КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 17.02.2009                                                                                           № 6/297

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Моторного О.А.

 суддів:            Кошіля В.В.

          Шапрана В.В.

 при секретарі:           Цецарському А.О.

 За участю представників:

 від позивача –           Горденок Я.В.

від відповідача – Фрідмо Л.М.

 

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ЗАТ "Редакція журналу "Україна"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 04.09.2008

 у справі № 6/297 (Ковтун С.А.)

 за позовом                               Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами

 до                                                   ЗАТ "Редакція журналу "Україна"

              

             

 про                                                   стягнення 116818,8 грн.

 Постанова прийнята 17.02.2009 року в зв’язку з оголошення перерви в судовому засіданні 12.02.2009 року відповідно до вимог ст. 77 ГПК України

ВСТАНОВИВ:

 Позивач, ДВ „Преса України” ДУС звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ЗАТ „Редакція журналу„Україна” про стягнення заборгованості  в розмірі 116818,80 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2008 року позов було задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 49298,18 грн. основного боргу, 21919,56 грн. інфляційної складової боргу, 2609,02 грн. - 3% річних, 8781,96 грн. штрафу та 16816,68 грн. пені, 994,27 грн. державного мита, 100,42 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення скасувати і прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Представником позивача суду наданий відзив на апеляційну скарну, в якому він зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням всіх вимог чинного законодавства, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

          Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін,  встановив наступне:

02.01.2003 року між колективним підприємством „Редакція журналу „Україна” та позивачем укладений договір оренди нежилого приміщення № 4111/03.

Відповідно до умов даного договору позивач надає, а КП „Редакція журналу „Україна” приймає у строкове платне користування нежилі приміщення загальною площею 326 кв. м. за адресою: м. Київ, пр-т Перемоги, 50, редакційно-видавничий корпус друкарні № 1.

Додатковою угодою № 1 від 01.03.2003 року до договору площа приміщення, що передається в оренду, збільшена та становить 348 кв. м.

Згідно з актами прийому-передачі приміщень від 02.01.2003 року та від 01.03.2003 позивач передав КП "Редакція журналу "Україна" у користування приміщення площею 348 кв. м.

19 серпня 2005 року КП „Редакція журналу „Україна” припинено шляхом перетворення у закрите акціонерне товариство „Редакція журналу „Україна” з передачею останньому всього майна, прав та обов’язків.

Дане підтверджується статутом ЗАТ „Редакція журналу „Україна”, зареєстрованого 19.08.2005 року.

Таким чином, відповідач як правонаступник КП „Редакція журналу „Україна” став стороною договору починаючи з 19.08.2005 року.

Пунктом 3.1 договору розмір річної орендної плати за користування приміщенням без урахування ПДВ складає 1,00 грн.

Відповідно до п. 3.2 договору орендна плата підлягала сплаті протягом 10 днів після підписання договору наступним чином:

-          70 відсотків суми орендної плати орендар перераховує на банківський рахунок орендодавця,

-          30 відсотків – сплачує до державного бюджету.

19.08.2005 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 4 про внесення змін до договору, відповідно до якої змінено зазначену у п. 1.2 договору вартість орендованого приміщення, а також змінено пункт 3.1 договору та визначено, що ставка орендної плати встановлюється на рівні 2% від експертної оцінки вартості приміщення, що передається в оренду, а загальна сума місячної орендної плати (з урахуванням коефіцієнту інфляції та без урахування ПДВ) станом на липень 2005 року складає 2939,09 грн.

В преамбулі додаткової угоди від 19.08.2005 року № 4 зазначено, що ця угода укладена у зв’язку із втратою відповідачем права на пільгову ставку орендної плати.

Також, у зв’язку з проведенням актуалізації експертної оцінки нерухомого майна, що знаходиться в господарському віданні позивача, 02.01.2006 року сторони підписали додаткову угоду № 5 до договору, якою було змінено вартість орендованого приміщення, зазначену у п. 1.2 договору, а також перший абзац п. 3.1 договору викладено у новій редакції, відповідно до якої загальна сума місячної орендної плати за цим договором (з урахуванням коефіцієнту інфляції та без урахування ПДВ) станом на листопад 2005 року складає 3273,28 грн.

На виконання ст. 118 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” та у зв’язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 року № 1846 та внесенням змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, 02.01.2007 року сторонами підписана додаткова угода № 6 до договору, якою було змінено встановлену п. 1.2 договору вартість орендованого майна, а також змінено редакцію п. 3.1 договору,  відповідно до якої орендна ставка встановлена на рівні 4% від незалежної оцінки вартості приміщення і загальна сума місячної орендної плати (з урахуванням коефіцієнту інфляції та без урахування ПДВ) станом на грудень 2006 року складає 7328,71 грн.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на відсутність правових підстав для стягнення орендної плати у більшому розмірі, ніж встановлено для бюджетних організацій, та заперечує щодо факту укладення додаткових угод №№ 4, 5, 6 до договору.

Проте дані твердження відповідача не приймається судом до уваги, виходячи з наступного.

Відповідач на підставі договору користується нерухомим майном, яке є державною власністю.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” методика розрахунку, пропорції розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем та порядок використання орендної плати визначаються Кабінетом Міністрів України - для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Таким чином, позивач і відповідач при передачі державного нерухомого майна в оренду зобов’язані визначати ставку орендної плати відповідно до методики, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786.

Згідно ч. 3 ст. 6 Закону України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” державні та комунальні телерадіоорганізації, редакції державних і комунальних періодичних видань та періодичних видань, заснованих об'єднаннями громадян, державними науково-дослідними установами, навчальними закладами, трудовими і журналістськими колективами, підприємства зв'язку, що їх розповсюджують, користуються орендою та послугами поштового, телеграфного і телефонного зв'язку в порядку та за тарифами, встановленими для бюджетних організацій.

Згідно з п. 10 методики, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786, розмір річної орендної плати за оренду нерухомого майна бюджетними організаціями, які утримуються за рахунок державного бюджету, державними та комунальними телерадіоорганізаціями, редакціями державних і комунальних періодичних видань та періодичних видань, заснованих об'єднаннями громадян, державними науково-дослідними установами, навчальними закладами, трудовими і журналістськими колективами, підприємствами зв'язку, що їх розповсюджують, а також інвалідами з метою використання під гаражі для спеціальних засобів пересування становить 1 гривню.

На момент укладання договору метою використання орендованого приміщення було розміщення видання журналу „Україна”, яке, відповідно до  свідоцтва від 31.01.2000 року КВ № 3987 було, згідно зі ст. 1 Закону України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, комунальним друкованим засобом масової інформації, оскільки до складу його співзасновників входила Київська міська Рада.  

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” та п. 10 методики, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786, на КП „Редакція журналу „Україна”, як на редакцію комунального періодичного видання, розповсюджувалась ставка орендної плати як для бюджетних організацій.

У зв’язку з припиненням 19.08.2005 КП „Редакція журналу „Україна” змінився склад співзасновників журналу „Україна”, було перереєстровано друкований засіб масової інформації журнал „Україна” та отримано нове свідоцтво про його реєстрацію.

В свідоцтві про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації журналу „Україна” від 29.03.2006 року КВ № 11126-06 ПР зазначено,  що журнал „Україна”, видання якого здійснюється в орендованому приміщенні, заснований трудовим колективом закритого акціонерного товариства „Редакція журналу „Україна” та закритим акціонерним товариством „Редакція журналу „Україна”.

Таким чином, одним із засновників друкованого засобу масової інформації журнал „Україна” є відповідач, який за своїм статусом є господарським товариством.

Законом України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, методикою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року, не передбачено, що при оренді державного нерухомого майна редакції друкованого засобу масової інформації, співзасновником якого є господарське товариство, розмір орендної плати встановлюється як для бюджетної організації на рівні 1 грн.

Таким чином, враховуючи все вище зазначене, відповідач втратив право на пільгову ставку орендної плати у розмірі 1 грн. на рік, встановлену ч. 3 ст. 6 Закону України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” та п. 10 методики, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786.

Відповідно до п. 4.2.7 договору, якщо протягом дії цього договору орендар втратив право на оренду державного майна на пільгових умовах, то орендар протягом 2 календарних днів з дня втрати такого права зобов’язаний письмово повідомити орендодавця. В цьому випадку дія пільги по орендній платі припиняється, про що сторони вносять відповідні зміни до діючого договору оренди.

Таким чином, дії сторін вчинені щодо підписання додаткових угод до основного договору є правомірними та відповідають вимогам чинного законодавства.

Твердження відповідача про те, що додаткові угоди № 4, № 5 та № 6 ним не укладались, оскільки вони підписані особою, яка на момент їх підписання втратила відповідні повноваження, спростовуються наступним.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем станом на 22.03.2006 року, який скріплено печаткою відповідача та від імені відповідача підписано директором Пересуньком Ю.М. та головним бухгалтером Іванюк О.І., відповідач визнає заборгованість по оплаті орендної плати у загальному розмірі 17909,64 грн. за 8 місяців за період з 19.08.2005 року по 28.02.2006 року згідно з виставленими позивачем рахунками №№ 1681, 1678, 1673, 1679, 1680, 1672, 1807, 1850, 1996, 2040, 2190, 2234, 125, 167, 302, 345 Пересунько Ю.М. був керівником відповідача до квітня 2007 року, стосовно чого останній не заперечує.

Таким чином, в акті станом на 22.03.2006 року відповідач (в особі уповноваженого представника Пересунька Ю.М. та головного бухгалтера Іванюк О.І.) визнав і підтвердив наявність невиконаного зобов’язання відповідача перед позивачем по оплаті орендної плати у розмірі не 1 грн. на рік, а у розмірі, визначеному додатковими угодами №№  4, 5 до договору.

