Справа № 344/16639/14-ц

Провадження № 2/344/1084/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2015 м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бородовського С.О.

за участі секретаря Гупан Х.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лінійного відділу на ст. Знам`янка УМВС на Одеській залізниці, Державної казначейської служби України в особі Державної казначейської служби у Кіровоградській області про відшкодування моральної та майнової шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

До Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до МВС в особі Лінійного відділу на ст. Знам`янка УМВС на Одеській залізниці, Державної казначейської служби України в особі Державної казначейської служби у Кіровоградській області про відшкодування моральної та майнової шкоди. В позові вказано, що в 21 годині 02/08/2012 р. позивач перебував на вокзалі на станції Знам`янка Кіровоградської області, до нього підійшли працівники міліції оголосили про вимогу пред`явити документи, що посвідчують особу, на що позивач надав посвідчення інваліда 2 групи. Після цього вони вилучили вказане посвідчення і оголосили про необхідність пройти для складення протоколу за начеб-то розпивання спритних напоїв в громадському місці. Позивач вказує, що ставлення працівників міліції до себе він оцінює як неналежне, образливе, що полягало в оголошенні погроз. Протокол або постанова в його присутності не складались. Після того як дізнався що щодо нього було складено постанову №770 від 02/08/2012 р. про накладення адміністративного стягнення за розпивання спиртних напоїв оскаржив її до суду і 19/06/2014 отримав постанову Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23/05/2014 р. який скасував постанову в справі про адміністративне правопорушення про накладення на позивача штрафу. У зв`язку із захистом свого права здійснив витрати на проїзд до зазначеного суду в судове засідання із свідком подій в сумі 276,19 гривень та додатково вважає, що до складу його витрат входять добові в сумі 30 гривень. Крім цього, позивач зазначив, що внаслідок зазначених обставин відчував душевні страждання, перебував в стресі, було порушено його звичайний спосіб життя, проходив лікування з 23/11/2012 по 22/08/2014 р., а тому йому було завдано моральну шкоду яку оцінює в 2000 гривень. Позивач просив суд стягнути з державного бюджету на його користь 600 гривень майнової шкоди, 2000 гривень моральної шкоди.

Представник Державної казначейської служби України в особі Державної казначейської служби у Кіровоградській області подав суду письмові заперечення на позов, отже Державною казначейською службою України реалізовано на власний розсуд право на безпосередню участь в судовому засіданні. В запереченні Державної казначейської служби України вказано, що Головне управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області входить до структури Державної казначейської служби України, отже Державна казначейська служба України приймає участь в цьому спорі через створене нею головне управління. В запереченні на позов вказано, що відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями працівників міліції та лікуванням позивача. Будь-яких доказів того, що позивач, будучи інвалідом 2 групи лікувався саме через накладення на нього штрафу в сумі 17 гривень суду не надано. В запереченні ДКС України вказано, що списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним особам здійснюється Державної казначейською службою України на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30/01/2013 р. № 845.

Відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників казначейство здійснює списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду. Тому саме на органи казначейської служби покладено виконання рішень щодо стягнень з державного бюджету.

Відповідачі є державними органами, входять до структури Міністерства внутрішніх справ та Державної казначейської служби України, реалізують функції вказаних державних структур, а тому їх вищестоящі органи не можуть бути самостійними учасниками судового розгляду, а також вони не підлягають заміні самі на себе, оскільки створюють єдину систему органів. Тому заперечення представника відповідача МВС про те, що відділ не є юридичною особою і не може бути відповідачем спростовуються тим, що відповідно до Положення про лінійний відділ на ст. Знам`янка управління МВС України на Одеській залізниці він є структурним підрозділом Управління УМВС України на Одеській залізниці. Отже, позивач пред`явив позов до МВС України в особі його підрозділу, який здійснив порушення прав позивача. Тому заперечення представника МВС України в цій частині засновані на казуїстичному тлумаченні відповідного положення. Крім цього, оскільки лінійний відділ на ст. Знам`янка управління МВС України на Одеській залізниці є структурним підрозділом Управління УМВС України на Одеській залізниці, то відповідне управління повідомлено про суть позову і час і місце справи за участі МВС України. Так само позивач подав позов до відповідача Державної казначейської служби України в особі Державної казначейської служби у Кіровоградській області.

