Справа № 2025/3868/2012

Номер провадження 2/629/10/15

Р I Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.04.2015 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Мішуровської С.Т.,

за участю секретаря судових засідань - Логвиненко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Лозова Харківської області цивільну справу за уточненим позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю та поділ спільного майна подружжя,

у с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернулася до суду з уточненим позовом до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя, в якому просить визнати за нею право власності на 2/3 частини нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_3 (колишня назва магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2»), яке було придбане на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2002 року, визнати за нею право власності на 3 кімнатну квартиру, розташовну в АДРЕСА_1 в розмірі 1/2 частини, стягнути з відповідача на її користь компенсацію 1/2 частини у сумі 462.096 грн. вартості майна, яке знаходилось в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» за адресою АДРЕСА_3, в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_3», музичному павільйоні, який знаходився на центральному ринку м. Лозова Харківської області згідно з актів опису державного виконвця від 2-3 липня 2002 року. Інше майно, а саме: 1/2 частину майна товару, розташованого в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2», «ІНФОРМАЦІЯ_3», музичному паільоні на суму 163546 грн. виділити відповідачу ОСОБА_3 та 1/3 частину нежитлової будівлі, розташованої в АДРЕСА_3 та 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову позивачка вказала, що шлюб з ОСОБА_3 вона зареєструвала 08 грудня 2000 року, майно, яке вона просить розподілити, придбано ними в період шлюбу, тому є спільною сумісною власністю подружжя. При розподілі нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_3 просила збільшити її долю в нерухомому майні, врахувавши інтереси дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, утримання якої ОСОБА_3, як батько, не забезпечує в повному обсязі, має заборгованість по сплаті аліментів, дитина страждає на хворобу нирок, знаходиться на обліку у лікаря кардіолога, потребує лікування.

ОСОБА_3 пред'явив до ОСОБА_2 зустрічний уточнений позов, в якому просив визнати за ним нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_3 його особистою приватною власністю, визнати за ним права власності на 1/2 (одну другу) частку у спільному сумісному майні подружжя квартири АДРЕСА_2, визнати за ним право власності на 1/2 частину кіоску (торгового павільйону), розміщеного по АДРЕСА_4.

В обґрунтування позову вказав, що з 1994 року займається підприємницькою діяльністю та займався багатьма видами діяльності. Для здійснення підприємницькою діяльністю він ще до знайомства з ОСОБА_2 взяв в оренду у Лозівської міської ради нежитлове приміщення (магазин), що знаходиться за адресою АДРЕСА_3. Він регулярно сплачував орендну плату, сплатив половину вартості магазину - 18 100 гривень - витрати на проведення невід`ємних поліпшень орендованого ним нежитлового приміщення - дана сума увійшла в загальну вартість цієї нерухомості. Решту суми перерахував відповідно до платіжних доручень зі свого особистого рахунку № НОМЕР_1, який було відкрито на початку підприємницької діяльності для здійснення підприємницької діяльності. 14.03.2002 року він, як фізична особа-підприємець, за свої особисті кошти придбав нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_3, нежитлове приміщення придбав за рахунок своїх особистих коштів, нежитлове приміщення є роздільним майном і його особистою приватною власністю і поділу не підлягає. Щодо вимог про поділ товару відповідно акту опису та арешту майна, які були складені на підставі ухвали суду від 01.07.2002 року про забезпечення позову, в яких перераховується майно, яке було в приміщеннях магазинів на момент складання опису, не доведено ОСОБА_2 коли в неї виникло таке право на майно, не підтверджують її право власності на це майно.

В судове засідання позивач та відповідач не з'явилися, надали повноваження на своє представництво представникам.

Представники позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 позов ОСОБА_2 підтримали, просили задовольнити, позов ОСОБА_3 не визнали, просили застосувати позовну давність до його вимог.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 вважала позов ОСОБА_2 необґрунтованим, просили задовольнити уточнений позов ОСОБА_3

Суд враховує, що позивачкою заявлено позов про розподіл спільного сумісного майна подружжя, а саме: вона просить визнати за нею право власності на 2/3 частини нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_3 (колишня назва магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», на 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, присудити на її користь грошову компенсацію у сумі 462.096 грн. вартості товару, яке знаходилося в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» за адресою: АДРЕСА_3, в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_3», в музикальному павільйоні на Центральному ринку.

Відповідачем заявлено вимоги про поділ квартири за адресою: АДРЕСА_2, визнання нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_3 його особистою приватною власністю.

Щодо розподілу будь-якого іншого спільного майна сторонами питання не ставиться, суд, відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України розглядає справу лише в межах заявлених сторонами позовних вимог і на підставі доказів строрін.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд дійшов до наступного.