Крім того, відповідно до листа відповідача від 25.12.2007 року № 664, підписаного генеральним директором Паримським І.С., відповідач визнав борг за оренду приміщення у сумі 129908,46 грн. і запропонував графік погашення заборгованості.

Тобто, відповідач станом на 25.12.2007 року також визнає наявну в нього заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі, встановленому  додатковими угодами №№ 4, 5, 6 до договору, а не виходячи зі ставки орендної плати 1 грн. на рік.

Також дії відповідача, які пов’язані зі сплатою позивачу суми орендної плати за період з січня 2007 року по квітень 2008 виходячи з розміру, встановленого додатковою угодою № 6 до договору, а не у розмірі 1 грн., свідчать про чинність для нього вищевказаної додаткової угоди.

Таким чином, дії відповідача по оплаті орендної плати свідчать про те, що ним було схвалено додаткові угоди №,№ 4, 5, 6 до договору, якими встановлено розмір орендної плати, ці додаткові угоди №№ 4, 5, 6 є укладеними відповідачем і зобов’язання з цих угод частково (щодо зобов’язань з додаткової угоди № 5 до договору) або повністю (щодо зобов’язань з додаткової угоди № 5 до договору) на момент розгляду справи судом першої інстанції добровільно виконані відповідачем.

Відповідно до ст. 759 ЦК України обов'язок користувача майном сплачувати оренду плату є одним з основних обов’язків, який становить суть зобов’язання за договором наймом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідна вимога про оплату орендної плати за серпень-жовтень 2005 року була надіслана позивачем відповідачу 05.12.2005 року (претензія № 103-1752-к), вимога про оплату орендної плати за листопад 2005 року - грудень 2006 року –25.01.2007 року (претензія № 103-90-к), вимога про оплату орендної плати за січень 2007 року –листопад 2007 року – 03.12.2007 року (претензія № 103-1771-к), вимога про оплату орендної плати за грудень 2007 року – лютий 2008 року –18.03.2008 року (претензія  № 103-266-к).

Проте, відповідачем була частково та несвоєчасно здійснена оплата орендних платежів.

Зокрема, борг за січень 2007 року – листопад 2007 року відповідачем було погашено тільки 27.03.2008 року. Борг за грудень 2007 року – лютий 2008 року сплачено до настання строку платежу, тобто до 30.03.2008 року. Борг за серпень 2005 року – грудень 2006 року сплачено взагалі не було.

Таким чином, відповідач має заборгованість перед позивачем по сплаті орендної плати за користування нежилим приміщенням за період з серпня 2005 року по грудень 2006 року в розмірі 49298,18 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню пеня 0,1 % орендної плати за період з серпня 2005 року по листопад 2007 року в розмірі 16816,58 грн., а штрафу у розмірі 7% за цей же період у в сумі 8781,96 грн.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Крім того, в силу ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційна складова боргу за несплачену орендну плату за серпень 2005 року – грудень 2006 року та за прострочення сплати орендної плати за січень –листопад 2007 року становить 21919,56 грн., а три відсотки річних –2609,02 грн.

Як пеня, так і три відсотки річних та інфляційна складова за несплачений борг (49298,18 грн.) нараховані з моменту прострочення до дати, зазначеної позивачем у позовній заяві - 30.04.2008. Моментом припинення нарахування трьох відсотків річних та інфляційної складової боргу за прострочення сплати орендної плати  за січень-листопад 2007 року є дата оплати відповідачем орендної плати, а саме 27.03.2007 року.

Судом першої інстанції позовні вимоги позивача були вірно задоволені частково, оскільки як зазначалося вище відповідно до вимог ст. 530 ЦК України, якщо договором не встановлений строк виконання зобов’язання, то такий обов’язок настає з моменту пред’явлення до останнього відповідної вимоги позивача.

Позивачем заявлений позов про стягнення з відповідача загалом боргу в розмірі 116818,80 грн.

Відповідно до наданого розрахунку вказана сума нараховувалася не з дня пред’явлення вимоги, а з дати пред’явлення відповідачу рахунків про сплату орендної плати, проте дані рахунки не містили вимоги, передбаченої ст. 530 ЦК України.

В матеріалах справи наявні претензії, які направлялися на адресу відповідача відповідно до ст.530 ЦК України, а тому заборгованість відповідачу нараховувалася саме відповідно до дат цих претензій.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об’єктивно з’ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права,  правомірно частково задоволено позовні вимоги ДВ „Преса України” ДУС, а тому апеляційна скарга ЗАТ „Редакція журналу„Україна”   не підлягає задоволенню.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Редакція журналу„Україна” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2008 року у справі № 6/297 – без змін.

2.          Матеріали справи № 6/297 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Моторний О.А.

 Судді                                                                                          Кошіль В.В.

                                                                                          Шапран В.В.