ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

31 березня 2015 р. Справа № 802/461/15-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Слободонюка М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Федчук Т.Ю.

представника позивача: Шевченка В.В.

представників відповідача: Бабія Р.В., Українець Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "СЕН-10"

до: Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "СЕН-10" з адміністративним позовом до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що за результатами документальної позапланової перевірки ТОВ "СЕН-10" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ТОВ "Праус" за квітень 2014 року, відповідачем було складено акт №94/22/37258704 від 30.09.2014 року, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення №0000822200 від 24.10.2014 року, яким ТОВ "СЕН-10" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму (з урахуванням штрафних санкцій) 824094,00 грн.

Не погоджуючись із висновками, що викладені в акті перевірки відносно не підтвердження реальності здійснення ТОВ "СЕН-10" господарських операцій з придбання нафтопродуктів у ТОВ "Праус" та, відповідно, і з винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду із вимогами його скасування.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись при цьому на обставини, що наведені у адміністративному позові та додаткових письмових поясненнях, що долучені до матеріалів справи. Просив позов задовольнити.

Представники відповідача проти позову заперечували, аргументуючи свої заперечення обґрунтованістю висновків податкового органу, що знайшли відображення у акті перевірки від 30.09.2014 року.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що протягом періоду з 13 по 23 вересня 2014 року головним державним ревізором - інспектором відділу перевірок платників податків, управління податкового аудиту Козятинської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області Зіньківською О.М. проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТОВ "СЕН-10", код за ЄДРПОУ 37258704, з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ТОВ "Праус", код за ЄДРПОУ 37276126, за квітень 2014 року.

За наслідками проведеної перевірки складено акт №94/22/37258704 від 30.09.2014 року, у висновках якого, з урахуванням відповідних уточнень (а.с. 95), зазначено про порушення ТОВ "СЕН-10" п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 статті 198, п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податкового зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету за квітень 2014 року в сумі 659275,00 грн.

На підставі даних висновків Козятинською ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області ( у той час - Козятинською ОДПІ ГУ Міндоходів) 24.10.2014 року прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000822200, яким ТОВ "СЕН-10" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 659275,00 грн. за основним платежем та на 164819,00 грн. за штрафними санкціями, а всього на суму 824094,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалося позивачем в адміністративному порядку до податкових органів вищого рівня, однак остаточним рішенням Державної фіскальної служби України від 12.02.2015 року № 2952/6/99-99-10-01-01-55 скаргу ТОВ "СЕН-10" залишено без задоволення, а оспорюване податкове повідомлення-рішення - без змін. Наведені обставини зумовили позивача звернутися до суду.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню, що оскаржується, суд виходить із наступного.

Згідно п. 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999р. визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

В свою чергу, відповідно до п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1. ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п. 198.1. ст. 198 ПК України).

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Так, суд встановив, що в ході перевірки податковий орган дійшов висновку про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Праус" з приводу придбання палива.

Проте, такі висновки відповідача свого підтвердження в ході судового розгляду справи не знайшли.

Досліджуючи реальність здійснення господарських операцій, суд встановив, що між ТОВ "Праус" та позивачем укладено три договори поставки нафтопродуктів №01/72 від 01.04.2014 року, №11/12 від 11.04.2014 року, №22/47 від 22.04.2014 року, відповідно до яких ТОВ "Праус" зобов'язалось передати у власність позивача нафтопродукти, а позивач - прийняти і оплатити їх вартість.

За умовами договорів, поставка нафтопродуктів здійснювалась на умовах EXW Інкотермс 2010, резервуари ПАТ "Дніпронафтопродукт" та інших нафтобаз, що належать цьому підприємству на праві власності чи користування (підпункт 4.2). Передача нафтопродуктів здійснюється шляхом підписання актів приймання-передачі (підпункт 2.1.1). Оплата нафтопродуктів здійснюється у безготівковій формі шляхом переведення коштів на рахунок продавця протягом 120 днів з дати підписання актів приймання-передачі (пункт 5.1). Ціна товару є договірною та вказується в додаткових угодах до договору (пункт 5.5).

