ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 року № 876/2967/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

за участі секретаря судових засідань: Щерби С.Б.

представника позивача - Кутянського А.Г.

представника відповідача - Квасниці Н.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичбудмонтаж» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

20.01.2014 ТОВ «Галичбудмонтаж» (далі - позивач, Товариство) звернулося в суд із адміністративним позовом до ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області у якому просив визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.01.2014 № 0000012202.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що неправомірними та необґрунтованими є висновки податкового органу про нереальність операцій між позивачем та контрагентами ТОВ «Лідерком» та ТОВ «Ейс констракшен менеджмент», оскільки реальність вказаних операцій підтверджена належним чином оформленими первинними документами, подано докази використання придбаних робіт та послуг в господарській діяльності позивача. Вважає посилання відповідача на наявність в провадженні ГСУ фінансових розслідувань Міндоходів і зборів України кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень не підтверджує факту відсутності реальних господарських наслідків по вищевказаних правочинах. Також звертає увагу на те, що відповідачем в лютому 2013 року проводилась аналогічного змісту перевірка позивача з тих самих підстав, з того самого предмету, за той самий період, за результатами якої складено довідку від 20.02.2013 № 211/22-10/3129125, і будь-яких порушень зі сторони позивача у питаннях взаєморозрахунків із ТОВ «Лідерком» та ТОВ «Ейс констракшен менеджмент» не встановлено.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19.02.2014 позов задоволено повністю.

Із цією постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано того, що під час проведення перевірки встановлено відсутність у контрагентів позивача власних виробничих потужностей та трудових ресурсів, що виключає можливість виконання взятих на себе зобов'язань згідно договорів укладених з ТОВ «Галичбудмонтаж». Також апелянт зазначає, що представник позивача у суді першої інстанції зазначив, що з Львівським апеляційним господарським судом була укладена усна домовленість про залучення субпідрядних організацій для виконання робіт. Проте, згідно листа Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.2014, ТОВ «Лідерком» не виконував робіт, пов'язаних з капітальним ремонтом приміщень та даху, не проводив жодних господарських операцій з вказаним судом.

Представник апелянта у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив та просить залишити її без задоволення.

У судовому засіданні судом апеляційної інстанції у порядку ст. 55 КАС України допущено заміну відповідача, який вибув його правонаступником ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 11.12.2013 по 17.12.2013 працівниками ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Галичбудмонтаж» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні взаєморозрахунків з ТОВ «Ейс констракшен менеджмент», ТОВ «Лідерком» за весь період здійснення взаєморозрахунків, результати якої оформлені актом від 23.12.2013 № 559/22-8031291285 (а.с. 8-24).

Згідно висновків цього акта, під час перевірки встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1 та п. 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого ТОВ «Галичбудмонтаж» завищено податковий кредит з податку на додану вартість за 4 квартал 2011 року на суму 58650 грн.

До таких висновків податковий орган дійшов з огляду на те, що позивачем протиправно у грудні 2011 року задекларовано податковий кредит з ПДВ на суму 26203,62 грн за наслідками господарських операцій з поставки будівельних матеріалів від ТОВ «Ейс констракшен менеджмент», а також на суму 32446,69 грн за наслідками господарських операцій з ТОВ «Лідерком» (виконання будівельно-монтажних робіт), оскільки з аналізу податкової інформації у вказаних контрагентів були відсутні основні фонди, виробничі потужності, трудові ресурси, які давали б можливість виконати взяті на себе договірні зобов'язання. У провадженні Головного слідчого управління Міністерства доходів та зборів України перебуває кримінальне провадження за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 215 КК України. У ході досудового розслідування встановлено, що протягом 2010-2013 років на території Львівської області та м. Києва діяла група осіб, яка організувала злочинну схему незаконної діяльності щодо сприяння підприємствам в мінімізації ними податкових зобов'язань. Для функціонування зазначеної схеми було створено ряд фіктивних підприємств. Згідно протоколу допиту, директор цього підприємства ОСОБА_4 пояснив, що ТОВ «Ейс констракшен менеджмент» ним зареєстроване за винагороду, жодної діяльності від імені цього підприємства не здійснював, інколи підписував первинні документи, які приносила йому особа на ім'я ОСОБА_7. Директор ТОВ «Лідерком» ОСОБА_5 під час його допиту пояснив, що вказане підприємство він зареєстрував за винагороду без мети здійснення господарської діяльності. Фактичної господарської діяльності не провадив, будь-яких робіт, послуг, товарів нікому не поставляв та ні від кого не отримував.

На підставі акта перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000012202 від 09.01.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 73313 грн, у т.ч. 58650 грн - основний платіж, 14663 грн штрафні (фінансові) санкції.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити, оскільки реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ейс констракшен менеджмент», ТОВ «Лідерком» підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які були надані податковому органу під час перевірки. Разом з тим, суд першої інстанції вказав на протиправність збільшення позивачу податкового зобов'язання з огляду на недотримання податкової дисципліни його контрагентами, оскільки відповідач не може нести відповідальність за правопорушення вчинені іншими суб'єктами господарювання. Також суд першої інстанції вказав на те, що правомірність формування позивачем спірного податкового кредиту підтверджується довідкою складеною відповідачем 20.02.2013 за № 211/22-10/3129125.

Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на таке.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку за правовідносинами, які виникли після 01.01.2011 року врегульовані Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI (далі - ПК України).

В підпункті 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 цієї статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (тут та далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що визначальним фактором для формування платником податку податкового кредиту є наявність у нього виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог ст. 201 ПК України. При цьому, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні придбаного товару (отриманих робіт, послуг) сум ПДВ до складу податкового кредиту, є підтвердження реальності господарських операцій.

Із матеріалів справи суд апеляційної інстанції вбачає, що 02.12.2011 ТОВ «Ейс констракшен менеджмент» в особі директора ОСОБА_4 (Постачальник) укладено договір № 12 з ТОВ «Галичбудмонтаж» (Покупець), предметом якого є поставка товару, асортимент, кількість, дата і ціна якого визначаються у видаткових накладних на підставі заявок Покупця. Згідно п. 3 цього договору «Умови поставки», бажані строки та асортимент кожної окремої партії поставки товару зазначаються у заявці, яка після її погодження Постачальником (письмово, факсом, телефоном, та ін.) є обов'язковою до виконання Постачальником. З моменту отримання та погодження заявки Покупця Постачальник зобов'язаний поставити замовлений Покупцем товар у строк, зазначений у заявці (а.с. 51-52).

Отже, з наведених вище умов договору можна дійти висновку, що у позивача у разі реального здійснення господарських операцій на поставку товару повинні бути у наявності заявки про бажані строки, асортимент, ціну та кількість товару, які погодженні Постачальником. При цьому, виходячи з умов вказаного договору, така заявка підлягала обов'язковому складенню та визначає істотні умови договору поставки, а саме: предмет, ціну, строк.

Проте, позивачем таких заявок не було надано ні під час проведення перевірки, ні у процесі судового розгляду.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ «Ейс констракшен менеджмент», позивачем до перевірки були надані видаткова накладна від 27.12.2011 № РН-12-2707 та податкова накладна від 27.12.2011 № 917 (а.с. 80, 84), які від імені контрагента підписані директором ОСОБА_4

Проте, вказана вище видаткова накладна не містить прізвища та ініціалів особи, яка отримала товар, що свідчить про невідповідність її вимогам до первинних документів передбачених ст. 9 Закону № 996-XIV.

Отже, позивачем не надано доказів замовлення товару, хто його отримував, довіреності на отримання ТМЦ, на який склад здійснювалась доставка товару та його зберігання (у договорі зазначено, що товар поставляється на склад Покупця), де цей товар був використаний.

Разом з тим, згідно протоколу допиту гр. ОСОБА_4, отриманого 07.05.2012 ст. слідчим з ОВС СВ ДПС у Хмельницькій області, старшим лейтенантом податкової міліції Кухарем О.П. (а.с. 123-124), під час допиту директор ТОВ «Ейс констракшен менеджмент» пояснив, що це підприємство було перереєстровано на його ім'я за винагороду, однак ніякої діяльності від імені Товариства він не здійснював.