Позивач подав суду заяву про розгляд справи без його участі.

Судом встановлено наступні обставини.

02/08/2012 р. ухвалено постанову №770, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в сумі 17 гривень за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 178 КУпАП.

23/05/2014 р. рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області скасовано постанову в справі про адміністративне правопорушення про накладення на позивача штрафу в сумі 17 гривень за протоколом від 02/08/2012 р. у зв`язку із відсутністю доказів вчинення правопорушення.

У вказаній постанові зазначено, що позивач одного разу з`явився в судове засідання, а в наступному подав суду заяву про розгляд справи без його участі. Також в постанові не вказано, що в судовому засіданні було допитано свідків зі сторони позивача. Отже його твердження про те, що він був змушений їздити в судове засідання разом із свідком не підтверджено доказами про те, що свідки були допитані в судовому засіданні. Зазначене спростовує твердження позивача про те, що у нього є правові підстави для відшкодування вартості проїзду для свідка та добових витрат. Крім цього змістом зазначеної постанови спростовується твердження позивача про те, що внаслідок поїздок і участі в судових засіданнях щодо відновлення порушеного права було порушено звичайний порядок його життєдіяльності та перебування позивача в стресі внаслідок такої його діяльності. Оскільки відповідно до постанови Знам`янського міськрайонного суду позивач був присутній на засіданні зазначеного суду лише одного разу. Так само перед судом не доведено тієї обставини, що участь в судовому засіданні заподіяла позивачу моральну шкоду, хоча факт участі в судовому засіданні є свідченням того, що нормальний життєвий уклад позивача було порушено у зв`язку із необхідністю захищати його безпідставно порушене право, як було встановлено постановою Знам`янського міськрайонного суду.

Позивач надав суду 4 проїзних документи, два з яких на його прізвище, а два інші, на прізвище ОСОБА_2. Проїзні документи видані для проїзду 10/04/2014 та 11/04/2014 р. в той час як рішення суду датоване 23/05/2014 р.

Відповідно до виписки №1248, № 4899, № 4649 позивач проходив лікування.

Відповідно до п. 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. В свою чергу відповідно до п. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Однак позивач не довів в позові причинний зв`язок між проходженням лікування та підставою позову. Тому перед судом не доведено обставини лікування з 23/11/2012 по 22/08/2014 р. саме у зв`язку із накладенням на позивача штрафу в сумі 17 гривень та оскарження постанови про його накладення.

Відповідно до ст. 1 Закону України " Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду " відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного накладення штрафу.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

В ст. 1166 ЦК України зазначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В ст. 1167 ЦК України зазначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

Відповідно до п. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до п. 7 ст. 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до ст. ст. 10, 60, 131 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

В п. 1 ст. 85 ЦПК України вказано, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

В п. 2 ст. 85 ЦПК України вказано, що стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Згіднo пiдпункту 140.1.7 Податкового кодекcу: "Дo cкладу витрат на відрядження вiдносятьcя також витрати, не підтверджeні документальнo, на харчування тa фінансування iншиx власних потреб фізичної оcoби (добові витрати), понесенi y зв'язку з тaким відрядженням у межаx теритoрії України, aлe не бiльш як 0,2 розмiру мінімальної заробітної плати, встановленої зaконoм на 01січня податкового (звітнoго) року, в розрахунку зa кoжен календарний день тaкогo відрядження".

Враховуючи розрахунок і докази позивача щодо відшкодування майнової шкоди суд дійшов до висновку, що позивачем доведено його витрати на проїзд в судові засідання та добові, але в межах заявлених ним вимог.

Враховуючи розрахунок і обґрунтування моральної шкоди судом встановлено правові підстави для її компенсації за незаконне накладення адміністративного штрафу та моральних переживань щодо здійснення дій щодо захисту порушених прав, що на думку суду може бути компенсовано сумою в 400 гривень.

Відповідач не надав суду доказів на спростування позову.

Інші докази, арґументи та пояснення сторін не спростовують висновків суду, зазначених в цьому рішенні.

Відповідно до зазначеного суд,-

УХВАЛИВ:

позов задовольнити частково;

стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з Державної казначейської служби у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 600 гривень матеріальної шкоди, 400 гривень моральної шкоди;

в іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 10 днів з моменту його проголошення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддя С.О. Бородовський