ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2007 р. | № 28-1/393-05-11015 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Подоляк О.А. |
суддів : | Грека Б.М., Дерепи В.І., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Дочірнього підприємства “Херсонський річковий порт” АСК “Укррічфлот” |
на рішення | від 02.10.2006 р. господарського суду Одеської області |
у справі | № 28-1/393-05-11015 |
за позовом | Дочірнього підприємства “Херсонський річковий порт” АСК “Укррічфлот” (надалі –Підприємство) |
до | ДП “Одеська залізниця” |
третя особа | ДТГО “Південно-Західна залізниця” |
про | стягнення 15832,30 грн. |
за участю представників: |
від позивача | - Мітяй М.П. |
від відповідача | - Слюсар М.М. |
від третьої особи | - Лагода О.А. |
В С Т А Н О В И В:
В грудні 2005 р. Підприємство звернулось до суду з позовом про стягнення з ДП “Одеська залізниця” 15832,30 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 08.02.2006 р. в позові відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 24.05.2006 р. рішення господарського суду Одеської області від 08.02.2006 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Рішенням господарського суду Одеської області від 02.10.2006 р. (суддя Гуляк Г.І.) в позові відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.
Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні господарського суду.
Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Прийняте у справі рішення вказаним вимогам не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 20.12.2001 р. сторони уклали договір про подачу та забирання вагонів з під’їзної колії, яка примикає до станції Херсон-Порт.
Водночас, сторони уклали договір № 466237 про організацію перевезень і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги (далі - Договір), за яким відповідач зобов’язався надавати позивачу комплекс послуг, пов’язаних з перевезенням вантажів та проведенням розрахунків за ці послуги, а позивач зобов’язався здійснювати попередню оплату за перевезення вантажів та додаткові послуги.
Крім цього, господарським судом першої інстанції з’ясовано, що 05.02.2005 р. на підставі залізничних накладних №№ 40315271, 403152270 позивач передав відповідачу для перевезення вантаж у вагонах №№ 67374728, 66112970 зі станцією призначення –Михайлівський рудник (Росія), станція переходу –Зерново.
Листом № 01-8/167 від 08.02.2005 р. позивач повідомив начальника станції Херсон-Порт Одеської залізниці про переадресування та відправлення вантажу на іншу станцію призначення.
Господарський суд першої інстанції також встановив, що 21.02.2005 р. залізниця склала акт загальної форми № 60, згідно якого у зв’язку з переадресуванням вагонів №№ 67374728, 66112970 з відправника підлягає стягненню плата за користування вагонами у розмірі 7830 грн., за зберігання вантажу –4464 грн., телеграфний збір –335,60 грн., візування –2,40 грн., маневрові роботи –473,60 грн. та додатковий збір за маневрові роботи –90,38 грн., додатковий збір при переадресуванні –94,66 грн., усього 15948,77 грн.
Станція Херсон-Порт списала з рахунку позивача по ТехПД кошти у сумі 15948,77 грн. за накопичувальною карткою № 220288.
Разом з тим, вирішуючи господарський спір, суд не перевірив доводи позивача про те, що накопичувальна картка № 220288 підписана позивачем з зауваженнями, а відтак позивач не погоджувався з списанням зазначеної суми.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Статуту залізниць України, умови та порядок організації перевезення в усіх видах сполучення визначаються Правилами.
В силу п. 2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644, списання грошей з рахунку платника проводиться на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами та контейнерами.
Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями у трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції та платника. Тільки після дотримання зазначеної процедури перший примірник накопичувальної картки надсилається ТехПД для стягнення зазначених у ній платежів.
Пунктом 2.10 названих Правил передбачено, що всі спірні питання з розрахунків за перевезення вантажів і додаткових послуг платники регулюють безпосередньо з станціями, які нараховували платежі, і ТехПД, що провадили розрахунки. У разі недосягнення домовленості спірні питання вирішуються в претензійно-позовному порядку.
Отже, відповідно до Статуту залізниць України та Правил належні платежі за перевезення вантажів і надання додаткових послуг вносяться залізниці, тобто надаються залізниці узгодженим порядком, а не списуються нею без згоди платника.
Водночас, місцевий господарський суд у порушення вимог ст. 43 ГПК України не здійснив всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Зокрема, суд не звернув увагу на те, що Договір підписано позивачем з протоколом розбіжностей. Протоколом розбіжностей передбачено внесення змін до п. 3.2 Договору, яким визначений порядок списання з позивача плати за надані залізницею послуги.
Окрім того, господарський суд не з’ясував причини з яких переадресування вагонів з вантажем не було здійснене у період часу з 08.02.2005 р. до 22.02.2005 р.
Водночас, місцевому господарському суду належало перевірити доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності.
Про наведене, також, вже наголошував Вищий господарський суд України приймаючи постанову від 24.05.2006 р. у даній справі.
В силу ч. 1 ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
В порушення вимог процесуального права (ст. ст. 43, 47, 43, 11112 ГПК України), приймаючи рішення суд безпідставно не прийняв до уваги вказівки постанови суду касаційної інстанції, не забезпечив всебічний та повний розгляд обставин справи, належним чином не дослідив, не встановив та не надав юридичну оцінку дійсним правам і обов’язкам сторін, що призвело до передчасних і необґрунтованих висновків.
Неповне дослідження фактичних обставин та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.
Крім цього, ухвалою господарського суду Одеської області від 17.01.2006 р. на підставі ст. ст. 27, 86 ГПК України залучено до участі в даній справі Південно-західну залізницю в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Відповідно до ст. 87 ГПК України рішення та ухвали розсилаються, зокрема, сторонам та третім особам.
В порушення вказаних вимог, ухвали місцевого господарського суду, в яких вказувались час та місце засідання суду на новому розгляді справи, на адресу третьої особи не надсилались; в ухвалах та рішенні суду першої інстанції відсутні дані про участь в справі третьої особи.
Наведене свідчить про те, що справу розглянуто судом за відсутності учасника судового процесу, не повідомленого належним чином про час і місце засідання суду, що призвело, зокрема, до порушення передбачених ст. ст. 22, 27 ГПК України прав третьої особи.
Відтак, судом при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняте у справі рішення не відповідає ст. 84 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.
Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення, суд надав неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.1117 ГПК України), рішення підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства “Херсонський річковий порт” АСК “Укррічфлот” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Одеської області від 02.10.2006 р. у справі № 28-1/393-05-11015 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Головуючий, суддя О. Подоляк
С у д д і: Б. Грек
В. Дерепа