Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
|
25.02.2009 |
Справа № 2-а-694/08/0107 |
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Санакоєвої М.А. ,
Горошко Н.П.
секретар судового засідання Шелемет'єва О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Желєзнодорожної районної Ради м. Сімферополя на постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя (суддя Злотніков В.Я.) від 11.11.08 у справі № 2-а-694/08
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Управління праці та соціального захисту населення Желєзнодорожної районної Ради м.Сімферополя (вул.Горького, 27, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95006)
про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулась до Залізничного районного суду м.Сімферополя з адміністративним позовом з урахуванням уточнення позовних вимог про визнання незаконною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Желєзнодорожної районної Ради м.Сімферополя у вигляді невиплати допомоги по догляду за дитиною, в розмірах, встановлених частиною першою статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»з 09.07.2007; зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Желєзнодорожної районної Ради м.Сімферополя виплатити невиплачену допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за 2007 рік в сумі 2102,75грн. (арк.с.4-6, 21).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є матір'ю ОСОБА_2 та має право на отримання щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до шести років, яка відповідачем в повному обсязі не виплачується, з посиланням на статтю 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007.
Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя від 11.11.2008 позовні вимоги задоволені, визнана неправомірною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Желєзнодорожної районної Ради м.Сімферополя щодо відмови ОСОБА_1 виплачувати державну допомогу по догляду за дитиною ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, у розмірі, встановленому частиною першою статті 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми"; зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Желєзнодорожної районної Ради м.Сімферополя виплатити ОСОБА_1 за період з 09.07.2007 по грудень 2007 року грошову допомогу по догляду за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, в сумі 2102,75грн. (арк.с.40-41).
Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки зупинення Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дітей у віці до шести років, що передбачено частиною першою статі 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»в редакції, яка діяла в спірний період, визнано неконституційним, тому ця допомога підлягає виплаті у зазначеному розмірі.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Желєзнодорожної районної Ради м.Сімферополя, 12.11.2008 звернувся з заявою про апеляційне оскарження постанови, апеляційна скарга на постанову надійшла 02.12.2008, відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову, визнати його неналежним відповідачем по справі (арк.с.42, 44-45).
Доводи апеляції мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, оскільки виплата відповідачем допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з Державного бюджету відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»; видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно Законом про Державний бюджет України на відповідний рік; відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, не має правових підстав для самостійного перерахування розміру цих виплат; відповідач, як орган місцевого самоврядування не може нести відповідальність за зобов'язаннями держави; перерахунок соціальних виплат може здійснюватись тільки після надання відповідного програмного та фінансового забезпечення.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2009 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Желєзнодорожної районної Ради м.Сімферополя (арк.с.54-56).
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2009 закінчено підготовку та призначено справу до апеляційного розгляду на 25.02.2009 (арк.с.59-61).
В запереченнях на апеляційну скаргу (вх.№799) позивач проти її задоволення заперечує, просить залишити без змін рішення суду першої інстанції (арк.с.66-68).
Позивач та відповідач явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 25.02.2009, не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно (арк.с.64, 65), про причини неявки суд не повідомили.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач та відповідач викликались в судове засідання, але в суд не з'явились, про дату та час апеляційного розгляду повідомлені належним чином, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача та відповідача.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач -ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження (арк.с.10, 12), тобто має право отримувати допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Відповідачем нарахована позивачу допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку:
- з 01.06.2007 по 30.09.2007 в розмірі 129,03грн., щомісячно,
- з 01.10.2007 по 31.12.2007 -130,64грн., щомісячно (арк.с.13).
Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992, в редакції, що діяла в спірний період, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992 встановлено, що всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника).
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992 допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною по день досягнення дитиною вказаного віку включно.
Згідно частини першої статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992, в редакції, що діяла в спірний період, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
На підставі пункту 14 частини першої статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 дію частини першої статті 15 та пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення»Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»зупинено.
Відповідно до частини другої статті 56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у розмірі, що дорівнює різниці між 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90,00 грн. для незастрахованих осіб та не менше 23 % прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України «Про Державний бюджет України»інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема: абзацу третього частини другої статті 56, пункту 14 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для сімей з дітьми.
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян -таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, засади регулювання сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, охорони здоров'я.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права»і, таким чином, як власність.
Тому при розгляді справи «Кечко проти України»(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Тобто чинне правове положення передбачає виплату допомоги і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Оскільки правові положення, які передбачають виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є матір'ю, тому має право на її одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Отже, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, не можуть бути застосовані, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.
Право на отримання разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992, в редакції, що діяла в спірний період, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Таким чином, відповідач зобов'язаний виплачувати позивачу допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі, встановленому частиною першою статті 15 Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».
Статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 затверджено на 2007 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років з 1 квітня у розмірі 463,00 грн., з 1 жовтня -470,00 грн.
Отже, на користь позивача підлягає стягненню допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до шести років, за період з 09.07.2007 по 31.12.2008, згідно розрахунку позивача, в сумі 2102,75грн.
Відповідач свого розрахунку допомоги не надавав.
Доводи апеляційної скарги про відсутність фінансових можливостей держави для здійснення виплат спірної допомоги є неспроможними, оскільки, з огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини та положення частини першої статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність, реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що спеціальний Закон, тобто Закон України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, має перевагу перед Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992 (зі змінами та доповненнями), яким встановлений розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки звуження змісту та обсягу прав шляхом прийняття нових законів, внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Доводи відповідача щодо відсутності, невиділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, недоцільні та не можуть бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.
Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та не може змінювати норми інших законів.
На підставі викладеного, висновок суду першої інстанції про задоволення позову є правомірним.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, частиною четвертою статті 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Желєзнодорожної районної Ради м. Сімферополя на постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя (суддя Злотніков В.Я.) від 11.11.08 у справі № 2-а-694/08 залишити без задоволення.
2. Постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя (суддя Злотніков В.Я.) від 11.11.08 у справі № 2-а-694/08 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис М.А.Санакоєва
підпис Н.П.Горошко
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна