КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2015 р. Справа№ 44/209-б-50/118-б

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Остапенка О.М.

Шипка В.В.

за участю секретаря Карпюк О.С.,

представників:

від боржника - Морозова Н.В. (дов. від 28.11.2014), арбітражний керуючий Рамазанов С.Г.,

від Національного банку України - Таболін О.С. (дов. від 11.12.2014),

від Васильєва А.М. - Саєнко В.В. (дов. від 20.03.2015),

розглянувши апеляційну скаргу Національного банку України

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2015

у справі № 44/209-б-50/118-б (судді: Івченко А.М. - головуючий, Головатюк Л.Д., Яковенко А.В.)

за заявою боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайєр»

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2015 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайєр». Вимоги кредиторів - Васильєва Антона Миколайовича на суму 3 940 000,00 грн., Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області на суму 43 384 854,91грн., Сухенко Нінель Григорівни на суму 44 152,00 грн., ФОП Сайко Олексій Анатолійович на суму 230 066,84 грн., ТОВ «Торгово-промислова компанія «Стайєр» на суму 720 347,16 грн., ТОВ «ПЕРСПЕКТИВА - К» на суму 1 728 324,44 грн., ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Метиз» на суму 1 000 096,61 грн., а всього на загальну суму 51 047 841,96 грн. ухвалено вважати погашеними у зв'язку з недостатністю майнових активів боржника. Ліквідовано банкрута - Товариство з обмеженою відповідальністю «Стайєр» як юридичну особу в зв'язку з банкрутством. Провадження у справі № 44/209-б-50/118-б припинено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Національний банк України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2015, справу направити до суду першої інстанції для розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 24.03.2015.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 згідно ст. 69 ГПК України продовжено строк розгляду апеляційної скарги у справі № 44/209-б-50/118-б на п'ятнадцять днів, в судовому засіданні оголошено перерву до 07.04.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників провадження, вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Провадження у справах про банкрутство регулюється Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-XII (далі - Закон про банкрутство), Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законодавчими актами України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2010 порушено провадження у справі за № 44/209-б з урахуванням особливостей застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником, передбачених ст. 51 Закону про банкрутство.

Постановою Господарського суду міста Києва від 06.04.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю «Стайєр» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено голову ліквідаційної комісії Сухенко Нінель Григорівну.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2010 визнано кредиторами боржника: Фізичну особу-підприємця Сайко Олексія Анатолійовича на суму 230 066,86 грн.; Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Стайєр» на суму 720 347,16 грн.; Товариство з обмеженою відповідальністю «НВО «Метиз» на суму 1 000 096,61 грн.; Товариство з обмеженою відповідальністю «Перспектива-К» на суму 1 728 324,44 грн.; Васильєва Антона Миколайовича на суму 3 940 000,00 грн.; Подільську міжрайонну виконавчу дирекцію Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на суму 288,00 грн.; Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Україні на суму 127,20 грн.; всього на загальну суму 7 619 250,27 грн.; затверджено реєстр вимог кредиторів на суму 7 619 250,27 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2010 затверджено мирову угоду у справі № 44/209-б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2010 затверджено звіт ліквідатора; затверджено ліквідаційний баланс банкрута станом на 02.08.2010; ліквідовано банкрута - Товариство з обмеженою відповідальністю «Стайєр» як юридичну особу в зв'язку з банкрутством; провадження у справі № 44/209-б припинено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2011 ухвали Господарського суду міста Києва у справі №44/209-б від 01.06.2010, 29.06.2010 та 02.08.2010 скасовано, справу №44/209-б направлено на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постановою Вищого господарського суду від 17.07.2012 залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 кредитором банкрута було визнано Національний банк України на суму 43 384 854,91 грн. (перша черга).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2012 кредиторами банкрута також були визнані Товариство з обмеженою відповідальністю «НВО «Метиз», Товариство з обмеженою відповідальністю «Перспектива-К», Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Стайєр», фізична особа-підприємець Сайко Олексій Анатолійович.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2013 визнано Васильєва Антона Миколайовича кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайєр» на суму 3 940 000,00 грн. (четверта черга); зобов'язано ліквідатора внести до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги Васильєва Антона Миколайовича.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2014 задоволено скаргу Васильєва А.П. на бездіяльність арбітражного керуючого у справі № 44/209-б-50/118-б; усунено арбітражного керуючого Птушка Сергія Володимировича від виконання обов'язків ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайєр»; призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Рамазанова Сіражутіна Гаджимагомедовича.

