АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ провадження 11-кп/781/246/15 Головуючий у суді І-ї інстанції Ярова Л. С.

Категорія 296 (206) Доповідач в колегії апеляційного суду Широкоряд Р. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2015 м.Кіровоград

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Широкоряда Р.В.,

суддів Яковлєвої С.В., Осєтрова В.І.,

при секретарі Сакарі І.І.

за участі прокурора Агеєва В.М.,

обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представника потерпілого ОСОБА_5, - адвоката Стахєєва О.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4, поданими на вирок Голованівського районного суду Кіровоградської області від 17 грудня 2014 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ульяновка Кіровоградської області, українця, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, із малолітньою дитиною на утриманні, інваліда ІІ групи, такого, який має право на зайняття адвокатською діяльністю, проживає за адресою: АДРЕСА_1, не судимого,

визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки; на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк тривалістю один рік шість місяців, покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України,

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м. Києва, українця, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, такого, який працює на посаді директора ТОВ «Логос-реклама», проживає за адресою: АДРЕСА_2, не судимого,

визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки; на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк тривалістю один рік дев'ять місяців, покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України,

Ухвалено задовольнити частково цивільний позов, заявлений потерпілим ОСОБА_5, та стягнути з кожного із обвинувачених на користь потерпілого по 10 000 гривень у відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Ухвалено відмовити у задоволенні цивільного позову, заявленого потерпілим ОСОБА_5 в частині відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Ухвалено стягнути на користь держави солідарно з обвинувачених процесуальні витрати на залучення експерта у розмірі 2 459 гривень 60 копійок.

Вироком суду ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнані винуватими за вчинення хуліганства, тобто, грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю і винятковим цинізмом, вчинене групою осіб.

Кримінальне правопорушення вчинене при наступних обставинах.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4, 21 березня 2014 року, приблизно о 15 годині 40 хвилин, разом із іншими особами, знаходились у службовому кабінеті головного лікаря Ульяновської центральної районної лікарні, розташованому у будівлі Уляновської центральної районної лікарні, розташованої по вул. Карла Маркса, 2 у м. Ульяновка Кіровоградської області, де, у порушення встановленого порядку, поставили головному лікарю означеної лікарні - ОСОБА_5, вимогу про складання його повноважень шляхом написання заяви про звільнення з посади. Свої вимоги мотивували неналежним виконанням головним лікарем своїх службових обов'язків, а також його приналежністю до членства у громадській організації «Правий сектор».

ОСОБА_5 відмовився від виконання незаконної вимоги присутніх у його службовому кабінеті, обґрунтувавши відмову відсутністю повноважень присутніх вирішувати питання про його звільнення з посади.

Отримавши відмову ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від свого наміру не відмовились, та, діючи умисно, грубо порушуючи громадський порядок, виявляючи особливу зухвалість, спробували шляхом застосування до ОСОБА_5 насильства примусити останнього виконати їх неправомірну вимогу.

Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_3 разом із ОСОБА_4, діючи з хуліганських спонукань, зневажаючи та нехтуючи існуючими у суспільстві правилами та нормами поведінки, у присутності ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, погрожували фізичною розправою, принижуючи при цьому його честь та гідність, ображали його, використовуючи нецензурну лексику.

Після чого, ОСОБА_4, діючи умисно, грубо порушуючи громадський порядок, виявляючи особливу зухвалість, наніс ОСОБА_5 ударів долонею правої руки по обличчю, а кулаком - в область лівої скроні та у передпліччя лівої руки, прагнучи тим самим показати свою зневагу до керівника та громадянина ОСОБА_5

Продовжуючи свої протиправні дії ОСОБА_4 умисно перекинув письмовий стіл, на якому лежали речі та документи ОСОБА_5, супроводжуючи свої дії словесними образами та погрозами фізичної розправи.

До протиправних дій ОСОБА_4 приєднався ОСОБА_3, який, діючи умисно, з метою грубого порушення громадського порядку, підійшов до ОСОБА_5 та виказуючи у його бік погрози фізичної розправи, використовуючи нецензурну лексику, почав робити руками образливі рухи по голові ОСОБА_5, після чого, виявляючи особливу зухвалість, плюнув в обличчя ОСОБА_5

Продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_3, з хуліганських спонукань, наніс ОСОБА_5 декількох ударів коліном в область стегна лівої ноги, долонею руки у потиличну частину голови.

ОСОБА_4, продовжуючи порушувати громадський порядок, схопив ОСОБА_5 за одяг та, застосовуючи фізичну силу, намагався примусити останнього підійти до письмового столу для написання заяви про звільнення з посади.

Враховуючи надання ОСОБА_5 опору протиправним діям ОСОБА_4, останній наніс ОСОБА_5 кілька ударів долонею в обличчя, після чого, з хуліганських мотивів, умисно перекинув письмовий стіл та рукою скинув з холодильника посуд та предмети інтер'єру.

Після вказаного, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, разом із іншими присутніми, окрім ОСОБА_11, приблизно о 15 годині 56 хвилин, залишили приміщення кабінету ОСОБА_5

Своїми протиправними діями, що відбувались протягом тривалого проміжку часу, ОСОБА_12 та ОСОБА_4 призвели до зупинення нормальної діяльності головного лікаря Ульяновської центральної лікарні як керівника державної установи та заподіяння ОСОБА_5 тілесних ушкоджень у вигляді черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, крововиливів на обличчі та на верхній третині лівого стегна, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоровя.

В апеляційних скаргах:

· обвинувачений ОСОБА_3 просить вирок суду першої інстанції скасувати, виправдати його, в задоволенні цивільного позову - відмовити, через недоведеність позову.

В обґрунтування вимог наводить наступні доводи.

Вказує на незаконність вироку суду першої інстанції, в зв'язку із неповнотою судового розгляду, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

На переконання особи, яка подала апеляційну скаргу, неповнота судового розгляду полягає у тому, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні його клопотання про допит свідка ОСОБА_8, та допиті судового експерта ОСОБА_13 з приводу висновку експертизи від 03.04.2014 року № 14 щодо можливого висновку про невнесення змін до відеозаписів.

Як зазначає в апеляційній скарзі обвинувачений, судом також допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що полягає у такому: судом першої інстанції вирішено клопотання обвинуваченого про допит свідка, експерта, визнання відеозапису неналежним доказом, заявлене у судовому засіданні, без виходу у нарадчу кімнату; протокол огляду місця події від 21.03.2014 року досліджено неналежно, оскільки зачитував текст вказаного протоколу за дорученням суду слідчий, так як розпізнати текст не виявилось за можливе, тож цей доказ досліджений зі слів слідчого; при проведенні такої слідчої дії як тимчасовий доступ до речей та документів (жорсткого диску, відеозапису з кабінету головного лікаря Ульяновської ЦРЛ - ОСОБА_5.) - органом досудового розслідування порушено вимоги кримінального процесуального закону, а саме - ст. 105 КПК України - додаток до протоколу слідчої дії не підписаний понятими, також відсутня інформація про належне пакування та опечатування речових доказів; досудовим розслідуванням, а потім і судом не з'ясований належним чином факт встановлення технічних пристроїв в кабінеті головного лікаря, не встановлено технічного зв'язку між жорстким диском з оригіналом відеозапису із записуючим пристроєм; залишено поза увагою, що наявність даного відео в мережі Інтернет у багатьох варіантах, фактично позбавляє можливості досудове розслідування використовувати відеозапис, наданий потерпілим, як доказ по кримінальному провадженні, і до того ж, цей відеозапис є, фактично, власністю потерпілого, а не Ульяновської ЦРЛ, де його вилучено.

Крім того, особа, яка подала апеляційну скаргу, переконана, судом першої інстанції при ухваленні вироку неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, оскільки судом не розмежовано його дії у відповідності до кваліфікуючих ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, за яке засуджено, не зазначено у чому саме полягало грубе порушення ним громадського порядку, особливої зухвалості, виняткового цинізму.

До того ж, судом не розмежовані його дії та дії іншого обвинуваченого - ОСОБА_4

Судом безпідставно звинувачено його у тому, що він вимагав від потерпілого ОСОБА_5 написання заяви про звільнення, тягав потерпілого за одяг, перекинув у службовому кабінеті предмети інтер'єру, та плюнув в обличчя потерпілому. Останньому факту взагалі жодного підтвердження, на переконання обвинуваченого, не здобуто.

Не погоджується із належністю та допустимістю такого доказу як відеозапис, вилучений у потерпілого ОСОБА_5 в його службовому кабінеті.

Показаннями потерпілого в судовому засіданні встановлено, - технічне обладнання в його кабінеті встановлено ним для виявлення осіб, причетних до зникнення з кабінету службових документів. При цьому, потерпілим не надано пояснень з приводу необхідності встановлення також технічного обладнання і в приймальні службового кабінету.

Технічне обладнання є приватною власністю ОСОБА_5, про встановлення цього обладнання жоден працівник лікарні обізнаний не був, потерпілий використовував таке обладнання без відповідних дозволів та використовував на власний розсуд.

При цьому, органом досудового розслідування та судом першої інстанції мотивів та мети здійснення потерпілим ОСОБА_5 незаконних дій, що містять ознаки оперативно-розшукової діяльності без відповідних повноважень та дозволів, не встановлено. Більш того, інформація, що отримана потерпілим у незаконний спосіб (відеозапис подій в службовому кабінеті), і до якої доступу ніхто не мав, розповсюджена у мережі Інтернет на наступний день після подій в кабінеті, при тому, що до органу досудового розслідування відеозапис потрапив лише через п'ять діб.

Обвинувачений ОСОБА_4 просить вирок суду першої інстанції скасувати, виправдати його, в задоволенні цивільного позову - відмовити, через недоведеність позову.

Вимоги обвинуваченого в його апеляційній скарзі мотивовані повністю аналогічними доводами тим доводам, що їх наведено в апеляційній скарзі іншим обвинуваченим - ОСОБА_3, за виключенням доводів що стосуються порушень вимог кримінального процесуального закону при проведенні такої слідчої дії як тимчасовий доступ до речей та документів (жорсткого диску, відеозапису з кабінету головного лікаря Ульяновської ЦРЛ - ОСОБА_5.) та невстановлення технічного зв'язку між жорстким диском з оригіналом відеозапису із записуючим пристроєм.

Заслухавши доповідача, в дебатах обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4, котрі підтримали апеляційні скарги повністю, просили скасувати вирок суду першої інстанції, закривши провадження, в зв'язку із відсутністю в їх діях ознак кримінального правопорушення, прокурора, представника потерпілого, захисника Стахєєва О.О. в інтересах ОСОБА_5 який просив вирок суду першої інстанції залишити без змін як законний та обґрунтований, а апеляції обвинувачених без задоволення, дослідивши матеріали кримінального провадження, зваживши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.

Допитані судом першої інстанції обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_4, свою вину в інкримінованому їм злочині за ч.2 ст.296 КК України не визнали, суду пояснили, що 21.03.2014 року, близько 15-40 годин, вони прийшли до службового кабінету головного лікаря Ульяновської центральної районної лікарні, ОСОБА_5 з метою з'ясування його діяльності та відношення до громадського об'єднання «Правий сектор», а також його незадовільної роботи за посадою головного лікаря.

Під час з'ясування відносин, в процесі розмови виникло питання, щодо написання ОСОБА_5, заяви про звільнення його за власним бажанням. Під час розмови, потерпілий вів себе зухвало, висловлювався в адресу обвинувачених нецензурною лайкою, та спровокував обвинувачених на застосування відносно нього фізичної сили, що виразилася у завданні потерпілому ляпасів, поштовхів та незначних ударів в область потилиці. Вважають, що їх неправомірні дії були пов'язані саме у зв'язку з провокацією потерпілого.

Не зважаючи на не визнання обвинуваченими ОСОБА_3 та ОСОБА_4, своєї вини, їх вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК країни, підтверджується сукупністю зібраних по справі достовірних доказів.

Показами потерпілого ОСОБА_5, свідків: ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_11, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_7, ОСОБА_24, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_25, ОСОБА_26, які детально в судовому засіданні пояснили суду про обставини подій, що відбулися 21.03.2014 року в службовому кабінеті головного лікаря Ульяновської центральної районної лікарні, ОСОБА_5, які в своїй сукупності підтверджують факт вчинення обвинуваченими ОСОБА_3 та ОСОБА_4, хуліганства.

Також вина обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4, підтверджується висновками судово-медичної експертизи №28 від 26.03.2014 року, відповідно до якої на тілі ОСОБА_5, виявлені тілесні ушкодження у вигляді ЗЧМТ, струс головного мозку, синці на обличчі, верхньої третини лівого стегна, які відносяться до категорії легких, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. (т.2 а.с.37-39). Речовими доказами, записувальним пристроєм «OLTEC» H.264 DVR s|n 201390200000B, жорстким диском «Samsung» модель st500DM005, та інформацією, що знаходиться на зазначеному відеозаписувальному пристрої, а саме всі події, що відбувалися 21.03.2014 року в службовому кабінеті головного лікаря Ульяновської центральної районної лікарні, ОСОБА_5, за участю обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Висновками судово-медичної експертизи №33 від 09.04.2014 року, згідно якої, тілесні ушкодження, що виявлені у потерпілого ОСОБА_5, у вигляді ЗЧМТ, струс головного мозку, синці на обличчі, верхньої третини лівого стегна, утворилися як мінімум від трьохкратного прикладення діючої сили при обставинах, що відображені на відео файлі диска ДВР-Р від 21.03.2014 року. А також іншими дослідженими судом першої інстанції доказами, яким надано відповідної юридичної оцінки.

Таким чином, на підставі об'єктивно встановлених обставин кримінального провадження, які підтверджені вказаними доказами, суд першої інстанції прийшов до правильних висновків про винуватість ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення за ч.2 ст.296 КК України та ухвалив стосовно останніх обвинувальний вирок.

Позицію обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яка полягає у невизнанні своєї вини у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, колегія суддів оцінює як намагання уникнути кримінальної відповідальності та небажання нести покарання за вчинене злочинне діяння.

Так, беззаперечним доказом, вчинення неправомірних дій обвинуваченими ОСОБА_3 та ОСОБА_4, є відеозапис на якому зафіксовані неправомірні дії обвинувачених протягом всього часу їх перебування в кабінеті потерпілого 21.03.2014 року, тому протягом досудового та судового слідства, а також в апеляціях обвинувачені доводять, що вказаний відеозапис необхідно визнати неналежним та недопустимим доказом, у зв'язку із чим зазначений доказ не може бути покладений в основу обвинувального вироку.

Доводи обвинувачених, в частині визнання недопустимими та неналежними доказами відеозапису, на якому було зафіксовано події злочину, були предметом судового розгляду, детально перевірялися судом на їх законність отримання та можливість використання в якості доказів та під час постановлення вироку в його мотивувальній частині судом детально з наведенням причини були спростовані з посиланням на рішення Конституційного суду України від 20 жовтня 2011 року №12-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положення частини третьої ст.62 Конституції України, та практику Європейського суду з прав людини, щодо використання відеозаписів.

Також судом першої інстанції, з чим також погоджується колегія суддів, було спростовано доводи обвинувачених, з приводу порушень КПК України, допущених слідчим під час вилучення та доручення до справи в якості доказів записувального пристрою «OLTEC» H.264 DVR s|n 201390200000B, із жорстким диском «Samsung» модель st500DM005, та інформацією, що знаходиться на зазначеному відеозаписувальному пристрої.

Зазначені обставини були предметом судового розгляду судом першої інстанції, та яким суд дав належну оцінку, спростувавши доводи обвинувачених, де згідно протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 27.03.2014 року, було належним чином вилучено записувальний пристрій та жорсткий диск (т.2 а.с.46-49), який протоколом від 27.03.2014 року був оглянутий (т.2 а.с.50-51), та постановою від 27.03.2014 року був визнаний речовим доказом. (т.2 а.с.52).