У постанові від 05.03.2012 по справі № 21-421а11 Верховний Суд України дійшов висновку, що оскільки у ході розгляду справи судом встановлено, що Продавці, податкові накладні яких стали підставою для формування Покупцем податкового кредиту, зареєстровані в Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявність лише наданих позивачем документів, без фактичного здійснення господарської операції, не може бути підставою для включення відповідних сум до складу податкового кредиту, а тому правильним є висновок податкового органу про протиправність формування ТОВ «Галичбудмонтаж» податкового кредиту за грудень 2011 року по операціях з придбання товарів у ТОВ «Ейс констракшен менеджмент» на загальну суму 157221,75 грн, у т.ч. ПДВ - 26203,62 грн.

Також із матеріалів податкової перевірки вбачається, що позивачем у грудні 2011 року задекларовано податковий кредит в сумі 32446,69 грн за наслідками господарських операцій з ТОВ «Лідерком» (виконання будівельно-монтажних робіт).

Так, 05.12.2011 між позивачем (Замовник) та ТОВ «Лідерком» (Виконавець) укладено договір підряду на виконання будівельно-монтажних робіт. Відповідно до п. 1.1 замовник доручає, а виконавець виконує будівельно-монтажні роботи згідно з замовленням.

Отже, виходячи з умов вказаного договору, у позивача повинні були бути замовлення на виконання робіт, які не надано ні під час перевірки, ні у процесі судового розгляду.

Крім того, у відповідності до п. 3.1 вказаного договору, замовник зобов'язується забезпечити виконавця проектно-кошторисною документацією.

Однак, позивачем не надано доказів складення проектно-кошторисної документації та її передачі виконавцю.

Позивач вказує на те, що ним ТОВ «Лідерком» залучалося до виконання будівельно-монтажних робіт по житловому будинку з вбудованими офісними приміщеннями № 26 по г/плану ж/масиву «Рясне - 1» у м. Львові (вул. Шевченка, 418, 5,6 сек) та капітальному ремонту приміщень та даху Львівського апеляційного господарського суду, хоча доказів замовлення виконання саме цих робіт у процесі судового розгляду не надано.

Як на підтвердження реальності здійснення цих операцій, позивачем надано копії довідок про вартість виконаних будівельних робіт форми № КБ-3 за грудень 2011 року, актів приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в за грудень 2011 року, розрахунків загальновиробничих витрат до локального кошторису № 2-1-1 на загально-будівельні роботи по житловому будинку з вбудованими офісними приміщеннями № 26 по г/плану ж/масиву «Рясне - 1» у м. Львові (вул. Шевченка, 418, 5,6 сек) та капітальному ремонту приміщень та даху Львівського апеляційного господарського суду, виписок банку, податкових накладних, бухгалтерська довідка, ліцензій серії АЕ №180900 та серії АВ №369905, видані позивачу на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури та будівельної діяльності за переліком згідно з додатком, які охоплюють періоди діяльності з 28.11.2007 року по 28.11.2012 року та з 11.12.2012 року по 11.12.2017 року.

Однак, акти приймання-передачі, довідки про вартість виконаних робіт, розрахунки не відповідають вимогам до первинних документів, оскільки не містять прізвищ та ініціалів осіб, якими такі складені та підписані.

Крім того, згідно п. 6.4.4 договору підряду № 1 від 01.12.2011 укладеного позивачем з Львівським апеляційним господарським судом (а.с. 53), Підрядник (ТОВ «Галичбудмонтаж») вправі залучати субпідрядника до виконання робіт лише за умови надання згоди на це замовника (Львівський апеляційний господарський суд). Проте, позивачем не представлено доказів надання Львівським апеляційним господарським судом згоди на залучення до виконання капітального ремонту приміщень та даху субпідрядника ТОВ «Лідерком». Натомість листом від 18.02.2014 № 07-09/42/14 Львівський апеляційний господарський суд повідомив, що ТОВ «Лідерком» не виконував робіт пов'язаних з капітальним ремонтом приміщень суду та даху, та не проводив жодних господарських операцій у цьому суді.

Згідно листа від 19.02.2014 № 7/13-6-948, на запит начальника слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Львівській області про надання інформації щодо видачі дозволу на виконання будівельних робіт по завершенню будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями № 26 по г/плану ж/масиву «Рясне - 1» у м. Львові (вул. Шевченка, 418, 5,6 сек), Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області повідомила, що такий дозвіл № 1338/08 від 07.04.2008 був виданий ЗАТ «Ірокс» (підрядна організація).

