СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
|
18.02.2009 |
Справа № 22-а-2082/08 Попередня справа № 2-а-30/08 |
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Єланської О.Е.,
суддів Курапової З.І. ,
Горошко Н.П.
секретар судового засідання Петрашова Ю.Б.
за участю представників сторін:
позивач ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1, виданий Ленінським РВ УМВС України в м. Севастополі ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
представник відповідача Військового комісаріату АР Крим у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив ,
представник відповідача Головного Управління Пенсійного Фонду України в м. Севастополі Мелешко Роман Борисович довіреність № 1018/09-04 від 11.07.08,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Ленінський районний суд м.Севастополь (суддя Проценко О.І. ) від 17.09.08 по справі № 2-а-30/08
за позовом ОСОБА_1(АДРЕСА_1)
до Військового комісаріату АР Крим (вул. Київська, б. 152, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95400)
Головного управління Пенсійного фонду України в м. Севастополі (вул. М. Музики, 54, м. Севастополь, 99007)
про визнання неправомірними дії та зобов'язання провести перерахунок пенсії.
ВСТАНОВИВ:
Постановою Ленінського районного суду м. Севастополя від 17.09.08 року у справі № 2-а-30/08 (суддя Проценко О.І.) у задоволенні позову ОСОБА_1до Військового комісаріату АР Крим, Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Севастополі про визнання неправомірними дій та зобов'язання провести перерахунок пенсії та сплати заборгованості по її виплаті, було відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Ленінського районного суду м. Севастополя від 17.09.08 року у справі № 2-а-30/08 (суддя Проценко О.І.), прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У судове засідання 18.02.2009 року представник Військового комісаріату Автономної Республіки Крим Міністерства оборони України, не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
У судовому засіданні 18.02.2009 року представник Головного управління Пенсійного фонду України м. Севастополя заперечував проти апеляційної скарги, посилаючись на те, що органи Пенсійного фонду України не є правонаступниками соціальних підрозділів військових комісаріатів Міністерства оборони України і відповідно не несуть відповідальність за порушення, допущені ними при призначенні, перерахунку і виплаті пенсій до 31 грудня 2006 року. Крім того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій за призначенням, перерахунку і виплаті пенсій деяким категоріям громадян" від 02 листопада 2006 року № 1522 на Пенсійний Фонд не покладено обов'язків щодо погашення недоплат або іншої заборгованості, що утворилася в наслідок неправомірних дій третіх осіб. Таким чином вважає, що Пенсійний фонд не може нести відповідальність перед позивачем за неправомірні дії інших осіб.
Заслухавши пояснення позивача, який підтримав апеляційну скаргу, дослідивши зібрані доказі та письмові матеріали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
На підставі статті 55 Конституції України, кожному гарантується право оскарження в суді рішень, дії або бездіяльності органів державної влади органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Приймаючи постанову про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені вимоги не обґрунтовані нормами чинного законодавства.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вважає їх правильними, заснованими на фактичних обставинах і вимогах закону.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, відповідно до наказу Міністра оборони СРСР № 01098 від 28.11.1986 року звільнений з військової служби в запас та з 12.02.1987 року був виключений зі списків особового складу (а.с. 8,9).
Відповідно до положень ст. 43 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-ХП «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб»при обчисленні пенсій особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом враховуються відповідні оклади за посадою, військовим чи спеціальним званням, процентна надбавка за вислугу років, надбавка за вчене звання і вчену ступінь, кваліфікацію і умови служби в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей», передбачено, що пенсії особам зазначеної категорії військовослужбовців обчислюються із суми грошового забезпечення, що виплачується їм на день звільнення з військової служби.
Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 452 «Про упорядкування додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців», якою затверджені додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, премія, що виплачується військовослужбовцям, не віднесена до додаткових видів грошового забезпечення.
Зазначене преміювання військовослужбовців було запроваджене на підставі Указу Президента України від 4 жовтня 1996 року № 923 «Про грошове забезпечення військовослужбовців»та здійснювалось на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2000 року № 829 «Про грошове забезпечення військовослужбовців». Проте наведеними нормативними актами не визначено, що ці премії віднесені до додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців і що вони підлягають врахуванню при визначенні суми грошового забезпечення, з якої обчислюється пенсія.
Оскільки премія в розмірі 33.3% не віднесена до додаткових видів грошового забезпечення, вона не могла бути врахована позивачу при нарахуванні пенсії.
Що стосується інших надбавок, про врахування яких просив позивач, то щомісячні надбавки військовослужбовцям, встановлені з 1 вересня 1999 року Указом Президента України від 14 липня 1999 року № 847 «Про додаткові заходи щодо упорядкування грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України»в розмірі до 40 % посадового окладу, Указом Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 «Про посилення соціального захисту військовослужбовців» у розмірі 100%, Указом Президента України від 5 травня 2003 року № 389 «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України. Державного комітету у справах охорони державного кордону України та Управління державної охорони України за безперервну службу»у розмірі до 90% не є підвищенням грошового забезпечення, з якого позивачу нарахована пенсія, а новими видами грошового забезпечення, яких позивач під час його служби не отримував, а тому ці надбавки не могли бути враховані позивачу при перерахунку пенсії.
Крім цього, зазначеними указами не передбачено перерахунок пенсій військовослужбовцям у зв'язку із запровадженням цих надбавок.
З наведених обставин випливає, що вказані позивачем надбавки відносяться до додаткових видів грошового забезпечення й приймаються в розрахунок при нарахуванні пенсії особам, які отримували їх під час проходження служби і звільнення після їх запровадження.
Під час проходження служби позивач вказаних надбавок не отримував, оскільки звільнений до їх запровадження.
З огляду на викладене суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що Закон України «Про внесення змін до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу внутрішніх справ та деяких інших осіб», який набув чинності 01.01.2005 року, не має зворотної сили, тому вимоги позивача щодо перерахунку пенсії з урахуванням запроваджених після звільнення зі служби нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премій за минулий час, тобто до 01.01.2005 року задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості.
Керуючись статтями 195, 196, ч. 1 п. 1 ст. 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1на постанову Ленінського районного суду м. Севастополя від 17.09.2008 року у справі № 2-а-30/08 (22а-2082/08), залишити без задоволення.
Постанову Ленінського районного суду м. Севастополя від 17.09.2008 року у справі № 2-а-30/08 (22а-2082/08) за позовом ОСОБА_1до Військового комісаріату АР Крим, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Севастополі про визнання неправомірними дії та зобов'язання провести перерахунок пенсії, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя О.Е.Єланська
Судді З.І.Курапова
Н.П.Горошко