Судом встановлено, що з 08.12.2000 року по 07.10.2004 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, шлюбні відносини підтримували до квітня 2002 року, конкретне число цього місяця не зазначено/т. 1 а.с. 4, 113-115/.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Спірне майно набуте сторонами в період чинності Кодексу про шлюб та сім`ю України, його правовий режим визначається судом відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до ст. 22,28 КпШС України майно, нажите подружжям під час шлюбу, визнається його спільною сумісною власністю, і кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Частиною 2 ст. 29 КпШС України визначено, що поділ спільного сумісного майна подружжя може бути проведений як під час перебування у шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Реєстрація шлюбу не припиняє права власності на майно, яке належало дружині та чоловікові до цього моменту. Це значить, що шлюб не перетворює особисту власність дружини та особисту власність чоловіка у спільну сумісну власність подружжя. Майно, яке належить кожній фізичній особі, незалежно від перебування в шлюбі, є власністю кожного із них.

Особиста власність не означає запровадження нової форми власності , а тому не суперечить Конституції України , оскільки особиста власність однієї фізичної особи чи спільна власність кількох фізичних осіб є власністю приватною.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, суду необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Розірвання шлюбу не тягне автоматичного скасування режиму спільності у відношенні майна, яке було набуто подружжям в період шлюбу. Таке майно є спільним, доки не буде здійснений його поділ. Майно може бути спільним необмежений час і після розірвання шлюбу, якщо ніхто з подружжя не ставить питання про його поділ і не порушує прав іншого співвласника.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 07.03.2001 року придбано 3-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2, житловою площею 61, 4 кв.м., загальною площею 74,3 кв.м. /т. 3 а.с.95/. Дана квартира придбана в період шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власністі, про що не заперечували сторони в судовому засіданні. Тому кожному належить по 1/2 вище зазначеної квартири.

Стосовно доводів позивачки врахувати інтереси дитини, враховуючи, що дитина хворіє та її посилання, що відповідач належнним чином не утримує дитину, має заборгованість по сплаті аліментів суд дійшов до наступного.

Факт проживання дитини з одним із батьків після розірвання шлюбу, не є підставою для визнання за ним права на отримання більшої частки в спільному майні. Законодавство встановлює, що інтереси дитини забезпечуються виплатою аліментів на її утримання. Щодо майна подружжя, то при житті батьків діти не мають права на їх майно. Якщо суд збільшує частку одного з подружжя з урахуванням інтересів неповнолітньої дітини, є необхідним приймати до уваги те, що отримане понад частки майно належить на праві власності цьому супругу, а не дитині. Суд також враховує місце проживання та ступень забезпеченості житлом позивача, відповідача, а також і їх дитини, житлові інтереси якої суд вважає забезпеченими, оскільки питання про збільшення частки при поділі житлового приміщення не ставиться. Відповідач, який діє у справі через представника, не погоджувався з наявністю та визначенням заборгованості по аліментам, вказуючи, що належно в повному обсязі здійснює їх сплату дитині. Позивачка має право звернутися до суду з вимогами з приводу участі батька у додаткових витратах на дитину.

Сторонами не оспорюється, що в частині поділу квартири за адресою: АДРЕСА_2 позивачка відмовилася від своїх вимог/т.1 а.с.117/. Квартира залишилася у подружжя у спільному користуванні у режимі спільності майна. Питання про поділ цієї квартири виникло з боку відповідача після того, як він дізнався про ухвалення заочного рішення від 22.12.2009 року, яким був здійснений поділ майна подружжя, за винятком поділу цієї квартири, у відношенні якої провадження у справі було закрито у зв'язку з відмовою позивачки від своїх вимог в цій частині /т.1 а.с.120-121/. Заочне рішення за заявою ОСОБА_3 від 22.06.2012 року, де він вказав, що не отримував судові повістки про виклик до суду, був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права, було 02.07.2012 року скасовано. (т.1 а.с.216). Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору відповідно до ст. 206 ЦПК України.

Згідно ст. 11 КпШС України, у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

На підставі викладеного, суд не вважає строк позовної давності пропущеним відповідачем, оскільки про порушення свого права відповідач дізнався 13.06.2012 року, і інших даних в справі немає.З огляду на вищевикладене, суд вважає, позовна вимога відповідача ОСОБА_3, він же є позивач по зустрічному позову, про визнання за ним право власності на ? частини квартири АДРЕСА_2 обгрунтована, та підлягає задоволенню, оскільки квартира придбана в період шлюбу та є сумісною власністю подружжя.

Під час перебування у шлюбі ОСОБА_3, як підприємцем, було набуто нежитлове вбудоване приміщення за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 160,5 кв.м., що підтверджується копією договору купівлі-продажу НОМЕР_2 від 14.03 2002 року, укладеного між Лозівської міською радою та ОСОБА_3 посвідченого приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Т.В. 14.03.2002 року, реєстровий № 1670. В даному договорі вказано, що підприємець ОСОБА_3, який діяв на підставі Свідоцтва про держвну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи від 16.06.1996 року придбав нежитлове вбудоване приміщення, за адресою АДРЕСА_3 загальною площею160,5 кв.м. Вартість оцінки даного об`єкта - 36 300 грн. Вартість витрат на проведення невід`ємних поліпшень вказаного орендованого нежитлового приміщення, що компенсується покупцю, який був орендарем, становить 18100 грн. Вартість вище вказаного об`єкта для приватизації шляхом викупу з урахуванням витрат на проведення невід`ємних поліпшень становить 18200 грн. Тобто із даного договору вбачається, що спірне нежитлове приміщення, раніше орендоване ОСОБА_3 частково, майже половину вартості об`єкта, сплачено, було придбане ним як фізичною особою, підприємцем для своєї підприємницької діяльності. /т.1 а.с.6/.

Відповідно до ст.55 ГК України субєктами господарювання є юридичні особи, створені відповідно до Цивільного Кодексу України, та фізичні особи громадяни, які здійсчнюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці.

Згідно ст.ст. 10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадках, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Із копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприєця від 05.06.1996 року (т.2 а.с.29), копіями декларацій про доходи, отримані від заняття підприємницькою діяльністю за 1998 рік, 1999рік, 2000 рік, звітами суб`єкта малого підприєництва - фізичної особи (т.3 а.с.178-189) вбачається, що ОСОБА_3 займався підприємницькою дільністю до укладення шлюбу с позивачкою ОСОБА_2

Із приватизаційних платіжних доручень на переказ власних та спеціальних приватизаційних коштів від 02 квітня, 09 квітня 2002 року вбачається, що Захаров перерахував Міськвиконкому в м. Лозова кошти за нежитлове вбудоване приміщення відповідно до договору НОМЕР_2 купівлі-продажу (т.2 а.с.31,32).

Отже, купуючи під час шлюбу нерухоме майно як фізична особа-підприємець для здійсненння підприємницької діяльності, ОСОБА_3 діяв виключно як суб`єкт господарювання в процесі здійснення ним господарської діяльності.

Сторони мають дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка разом з позивачкою проживає в квартирі за адресою, яка куплена позивачкою в період шлюбу. Позивачка не працювала, здійснювала нагляд за дитиною з часу її народження, однак, перебування у шлюбі та догляд за дитиною не є безумовною підставою, визнавати придбане майно у шлюбі сумісною власністю подружжя.

Майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця в даному випадку не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Позивачкою ОСОБА_2 не надано суду належних і допустимих доказів щодо майна, на яке вона вказує, як на об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, було придбане сторонами за спільні кошти подружжя. ОСОБА_2 не доведено, які саме кошти нею були вкладені в придбання спірного нежитлового приміщення, які вона отримувала доходи в період шлюбу та до шлюбу, не доведено ступінь її участі в придбанні даного майна, тобто не надано ніяких доказів щодо її участі в створені спільної власності. Крім того із її пояснення, які надавалися нею начальнику Лозівського МРВ УМВС в Харківській області вона зазначила , що своїх особистих коштів в розвиток бізнеса не вкладувала, займалась вихованням дитини. (т.3 а.с. 184-185).

Згідно Постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р (у справі ¹ 6-66цс13) зазначено, що не можуть застосовуватися положення ЦК України і ст. ст. 62, 74 СК України для визнання за особою права власності на половину квартири, набутої до 1 січня 2004 р., без установлення факту створення сторонами спільної часткової власності на квартиру та визначення ступеня участі в цьому працею й коштами такої особи.

Отже, спірне нежитлове приміщення не може бути об`єктом спільної сумісної власності, оскільки ОСОБА_3 придбав дане майно за власні кошти, як фізична особа-підприємець, та використовував в своєї підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, тому дане приміщення є його особистою приватною власністю.

Вимогу позивачки про визнання за нею права власності на 2/3 частини нежитлого приміщення за адресою: АДРЕСА_3 суд знаходить необгрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

В своїй правовій позиції при розгляді даної цивільної справи Вищий Спеціалізований Суд України в Ухвалі від 23 квітня 2014 року зазначив, що майно фізичної особи-підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, а не як обєкт спільної сумісної власності.

Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи, згідно ч.4 ст. ст. 338 ЦПК України.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, суд враховує Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України від 01.02.2014 року, де зазначено, що підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи зазначену вище норму права та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Майно фізичної особи - підприємця, яке ним придбане й використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність відповідно до ст. 57 СК України, а не як об'єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60, 61 зазначеного Кодексу. (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 р. у справі ¹ 6-79цс13).

Таким чином, суд дійшов до висновку, що вимоги ОСОБА_3 в частині визнання нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_3 є його особистою приватною власністю, та право власності на ? (одну другу) частку у спільному сумісному майні подружжя квартири АДРЕСА_2 знайшли свое підтвердження в судовому засіданні, є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги відповідача про визнання за ним права власності на 1/2 частину торгового павільйону по АДРЕСА_4, а у разі відсутності павільйону стягнути з позивачки компенсацію за частку цього спільного майна, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, оскільки вказане майно є неподільним, ні позивачка, ні відповідач згоди на сплату компенсації за частку цього майна не надавали, представник позивача заперечувала наявність цього майна на час припинення спільного ведення господарства. У відповідності до вимог ст. 10,60 ЦПК України відповідачем не доведено наявність цього майна на час припинення спільного ведення господарства.

Щодо вимоги позивачки в частині стягнення з відповідача на її користь грошової компенсації у сумі 462096 грн. замість її частки у праві спільної сумісної власності подружжя на майно (товару), яке знаходилося в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» за адресою: АДРЕСА_3, в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_3», в музикальному павільйоні на Центральному ринку згідно актів опису державного виконавця від 02.07.2002 року, 03.07.2002 року (т. 1 а.с. 34-40, 41-48), суд приходить до висновку, що вони задоволенню не підлягають, майно, зазначене в актах опису державного виконавця є неподільним, ні позивачка, ні відповідач згоди на сплату компенсації за частку вищевказаного майна не надавали, відповідач заперечує придбання ним цього майна, у відповідності до вимог ст. 10,60 ЦПК України позивачкою не доведено джерело і час придбання вказаного майна в період шлюбу, що надавало би можливість вважати його спільним майном подружжя. Докази, які б однозначно і беззаперечно підтверджували набуття цього майна саме відповідачем або саме позивачкою під час шлюбу, і належності його саме за ним; первинні документи, які містили б найменування майна, його кількість, конкретну дату набуття цього майна, особу, яка це майно набула, відсутні.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Дійсну вартість майна та його існування сторони не надали.

У зв'язку з цим при розгляді справи ціна позову визначається з вартості спірного майна, зазначеної у правовстановлюючих документах, які наявні в справі. Інших даних суду надано не було.

Згідно договорів купівлі-продажу:

- від 14.03.2002 року вартість нежитлового вбудованого приміщення за адресою: АДРЕСА_3, складала 36300 грн./т.1 а.с.6/,

- від 07.03.2001 року продаж квартири за адресою: АДРЕСА_2 вчинено за 9900 грн./т. 3 а.с.95/.

- від 05 січня 2002 року продаж квартири за адресою: АДРЕСА_1 вчинено 15786 грн.(т.1 а.с.51)

- від 27.01.1998 року продаж торгового кіоску (в районі Центрального ринку м. Лозова) вчинено за 2283 грн./т. 5 а.с.25,26/.

Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до ст. 88 ЦПК України з урахуванням положень Закону України «Про судовий збір». При пред'явленні позову до суду позивачка судовий збір не сплачувала, відповідач сплатив 214, 60 грн./т. 2 а.с.1/.

Тому судовий збір у справі з приводу розгляду вимог про поділ нежитлового вбудованого приміщення за адресою: АДРЕСА_3, 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 та торгового кіоску підлягає стягненню з ОСОБА_3 - в розмірі 220 грн.73 коп. ( з врахуванням частини сплаченого збору).

Судовий збір у справі з приводу розгляду майнових вимог позивачки щодо поділу нежитлового вбудованого приміщення за адресою: АДРЕСА_3, квартири за адресою: АДРЕСА_1, стягнення грошової компенсації у сумі 462 096 грн. та підлягає стягненню з неї на користь держави в розмірі 4941 грн.89 коп.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 60, 213-215 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

В задоволенні уточненого позову ОСОБА_2 -відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2, придбаної на ім'я ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 07.03.2001 року, посвідченого державним нотаріусом Лозівської державної нотаріальної контори Харківської області Степанчук Н.О., 07.03.2001 року, реєстровий № 1-316.

Залишити за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири за адресою: АДРЕСА_2, придбаної на ім'я ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 07.03.2001 року, посвідченого державним нотаріусом Лозівської державної нотаріальної контори Харківської області Степанчук Н.О., 07.03.2001 року, реєстровий № 1-316.

Визнати за ОСОБА_3 нежитлове вбудоване приміщення за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 160,5 кв.м. його особистою приватною власністю.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 4941 грн.89 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 220 грн.73 коп.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Лозівський міськрайонний суд Харкiвської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Мішуровська С.Т.