.10.2011 р. "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до ч. 1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч. 1 ст. 43 названого кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин справа №916/2926/14 підлягає передачі на новий розгляд, під час якого господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 р. та рішення господарського суду Одеської області від 06.10.2014 р. у справі №916/2926/14 скасувати.

Справу №916/2926/14 передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Судді: А.С. Ємельянов

Л.В. Ковтонюк