Справа № 132/3870/14-ц Провадження № 22-ц/772/1150/2015Головуючий в суді першої інстанції Павленко І. В.

Категорія 57Доповідач Рибчинський В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого: Рибчинського В.П.,

суддів: Панасюка О.С., Чорного ВІ.,

при секретарі: Топольській В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 24 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія «Еталон», третя особа без самостійних вимог Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг про захист порушених прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення неправомірно отриманих коштів та моральної шкоди, -

встановила:

ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій ставить питання про скасування рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 24.02.2015 року, та просить ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір лізингу від 28.04.2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Лізингова компанія «Еталон», в зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 24.02.2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія «Еталон», третя особа без самостійних вимог Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг про захист порушених прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення неправомірно отриманих коштів та моральної шкоди відмовлено. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що заявлені позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Так, в грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія «Еталон», третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та просив визнати недійсним договір фінансового лізингу від 28.04.2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Лізингова компанія «Еталон» та стягнути з останнього 21 020 грн. та 5000 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28.04.2014 року між ним та ТОВ Лізингова компанія «Еталон» було укладено договір фінансового лізингу № 000576, предметом якого є трактор Беларус-892, та було роз'яснено, що після сплати 21020 грн., йому буде переданий предмет лізингу. Однак, при укладенні даного договору, він був введений в оману ТОВ Лізингова компанія «Еталон» щодо істотних умов договору, які викладені в п. 5.1 договору фінансового лізингу, зокрема, представник відповідача Шайдецька Т.В. в усній формі пояснила, що лізингоодержувач має сплатити перший лізинговай платіж в сумі 21 020 гривень, і тільки після цього протягом 7 днів лізингодавець передасть йому в користування предмет лізингу - трактор, при цьому не роз'яснила, що ця сума є комісійною винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані підготовкою та укладенням договору.

Представник ТОВ Лізингова компанія «Еталон» та представник третьої особи без самостійних вимог Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг про захист порушених прав споживача в судове засідання не з'явились, хоча про час та місце були повідомлені належним чином.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного:

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути закон­ним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідно­сини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосу­ванню до цих правовідносин.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судо­чинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослі­джені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясу­вання обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 28 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ Лізингова компанія «Еталон» укладено договір фінансового лізингу № 000576, предметом якого є трактор Беларус-892.

Так, суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що доводи позивача є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, зокрема ОСОБА_2 не надав доказів на підтвердження введення його в оману представником ТОВ Лізингова компанія «Еталон».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне:

Відповідно до ст.ст. 1,2 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 року № 723/97-ВР, фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ст. 1). Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу (ст. 2).

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагород лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Частиною 2 ст. 806 ЦК України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Частиною 3 ст. 806 ЦК України передбачено, що особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.1 договору фінансового лізингу № 000576 від 28.04.14 року лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі згідно з умовами цього договору.

Пунктом 3.1. договору фінансового лізингу № 000576 від 28.04.14 року передбачено, що предметом лізингу по даному договору є трактор Беларус - 892.

Згідно п. 5.1 договору фінансового лізингу № 000576 від 28.04.14 року предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 (дев'яносто) робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу та комісії за передачу лізингу. Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж 12 місяців з моменту підписання договору платежами, визначеними в додатку № 1 до договорів. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.

Пункт 8.2.1 договору фінансового лізингу передбачено те, що перший лізинговий платіж складається з комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням його договору, яка розраховується як комісія за організацію, яка визначена у додатку № 1 до даного договору; авансу ціни предмета лізингу, який розраховується як авансовий платіж , який визначений у додатку № 1 до даного договору; комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, як платіж, що покриває витрати лізингодавця пов'язані з організацією передачі предмета лізингу на користь лізингоотримувача. Розмір комісійної винагороди лізингодавця за передачу лізингу визначений у додатку № 1 до даного договору.

На виконання зазначеного договору, ОСОБА_2 28.04.2014 року сплатив 21 020,00 грн. комісії, що визначено умовами п. 8.2.1 договору фінансового лізингу.

Зазначене вказує на те, що доводи апеляційної скарги про те, що йому не було роз'яснено призначення платежу, який виявився комісійною винагородою не є підставою для задоволення позову так як не виходить за межі переліку платежів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про визнання договору фінансового лізингу № 000576 від 28.04.2014 року недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що договір не містить багатьох істотних умов, а також те, що договір фінансового лізингу прикривав собою інший правочин, спрямований на отримання неправомірної вигоди - комісії, за який були отримані кошти в сумі 21 020 гривень. Однак, такі твердження заявника не заслуговують на увагу з огляду на наступне:

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Укладений сторонами правочин передбачає одержання споживачем необхідного йому товару, визначає умови (схему фінансування тощо), за яких такий товар може бути одержаний.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що сплачена позивачем сума є комісією за організацію даного договору і лізингоодержувачу не повертається.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жодного належного та допустимого доказу щодо факту введення позивача в оману, позивачем не надано. Наявність підпису на договорі фінансового лізингу та додатках до нього свідчить про обізнаність позивача з усіма умовами договору, згоду на виконання своїх обов'язків. Про це також свідчить і заява ОСОБА_2 про ознайомлення та розуміння умов договору фінансового лізингу № 000576 від 28.04.2014 року в повному обсязі.

Крім того, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено різні взаємовиключні підстави визнання угод недійсними. Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону, тобто умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст.3, ч. 3 ст.509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Суд першої інстанції, проаналізувавши умови спірного договору, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність доводів позивача щодо несправедливих умов договору.

З врахуванням обставин, встановлених у даній справі та вищезазначених вимог законодавства, колегія суддів вважає, що оспорюваний договір було укладено з дотриманням вимог цивільного законодавства про свободу договору. Зважаючи на те, що позивач підписав і отримав примірник договору та додатки до нього, у яких зокрема передбачено визначення термінів, що використовуються у цьому договорі , що слід розглядати як підтвердження факту ознайомлення, розуміння сторонами умов договору та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом угоди й додатків до неї, то слід дійти висновку, що позивачем не було доведено, що з боку відповідача мав місце обман.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог відповідає фактичним обставинам справи, оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, ґрунтується на вимогах чинного цивільного законодавства, яке регулює правовідносини фінансового лізингу, що відповідно до положень ст.308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення оскаржуваного рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 24 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: В.П. Рибчинський Судді: О.С. Панасюк

В.І. Чорний