КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.02.2009 № 40/210
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Лосєва А.М.
Зубець Л.П.
при секретарі: Царенко А.М.
За участю представників:
від позивача - не з’явились;
від відповідача: Ющенко В.А. – довіреність б/н від 24.02.2009р.;
від прокуратури: П’ятницька І.В. – посвідчення №131 від 15.08.2006р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційне подання Прокурора Святошинського району м.Києва
на рішення Господарського суду м.Києва від 09.12.2008
у справі № 40/210 (Пукшин Л.Г.)
за позовом Прокурора Святошинського району м.Києва
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телехаус Київ проектний менеджмент"
про розірвання договору та виселення
ВСТАНОВИВ:
Прокурор Святошинського району м. Києва звернувся до суду з позовом вінтересах держави в особі Управління освіти Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації про розірвання договору оренди нежитлового приміщення №34-70/304-07 від 11.06.2007р., укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю „Телехаус Київ проектний менеджмент”, та виселення останнього з орендованого приміщення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів, що призвело до виникнення заборгованості. Згідно з умовами спірного договору оренди, останній може бути розірваний достроково на вимогу Орендодавця у разі, якщо Орендар (в даному випадку - відповідач), систематично порушує терміни будь-яких платежів за договором.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2008р. було затверджено мирову угоду, укладену між сторонами, та припинено провадження у справі №40/210 на підставі п.7 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Не погоджуючись із вказаною Ухвалою суду, прокурор звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням, в якому просив Ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.12.2008р. у справі №40/210 скасувати, прийнявши нове рішення, яким позовні вимоги прокуратури задовольнити.
Вимоги та доводи апеляційного подання мотивовані тим, що під час розгляду справи в суді першої інстанції представником прокуратури були надані докази на підтвердження порушення відповідачем вимог спірного договору оренди, що є підставою для розірвання договору та виселення відповідача. Окрім того, на думку прокуратури, місцевий господарський суд не прийняв до уваги ту обставину, що станом на дату затвердження мирової угоди, позивач не був балансоутримувачем спірного приміщення, оскільки приміщення передано на баланс КП „Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва” згідно з Актом прийому-передачі від 19.11.2008р. в апеляційному поданні зазначено про те, що затвердження мирової угоди та припинення провадження у справі в подальшому позбавляє права нового балансоутримувача майна звернутись з позовом про розірвання договору та виселення відповідача відповідно до вимог ст. 770 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2009р. апеляційне подання прокурора було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні 25.02.2009р.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2009р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді – Мартюк А.І., суддів: Зубець Л.П., Лосєва А.М.
25.02.2009р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційне подання, в якому він просить залишити апеляційне подання без задоволення.
В судовому засіданні 25.02.2009р. представник прокуратури підтримав апеляційне подання з викладених у ньому підстав, просив суд подання задовольнити та скасувати Ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.12.2008р. у справі №40/210, прийнявши нове рішення, яким позовні вимоги прокуратури задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти апеляційного подання з підстав, викладених у письмовому відзиві на апеляційне подання, просив суд відмовити в задоволенні подання та залишити без змін оскаржувану Ухвалу місцевого господарського суду як таку, що прийнята з повним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представник позивача у судове засідання не з’явився, про причини нез’явлення суд не повідомив, своєї позиції відносно апеляційного подання не висловив, про місце, дату та час судового засідання був повідомлений належним чином (поштове повідомлення про вручення Ухвали Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2009р. наявне в матеріалах справи), будь-яких заяв або клопотань до апеляційного суду з цього приводу не надходило.
Оскільки явка представників сторін та прокуратури в судове засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представника позивача про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представника позивача за наявними в ній матеріалами, відповідно до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши доводи апеляційного подання, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача та прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
В ст. 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.
З матеріалів справи вбачається, що 09.12.2008р. до Відділу документального забезпечення Господарського суду міста Києва надійшла погоджена заява сторін, в якій вони просили суд прийняти та затвердити мирову угоду між ними і, у зв'язку з цим, припинити провадження у справі (т.с.1, а.с.50).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2008р. було затверджено мирову угоду, укладену між сторонами, та припинено провадження у справі №40/210 на підставі п.7 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Затверджуючи мирову угоду місцевий господарський суд виходив з того, що мирова угода стосується прав та обов'язків учасників процесу щодо предмету спору і була укладена між сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами, згідно з якими відповідач повністю сплачує заборгованість з орендної плати та пені, а позивач не використовує своє право на розірвання договору та примусове виселення відповідача.
Тобто, підписавши дану мирову угоду позивач та відповідач досягли згоди між собою та припинили спір.
В апеляційному поданні прокурор наголошує на тому, що в матеріалах справи є достатній обсяг доказів на підтвердження факту порушення відповідачем своїх договірних зобов’язань, що є підставою для дострокового розірвання спірного договору оренди. Зважаючи на вищезазначене, прокурор вважає безпідставним затвердження місцевим господарським судом мирової угоди між сторонами та зазначає, що суд повинен був вирішити спір по суті і прийняти рішення про задоволення позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким твердженням прокуратури, вважає його помилковим з огляду на наступне.
