Справа № 22-3160-2006р.       Головуючий у 1-й інстанції: Цоток В.В.

Категорія:  29                          Доповідач: Белінська І.М.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

20 грудня 2006 року   Колегія суддів судової палати в цивільних

справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого - Полежая В.Д.,

суддів                        - Спірідонової Л.С., Белінської І.М.,

при секретарі - Шевченко Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в М.Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Добровеличківського районного суду від 31 жовтня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_3 до них про усунення перешкод у користуванні жилим будинком,

ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2006 року ОСОБА_3. звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1. та ОСОБА_2. про усунення перешкод у користуванні жилим будинком АДРЕСА_1 у м.Помічній Добровеличків­ського района шляхом примусового зняття відповідачів з реєстрації їх місцем проживання за вказаною адресою.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вказаний жилий будинок належить їй на праві приватної власності. Відповідачі - її син та його дружина- проживають у будинку з її дозволу і були зареєстровані за місцем свого проживання за її згодою.

Проте, внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1., який намагається вигнати її з будинку, погрожує фізичною розправою, вчиняє сварки, спільне проживання в одному будинку із сином та його сім"єю стало неможливим, оскільки існує реальна загроза її здоров"ю та життю.

Крім того, реєстрація відповідачів за її будинком створює їй перешкод-ди в оформленні субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, у розпо­рядженні своєю власністю на власний розсуд.

Рішенням Добровеличківського районного суду від 31 жовтня 2006 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідачами ставиться питання про скасування рішення суду через порушення норм цивільно-процесуального та матеріаль­ного права і про ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Зазначають, що вони вселились у будинок позивачки як члени її сім"ї за її дозволом, а тому мають право користуватися цим житлом відповідно до

2.                         норм Житлового Кодексу України, які судом 1-ї інстанції застосовані не були. Неправильним є і висновок суду про те, що їх реєстрація є перешкодою для розпорядження позивачкою своїм майном, у тому числі і в разі його продажу. Суд не навів будь-яких підстав для зняття з реєстрації ОСОБА_2. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду 1-ї інстанції в порядку та межах, визначених ст..ст.303-304 ЦПК України, заслухавши пояснення ОСОБА_1., дослідивши докази, долучені до матеріалів справи, колегія суддів вирішила, що рішення підлягає скасуванню з ухва­ленням нового рішення з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд 1-ї інстанції виходив з того, що позивачка, як власник будинку, відповідно до ст..391 ЦК України, має право вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні нею права користування та розпо­рядження своїм майном. Реєстрація відповідачів за належним їй будинком створює їй перешкоди у розпорядженні ним на власний розсуд, зокрема, у здійсненні його продажу.

Проте, таке рішення не ґрунтується на належному визначенні спірних правовідносин, що виникли між сторонами, та правильному застосуванні норм матеріального права при вирішенні спору.

Як встановлено судом 1-ї інстанції, відповідач ОСОБА_1., син позивачки, проживав у належному їй на праві особистої приватної власності будинку як член її сім"ї, і був зареєстрований відповідним державним органом за місцем свого проживання. За згодою позивачки до цього будинку вселилася дружина сина, ОСОБА_2., яка у березні 2006 року також була зареєстрована за місцем свого проживання.

Згідно із ст.. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпо­ряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Члени сім"ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням (ст.. 156 ЖК України). Члени сім"ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч.І ст. 116 ЖК України, тобто у разі, коли вони систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використо­вують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу

3. виявились безрезультативними (ст.. 157 ЖК України).

Згідно із ч.4 ст. 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку і колишнім членом його сім"ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст.. 162 ЖК України, тобто плата за користування жилим приміщенням встановлюється угодою сторін, а плата за комунальні послуги береться з останнього за затвердженими в уста­новленому порядку тарифами.

З пояснень сторін вбачається, що внаслідок неприязних стосунків, які виникли між позивачкою та відповідачем, сімейні відносини між ними були припинені.

Відповідно до ст.З Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі -Закон) реєстрація - це внесення до паспортного документа відомостей про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Громадяни України, зокрема, зобов"язані протягом 10 днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання (ст..6 Закону).

Отже, реєстрація місця проживання особи, пов"язана з місцем її проживання і не має окремого від нього юридичного значення.

Згідно із ст..7 цього ж Закону зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим примі­щеним, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, оскільки відповідачі набули право користування будинком, що належить позивачці, на законних підставах, а припинення сімейних відносин між власником будинку і членом його сім"ї, який в такому випадку набуває статусу колишнього члена сім"ї, не тягне за собою автоматичного припинення ним права користування жилим приміщенням, -вимоги власника будинку щодо зняття відповідачів з реєстрації місця їх проживання без вирішення питання про позбавлення їх ( за наявності перед­бачених законом підстав) права користування жилим приміщенням, яке є місцем їх постійного проживання, задоволені бути не можуть.

Факт проживання в будинку відповідачів та їх реєстрація об"єктивно не є перешкодою для розпорядження позивачкою цим будинком на свій розсуд, у тому числі і для його продажу.

Таким чином, переглянувши законність і обгрунтованість рішення суду 1-ї інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді 1-ї інстанції, колегія судців приходить до висновку про те, що рішення суду 1-ї інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову з задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст..ст.303-304, 307-309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА: Рішення Добровеличківського районного суду від 31 жовтня 2006 року скасувати і ухвалити нове рішення.

ОСОБА_3 в задоволенні позову до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим будинком, що належить їй на праві приватної власності, шляхом зняття їх з реєстрації за місцем проживання -відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання ним законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ: