РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2015 року Справа № 903/1157/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1; ОСОБА_2;

від відповідача: Католик Ю.В.;

розглянувши апеляційну скаргу позивача Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 на рішення господарського суду Волинської області від 28.01.15р. у справі № 903/1157/14 (суддя Бондарєв С.В.)

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до відповідача Володимир-Волинської міської ради Волинської області

про зобов'язання укласти додаткову угоду

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернувся в господарський суд Волинської області з позовною заявою (том 1, а.с. 2-3) до Володимир-Волинської міської ради (надалі - Відповідач), в якій просить зобов'язати уповноваженого керівника Володимир-Волинської міської ради укласти додаткову угоду про поновлення укладеного між Відповідачем та Позивачем договору оренди земельної ділянки площею 1177 кв.м. по АДРЕСА_1 від 17 листопада 2006 року на тих самих умовах, які були передбачені додатковою угодою № 3 від 7 грудня 2010 року до даного договору, без прийняття сесією Володимир-Волинською міською радою рішення про поновлення договору оренди землі.

Рішенням господарського суду Волинської області від 28 січня 2015 року (том 1, а.с. 210-214) з підстав, вказаних у цьому рішенні, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Позивач звернувся з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 3-5) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Волинської області від 28 січня 2015 року по справі № 903/1157/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задоволити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом прийнято рішення з порушення норм процесуального та матеріального права. Крім того, Позивач як на підставу скасування рішення суду посилається на те, що Позивач вчасно звернувся до Відповідача з заявою (вхідний № В-1050) про продовження (поновлення) терміну дії договору оренди спірної земельної ділянки, додавши копію договору оренди та копію додаткової угоди без вказівки слова «проект» так як копія додаткової угоди містила всі необхідні умови та реквізити для її поновлення, оскільки відповідно до неї був поновлений договір оренди на попередній період без заперечень та зауважень зі сторони Відповідача (а саме, 22 грудня 2008 року та 7 грудня 2010 року).

Ухвалою суду від 18 лютого 2015 року (том 2, а.с. 2) апеляційну скаргу Позивача прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 8 квітня 2015 року на 14 годину 50 хвилин.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (том 2, а.с. 11-18), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі та просить залишити рішення господарського суду Волинської області без змін.

На виконання вимог ухвали від 18 лютого 2015 року Позивачем були подані додаткові докази по справі.

В судовому засіданні від 8 квітня 2015 року Позивач та представник Позивача підтримали доводи, висвітлені в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні від 8 квітня 2015 року представник Відповідача заперечив проти апеляційної скарги, вважають доводи Позивача необґрунтованими, рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.

Заслухавши пояснення представників Позивача, Відповідача розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Волинської області від 28 січня 2015 року по справі № 903/1157/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача - без задоволення. При цьому апеляційний господарський суд виходив з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, 3 листопада 2006 року між Відповідачем (в особі міського голови Саганюка Петра Даниловича) та Позивачем було укладено договір оренди земельної ділянки № б/н (надалі - Договір; том 1, а.с. 9-11), який, згідно відмітки, 17 листопада 2006 року було зареєстровано у Володимир-Волинському міському відділі Волинської регіональної філії ДЗК, про що в державному реєстрі земель вчинено запис № 040607900113 (том 1, на звороті а.с. 10).

Відповідно до умов пункту 1 Договору, Відповідач надає, а Позивач приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення - землі комерційного використання на підставі рішення Володимир-Волинської міської ради № 8/14 від 18 жовтня 2006 року (том 1, а.с. 24), що знаходиться у м. Володимир-Волинський, вул. Луцька, біля будинку № 105.

Згідно пункту 2 Договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1177 кв.м., нормативна грошова оцінка якої становить 136 590 грн. 85 коп..

Як передбачено, пунктом 3 Договору: Договір укладено на 2 роки; після закінчення строку Договору Позивач має переважне право на укладення його на новий строк; у цьому разі Позивач повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Відповідача про намір продовжити його; орендна плата вноситься Позивачем у грошовій формі та розмірі від нормативної грошової оцінки землі, що становить 2 731 грн. 80 коп. на рік; обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням інфляції; орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно у розмірі 227,65грн. не пізніше 30 числа наступного за місяця; розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі зміни умов господарювання, передбачених договором, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Позивача, що підтверджено документально, в інших випадках, передбачених законом; дана земельна ділянка передається в оренду для обслуговування автостоянки; цільове призначення земельної ділянки землі комерційного використання.

Договір підписаний Позивачем та Відповідачем та їх підписи скріплені печатками.

