Справа № 2-216/2009р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2009 року Дніпровський районний суд м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Байбара Г.А.,
при секретарі Драгунцевій С.М.,
за участю сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпродзержинську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Абонент ХХI», Відділення громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дніпровського РВ Дніпродзержинського МУ УМВС України у Дніпропетровській області, «про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням», -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 в якому просить визнати її такою, що втратила право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1, з підстав передбачених статтями 71, 72 ЖК України, в зв'язку з не проживанням в цьому житловому приміщенні понад шість місяців без поважних причин.
В судовому засіданні позивач свій позов підтримував, та пояснив, а також показав допитаний як свідок, відповідно ст. 184 ЦПК України, що квартира АДРЕСА_1 була надана його батьку ОСОБА_3. До смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, в ній проживали також: мати - відповідач у справі, його сестра -ОСОБА_4 та він - позивач у справі. Квартира відноситься до майна Фонду комунальної власності м. Дніпродзержинська, обслуговується ТОВ «Крона». Після смерті батька мати почала зловживати спиртними напоями, на надавала належної уваги його - позивача вихованню та утримуванню, пропивала частину пенсії, яка виплачувалася в разі втрати годувальника. В їх квартирі також став проживати співмешканець матері. Він - позивач після 9 класів поступив в технікум і став проживати у своєї сестри, яка до того часу одружилася і проживала окремо. Потім деякий час він проживав у своєї бабусі - матері відповідачки. Перевівшись на заочну форму навчання, він поступив на роботу в Дніпровський металургійний комбінат. В 2001 році йому стало відомо, що мати хворіє на сифіліс, вона ніде не працювала, продовжувала зловживати спиртним, вела аморальний спосіб життя. Їх квартира була дуже запущена. В 2004 році він - позивач вигнав із квартири співмешканця матері. Матері сказав, що вона також може йти до нього. Вона почала проживати то у співмешканця, то в їх квартирі. В 2005 році він став проживати в спірній квартирі разом зі своєю дівчиною і попросив матір щоб вона проживала у в квартирі свого співмешканця. В квітні 2006 року він встановив металеві вхідні двері в квартиру і ключа від замка матері не дав. Після смерті її співмешканця весною 2008 року мати хотіла вернутися проживати в їх квартиру де на той час він проживав зі своєю дружиною, але він не погоджувався з цим через її венерологічне захворювання та поведінку і домовився з власниками квартири, де мати проживала зі своїм співмешканцем, щоб вона там продовжувала жити, а він буде оплачувати її проживання до жовтня 2008 року. Мати обіцяла працевлаштватися. Він пропонував їй роботу двірника але вона відмовилася працевлаштуватися. Осінню 2008 року вона лікувалася в шкірвендиспансері, в 7-й міській лікарні, потім стала проживати у своєї матері. Він є наймачем квартири, оплачує комунальні послуги. Просить задовольнити його позов.
Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала, пояснила в суді та показала як свідок, допитана відповідно ст. 184 ЦПК України, що у спірній квартирі проживала вона, її чоловік ОСОБА_3, дочка ОСОБА_4 і син ОСОБА_1 - позивач у справі. Після смерті чоловіка в 1998 році вона почала зловживати спиртним, співмешкала з іншим чоловіком, проживаючи з ним в спірній квартирі. Коли син виріс він став ображати її нецензурно, бит. В 2004 році він вигнав із квартири її співмешканця. Після цього вона стала проживати то в своїй квартирі, то в квартирі співмешканця. З її згоди, договір найму квартири був оформлений на ім'я сина. При цьому він обіцяв, що не вижене її з квартири. В 2005 році син встановив другий замок на вхідні двері, а ключ їй не давав, Потім вона випросила у нього ключ, але в своїй квартирі проживати не могла, бо син став проживати в ній зі своєю дівчиною і своїм другом. Там постійно були його
друзі, які влаштовували гулянки. Були випадки, коли вони замикались зсередини і не впускали її в квартиру. Два роки тому син став жити з іншою дівчиною, з якою в 2008 році зареєстрував шлюб. Його дружина заборонила йому впускати її в квартиру. У 2006 році син встановив металеві вхідні двері в квартиру, від яких ключ їй не дав. Після смерті співмешканця в березні 2008 року, вона хотіла проживати в своїй квартирі, але син її не впустив. Він попросив її пожити в квартирі, де вона раніше проживала з співмешканцем, і оплачував її проживання там, бо вона не могла працевлаштуватися. В жовтні 2008 року її вигнали з цієї квартири. Декілька днів вона ночувала на вулиці, а потім лікувалася стаціонарно. В листопаді, грудні 2008 року і січні 2008 року вона зверталася в міліцію з приводу перешкод проживати в квартирі. В квартирі залишилися її речі, одяг, взуття. Зараз вона спиртним не зловживає. Тимчасово проживає в квартирі своєї матері, але її співмешканець сказав, що після цього суду в квартиру він її більше не впустить. Іншого житла вона не має. Просить відмовити в задоволенні позову її сина. Зустрічний позов про вселення вона не заявила через відсутність коштів.
