АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
-----------------------------------------------------------------------------------------------
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 березня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді Мельника В.В.,
суддів Єфімової О.І, Фрич Т.В.,
за участю секретаря Ніконенко І.О.
прокурора Горбаня В.В.
потерпілого ОСОБА_2
обвинуваченого ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду міста Києва кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014100000001047, за обвинуваченням
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Шахтарськ,Донецької обл., зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
в с т а н о в и л а :
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 25 лютого 2015 р. обвинувальний акт стосовно ОСОБА_3 повернуто прокурору.
Постановляючи ухвалу про повернення обвинувального акту прокурору, суд першої інстанції виходив з того, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, оскільки формулювання обвинувачення містить суперечності. Зокрема, у відповідності до формулювання обвинувачення, потерпілі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, та ОСОБА_12 звернулись за медичною допомогою за місяць раніше до дати дорожньо-транспортної пригоди.
Також, зазначаючи в обвинувальному акті, що ОСОБА_3 перед початком експлуатації автобуса "БАЗ-22154", д.н.з. НОМЕР_1, не перевірив та не забезпечив технічно справний стан зазначеного автобуса, прокурор не зазначив, яким чином він встановив несправності автобуса "БАЗ-22154" та в чому саме полягав причинно-наслідковий зв'язок між технічно несправним станом даного автобуса та дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 24 липня 2014 року і її наслідками.
Крім того, в реєстрі матеріалів досудового розслідування, долученому до обвинувального акту, не зазначені процесуальні рішення, на підставі яких ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_13, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, та ОСОБА_12 визнано потерпілими по даному провадженню, а зазначена в реєстрі матеріалів досудового розслідування дата повідомлення про підозру ОСОБА_3 не відповідає даті повідомлення про підозру, вказаному в обвинувальному акті.
Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції, прокурор у кримінальному провадженні - прокурор відділу прокуратури міста Києва ПересунькоС.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.
В апеляційній скарзі прокурором наведено доводи про те, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 повністю відповідає вимогам ст. 291 КПК України, оскільки містить в собі виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, правову кваліфікацію та формулювання обвинувачення.
При ухваленні рішення про повернення обвинувального акту, суд безпідставно послався на наявність в формулюванні обвинувачення суперечностей щодо дат звернення потерпілих за медичною допомогою, а також на відсутність вказівки прокурора, яким чином він встановив несправності автобуса та в чому полягає причинно-наслідковий зв'язок між несправним автобусом, дорожньо - транспортною пригодою та її наслідками, оскільки такі факти суд першої інстанції повинен встановлювати під час розгляду кримінального провадження по суті, а не в підготовчому судовому засіданні.
Крім того апелянт зазначає, що в реєстрі матеріалів досудового розслідування дійсно відсутні процесуальні рішення про визнання осіб потерпілими, однак в ньому відображені відомості про допити цих осіб як потерпілих, що вказує на їх статус як потерпілих, а розбіжності в датах повідомлення про підозру ОСОБА_3 пояснюються наявністю первинної та остаточної підозри.
На апеляційну скаргу прокурора надійшли заперечення захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, відповідно до яких апеляційну скаргу прокурора просить залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. В запереченні захисник вказує на помилковість доводів апеляційної скарги прокурора та на те, що суд першої інстанції обґрунтовано повернув обвинувальний акт прокурору, оскільки виявлені недоліки, що полягають у відсутності формулювання обвинувачення та існуванні суперечностей при викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, унеможливлюють прийняття матеріалів кримінального провадження до судового розгляду та істотно порушують право обвинуваченого на захист.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати ухвалу суду першої інстанції, потерпілого ОСОБА_2, який підтримав апеляційну скаргу прокурора, доводи обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_4, які просили залишити без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а ухвалу суду першої інстанції без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частини 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень п. 4 ст. 110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.
За правилами п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити, зокрема такі відомості як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Висновок суду першої інстанції про невідповідність обвинувального акту стосовно ОСОБА_3 вимогам пункту 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, колегія суддів вважає обґрунтованим, виходячи з наступного.
Як убачається з обвинувального акту, ОСОБА_3 обвинувачується у порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило заподіяння середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень, з правовою кваліфікацією зазначеного кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК України.
З формулювання обвинувачення в частині викладення змісту висновків судово-медичних експертиз щодо заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень, убачається, що згідно висновку судово-медичної експертизи № 1482/Е від 30 вересня 2014 року, при зверненні за медичною допомого 24 червня 2014 року у ОСОБА_5 мали місце такі тілесні ушкодження: гематома з садном за лівим вухом, закрита травма грудної клітки у вигляді уламкового перелому лівої ключиці зі зміщенням уламків.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 1737/Е від 30 вересня 2014 року, при зверненні за медичною допомого 24 червня 2014 року у ОСОБА_6 мали місце такі тілесні ушкодження: закрита травма лівого передпліччя, закрита травма лівої гомілки, перелом нижньої третини гомілкових кісток лівої гомілки; садна у ділянці чола, множині синці у ділянці кінцівок.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 1477/Е від 12 вересня 2014 року при зверненні за медичною допомогою 24 червня 2014 року у ОСОБА_2 мали місце такі тілесні ушкодження: гематома чола зліва, забійна рана лівої щоки, закрита травма грудної клітки у вигляді перелому діафізу лівої ключиці в середній третині зі зміщенням уламків садном в проекції перелому.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 1480/Е від 15 жовтня 2014 року при зверненні за медичною допомого 24 червня 2014 року у ОСОБА_15 мали місце такі тілесні ушкодження: закрита травма лівої гомілки у вигляді перелому діафізу лівої малогомілкової кістки на межі проксимальної та середньої третини з незначним зміщенням уламків, садна по зовнішній поверхні гомілки.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 1481/Е від 10 жовтня 2014 року, при зверненні за медичною допомого 24 червня 2014 року у ОСОБА_8 мали місце такі тілесні ушкодження: забійна рана тім'яної ділянки по центру, закрита травма грудної клітини у вигляді перелому акроміального кінця лівої ключиці зі зміщення уламків, садно на зовнішній поверхні гомілки.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 1484/Е від 16 жовтня 2014 року, при зверненні за медичною допомого 24 червня 2014 року у ОСОБА_9 мали місце такі тілесні ушкодження: закрита травма хребта у вигляді перелому дужки справа та остистого відростка 6 шийного хребця, садна тулуба, кінцівок.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 1895/Е від 14 листопада 2014 року, при зверненні за медичною допомого 24 червня 2014 року у ОСОБА_10 мали місце такі тілесні ушкодження: осадження з гематомою потиличної ділянки зліва, закритатравма правої гомілки у вигляді перелому нижньої третини діафізу великогомілкової кістки справа зі зміщенням, закрита травма лівої гомілки у вигляді перелому стального епіметафізу малогомілкової кістки зліва.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 1736/Е від 02 жовтня 2014 року при зверненні за медичною допомого 24 червня 2014 року у ОСОБА_11 мали місце такі тілесні ушкодження: відкрита травма правої гомілки.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 1641/Е від 30 жовтня 2014 року, при зверненні за медичною допомого 24 червня 2014 року у ОСОБА_12 мали місце такі тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма у вигляді струсу головного мозку, та ін.
Тобто, як убачається з даних обвинувального акту, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11., ОСОБА_12 звернулися за медичною допомогою 24 червня 2014 року, в той час як описана в обвинувальному акті дорожньо -транспортна пригода мала місце 24 липня 2014 року, що свідчить про суперечності при викладі фактичних обставин обвинувачення та формулюванні обвинувачення.
Приймаючи у підготовчому судовому засіданні у порядку п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України рішення про повернення обвинувального акта прокурору, суд першої інстанції правильно виходив з того, що всупереч вказаній нормі кримінального процесуального закону обвинувальний акт щодо ОСОБА_3 містить суперечності та протиріччя в формулюванні обвинувачення.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність у обвинувальному акті даних про те, яким чином обвинувачений міг встановити зазначені у формулюванні обвинувачення технічні несправності керованого ним транспортного засобу та у чому полягав причинно-наслідковий зв'язок між технічно несправним станом зазначеного транспортного засобу та дорожньо-транспортною пригодою і її наслідками.
Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованою вказівку суду першої інстанції про порушення органом досудового розслідування вимог ст. 109 КПК України при складенні реєстру матеріалів досудового розслідування.
У відповідності до частин 2, 3, 7 ст. 55 КПК України права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам`ятка про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.
Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.
Якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження як свідок.
Однак, зазначені вимоги кримінального процесуального закону щодо набуття процесуального статусу потерпілих в кримінальному провадженні органом досудового розслідування не виконані, оскільки в реєстрі матеріалів досудового розслідування в кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 не зазначено процесуальної дії, на підставі яких ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8., ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, та ОСОБА_12 набули статусу потерпілих в даному кримінальному провадженні. Крім того, матеріали кримінального провадження не містять відомостей про вручення зазначеним особам пам`яток про їх процесуальні права та обов'язки як потерпілих.
Окрім того, реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідає також п. 2 ч. 2 ст. 109 КПК України в частині зазначення реквізитів процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування, оскільки дата повідомлення про підозру ОСОБА_3 в реєстрі матеріалів досудового розслідування не відповідає даті повідомлення про підозру, зазначеній в обвинувальному акті, на що вірно звернув увагу суд першої інстанції при поверненні обвинувального акту прокурору.
Доводи в апеляційній скарзі прокурора висновків суду першої інстанції не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, під час апеляційного розгляду не встановлено, а тому апеляційну скаргу прокурора колегія суддів визнає необґрунтованою.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури міста Києва Пересунько СергіяСергійовича залишити без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 25 лютого 2015 року відносно ОСОБА_3 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
Мельник В.В. Єфімова О.І. Фрич Т.В.