Згідно акту приймання-передачі земельної ділянки від 17 листопада 2006 року Позивач передав Відповідачу в оренду строком на 2 роки земельну ділянку площею 1177 кв.м., кадастровий номер: НОМЕР_1, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 11).

Додатковими угодами № 1 від 25 січня 2008 року, № 2 від 22 грудня 2008 року та № 3 від 7 грудня 2010 року дія даного Договору продовжувалась неодноразово (том 1, а.с. 197-200).

Рішеннями Володимир-Волинської міської ради від 19 листопада 2008 року № 29/20 та від 1 грудня 2010 року № 2/16 (том 1, ас. 30) було продовжено користування даною земельною ділянкою терміном по два роки, що підтверджується архівними виписками з зазначених рішень сесії Володимир-Волинської міської ради.

Додатковою угодою № 3 від 7 грудня 2010 року дію Договору було продовжено до 17 листопада 2012 року (том 1, а.с. 12).

Водночас, суд констатує, що рішенням № 8/13 від 31 травня 2011 року "Про затвердження проекту землеустрою, технічної документації із землеустрою щодо надання земельної ділянки у користування, зміну цільового використання та припинення права користування земельною ділянкою" Володимир-Волинська міська рада припинила користування земельною ділянкою в АДРЕСА_1, площею 1177 кв. м. для обслуговування автостоянки Позивача у зв'язку із суспільними потребами (том 1, а.с. 33).

Відповідач, 14 жовтня 2011 року звернувсь із листом за № 1-49/1093 до Позивача, надавши витяг з рішення міської ради від 31 травня 2011 року № 8/13 про припинення користування земельною ділянкою. Одночасно Відповідачем було надіслано проект додаткової угоди № 4 про розірвання Договору.

Крім того, Відповідачем на адресу Позивача, 29 лютого 2012 року за № 1-49/228 (том 1, а.с. 34; доказ направлення на а.с. 35) та 11 вересня 2012 року за № 1-49/1021 (том 1, а.с. 36; доказ отримання підпис Позивача та напис «Одержано 11.09.12р.» на листі) надсилались листи-попередження про те, що Відповідач не має наміру продовжувати Договір, а також про необхідність підготувати Позивачу земельну ділянку для передачі Відповідачу в стані не гіршому порівняно з тим, у якому одержано її в оренду.

В свою чергу, Позивач, вважаючи, що його право порушене, звернувся до суду з позовом до Відповідача про зобов'язання уповноваженого керівника Відповідача укласти додаткову угоду про поновлення укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору на тих самих умовах, які передбачені додатковою угодою № 3 від 7 грудня 2010 року до Договору, без прийняття сесією Відповідача рішення про поновлення Договору.

Статтями 13 і 41 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією, і усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до статей 142-145 Конституції України, до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Зі змісту частини першої статті 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно із статтею 1, 2 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності; відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до пункту 2.17 Постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 17 травня 2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у вирішенні спорів, пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності з 12 березня 2011 року). Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою і за відсутності протягом місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі.

Колегія суду зауважує, що Позивач звертаючись до суду з позовною заявою обґрунтовує свої позовні вимоги про поновлення терміну дії договору оренди землі з посиланням на частини 1-6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», водночас з таким нормативним обґрунтуванням колегія суду погодитися не може з огляду на наступне.

За приписами частин 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі"» (в редакції, чинній на час закінчення строку дії договору оренди), по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди на новий строк (поновлення договору оренди). Орендар, який має право скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця у строк, встановлений цим договором, але не пізніше, ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі, додавши до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі проект додаткової угоди; орендодавець у місячний термін розглядає надісланий проект, за наслідками чого або приймає рішення про поновлення договору оренди, укладаючи з орендарем додаткову угоду, або, за наявності заперечень, направляє орендарю лист-повідомлення про прийняте рішення; укладена додаткова угода може змінювати умови первісної у разі наявності відповідної згоди сторін.

Разом з тим частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі"» (у відповідній редакції) унормовано ситуацію у випадку, якщо - орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди за відсутності протягом місяця листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на строк та на умовах, визначених попереднім договором; у цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Таким чином, наведена стаття містить дві різні правові конструкції поновлення договору оренди земельної ділянки (з використанням переважного права орендаря та за наслідками продовження використання земельної ділянки за відсутності відповідного заперечення орендодавця), що відрізняються підставами виникнення та механізмом реалізації.

Відтак, господарським судам у вирішенні відповідних спорів необхідно з'ясовувати, зокрема, чи повідомляв орендар орендодавця у встановленому порядку про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та чи заперечував орендодавець у строк, визначений законом, проти поновлення договору.

З врахуванням вищенаведеної норми статті 33 Закону України «Про оренду землі» в контексті відносин сторін в даній справі з врахуванням доказів, наявних у матеріалах справи, колегія суду зауважує, що Позивач, скориставшись своїм правом наданим йому статтею 33 Закону України «Про оренду землі» та Договором щодо поновлення Договору, звернувшись до Відповідача із відповідною заявою 20 вересня 2012 року до закінчення дії Договору (том 1, а.с. 13). При цьому, Відповідач додав до неї: копію Договору; копію додаткової угоди № 3 від 7 грудня 2010 року; копію довідки з пенсійного фонду.

Колегія суду констатує, що в описі відсутнє посилання на те, що до даної заяви Позивачем було долучено саме проект Додаткової угоди до Договору, як того вимагає стаття 33 Закону України «Про оренду землі» (в той же час в суді апеляційної інстанції представник Відповідача вказав, що ним дійсно не додавався проект, та всупереч закону вказує на те, що і попередньо підписаної додаткової угоди Відповідачу мало б вистачити для підписання нової додаткової угоди).

Крім того, колегія суду звертає увагу, що в матеріалах справи міститься копія рішення господарського суду Волинської області від 26 листопада 2013 року в справі № 903/1039/13 за позовом Відповідача до Позивача про зобов'язання звільнити земельну ділянку та привести її у придатний для використання стан.

Відповідно до вказаного вище рішення позов було задоволено, а саме зобов'язано Позивача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, площею 1177 кв.м. (що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер: № НОМЕР_1) та повернути її Відповідачу привівши її у придатний для використання стан, в тому числі шляхом демонтування тимчасової споруди за власний рахунок.

Даним рішенням було встановлено факт того, що матеріалами справи № 903/1039/13 підтверджено те, що даний Договір припинив свою дію у зв'язку із закінченням терміну на який він був укладений 17 листопада 2012 року та факт того, що Позивач не скористався своїм правом про поновлення дії Договору, крім того з матеріалів справи № 903/1039/13 вбачається, що Відповідач неодноразово повідомляв Позивача про неможливість продовжити Договір.

Дане рішення є чинним. Дані факти по суті (з огляду на докази у справі в розрізі з існуванням приписів щодо неповернення в строк земельної ділянки Позивачем, оформлені в тому ж такі 2013 році) не спростовані колегією і доданими доказами у даній справі, як і не спростовані обставини, описані у рішенні по справі № 903/1039/13.

Згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 15 серпня 2013 року Державною інспекцією сільського господарства у Волинській області була проведена перевірка щодо додержання вимог земельного законодавства Позивачем за результатами якої був складений припис за № 000379 (том 1, а.с. 40), в якому встановлено, що Позивач порушив строки повернення тимчасово зайнятої ділянки площею 0,1177 га в АДРЕСА_1, чим порушив вимоги частини 1 статті 54 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статті 211 пункту д Земельного кодексу України.

Разом з тим, 15 серпня 2013 року державним інспектором Держсільгоспінспекції був складений протокол про адміністративне правопорушення № 000549 та постанова про накладення адміністративного стягнення штрафу в сумі 289 грн. за № 0016 (том 1, а.с. 41-42).

25 вересня 2013 року повторно державним інспектором Держсільгоспінспекції був складений акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за № 00629, припис за № 000465, протокол про адміністративне правопорушення за № 000555, постанова про накладення адміністративного стягнення на Позивача в сумі 578 грн. штрафу за № 0020 (том 1, а.с. 43-46).

В вищенаведених документах міститься підпис Позивача про отримання, що ще раз вказує на те, що Позивач не міг знати про те, що в 2012 році з ним не уклав Відповідач додаткову угоду, і про те, що він з огляду на це незаконно (без наявності діючих договірних засад) утримував та не повернув дану земельну ділянку.

В той же час, все вищенаведене на переконання колегії суддів свідчить про те, що Відповідачем були вчинені всі передбачені законом дії щодо припинення дії Договору та повернення земельної ділянки, а все в сукупності свідчить про небажання Відповідача продовжувати дії Договору (саме на тих самих умовах, що були передбачені Додатковою угодою № 3).

Також, з матеріалів справи вбачається, що Позивач в подальшому неодноразово звертався до Відповідача із заявами про продовження дії Договору: 18 жовтня 2013 року (не додаючи при цьому до даної заяви проекту Додаткової угоди до Договору; том 1, а.с. 149); 4 листопада 2013 року (повторно не додаючи проект Додаткової угоди, що підтверджується листом-відповіддю Відповідача від 26 листопада 2013 року (том 1, а.с. 155 та на звороті а.с. 155; доказ направлення листа Відповідачем на а.с. 160); 9 грудня 2013 року (не додаючи при цьому проект Додаткової угоди; відповідь на даний лист за № 942/ІВ-07 від 16 грудня 2013 року в томі 1 на а.с. 163; доказ направлення відповіді на а.с. 164).

Крім того, колегія суду констатує, що з вищенаведених норм вбачається, що Позивач повинен був до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі додати проект додаткової угоди, що останнім зроблено не було, оскільки Позивач, звернувшись із заявою вх. № В-1050 від 20 вересня 2012 року з питанням продовження терміну дії Договору до Відповідача, не надав проекту додаткової угоди про поновлення договору, про що його було проінформовано Відповідачем в листі від 17 жовтня 2012 року (том 1, а.с. 38; доказ направлення а.с. 137; 116) та від 12 лютого 2013 року (том 1, а.с. 147; доказ направлення на а.с. 138), а долучені Позивачем копії Договору та копії Додаткової угоди № 3 не можуть вважатися проектом Додаткової угоди.

Окрім того, колегія суду зауважує, що строк дії Договору в заяві, що надійшла 20 вересня 2012 року, Позивачем зазначено 5 років, а згідно додаткової угоди № 3 даний строк -2 роки, також дані розбіжності стосуються й нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки, яка була збільшена, а й відповідно повинна бути і збільшена орендна плата, дані умови є істотними обставинами, які змінилися, усе описане в сукупності свідчить про неможливість укладення Додаткової угоди на тих самих умовах, які були передбачені Додатковою угодою № 3 (адже таке укладення могло проводитися лише на тих же, а не на базі нових істотних умов).

Водночас, як вбачається з листів Відповідача, направлених Позивачу (а саме: від 29 лютого 2012 року № 1-49/228 та від 11 вересня 2012 року № 1-49/1021), Відповідач неодноразово попереджав Позивача про своє небажання поновлювати Договір.

З вищенаведено у даній судовій постанові вбачається, що, оскільки Позивачем не було виконано ні вимоги статті частини 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", ні аналогічні вимоги, зазначені у листах Відповідача (від 17 жовтня 2012 року та від 12 лютого 2013 року) щодо направлення проекту додаткової угоди, що не дало можливість Відповідачу перевірити його на відповідність вимогам закону та (за необхідності) узгодити з Позивачем істотні умови Договору, ніякої мовчазної згоди Відповідача з фактом поновлення Договору на підставі проекту Додаткової угоди не відбулося і не могло відбутися, оскільки відсутній факт направлення Позивачем для Відповідачу такого проекту.

При цьому, колегія суду звертає увагу, що Позивач у своїй апеляційній скарзі (том 2, а.с. 4) наголошує на тому, що ним до заяви поданої Відповідачу 20 вересня 2012 року було додано копію додаткової угоди без слова «проект», а саме копію додаткової угоди № 3, оскільки він вважав, що саме на підставі неї був поновлений Договір, та вона містила всі необхідні реквізити та умови.

На даний факт, на переконання колегії суду, вказує і те, що Позивачем, а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не подано такого письмового доказу, як проект Додаткової угоди до Договору від 2012 року. Мало того, сам представник апелянта в судовому засіданні вказував на те, що йому не обов'язково було подавати новий проект, а Відповідачу достатньо було побачити аналогічний зміст, що прописаний в додатковій угоді від 2010 року № 3. Такі пояснення представника Позивача не лише суперечать діючому законодавству України, але й опосередковано підтверджують факт неподання Позивачем проекту додаткової угоди як в 2012 році так і в подальших роках.

Крім того, колегією суддів враховано, що 29 жовтня 2014 року рішенням Відповідача № 39/18 від 29 жовтня 2014 року "Про поновлення, припинення договорів оренди земельних ділянок" (том 1, а.с. 48) було припинено дію Договору оренди земельної ділянки площею 1177 кв.м. за адресою вул. Луцька, б/б № 105 для обслуговування стоянки автомобілів Відповідача на підставі частини 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі" та відмовлено в поновленні Договору для обслуговування стоянки автомобілів Позивачу на підставі частини 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Колегія суддів вважає, що посилання Позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, документально не підтвердженими, такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а відтак, Позивач, в порушення вимог статтей 32,33 Господарського процесуального кодексу України, не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та заперечень, висвітлених в апеляційній скарзі.

Отже, враховуючи усе вищевказане, колегія апеляційного господарського суду констатує недоведеність Позивачем підставності своїх позовних вимог, а тому відмовляє у позові.

З огляду на усе вищевисвітлене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Волинської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Позивачем.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

- залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 28 січня 2015 року в справі № 903/1157/14 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 903/1157/14 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.