Вислухавши сторони, свідка позивача - ОСОБА_5, дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що в задоволенні позову має бути відмовлено.
В судовому засіданні встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була надана 24.10.1984 року, згідно ордера Брежнєвського райвиконкому м. Дніпродзержинська ОСОБА_3, його дружині - ОСОБА_2 та їх дочці ОСОБА_4. Зі свого народження ІНФОРМАЦІЯ_2 в цій квартирі став проживати ОСОБА_1 - позивач у справі. Квартира має дві кімнати житловою площею 28,71 кв. м., відноситься до майна комунальної власності м. Дніпродзержинська, обслуговується ТОВ «Крона». Зазначене підтверджується копією особового рахунку (а.с.5).
06.06.1996 року, після одруження, ОСОБА_4 вибула зі спірної квартири в інше житло.
Після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 року, в квартирі залишилася проживати та є зареєстровані сторони у справі.
Відповідач ОСОБА_2 почала зловживати спиртними напоями, не надавала належної уваги вихованню та утриманню свого сина - позивача у справі, що підтвердила в судовому засіданні також і свідок ОСОБА_5
Як показали в судовому засіданні сторони, в 2004 році позивач заборонив співмешканцю його матері проживати в їх квартирі, а також з'являтися в ній, і з того часу відповідач ОСОБА_2 проживала періодично то в своїй квартирі, то в квартирі свого співмешканця. Через захворювання на сифіліс та зловживання спиртним, позивач, його друзі, та колишня співмешканка, а також нинішня дружина перешкоджали ОСОБА_2 проживати в своїй квартирі, не впускаючи її до неї. В квартирі був встановлений другий замок, від якого їй спочатку не дали ключа, а потім в квітні 2006 року в квартирі були встановлені металеві вхідні двері, від яких відповідачу взагалі не дали ключа, чим фактично позбавили її можливості користуватися житлом.
Після смерті в березні 2008 року співмешканця відповідачки, в квартирі якого вона проживала на той час, вона хотіла повернутися проживати в свою квартиру, але позивач та його дружина не дозволили їй цього. Згідно домовленості з позивачем, вона продовжувала проживати в квартирі, де проживала раніше зі своїм співмешканцем, яку оплачував позивач. В жовтні 2008 року відповідач знову хотіла вселитися в спірну квартиру, але позивач її не впустив. Після цього відповідач декілька разів була на стаціонарному лікуванні, а останній час проживає у своєї матері, звідки, як вона стверджує, її також висиляють.
Згідно ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або члена його сім'ї за нами зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члена його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжений наймодавцем, а в разі спору судом.
Згідно ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
В судовому встановлено, що відповідач не проживала в спірній квартирі понад шість місяці. Це підтверджується самими сторонами у справі, свідком та доданим до позову актом ТОВ «Крона». Але суд вважає, що відповідач не проживала в цій квартирі з поважних причин, оскільки позивач не впускав її до цього жилого приміщення через її венерологічне захворювання та зловживання спиртним, встановивши на вхідних дверях замок від якого спочатку не давав ключа, а потім в квітні 2006 року встановив металеві вхідні двері, взагалі не давши від них ключа. Коли в березні 2008 позивач хотіла вселитися в спірну квартиру, позивач, який проживав в ній зі своєю дружиною, не погодився з цим та запропонував їй проживати в іншій квартирі, яку домовився наймати для неї. Потім в жовтні 2008 року позивач також відмовився вселити позивачку в спірну
квартиру, і перешкоджає їй в цьому до теперішнього часу. Зазначені вище обставини визнавав в судовому засіданні і сам позивач.
З урахуванням викладеного, враховуючи те, що відповідач не проживала в спірному жилому приміщенні понад шість місяців з поважних причин, цей строк має бути продовжений судом.
Іншого житла у відповідача немає. Вона тимчасово проживає в квартирі своєї матері та її
співмешканця, які заперечують проти цього в подальшому.
При таких обставинах суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 71, 72 ЖК України, статтями 8, 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд-
ВИРІШИВ:
Відмовити у задоволенню позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі до суду заяви про апеляційне оскарження рішення протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, з подачею її копії до суду апеляційної інстанції, або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя Г.А. Байбара