ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2015 р. Справа № 804/1583/15

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОЛОЗУВАТСЬКЕ" до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

20 січня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВОЛОЗУВАТСЬКЕ» (далі - позивач, ТОВ «НОВОЛОЗУВАТСЬКЕ») звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Криворізька північна ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області), в якому просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення Криворізької об'єднаної державної податкової інспекції Міністерства доходів та зборів України у Дніпропетровській області №0002041500 від 26.08.2014 року та №002041500 від 04.11.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач пояснив наступне.

В період з 05.08.2014 року по 05.08.2014 року працівниками Криворізької північної об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів та зборів у Дніпропетровській області згідно наказу №659 від 31.07.2014 року Криворізької північної об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів та зборів у Дніпропетровській області та на підставі повідомлення №204 від 31.07.2014 року, була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВОЛОЗУВАТСЬКЕ».

За результатами вищезазначеної перевірки був складений Акт про результати позапланової невиїзної документальної перевірки позивача щодо дотримання вимог податкового законодавства і правильності нарахування та сплати податку на додану вартість під час здійснення фінансово - господарських відносин з ТОВ «Юві-Лайф» за період з 01.03.2014 р. по 31.03.2014 р. за № 104/04-83-22-02/30659913 від 05.08.2014 року, відповідно до висновків якого позивачем порушено вимог п. п. 209.6, 209.11 ст. 209 Податкового кодексу України, в частині неправомірного застосування пільги з податку на додану вартість, в результаті чого завищено суму і податку на додану вартість, яка в поточному звітному періоді підлягає нарахуванню (Ряд 18 скороченої (по ст. 209 ПК України) декларації з ПДВ) та залишається в розпорядженні сільськогосподарського підприємства та спрямовується на спеціальний рахунок всього в сумі 100327,50 грн., а тому на підставі п. 123.2 ст. 123 ПК України дане порушення тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги, а саме 100327,50 грн.

На підставі Акту перевірки, відповідачем було винесене податкове повідомлення рішення форми «Р» за №0002041500 від 26.08.2014 року, яким донараховано позивачу податкове зобов'язання по сплаті штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 100327,50 грн.

ТОВ «НОВОЛОЗУВАТСЬКЕ» не погоджується із висновками викладеними в акті перевірки від 02.06.2014 року за №104/04-83-22-02/30659913 від 05.08.2014 року та вважає податкове повідомлення - рішення Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Міністерства доходів та зборів України у Дніпропетровській області №0002041500 від 26.08.2014 року та №002041500 від 04.11.2014 року протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача у судове засідання надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, адміністративний позов підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином відповідно до вимог КАС України, що підтверджується матеріалами справи, клопотань, заяв та заперечень проти позову відповідач до суду не надав.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Отже, враховуючи зазначені вище підстави, суд вирішив розглянути справу у письмовому провадженні.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, вважає за необхідне задовольнити позов з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в період з 05.08.2014 р. по 05.08.2014 р. працівниками Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів та зборів у Дніпропетровській області згідно наказу №659 від 31.07.2014 року Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів та зборів у Дніпропетровській області та на підставі повідомлення №204 від 31.07.2014 року, була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВОЛОЗУВАТСЬКЕ» щодо дотримання вимог податкового законодавства і правильності нарахування та сплати податку на додану вартість під час здійснення фінансово - господарських відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Юві-Лайф» за період з 01.03.2014 року по 31.03.2014 року.

За результатами вищезазначеної перевірки був складений Акт про результати позапланової невиїзної документальної перевірки позивача щодо дотримання вимог податкового законодавства і правильності нарахування та сплати податку на додану вартість під час здійснення фінансово - господарських відносин з ТОВ «Юві-Лайф» за період з 01.03.2014 року по 31.03.2014 року за № 104/04-83-22-02/30659913 від 05.08.2014 року.

У вищезазначеному Акті перевірки, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог, а саме: п. п. 209.6, 209.11 ст. 209 Податкового кодексу України, в частині неправомірного застосування пільги з податку на додану вартість, в результаті чого завищено суму і податку на додану вартість, яка в поточному звітному періоді підлягає нарахуванню (Ряд 18 скороченої (по ст. 209 ПК України) декларації з ПДВ) та залишається в розпорядженні сільськогосподарського підприємства та спрямовується на спеціальний рахунок всього в сумі 100327,50 грн., а тому на підставі п. 123.2 ст. 123 ПК України дане порушення тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги, а саме 100327,50 грн.

На підставі Акту перевірки, відповідачем було винесене оскаржуване податкове повідомлення рішення форми «Р» за №0002041500 від 26.08.2014 року, яким донараховано позивачу податкове зобов'язання по сплаті штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 100327,50 грн.

З матеріалів справи вбачається, що не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням - рішенням, позивач в порядку передбаченому п. п. 56.2, 56.3 ст. 56 ПК України звернувся до Головного управління міністерства доходів та зборів у Дніпропетровській області зі скаргою №57 від 08.09.2014 року. Рішенням №7666/10/04-36-10-08-09 від 27.10.2014 року, Головне управління міністерства доходів та зборів у Дніпропетровській області залишило первинну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення - рішення без змін. Додатково Головне управління міністерства доходів та зборів у Дніпропетровській області збільшило розмір застосованої до Позивача штрафної (фінансової) санкції на 501637,50 грн.

На підставі рішення Головного управління міністерства доходів та зборів у Дніпропетровській області №7666/10/04-36-10-08-09 від 27.10.2014 року, відповідачем було прийняте податкове повідомлення - рішення форми «Р» за №002041500 від 04.11.2014 року, яким донараховано позивачу податкове зобов'язання по сплаті штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 501637, 50 грн.

Позивач не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями, в порядку передбаченому п. п. 56.2, 56.3 ст. 56 ПК України звернувся до Державної фіскальної служби України з повторною скаргою №71 від 06.1 1.2014 року.

Відповідно до матеріалів справи, рішенням №9662/6/99-99-10-01-25 від 25.12.2014 року. Державна фіскальна служба України залишила повторну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення без змін.

З матеріалів справи вбачається, 03.03.2014 року між позивачем (Покупцем) та ТОВ «Юві-Лайф» (Продавцем) був укладений договір купівлі - продажу нафтопродуктів за №12.

Відповідно до п. 1.1. договору купівлі - продажу нафтопродуктів №12 від 03.03.2014 року, Продавець (ТОВ «Юві-Лайф») повинен за цим договором поставити і передати у власність Покупцю (Позивачу) нафтопродукти, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість в строки та порядку, передбачені даним договором.

Пунктом 1.3. договору купівлі - продажу нафтопродуктів №12 від 03.03.2014 року передбачено, що кількість, асортимент та ціна партій товару погоджується сторонами згідно видаткових накладних чи інших супроводжуючих документів.

У відповідності до п. 2.1. договору купівлі - продажу нафтопродуктів від 03.03.2014 року, поставка товару за цим договором здійснюється: автомобільним транспортом Покупця зі складу Продавця (ЕХW) або автомобільним транспортом Продавця до місця визначеного Покупцем (СРТ).

Відповідно до п. 3.1 договору купівлі - продажу нафтопродуктів від 03.03.2014 року, вартість товару визначається з урахуванням ПДВ, наливу та з урахуванням транспортних витрат.

Пунктом 3.3 договору купівлі - продажу нафтопродуктів від 03.03.2014 року передбачено, що розрахунки за цим договором здійснюються на підставі виставленого Продавцем рахунку в безготівковій форм і шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця.

Відповідно до п. 3.4 договору купівлі - продажу нафтопродуктів, розрахунки здійснюються за 100% передоплатою, або за фактом поставки.

Представник позивача у судовому засідання зазначив, що на виконання умов договору купівлі - продажу нафтопродуктів від 03.03.2014 року, ТОВ «Юві-Лайф» здійснило поставку у власність позивача 53430 літрів дизельного палива ДТ-3-К5 сорт Р код 2710194300, загальною вартістю 601 965 (шістсот одна тисяча дев'ятсот шістдесят п'ять) грн. 00 коп., в тому числі 100327,50 грн., що підтверджується: рахунками фактурами №СФ-0000025 від 12.03.2014 року та №СФ-0000026 від 14.03.2014 року; видатковими накладними №РН-0000025 від 13.03.2014 року, №РН-0000026 від 13.03.2014 року та Ш-0000028 від 17.03.2014 року; товарно - транспортними накладними від 13.03.20+4 року, від 13.03.2014 року та від 17.03.2014 року.

Суд зазначає, що позивач повністю оплатив вартість отриманих нафтопродуктів, що підтверджується платіжними дорученнями №3596 від 14.03.2014 року на суму 401037,00 грн., в тому числі ПДВ - 66839,50 грн. та №3597 від 14.03.2014 року на суму 200928,00 грн., в тому числі ПДВ-33488,00 грн.

Пунктом 187.1 ст. 187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Як зазначив представник позивача у судовому засіданні, ТОВ «Юві-Лайф» були виписані податкові накладні №5 від 13.03.2014 року, №6 від 13.03.2014 року та №7 від 14.03.2014 року.

У відповідності до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини 1 статті 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, у розумінні ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначені первинні документи фіксують факт здійснення господарських операцій між ТОВ «НОВОЛОЗУВАТСЬКЕ» та ТОВ «Юві-Лайф» та є доказом того, що діяльність ТОВ «НОВОЛОЗУВАТСЬКЕ» з ТОВ «Юві-Лайф» спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно до п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Вищезазначені норми законодавства, які регулюють порядок формування податкового кредиту, не передбачають позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту в разі порушення його контрагентами вимог податкового законодавства по ланцюгу постачання.

Крім того, суд зазначає, що господарська мета повинна бути встановлена відносно самого позивача, тобто його добросовісне виконання умов договорів з його контрагентами, оскільки Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р. («Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Згідно з матеріалами справи, факт документального підтвердження реальності здійснення господарських відносин позивача з ТОВ «Юві-Лайф» встановлений довідкою Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області №382/11-23-22-06/37297722 від 21.07.2014 року.

Суд також зазначає, що невиконання контрагентом позивача свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього платника. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення позивача права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Факт порушення вищезазначеними контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Вказаних обставин не було доведено відповідачем в Акті перевірки, позивач не знав та не міг взнати, що також не доведено відповідними доказами, про те що його контрагент здійснює будь-які порушення податкового законодавства.

У даному випадку відповідачем не доказано ні факту здійснення вищезазначеними контрагентами позивача та/чи їхніми постачальниками діяльності, пов'язаної з незаконним втриманням бюджетного відшкодування ПДВ, ні факту залучення позивача до такої діяльності.

Таким чином, будь-які дії третіх юридичних осіб, які не є безпосередніми постачальниками товарів (робіт, послуг) позивача (тобто не є контрагентами позивача), не впливають на правомірність формування позивача податкового кредиту. Можлива несплата контрагентами контрагентів до бюджету ПДВ по проведеним оподатковуваним господарським операціям не може впливати на результати фінансово-господарської діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення останнього до відповідальності, оскільки статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

ЦК України встановлює, що нікчемними є правочини: у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220 ЦК України); у разі відсутності схвалення правочину який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 221 ЦК України); правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ч. 1 ст. 224 ЦК України); у разі відсутності схвалення опікуном, правочину, який вчинено недієздатною фізичною особою (ч. 1 ст. 226 ЦК України); а також в інших випадках передбачених ч. 1 ст. 27, ч. З ст. 121, ч. 6 ст. 126, ч. 3 ст. 247, ч. 1 ст. 249, ч. 2 ст. 547, ч. 3 ст. 586, ч. 3 ст. 614, ч. 6 ст. 633, ч. 2 ст. 661, ч. 4 ст. 698, ч. 3 ст. 719, ч. 4 ст. 720, ч. 1 ст. 739 та іншими статтями ЦК України.

З аналізу вище викладених норм ЦК України вбачається, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Посилання на статті 203 та 215 ЦКУ можуть бути використані лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Укладені між сторонами договори не визнавалися недійсними в судовому порядку, а твердження відповідача про нікчемність цих правочинів не приймається до уваги судом, оскільки не є безспірним. Позивач вважає такі договори укладеними у відповідності до вимог чинного законодавства та такими, що спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкції, воно лише передбачає обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на включення суми податку на додану вартість у податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналізуючи наведені норми, можна зробити висновок, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх не недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Таким чином, суд, враховуючи те, що викладені в Акті перевірки «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки позивача щодо дотримання вимог податкового законодавства і правильності нарахування та сплати податку на додану вартість під час здійснення фінансово - господарських відносин з ТОВ «Юві-Лайф» за період з 01.03.2014 р. по 31.03.2014 р.» за № 104/04-83-22-02/30659913 від 05.08.2014 року факти та висновки відповідача є безпідставними, оскільки ґрунтуються на припущеннях і не містять достатніх фактичних даних на підтвердження умовиводів про нікчемність правочинів суд приходить до висновку, що податкові повідомлення - рішення Криворізької об'єднаної державної податкової інспекції Міністерства доходів та зборів України у Дніпропетровській області №0002041500 від 26.08.2014 року та №002041500 від 04.11.2014 року протиправні та підлягають скасуванню.

Отже, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що висновки Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Дніпропетровській області зроблені без належного дослідження документів первинного бухгалтерського та податкового обліку позивача, а факти, викладені в зазначеному Акті не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України відносно того, що угоди з контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними та є підставою для невизнання таких угод недійсними.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує судові витрати позивачу згідно задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 158-163, 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВОЛОЗУВАТСЬКЕ» до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Криворізької об'єднаної державної податкової інспекції Міністерства доходів та зборів України у Дніпропетровській області №0002041500 від 26.08.2014 року та №002041500 від 04.11.2014 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВОЛОЗУВАТСЬКЕ» судові витрати в розмірі 487, 20 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко