Справа № 22-2935-2006р.       Головуючий у 1-й інстанції: Жушман О.М.

Категорія: 19                          Доповідач: Белінська І.М.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

13 грудня 2006 року           Колегія суддів судової палати в

цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого  - Полежая В.Д.,

суддів      - Спірідонової Л.С., Белінської І.М.,

при секретарі - Шевченко Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2, правління Петрівського райспоживтовариства, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Петровського районного суду від 11 серпня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2004 року ОСОБА_1. і ОСОБА_2. звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3. і ОСОБА_4. про відшкодування шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що у серпні 2002 року вони уклали між собою договір про спільну діяльність та почали здійснювати торгівлю товарами у приміщенні магазину ІНФОРМАЦІЯ_1, який знаходиться у АДРЕСА_1. З вини відповідачок, які працювали продавцями (реаліза-торами) у магазині, в ході виконання ними своїх обов'язків була допущена нестача товаро-матеріальних цінностей, внаслідок чого позивачкам завдана матеріальна шкода.

Посилаючись на ці обставини, просили стягнути у відшкодування матеріальної шкоди з ОСОБА_3. - 3 230грн.57 коп., із ОСОБА_4.- 12784грн. 77 коп. та, окрім того, 5000 грн., у відшкодування моральної шкоди, 1600 грн. - у відшкодування збитків, 2732 грн.- витрат, пов"язаних з підготовкою позовної заяви до суду.

У квітні 2005 року ОСОБА_3. і ОСОБА_4. звернулись в суд із зустрічними позовами до ОСОБА_1., ОСОБА_2. та до Петрівського райспоживтовариства про стягнення заборгованості по заробітній платі, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про відшкодування моральної шкоди. У листопаді 2005 року змінили позовні вимоги щодо поновлення на роботі вимогами про зміну формулювання причини звільнення з роботи.

Посилались на те, що з 1.05.2002 року вони працювали продавцями у магазині ОСОБА_4. 1 червня 2004 року були незаконно звільнені з роботи за п.8 ст.40 КЗпП України, оскільки дій, які тягнуть за собою звільнення за п.8 ст..40 КЗпП України, вони не вчиняли. Крім того, зазначали, що при звіль­ненні їм не була виплачена заборгованість по заробітній платі. З цих підстав просили суд змінити формулювання причини звільнення їх з роботи на ст..38 КЗпП України (за власним бажанням), стягнути на користь ОСОБА_3. 3456

2. грн..50 коп. заборгованості по заробітній платі, 5000 грн. - у відшкодування моральної шкоди, на користь ОСОБА_4. - 2972 грн.50 коп. заборгованості по виплаті заробітної плати, 2861 грн. компенсації за час вимушеного прогулу та 5000 грн. - у відшкодування моральної шкоди.

У липні 2006 року правління Петрівського райспоживтовариства звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3. і ОСОБА_4. про відшкодування матеріальної шкоди, завданої організації. Зазначало, що внаслідок допущеної з вини відповідачок нестачі товаро-матеріальних цінностей у госпрозрахун­ковому виробничому підрозділі райСТ - магазині ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 1.05.2002р. по 1.06.2004р. була завдана матеріальна шкода, у відшкодування якої просило стягнути з ОСОБА_3. 3230 грн.57 коп., із ОСОБА_4. -12784грн. 77 коп.

Рішенням Петрівського районного суду від 11 серпня 2006 року позов правління Петрівського райспоживтовариства задоволено повністю; позови ОСОБА_3. і ОСОБА_4. - задоволені частково: з Петрівського райСТ на їх користь стягнуто відповідно 3011 грн.50 коп. та 2972 грн.50 коп. забор­гованості по заробітній платі, по 150 грн. в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу, на користь ОСОБА_4. також 2050 грн. компенсації за час вимушеного прогулу. Петрівське райСТ зобов"язано змінити формулю­вання причини їх звільнення з роботи на ст..38 КЗпП України (за власним бажанням). В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3. і ОСОБА_4. а також в задоволенні позову ОСОБА_1. і ОСОБА_2. відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1. і ОСОБА_2. ставиться питан­ня про скасування рішення суду через порушення норм цивільно-процесуаль­ного та матеріального права. Вказується, зокрема, на те, що суд неправильно встановив обставини справи, що призвело до помилкового висновку про те, що вони не є належними позивачами за своїм позовом.

В апеляційній скарзі Петрівського райСТ ставиться питання про скасування рішення в частині, якою задоволено позовні вимоги ОСОБА_3. і ОСОБА_4. Вказується на те, що суд 1-ї інстанції, задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості по зарплаті, дав неналежну оцінку доказам при встановленні факту наявності чи відсутності такої заборго­ваності, а також з порушенням норм матеріального права дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_4. компенсації за час вимушеного прогулу.

В апеляційних скаргах ОСОБА_3. і ОСОБА_4. ставиться питання про скасування рішення суду в частині, якою задоволено позов Петрівського райспоживтовариства. Зазначається про те, що факт завдання товариству матеріальної шкоди недоведений, оскільки аудиторська перевірка, яка виявила нестачу товаро-матеріальних цінностей, стосувалась діяльності приватного підприємця ОСОБА_2. Крім того, суд безпідставно поновив товариству пропущений без поважних причин строк для звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної працівником, а також необ­грунтовано зменшив суму, що підлягала стягненню на їх користь в рахунок

3. відшкодування судових витрат.

Заслухавши пояснення та заперечення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду 1-ї інстанції в порядку та межах, встановлених ст..ст.303-304 ЦПК України, колегія суддів вирішила, що це рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав. Задовольняючи позов Петрівського райспоживтовариства про від­шкодування шкоди, завданої товариству з вини його працівників, суд 1-ї інстанції дійшов висновку, що матеріальна шкода, розмір якої встановлений аудиторською перевіркою, акт якої додано до матеріалів справи, була завдана товариству з вини продавців ВГП товариства - магазинуінформація_1- ОСОБА_3. і ОСОБА_4.

Проте, такий висновок ґрунтується лише на формальній оцінці доказів і не відображає дійсних обставин справи.

З пояснень всіх сторін вбачається, що, не зважаючи на те, що ОСОБА_3. і ОСОБА_4. з 1.05.2002 року були прийняті на роботу продавцями у ВГП Петрівського райСТ магазин ОСОБА_4, директором якого була ОСОБА_1., вони виконували роботу по реалізації товарів, що належали позивачці за первісним позовом ОСОБА_2., як суб"єкта підприємницької діяльно­сті, на умовах, визначених усною домовленістю між позивачками ОСОБА_1. і ОСОБА_2., які діяли на підставі договору про сумісну діяльність, та відповідачками ОСОБА_3. і ОСОБА_4., як реалізаторами товаро-матері-альних цінностей, поставкою яких до магазину ОСОБА_4 займалась ОСОБА_2.

Як Петрівське райспоживтовариство, так і ОСОБА_3. та ОСОБА_4. не заперечували, що за період з серпня 2002 року по червень 2004 року останні не реалізовували товар, який би належав райспоживтовариству. За таких обставин висновок суду про те, що матеріальна шкода була завдана райспоживтовариству є безпідставним та необгрунтованим, а тому рішення суду 1-ї інстанції в частині задоволення його позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи характер позовних вимог, пояснення позивачів та відповідачів по первісному позову, можна дійти висновку про наявність між сторонами цивільно-правових відносин, що ґрунтуються на усному договорі, що не заборонено законом.

Встановлено, що власником товаро-матеріальних цінностей, які передавались відповідачкам для реалізації, є позивачка ОСОБА_2., яка є приватним підприємцем. Надані нею докази, зокрема аудиторський висновок та додані до нього матеріали (а.с. 131-І 55, 59-76) доводять факт нестачі товаро-матеріальних цінностей за період з 5.09.2002р. по 30.05.2004р. по зміні ОСОБА_3. на суму 3230 грн.57 коп., по зміні ОСОБА_4. - 12784грн. 77 коп. Відповідачки не заперечували, що товар, нестача якого виявлена, був переданий їм від ОСОБА_2., пояснювали, що частково причиною нестачі була продажа товару в борг. Будь-яких розбіжностей у веденні обліку товаро-матеріальних цінностей ОСОБА_2. та ними не встановлено. Не надано

4. доказів і того, що нестача сталася також і з вини позивачів, або внаслідок інших обставин, які б мали значення для справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2. щодо відшкодування ОСОБА_3. і ОСОБА_4. матеріальної шкоди, завданої з їх вини неналежним виконанням договору, підлягає задоволенню на підставі ст..11, 15-16,202,203, 626-629, 610,611, 614, 623 ЦК України. Проте, беручи до уваги той факт, що позивачка не здійснювала належним чином періодичної інвентаризації товаро-матеріальних цінностей, звірок правильності обліку їх надходження, оприбуткування, реалізації, надходждання виручки та залишків, що могло б сприяти уникнути негатив­них наслідків, або зменшенню розміру збитків, відповідно до ч.2 ст.б 16 ЦК України, розмір завданої матеріальної шкоди, що підлягає стягненню з відповідачок, слід зменшити і стягнути з ОСОБА_3. - 2500 грн., із ОСОБА_4.- 10 000 грн.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2. а також в задо­воленні позовних вимог ОСОБА_1. необхідно відмовити, оскільки вони є необгрунтованими та недоведеними.

Відповідно до ст..88 ЦПК України на користь ОСОБА_2. слід присудити з ОСОБА_3. та ОСОБА_4. 51 грн. та 100 грн.(відповідно) у відшкодування понесених нею судових витрат (судовий збір).

Задовольняючи позови ОСОБА_3. та ОСОБА_4. до Петрівського райспоживтовариства про зміну причини формулювання їх: звільнення з роботи, суд 1-ї інстанції безмотивно зазначив про поважність пропуску позивачками строку для звернення до суду за захистом своїх трудових прав. Як видно з матеріалів справи (а.с.77) трудові книжки відповідачки отримали 9.08.2004 року, з даним позовом звернулись до суду лише у квітні 2005 року. При цьому спочатку ставилося питання про поновлення на роботі, і лише у листопаді 2005 року вони змінили позовні вимоги і просили змінити формулювання причини їх звільнення з роботи на ст..38 КЗпП України( за власним бажанням).

Позивачками за цим позовом не надано жодних доказів, які б свідчили про поважність причини пропуску ними місячного строку для вирішення трудового спору, пов"язаного із звільненням, перебіг якого починається з дня отримання ними трудових книжок, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині саме із зазначених підстав (ст.ст.233, 234 КЗпП України), оскільки фактично їх звільнення з роботи за п.8 ст.40 КЗпП України проведено з порушенням трудового законодавства, що правильно встановив суд 1-ї інстанції.

Неправильним, таким, що не відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, є і рішення суду в частині стягнення з райспоживтовариства на користь ОСОБА_3. і ОСОБА_4. заборгованості по заробітній платі за період їх роботи у товаристві.

Аналіз доказів, що долучені до матеріалів справи, пояснення сторін

5. приводять до висновку про те, що з вересня 2002 року по червень 2004 року ОСОБА_3. і ОСОБА_4. ніякої роботи за трудовим договором з ГВП ОСОБА_4 не виконували. Оплата їх праці по реалізації товарів провадилась відповідно до умов договору з ОСОБА_2. у вигляді визначеного відсотку від реалі­зованого товару. Про надуманість позову в частині стягнення заборгованості по виплаті зарплати свідчить також те, що позивачки ніколи не звертались до райспоживтовариства з вимогами виплатити їм заробітну плату у більшому розмірі, чим це робилось фактично.

Наведене, відповідно до ч.І ст. 94 КЗпП України, є підставою для відмови в задоволенні зазначених вимог.

Відмова в задоволенні позовних вимог про зміну формулювання причин звільнення та про стягнення заборгованості по заробітній платі є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та у відшкодуванні судових витрат.

Оскільки при розгляді зазначеного позову суд 1-ї інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з рішенням суду щодо відмови позивачкам в задоволенні цих позовних вимог до ОСОБА_1. і ОСОБА_2., з якими вони не перебували у трудових відносинах.

Таким чином, зазначені вище порушення судом 1-ї інстанції норм цивільно-процесуального та неправильне застосування норм матеріального права є, відповідно до ч.І ст.309 ЦПК України, підставою для скасування рішення і ухвалення нового рішення.

Неправильному вирішенню справи сприяло, на думку колегії, необ­грунтоване об'єднання в одне провадження з первісним позовом позовів ОСОБА_3. і ОСОБА_4., вимоги яких не є зустрічними.

На підставі викладеного, керуючись ст..ст.303-304, 307-309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Рішення Петрівського районного суду від 11 серпня 2006 року скасу­вати.

Ухвалити нове рішення:

Позов ОСОБА_2. задовільнити частково. Стягнути на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_3 - 2500 гривень у відшкодування завданих збитків, із ОСОБА_4 - 10000 гривень, а також та у відшкодування судових витрат відповідно 51 гривню та 100 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2., а також в задоволенні позовів: ОСОБА_1. до ОСОБА_3, ОСОБА_4. про відшкоду­вання збитків та моральної шкоди, Петрівського райспоживтовариства до них же про відшкодування шкоди, завданої з вини працівників, ОСОБА_3. і

6.

ОСОБА_4. до ОСОБА_1., ОСОБА_2., Петрівського райспоживтовари-ства про зміну формулювання причини звільнення з роботи, стягнення забор­гованості по заробітній платі, компенсації за час вимушеного прогулу, від­шкодування моральної шкоди, - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання цим законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ

Згідно а оригіналом: Суддя апеляційного суду Кіровоградської області

І.М. Балінська