Зокрема, на виконання взятих зобов'язань за відповідними договорами, між позивачем та ТОВ "Праус" підписано та скріплено печатками додаткові угоди:

1) №140430000000193 від 01.04.2014 року до договору № 01/72 від 01.04.2014 року про поставку:

- бензину автомобільного підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С код товару згідно з УКТЗЕД 2710124192 в кількості 122,891 т. на суму без ПДВ 1622161,20 грн.;

- бензину автомобільного підвищеної якості А-95-Євро виду ІІ класу D код товару згідно з УКТЗЕД 2710124502 в кількості 60,522 т. на суму без ПДВ 817047,00 грн.

Всього на суму 2927049,84 грн. з ПДВ, в тому числі ПДВ 487841,64 грн.(а.с.62).

2) №140430000000135 від 11.04.2014 року до договору № 11/12 від 11.04.2014 року про поставку:

- бензину автомобільного підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С код товару згідно з УКТЗЕД 2710124192 в кількості 94,816 т. на суму без ПДВ 1332164,80 грн;

- бензину автомобільного підвищеної якості А-95-Євро виду ІІ класу D код товару згідно з УКТЗЕД 2710124502 в кількості 39,774 т. на суму без ПДВ 560813,40 грн.

Всього на суму 2271573,84 грн., в тому числі ПДВ 378595,64 грн.(а.с.60).

3) №140430000000144 від 22.04.2014 року до договору № 22/47 від 22.04.2014 року про поставку:

- бензину автомобільного підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С код товару згідно з УКТЗЕД 2710124192 в кількості 58,414 т. на суму без ПДВ 820716,70 грн;

- бензину автомобільного підвищеної якості А-95-Євро виду ІІ класу D код товару згідно з УКТЗЕД 2710124502 в кількості 41,325 т. на суму без ПДВ 280679,84 грн.

Всього на суму 1684079,04 грн. з ПДВ, в тому числі ПДВ 280679,84 грн. (а.с.61).

На підтвердження передачі нафтопродуктів за відповідними договорами та додатковими угодами до них сторонами складено акти приймання-передачі № 140430000000193 від 30.04.2014 року до договору поставки №01/72 від 01.04.14 на суму 2927049,84 грн., в тому числі ПДВ 487841,64 грн.; № 140430000000135 від 30.04.2014 року до договору поставки №11/12 від 11.04.14 на суму 2271573,84 грн., в тому числі ПДВ 378595,64 грн.; №140430000000144 від 30.04.2014 року до договору поставки №22/47 від 22.04.14 на суму 1684079,04 грн. в тому числі ПДВ 280679,84 грн. (а.с. 63-65).

Позивач повністю оплатив вартість кожної окремої партії переданих нафтопродуктів, що підтверджується копіями платіжних доручень №3422 від 19.06.2014 року, № 3525, №3526 від 01.07.2014 року (а.с. 80-82).

При цьому, після складання актів приймання-передачі поставлених нафтопродуктів ТОВ "Праус" виписало та надало позивачу до кожного акта (кожної поставленої партії) податкові накладні №192, №135, №145 від 30.04.2014 року відповідно, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит (а.с. 66-68).

Досліджуючи вказані господарські операції між ТОВ "Праус" та ТОВ "СЕН-10" податковий орган обмежився лише доказами, які підтверджували прямі зв'язки між даними особами, не звернувши увагу на таку суттєву умову договорів як місце зберігання нафтопродуктів, що передавалися за договорами поставки, та не дослідивши умови та порядок їх передання у власність позивачу.

Зокрема, як зазначалось вище, відповідно до пункту 4.2 Договорів поставки нафтопродуктів: "Товар поставляється Покупцю партіями, протягом поточного місяця, в кількості та за ціною, визначеними у кожній Додатковій угоді до Договору, на умовах: EXW -резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів (ІНКОТЕРМС-2010)".

Аналогічні умови поставки були відображені в додаткових угодах № 140430000000193 від 01.04.2014 року, № 140430000000135 від 11.04.2014 року та № 140430000000144 від 22.04.2014 року, укладених між ТОВ "Праус" та ТОВ "СЕН-10".

Згідно Правил ІНКОТЕРМС-2010, "EXW (EX Works (... Named place)) Франко завод (…название места). Термин "Франко завод" означает, что продавец считается выполнившим свои обязанности по поставке, когда он предоставит товар в распоряжение покупателя на своем предприятии или в другом названном месте (например, на заводе, фабрике, складе и т. п.). Продавец не отвечает за погрузку товара на транспортное средство, а также за таможенную очистку товара для экспорта".

