Справа № 22-9712/2006 року Головуючий першої інстанції Шигірт Ф.С.
Категорія: 18 Доповідач: Осипчук О.В.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„7" грудня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого: Висоцької B.C. суддів: Осипчук О.В., Біляєвої О.М. при секретарі: Таранець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та сплату відсотків за прострочення грошового зобов'язання, -
ВСТАНОВИВ:
5 травня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 суми боргу у розмірі 17144 грн. та 514 грн. 32 коп., що становить 3% річних від простроченої суми. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 10 серпня 2005 року він позичив відповідачці 17144 грн., про що остання написала боргову розписку і зобов'язалася повернути зазначену суму не пізніше 10 вересня 2005 року. Однак в зазначений час відповідачка борг не повернула, ухиляється від його сплати,. тому просив його позов задовольнити.
Рішенням Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 31 серпня 2006 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу 17144 грн., 3% річних -331,80 грн., судові витрати -278,94 грн., а всього 17754 грн.74 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 принесла апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову в задоволені позову.
В обгрунтування своїх доводів посилається на порушення судом норм процесуального права і невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, оскільки фактично гроші у позивача вона не брала, а вимушена була написати боргову розписку на вкрай невигідних умовах під впливом тяжкої для неї обставини, оскільки вона переймалася за свого сина та його родину.
Сторони до апеляційного суду не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Відповідно до п.4 ч.І ст. 309 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про необхідність стягнення з відповідачки на користь позивача суми боргу та 3% річних, але неправильно визначився з матеріальним законом, який регулює правовідносини, що склалися між сторонами.
Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що відповідно до рішення Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 6.05.2005 року було стягнуто на користь ОСОБА_1 22144 грн. 25 коп. Позов було забезпечено шляхом накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_3. Рішення суду набрало чинності і ОСОБА_3 перерахувавОСОБА_1 5000 грн. і сума, що підлягала стягненню стала складати 17144,25 грн. До виконання рішення суду в повному обсязі ОСОБА_2 звернулася до позивача з проханням про переведення боргу свого сина на неї та про зняття арешту з будинку її сина, посилаючись на те, що родина сина залишилася без житла. Відповідачка 10.08.2005 року склала розписку про отримання від ОСОБА_1 в борг суми 17144 грн.25 коп. та зобов'язалася повернути цю суму до 10.09.2005 року. Позивач в свою чергу звернувся до Державної виконавчої служби Ясинуватського міського управління юстиції з заявою про те, що боржник ОСОБА_3 в повному обсязі виконав рішення суду. На підставі цього 25.07.2005 року державним виконавцем було винесено постанову про скасування постанови про арешт майна.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка добровільно написавши розписку, утворила для себе відповідні цивільні обов'язки і повинна була виконати їх в передбаченому обсязі і в зазначений термін.
Стягуючи на користь позивача 3% річних у розмірі 331 грн. 80 коп., суд виходив з того, що позивач звернувся до суду 5.05.2006 року і час фактичного прострочення зобов'язання до цієї дати складе 237 днів.
Апеляційний суд вважає, що зазначені в рішенні суду встановлені обставини не відповідають дійсності і матеріалам справи.
Так, з позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачки суму позики, яку вона отримала від нього і написала боргову розписку. З протоколу судового засіданні вбачається, що позивач посилався лише на наявність між ним та ОСОБА_2 правовідносин, які склалися по договору позики і не вказував на те, що відповідачка фактично грошей від нього не отримувала, а прийняла на себе грошові зобов'язання свого сина.
Між тим, в описовій частині рішення суд приводить показання позивача, які не зафіксовані в протоколі судового засідання, не підтверджуються поясненнями свідків, а випливають лише з пояснень відповідачки ОСОБА_2. В мотивувальній частині рішення суд посилається на ці обставини як встановлені судом.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 214 ЦПК України не вирішив які правовідносини сторін випливають із обставин справи і яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Стаття 1049 ЦК України передбачає обов'язок позичальника повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Апеляційний суд вважає, що між сторонами по справі виникли правовідносини по договору позики, які регулюються вимогами вищезазначених статей Цивільного кодексу України, оскільки позивач пред'явив позов саме з цих підстав, підтвердив свій позов в судовому засіданні, наявність боргової розписки підтверджує укладення між сторонами договору позики та його умов в письмовій формі, відповідачка не заперечує проти того, що боргову розписку писала вона власноручно.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що позов ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідачки суму боргу у розмірі 17144 грн. підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.І ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з позовної заяви і протоколу судового засідання позивач просив стягнути з відповідачки 3% річних у сумі 514 грн. Суд першої інстанції частково задовольнив ці вимоги і стягнув на користь позивача 331 грн. 80 коп. за 237 днів прострочення виконання зобов'язання.
Між тим, апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду, оскільки вірно дійшовши висновку про необхідність стягнення 3% річних з відповідачки, суд помилково визначився з сумою, яка підлягає стягненню.
Апеляційний суд вважає, що розрахунок цієї суми повинен провадитися наступним чином: 17144 грн. ( сума боргу) х на 3% річних : на 365 днів в році х на 354 дня прострочення виконання грошового зобов"язання за період з 11 вересня 2005 року по день ухвалення судового рішення, тобто до 31 серпня 2006 року і складе 498 грн. 82 коп.
Вимоги позивача про стягнення з відповідачки на його користь сплаченої суми судового збору у розмірі 171,44 грн., та 7 грн. 50 коп. - сплачених витрат на інформаційне забезпечення розгляду цивільної справи, витрат на правову допомогу в сумі 100 грн. підлягають задоволенню, оскільки підтверджуються документально.
Керуючись ст.ст. 307,309,314,316 ЦПК України, апеляційний суд -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 31 серпня 2006 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 17144 грн., 3% річних у сумі 498 грн.82 коп., судові витрати у розмірі 278 грн. 94 коп., а всього: 17821 грн. 76 коп., в решті частини позову відмовити.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з часу набрання законної сили.