17.09.2014 від арбітражного керуючого Рамазанова С.Г. до суду надійшов звіт ліквідатора з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2014 продовжено строк ліквідаційної процедури Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайєр» та повноважень ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Рамазанова Сіражутіна Гаджимагомедовича на шість місяців до 21.03.2015; зобов'язано ліквідатора виконати вимоги ухвали від 23.09.2014; зобов'язано Національний банк України надати суду подальші процесуальні документи у справі № 5/62, докази на підтвердження реалізації прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 16.03.2009; повторно зобов'язано кредиторів надати суду докази погодження або непогодження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу або свої письмові заперечення.

10.12.2014 від ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Рамазанова С.Г. надійшло клопотання про розгляд звіту ліквідатора від 15.09.2014 та ліквідаційного балансу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайєр» по суті.

06.02.2015 від ліквідатора банкрута надійшов звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута.

20.02.2015 за наслідками розгляду звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав ліквідувати банкрута - Товариство з обмеженою відповідальністю «Стайєр» у зв'язку з банкрутством, оскільки майнових активів банкрута для задоволення вимог кредиторів не виявлено, боржника визнано банкрутом, звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута надані суду, виконані всі необхідні дії на стадії ліквідації банкрута, передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону про банкрутство, ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження: виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Частинами 1, 2 статті 26 Закону про банкрутство передбачено, що усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку. Речі, визначені родовими ознаками, що належать банкруту на праві володіння або користування, включаються до складу ліквідаційної маси. Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

Відповідно до частин 1, 2 статті 32 Закону про банкрутство, після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів. Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи - банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику (органу, уповноваженому управляти майном), органам державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута.

Отже, законодавцем передбачено певну сукупність дій, яку необхідно вчинити в ході ліквідаційної процедури та перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із зазначеним звітом та є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів); подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком всіх проведених ним дій в ході ліквідаційної процедури.

Відтак, затверджуючи звіт ліквідатора, господарський суд повинен дати оцінку належності проведення ліквідатором всієї ліквідаційної процедури, дотримання ним черговості задоволення вимог кредиторів, відповідності законодавству про банкрутство всіх обов'язкових додатків до звіту ліквідатора, оцінити повноту реалізації ліквідатором активів боржника.

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що в період ліквідаційної процедури ліквідатором боржника були надіслані запити до державних органів та установ з метою виявлення та з'ясування наявності майна та майнових активів, що належать банкруту, для підтвердження відомостей про розрахункові рахунки, в т.ч. рахунки в цінних паперах, відомостей про наявних кредиторів та дебіторів банкрута. Крім того, ліквідатором вживались інші заходи із розшуку майна рухомого та нерухомого майна банкрута.

Ліквідатором встановлено відсутність зареєстрованих за боржником об'єктів права власності (повітряних суден, плавзасобів, автотранспортних засобів, тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, земельних ділянок та об'єктів нерухомості).

Згідно витягів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, за банкрутом не обліковуються об'єкти права власності.

Також, боржник відсутній серед власників, які володіють значними пакетами акцій емітентів цінних паперів, не є засновником суб'єктів господарської діяльності та не перебуває на обліку в органах доходів і зборів як суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності; всі банківські рахунки підприємства-банкрута закрито.

Крім того, матеріали справи свідчать про відсутність заборгованості банкрута перед державними соціальними фондами, Пенсійним фондом України та перед бюджетом по сплаті податків, зборів, інших обов'язкових платежів.

У ліквідаційній процедурі ліквідатором також було з'ясовано, що підприємницька діяльність банкрутом не здійснюється, дебіторська заборгованість відсутня.

Ліквідатором було здійснено інвентаризацію майна банкрута, за результатами проведення якої майно, майнові права, кошти та дебіторська заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайєр» виявлені не були, що підтверджується Актом інвентаризації майна банкрута № б/н від 05.02.2015., у зв'язку з чим залишились не погашеними кредиторські вимоги на загальну суму 51 047 841,96 грн., що складаються з вимог першої та четвертої черг.

Частиною 2 статті 32 Закону про банкрутство передбачено, якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 40 Закону про банкрутство господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому статтею 32 цього Закону.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для припинення провадження у справі про банкрутство, оскільки майна банкрута для задоволення вимог кредиторів не виявлено, проте виконані всі необхідні дії на стадії ліквідації, на затвердження суду надано звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута.

Разом з тим, в апеляційній скарзі Національний банк України посилається на те, що Банк є заставним кредитором банкрута на підставі договору іпотеки від 16.03.2009 та згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 на загальну суму 43 384 854,91 грн. При цьому, матеріали справи свідчать про наявність у банкрута заставленого майна. Разом з тим, судовим рішенням у даній справі було скасовано перехід заставного майна до третьої особи, що свідчить про наявність права власності на нього у банкрута. На думку Банку, помилковими є посилання місцевого господарського суду про наявність права Національного банку України на самостійний захист своїх прав на заставлене майно шляхом подання відповідного позову, оскільки Банк не є власником майна боржника та виступає у спірних правовідносинах лише заставодержателем. З огляду на викладене, Банк вважає, що судом неправомірно та передчасно завершено ліквідаційну процедуру, затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута з огляду на не вжиття ліквідатором заходів, спрямованих на повернення майна банкрута з чужого незаконного володіння та включення його до ліквідаційної маси.

Як вбачається з матеріалів справи, на початку судових процедур банкрутства, боржник був власником офісно-складського комплексу площею 6390,0 кв. м, що розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петрівське, 43, що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.04.2013.

Вказане майно було включено ліквідатором до ліквідаційної маси після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури згідно із постановою Господарського суду міста Києва від 06.04.2010.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2011 у даній справі було затверджено мирову угоду, за умовами якої інвестор (Приватне підприємство «Маркос» ) погашає вимоги кредиторів першої та третьої черги шляхом перерахування коштів на рахунок банкрута та в подальшому перерахунку адресатам; списуються 5 % вимог кредиторів четвертої черги; на умовах відстрочки та розстрочки інвестор погашає кредиторські вимоги кредиторів четвертої черги рівними частками в залежності від суми боргу; інвестор набуває право власності на об'єкт нерухомості, що належить банкруту, - офісно-складський комплекс площею 6390,0 кв. м, що розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петрівське, 43.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2010 затверджено звіт ліквідатора; затверджено ліквідаційний баланс банкрута станом на 02.08.2010; ліквідовано банкрута - Товариство з обмеженою відповідальністю «Стайєр» як юридичну особу в зв'язку з банкрутством; провадження у справі № 44/209-б припинено.

Тобто, за умовами мирової угоди право власності на належний боржнику об'єкт нерухомості перейшло до Приватного підприємства «Маркос».

Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.04.2013, право власності на офісно-складський комплекс площею 6390,0 кв. м, що розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петрівське, 43, було зареєстроване за Приватним підприємством «Маркос» 17.08.2010.

Згодом, постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2011 ухвали Господарського суду міста Києва у справі №44/209-б від 01.06.2010, 29.06.2010 та 02.08.2010 скасовано, справу №44/209-б направлено на розгляд до Господарського суду міста Києва.

За наслідками скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 29.06.2010 про затвердження мирової угоди, за умовами якої перейшло право власності на заставне нерухоме майно до третьої особи - ПП «Маркос», заходи з повернення сторін в попередній стан вжиті не були, право власності боржника на вказане майно не відновлене.

Разом з тим, за умовами іпотечного договору від 16.03.2009, укладеного між Національним банком України як іпотекодержателем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стайєр» як іпотекодавцем, іпотекодавець в забезпечення виконання Акціонерним комерційним банком «Східно-Європейський банк» зобов'язань за кредитним договором №08/09/10 від 16.03.2009 надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, балансова вартість якого станом на 13.03.2009 становила 4 953 120,00 грн., а за оцінкою сторін названого іпотечного договору вартість предмета іпотеки становить 93 772 718,00 грн. (розділ 5 іпотечного договору). Предметом іпотеки є офісно-складський комплекс площею 6390,0 кв. м, що розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петрівське, 43.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 кредитором банкрута було визнано Національний банк України на суму 43 384 854,91 грн. (перша черга).

З матеріалів справи вбачається, що Національний банк України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області у жовтні 2010 року, тобто до визнання кредитором у даній справі про банкрутство ТОВ «Стайєр», звернувся з позовом до Приватного підприємства «Маркос» про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 16.03.2009, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козяриком В.М. за реєстровим № 771, а саме: офісно-складський комплекс літ. «А», загальною площею 6 390,0 кв. м, що розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петрівське, вул. Київська, буд. 43 для задоволення вимог Національного банку України за кредитним договором № 08/09/10 від 16.03.2009 в розмірі 43 384 854,90 грн.

Приватне підприємство «Маркос» звернулось до Національного банку України з зустрічним позовом про визнання іпотечного договору припиненим.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2011 у справі № 5/62 в задоволенні первісного позову відмовлено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 у справі № 5/62 апеляційну скаргу Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по місту Києву і Київській області залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2011 у справі № 5/62 - без змін. Висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на тому, що до завершення ліквідаційної процедури іпотекодавця - ТОВ «Стайєр» задоволення вимог Банку в позовному провадженні є передчасним, оскільки вимоги за цим позовом стосуються задоволення за рахунок одного й того ж майна, що й в справі про банкрутство. При цьому, такі висновки зроблені судом з урахуванням того, що ліквідатором ТОВ «Стайєр» ліквідаційна процедура не завершена, остаточний звіт та ліквідаційний баланс боржника не поданий, розрахунки з кредиторами не проведені, доказів того, що під час проведеної ліквідаційної процедури задовольнити вимоги кредиторів, зокрема і Національного банку України не виявилось можливим, матеріали справи не містять. Не містять матеріали справи і доказів того, що ліквідатором боржника неналежним чином виконуються свої повноваження, не вживаються заходи щодо розшуку майна банкрута, повернення його до ліквідаційної маси боржника та здійснення його реалізації для задоволення вимог кредиторів.

На вказане судове рішення Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 у справі № 5/62 Національний банк України подав касаційну скаргу, яка була прийнята до провадження Вищим господарським судом України.

Станом на дату прийняття оскаржуваної ухвали від 20.02.2015 справа № 5/62 в касаційному порядку не розглянута, остаточного рішення зі спору не прийнято.

Проте, згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.04.2013, право власності на офісно-складський комплекс площею 6390,0 кв. м, що розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петрівське, 43, з 22.06.2012 перейшло до Смірнова Андрія Ростиславовича, а з 22.10.2012 було зареєстровано за Приватною компанією з обмеженою відповідальністю «С-ПРОФІТ ЛТД» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.10.2012.

При цьому, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 22.07.2013 було зареєстровано арешт нерухомого майна в інтересах Національного банку України на підставі ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 27.06.2013 в межах кримінального провадження.

Отже, станом на час розгляду даної справи, існує спір про право щодо нерухомого майна, яке станом на час порушення провадження у справі про банкрутство перебувало у власності боржника.

Зі звіту ліквідатора вбачається, що після затвердження мирової угоди у даній справі та втрати боржником права власності на заставне нерухоме майно, останнє не було включене до ліквідаційної маси у зв'язку з відсутністю відповідних правових підстав. Тобто, відсутні можливості для задоволення вимог заставного кредитора за рахунок згаданого майна у даній справі про банкрутство.

Разом з тим, майнові інтереси Банку є предметом захисту у вказаній вище господарській справі № 5/62, яка перебуває на розгляді Вищого господарського суду України, а встановлені у даній справі обставини неможливості задоволення грошових вимог Національного банку України у зв'язку з відсутністю майна боржника, що підлягають включенню до ліквідаційної маси, можуть бути підставою для перегляду ухвалених судових рішень про відмову у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 16.03.2009.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону про банкрутство, якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Провадження у даній справі порушено з урахуванням особливостей застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником, передбачених ст. 51 Закону про банкрутство.

Голова ліквідаційної комісії ТОВ «Стайєр» Сухенко Н.Г., звертаючись до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, вказав на існування кредиторської заборгованості в сумі 5601102,69 грн., а сума активів підприємства визначена в сумі 4934320,00 грн.

Також голова ліквідаційної комісії повідомив про заставлене нерухоме майно балансовою вартістю 4934320,00 грн.

Разом з тим, голова ліквідаційної комісії ТОВ «Стайєр» не повідомив суд про зобов'язання, які забезпечені вказаним нерухомим майном балансовою вартістю 4934320,00 грн.

При цьому, як було встановлено вище, вказане нерухоме майно було передане в іпотеку Національному банку України в забезпечення виконання зобов'язань АКБ «Східно-Європейський банк» з повернення кредиту в розмірі 40200000,00 грн., процентів за користування ним та сплати штрафних санкцій на підставі іпотечного договору від 16.03.2009.

Сторонами іпотечного договору було узгоджено оцінити предмет іпотеки за ринковою вартістю в розмірі 93 772 718,00 грн.

Таким чином, голова ліквідаційної комісії Сухенко Н.Г. порушив вимоги ч. 1 ст. 51 Закону про банкрутство при зверненні до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Стайєр».

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.

Ліквідатор відчужив в ліквідаційній процедурі, належне боржникові іпотечне майно, шляхом укладення мирової угоди в межах справи про банкрутство за значно заниженою вартістю, порівняно, ніж визначено у Висновку про вартість об'єкта оцінки станом на 28.01.2009 про незалежну оцінку вартості, складеного Приватним підприємством «Актив плюс», чим завдав майнової шкоди іншим кредиторам боржника, зокрема, Національному банку України як забезпеченому кредитору.

За приписами ч. 6 ст. 51 Закону про банкрутство власник майна боржника, керівник боржника, голова ліквідаційної комісії (ліквідатор), які допустили порушення вимог частини першої цієї статті, несуть солідарну відповідальність по незадоволених вимогах за грошовими зобов'язаннями боржника.

З огляду на встановлені вище обставини справи, колегія суддів вважає, що Національний банк України не позбавлений права звернутись до голови ліквідаційної комісії Сухенко Н.Г., власників майна боржника - учасників ТОВ «Стайєр»: Супоницького Олександра Борисовича, Виграненко Андрія Васильвича, Дорофєєва Олександра Сергійовича із відповідними вимогами, оскільки останні несуть солідарну відповідальність по незадоволених вимогах за грошовими зобов'язаннями боржника в порядку ч. 6 ст. 51 Закону про банкрутство.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В порушення вказаної норми процесуального законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 20.02.2015 у даній справі відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстав для її скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101 - 103, 105, 106 ГПК України Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2015 у справі № 44/209-б-50/118-б залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Сотніков

Судді О.М. Остапенко

В.В. Шипко