Таким чином за умовами поставки було визначено надання в розпорядження нафтопродуктів в місці їх зберігання, а саме на нафтобазах "Дніпронафтопродукт".

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПАТ "Дніпронафтопродукт" укладено договір зберігання №2609 від 01.09.2011 року, за яким останнє зобов'язалось приймати та зберігати нафтопродукти та інші товарно-матеріальні цінності позивача, і повернути їх за першою його вимогою, в тому числі і зі складів третіх осіб ( а.с. 106).

Так, наявні у справі докази свідчать про те, що ТОВ "Праус" листами №326/02-П від 01.04.2014 року, 327/02-П від 11.04.2014 року, №328/02-П від 22.04.2014 року повідомило ТОВ "СЕН-10", що нафтопродукти, придбані згідно договорів №01/72 від 01.04.2014 року, №11/12 від 11.04.2014 року, №22/47 від 22.04.2014 року знаходяться на зберіганні в ПАТ "Дніпронафтопродукт", у якого можуть бути отримані в будь який час на протязі дії вищевказаних договорів. При цьому ПАТ "Дніпронафтопродукт" про перехід права власності повідомлений ( а.с. 77-79).

Разом із тим правовідносини, пов'язані із зберіганням належних ТОВ "Праус" нафтопродуктів на нафтобазах ПАТ "Дніпронафтопродукт" були визначені укладеним між ТОВ "Праус" (поклажодавець) та ПАТ "Дніпронафтопродукт" (зберігач) договором зберігання № 3674 від 01 серпня 2013 року, відповідно до умов якого зберігач має право здійснювати відпуск товару зі складів третіх осіб, з якими підприємство має відповідні договірні відносини (а.с. 165).

В судовому засіданні встановлено, що нафтопродукти, придбані згідно договорів №01/72 від 01.04.2014 року, №11/12 від 11.04.2014 року, №22/47 від 22.04.2014 року зберігались на складах які використовує ПАТ "Дніпронафтопродукт", це зокрема:

- м. Кременчук, відповідно до договору надання послуг №3220 від 04.01.2013 року, укладеного між ТОВ "Еквіта" та ПАТ "Дніпронафтопродукт";

- м. Калинівка, відповідно до договору надання послуг №3289 від 01.02.2013 року, укладеного між ТОВ "КНП-ПЛЮС" та ПАТ "Дніпронафтопродукт".

За умовами вищевказаних договорів і ТОВ "Еквіта" і ТОВ "КНП-ПЛЮС" є вантажовідправниками в розумінні п. 11.5 Наказу Міністерства транспорту України "Про затвердження правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України" від 14.10.1997р. № 363, про що ПАТ "Дніпронафтопродукт" повідомляло позивача у письмовій формі відповідними листами (а.с. 112, 113).

З огляду на вищевикладене, суд вважає непереконливим посилання контролюючого органу на ту обставину, що до перевірки позивачем не надано доказів на підтвердження переміщення нафтопродуктів від ТОВ "Праус" до ТОВ "СЕН-10", оскільки такі докази стосуються господарських стосунків ПАТ "Дніпронафтопродукт", як зберігача переданого товару, та не були предметом проведеної позапланової перевірки. При цьому суд виходить із того, що відповідачем не вживалися жодні заходи щодо дослідження та руху придбаних позивачем нафтопродуктів зі складів ПАТ "Дніпронафтопродукт" до кінцевого реалізатора, яким в даному випадку є позивач, а отже і висновки проведеної перевірки ТОВ "СЕН-10", що викладені в акті від 30.09.2014 року, не можуть вважатися повними та об'єктивними.

Відповідно до п. 2.1.3, п. 2.1.4 договору зберігання №2609 від 01.09.2011 року, між ПАТ "Дніпронафтопродукт" та ТОВ "СЕН-10", відпуск товару здійснюється зі складів третіх осіб відповідно до заявок позивача (усних чи письмових) залізничним або автомобільним транспортом.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ "СЕН-10" зверталось до ПАТ "Дніпронафтопродукт" із заявками щодо надання дозволу на навантаження автомобілів нафтопродуктами, із зазначенням відповідної нафтобази (ТОВ "КНП-ПЛЮС" м. Калинівка чи ТОВ "Еквіта" м Кременчук).

Подальше транспортування нафтопродуктів безпосередньо на автозаправні станції позивача для роздрібної реалізації здійснювалось товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кременчукнафтопродуктсервіс" на підставі договору №29 від 11.02.2013 року про перевезення вантажів автомобільним транспортом (а.с. 114), а також товариством з обмеженою відповідальністю "Еко-Вей" на підставі договору №Е07/13 від 18.03.2013 року про перевезення вантажів автомобільним транспортом (а.с. 121) та підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, що додані до матеріалів справи (а.с 126-159).

Товарно-транспортні накладні містять відомості про об'єм, масу, густину та температуру нафтопродуктів, підписи уповноважених осіб за відпуск та прийняття нафтопродуктів.

В контексті наведеного суд зазначає, що згідно підпункту 10.2.1 пункту 10.2 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, що затверджена спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року №281/171/578/155, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 року за №805/15496, встановлено, що приймання нафтопродуктів, які надійшли автомобільним транспортом від постачальників, здійснюється працівниками автозаправної станції за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки) за даними товарно-транспортних накладних у разі наявності паспорта якості та копії сертифіката відповідності.

З наведеного слідує висновок, що прийняття нафтопродуктів за кількістю та якістю на підставі товарно-транспортних накладних не суперечить вимогам даної інструкції.

Разом з тим, порушення зазначених правил є підставою для притягнення винних осіб до відповідальності саме за порушення цих правил. При цьому, законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання правил перевезення та приймання нафтопродуктів, які не є законодавчими документами з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку податкового кредиту.

На переконання суду, підписання сторонами актів приймання-передачі нафтопродуктів за підсумками декількох поставок, які визначені як окремі партії, не є доказом порушення позивачем положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та не є доказом безтоварності господарських операцій, оскільки саме сторони договору мають право визначати порядок обміну товаросупровідними документами та дату набуття права власності на товар.

Щодо посилання контролюючого органу на ту обставину, що податкові накладні повинні бути виписані в день фактичної передачі товару, суд зазначає, що оформлення контрагентом позивача податкових накладних в день підписання актів приймання-передачі нафтопродуктів не суперечить вимогам п. 198.1 та п. 198.2 ст. 198 ПК України, оскільки право власності на товар від продавця перейшло до позивача саме з моменту підписання вказаних актів приймання-передачі, як це передбачено підпунктом 2.1.1 та пунктом 4.5 договорів поставки нафтопродуктів. Суд звертає увагу, що подальша реалізація товару до переходу права власності на цей товар до покупця не спростовує реальності здійснення господарських операцій між позивачем і його контрагентом, натомість, може бути підставою для вирішення договірних спорів між сторонами договору. Більш того, вказані обставини не позбавляють позивача права на податковий кредит та не змінюють його величину.

Крім того, як встановлено судом, основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля пальним.

До перевірки позивачем були надані сертифікати відповідності зареєстровані в реєстрі за №ual.035.0193654-11, термін дії з 20.12.2011 року до 04.05.2016 року, продукція бензин автомобільний підвищеної якості А-92 євро, виду II класу С; №ual.035.0193651-11, термін дії з 20.12.2011 року до 04.05.2016 року, продукція бензин автомобільний підвищеної якості А-95 євро, виду II класу D, які містять відомості про виробника нафтопродуктів (ТАТ "Укртатнафта") та підтверджують відповідність вказаних нафтопродуктів вимогам державних стандартів по їх виготовленню. Крім того, дані про сертифікати відповідності нафтопродуктів відображені у товарно-транспортних накладних, що дає змогу ідентифікувати які саме нафтопродукти транспортувались.

Щодо посилання контролюючого органу на відсутність у позивача паспортів якості нафтопродуктів, суд зазначає, що відповідно до п. 5.6 Інструкції з контролювання якості нафти та нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України №271/121 від 04.06.2007 року, паспорти якості, які видані вантажовідправником по одному примірнику від кожної партії нафти та/або нафтопродукту, зберігаються в організації не менше трьох місяців після реалізації даної партії нафтопродукту. Відтак, після закінчення вказано терміну позивачем були знищені паспорти якості нафтопродуктів, оскільки була відсутня необхідність їх подальшого зберігання.

З огляду на викладене посилання контролюючого органу на неможливість встановлення походження нафтопродуктів є безпідставними.

В контексті наведених обставин, суд приходить до висновку, що зазначені господарські операції фактично відбулись та спрямовані на задоволення позивачем власних потреб у господарській діяльності, оскільки позивач здійснював подальшу реалізацію нафтопродуктів на АЗС, які перебували у користуванні ТОВ "СЕН-10".

Що ж до інших доводів відповідача.

Так, відповідач стверджує, що відсутність доказів перебування директора позивача у відрядженнях, свідчить про відсутність фактів здійснення господарських операцій.

Суд критично оцінює такі доводи контролюючого органу, оскільки законодавством, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, не передбачено оформлення відряджень для підтвердження факту укладення договорів чи підписання бухгалтерських документів поза межами місцезнаходження платника податків. Відсутність документального оформлення відрядження не перешкоджає керівнику від'їхати до іншого міста для оформлення господарських операцій та не є доказом факту його відсутності в тому чи іншому місці.

Щодо посилань відповідача на наявність недоліків та помилок в оформленні товаросупровідних документів, суд зазначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Зазначена правова позиція відображена в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11.

Крім того, суд зазначає, що на момент здійснення господарських операцій позивача з ТОВ "Праус", останнє не було визнане банкрутом, знаходилось в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та було зареєстроване платником податку на додану вартість. Відтак, вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Отже, первинними бухгалтерськими документами підтверджено фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та зазначеними контрагентами. При цьому доданий представником відповідача до матеріалів справи висновок експертів № 1664/1665/14-21 від 16.10.2014 року про те, що підписи від імені ОСОБА_5, як директора ТОВ "Праус", у наданих на дослідження документах (податкових накладних, договорах поставки, тощо) виконані вірогідно не ОСОБА_5, а іншою особою, суд не бере до уваги, оскільки даний висновок здійснений поза межами судового розгляду даної адміністративної справи. Крім того, висновки експерта є лише його припущенням та не містять чіткої, категоричної відповіді на поставленні питання даного дослідження.

На думку суду, доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту. Однак, відповідачем під час розгляду справи не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення господарських операцій позивача та доказів, які виключають право позивача на формування витрат для цілей визначення податкового кредиту.

Посилання відповідача на відсутність у названого постачальника об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності їх за місцезнаходженням, відсутності основних засобів та робочого персоналу також не можна розцінювати як доказ фіктивності спірних операцій. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником.

Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти дотримання податкового законодавства своїми контрагентами та господарюючими суб'єктами, які здійснюють постачання товарів чи робіт цим контрагентам, не зобов'язаний нести відповідальність за несплату податків продавцями (постачальниками), або за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності щодо неї, що підтверджено практикою Європейського суду з прав людини та Верховного Суду України.

Суд вважає протиправним посилання відповідача на акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська №627/223/37276126 від 11.06.2014р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Праус", оскільки постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2014р. у справі №804/9005/14, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014р., визнано протиправними дії державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо проведення зустрічної звірки ТОВ "Праус" щодо підтвердження реальності здійснення господарських операцій їх реальності та повноти відображення в обліку за квітень 2014 року, за результатами якої складено акт № №627/223/37276126 від 11.06.2014р. "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Праус" (код ЄДРПОУ 37276126) щодо підтвердження реальності здійснення господарських відносин їх реальності та повноти відображення в обліку за квітень 2014 року". Судові рішенні набрали законної сили 04.12.2014р. Отже, в судовому порядку спростовано висновки вказаного акту перевірки №627/223/37276126 від 11.06.2014р.

Суд акцентує увагу, що в матеріалах справи відсутній вирок суду, який набрав законної сили та яким встановлено укладення договорів між позивачем та названим контрагентом з метою, яка порушує публічний порядок, вчинення угод з метою, що суперечать інтересам держави і суспільства, так само не встановлено і ухилення від сплати податків за наслідками виконання згаданих договорів з боку позивача.

Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому в силу ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представники відповідача в судовому засіданні не довели належними та допустимими доказами правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Отже, враховуючи сукупність встановлених вище обставин справи, суд приходить до висновку про реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Праус" та правомірність формування позивачем податкового кредиту згідно виписаних ТОВ "Праус" податкових накладних, а тому оскаржуване податкове повідомлення - рішення Козятинської ОДПІ №0000822200 від 24.10.2014 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Позивачем під час подання адміністративного позову сплачено судовий збір в сумі 487 грн. 20 коп., який підлягає стягненню на користь останнього.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції від 24.10.2014 року № 0000822200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СЕН-10" понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 487 грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Слободонюк Михайло Васильович