Перш за все, необхідно зазначити, що згідно з протоколом судового засідання Господарського суду міста Києва від 09.12.2008р. у справі №40/210 представник прокуратури не заперечував проти укладення мирової угоди (т.с.1, а.с.52), тоді як відповідно до ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурору надано право підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті навіть у разі відмови позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави.
Належні та допустимі докази на підтвердження того, що прокуратура зверталась до суду першої інстанції із зауваженнями на даний протокол судового засідання в матеріалах справи відсутні.
Щодо посилання прокурора на достатність доказів у матеріалах справи для прийняття судом рішення по суті позовних вимог, апеляційний суд звертає увагу на те, що припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору є правовим наслідком порушення зобов’язання (п.1 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України). Однак при цьому, законодавець визначив, що ініціювання розірвання договору (припинення зобов’язання) є правом сторони за договором, а не її обов’язком.
Згідно з умовами спірного договору оренди (п.5.2), орендодавець (в даному випадку – позивач) має право порушувати справу в господарському суді про дострокове розірвання договору та примусове виселення орендаря при несплаті ним орендної плати протягом 3 місяців з дня закінчення строку платежу.
Отже, умовами договору позивачу надано право, а не встановлено обов'язок порушувати справу щодо розірвання договору у разі порушення орендарем порядку та строків внесення орендних платежів.
Таким чином, при підписанні мирової угоди позивач реалізував своє право та відмовився від розірвання договору оренди і примусового виселення відповідача.
Прокурор не є стороною мирової угоди, оскільки відповідно до ч.4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, він несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди, тому участь прокурора в мировій угоді законом не передбачається.
Як вбачається з матеріалів справи, мирова угода, затверджена судом першої інстанції, згідно з вимогами ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, підписана уповноваженими особами та стосується прав та обов'язків учасників процесу щодо предмету спору, у зв’язку з чим не вбачається правових підстав, які б перешкоджали її затвердженню та, відповідно, припиненню провадження у справі.
Відносно твердження прокурора про те, що станом на дату затвердження мирової угоди позивач (Управління освіти Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації) не був балансоутримувачем спірного приміщення, апеляційний суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що під час розгляду місцевим господарським судом даної справи ані з боку прокуратури, ані з боку позивача не заявлялись клопотання про залучення інших осіб до участі у справі та/або заміни позивача. Належних та допустимих доказів на підтвердження укладання між сторонами будь-яких додаткових угод до спірного договору оренди щодо зміни орендодавця станом на дату затвердження мирової угоди суду також надано не було. За таких обставин, у суду відсутні підстави вважати, що мирова угода, затверджена Господарським судом міста Києва у справі №40/210 порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб.
Посилання прокурора на ст. 770 Цивільного кодексу України також не можуть бути взяті апеляційним судом до уваги, оскільки правовий зміст вказаної статті стосується переходу права власності на річ, передану в найм, що не є підставою для зміни та припинення договору найму. В даному конкретному випадку власник орендованого приміщення не змінювався, оскільки спірне приміщення є комунальною власністю, а отже належить територіальній громаді відповідного району.
Твердження прокурора про порушення інтересів держави внаслідок несплати відповідачем орендних платежів є необґрунтованим, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач в повному обсязі погасив заборгованість з орендної плати. Навіть якщо припустити, що відповідач не виконав би своїх зобов’язань за мировою угодою, діючим законодавством передбачено, що у разі якщо одна із сторін ухиляється від виконання мирової угоди, ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди є виконавчим документом в розумінні п.2 ч.2 ст. 3 Закону України „Про виконавче провадження” і підлягає виконанню державною виконавчою службою.
Окрім того, у разі ухилення сторін від виконання мирової угоди в добровільному порядку або відмови державного виконавця в порушенні виконавчого провадження за ухвалою господарського суду про затвердження мирової угоди у зв’язку з її невідповідністю вимогам Закону України «Про виконавче провадження», оскільки лише відсутність в ухвалі суду про затвердження мирової угоди даних, наявність яких у виконавчому документі є обов’язковою згідно з положеннями Закону України «Про виконавче провадження», є передумовою для визнання ухвали суду такою, що не має статусу виконавчого документу і, сторона має правові підстави звернутись до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.
Згідно з ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
У відповідності до ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обставини, викладені в апеляційному поданні, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Ухвала Господарського суду міста Києва від 09.12.2008р. у справі №40/210 прийнята з дотриманням норм процесуального права, у зв’язку з чим правові підстави для її скасування, відповідно до ст. ст. 104, 106 Господарського процесуального кодексу України, відсутні, тому апеляційне подання Прокурора Святошинського району м. Києва з викладених у ньому підстав, задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 75, 78, 80, 86, 99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційне подання Прокурора Святошинського району м. Києва залишити без задоволення, а Ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.12.2008р. у справі №40/210 –без змін.
2. Матеріали справи №40/210 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя Мартюк А.І.
Судді Лосєв А.М.
Зубець Л.П.
02.03.09 (відправлено)