Однак, матеріали справи не містять доказів залучення Закритим акціонерним товариством «Ірокс» позивача до виконання будівельних робіт.

З наявної у справі копії дозволу на виконання будівельних робіт № 1338/08 від 07.04.2008 вбачається, що по вказаному будівництву ТОВ «Галичбадмонтаж» здійснював технічний нагляд.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про архітектурну діяльність» під «технічним наглядом» слід розуміти здійснення замовником контролю за дотриманням проектних рішень та вимог державних стандартів, будівельних норм і правил, а також контролю за якістю виконаних робіт та їх обсягами під час будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування.

Порядок здійснення технічного нагляду під час будівництва об'єктів архітектури затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2007 № 903, яким не передбачено право організацій, які здійснюють технічний нагляд, виконувати будь-які будівельно-монтажні роботи. Такі організації вправі здійснювати виключно контроль за дотриманням проектних рішень та вимог державних стандартів, будівельних норм і правил, а також контролю за якістю виконаних робіт та їх обсягами під час будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування.

Згідно п. 4 цього Порядку здійснення технічного нагляду особами, що працюють у проектних і будівельних організаціях, які виконують роботи на підконтрольних об'єктах архітектури, не допускається.

Отже, з вказаних вище правових положень вбачається, що особа, яка здійснює технічний нагляд на будівництві не вправі та не могла залучатися до виконання будівельних робіт, а тому відсутні підстави вважати, що Закритим акціонерним товариством «Ірокс» позивач був залучений як підрядна організація для виконання будівельних робіт, а останнім відповідно ТОВ «Лідерком».

Окрім того, на відсутність реальності здійснення вказаних господарських операцій свідчить також протокол допиту гр. ОСОБА_5, отриманого 27.07.2012 ст. слідчим з ОВС СВ ДПС у Київській області (а.с. 123-124), згідно якого під час допиту директор ТОВ «Лідерком» пояснив, що це підприємство було перереєстровано на його ім'я за винагороду, однак ніякої діяльності від імені Товариства він не здійснював.

Враховуючи правову позицію Верховною Суду України від 05.03.2012 по справі № 21-421а11, оскільки у ході розгляду справи судом встановлено, що ТОВ «Лідерком», податкові накладні яких стали підставою для формування позивачем податкового кредиту, зареєстроване в Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановленої особи від імені ОСОБА_5, який заперечує свою участь реальному у створенні та діяльності цього товариства отже, виписані від його імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявність лише наданих позивачем документів, без фактичного здійснення господарської операції, не може бути підставою для включення відповідних сум до складу податкового кредиту, а тому правильним є висновок податкового органу про протиправність формування ТОВ «Галичбудмонтаж» податкового кредиту за грудень 2011 року по операціях з придбання товарів у ТОВ «Лідерком» на загальну суму 194680,14 грн, у т.ч. ПДВ - 32446,69 грн.

Суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги доводи позивача на те, що податковим органом вже проводилась перевірка спірних господарських операції за результатами чого не виявлено порушень та складено довідку від 20.02.2013 № 211/22-10/3129125, оскільки за змістом пункту 78.5 статті 78 ПК України допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Пунктом 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення перевірки; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.

Відповідно до позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 24 грудня 2010 року у справі за позовом ТОВ «Foods and Goods L.T.D.» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, третя особа - ДПА в Донецькій області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, у подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами.

Тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду України саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе.

У розглядуваній ситуації, позивачем допущено працівників податкової до проведення виїзної документальної позапланової перевірки, за її результатами складено акт та винесено податкове повідомлення-рішення, а тому враховуючи те, що у процесі судового розгляду знайшли своє підтвердження порушення, які у ньому викладені, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, а тому скасованим бути не може.

Враховуючи те, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її скасування та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області - задовольнити повністю.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року у справі № 813/451/14 - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичбудмонтаж» - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення.

На постанову протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.В. Ніколін

Постанова у повному обсязі складена та підписана 03.04.2015.