Згідно висновку судової комп'ютерно-технічної експертизи №14 від 03.04.2014 року, внесення та зміни до відеозаписів, використовуючи технічні можливості відео регістратора фірми «OLTEC» H.264 DVR s|n 201390200000B неможливе та не вносились. (т.2 а.с.59-62).

Більш того, слід зазначити, що оскільки відеозаписувальний пристрій належав потерпілому ОСОБА_5, останній не був позбавлений права самостійно, без проведення слідчих дій, пов'язаних з тимчасовим доступом до речей та документів, передати зазначений пристрій слідчому для подальшого приєднання його до матеріалів кримінального провадження в якості речового доказу.

Тому колегія суддів визнає висновки суду правильними та мотивованими, а відеозапис, вилучений з службового кабінету головного лікаря Ульяновської центральної районної лікарні ОСОБА_5, на якому зафіксовано обставини події за участі обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - належним та допустимим доказом.

Всі неправомірні дії обвинувачених, що зафіксовані на відеофайлі, узгоджуються з показаннями свідків, висновками судово-медичних експертиз, та в повній мірі доводять вину обвинувачених в інкримінованому їм злочині, тому суд першої інстанції обґрунтовано, з метою не затягування розгляду справи, відмовив в допиті свідка ОСОБА_8, оскільки останній згідно повідомлення військового комісару Ульяновського РВК, на час розгляду справи проходив військову службу в Збройних Силах України, батальйон «Фенікс» - з 15.08.2014 року (т.1 а.с.187). Більш того, суд застосував всі можливі заходи для встановлення та допиту вказаного свідка, про що свідчить ухвала суду від 14.10 2014 року постановлена в порядку ст.333 КПК України про проведення слідчих-розшукових заходів на встановлення місця перебування ОСОБА_8 (т.1 а.с.171).

Тому доводи обвинувачених з приводу допущення судом неповноти судового слідства є безпідставними.

В свою чергу, наявність інших належних та допустимих наведених вище доказів на підтвердження вини обвинувачених в повній мірі доводять вину ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у вчиненні інкримінованого злочину.

Між тим, колегія суддів погоджується з доводами обвинувачених з приводу відсутності в їх діях такої кваліфікуючої ознаки ч.2 ст.296 КК України, як винятковий цинізм.

З об'єктивної сторони, хуліганство є суспільно небезпечною дією, що грубо порушує громадський порядок. Такими закон визнає лише ті дії, які спричинили істотну шкоду особистим інтересам і відзначались особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.

На переконання колегії суддів, обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_4, безцеремонно ввірвавшись до службового кабінету, поводячи себе агресивно, по відношенню до службової особи, нехтуючи загально встановленими правилами поведінки, та нормам моралі, припинили роботу та діяльність головного лікаря в робочий час, протягом значного часу, в присутності громадян вчинили в службовому кабінеті головного лікаря безлад, проявляючи вседозволеність, завдаючи потерпілому тілесних ушкоджень та смикаючи його за одяг, вчинили саме хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю.

Між тим, за описаних вище обставин, в діях обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4, винятковий цинізм не вбачається.

Так, колегія погоджується, що дії обвинувачених за вказаних обставин, могли бути цинічними, проте для настання такої кваліфікуючої ознаки, як винятковий цинізм необхідні такі саме виняткові, більш ніж просто цинічні неправомірні дії, наприклад такі, як публічне оголення, справляння природних потреб на беззахисного потерпілого, знущання над немічними особами та ін.

Тому, така кваліфікуюча ознака, як винятковий цинізм, що інкримінована обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_4, підлягає виключенню з обвинувачення.

Таким чином дії ОСОБА_3 та ОСОБА_4 необхідно кваліфікувати за ч.2 ст.296 КК України, як вчинення хуліганства, тобто, грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене групою осіб.

При призначенні обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 покарання суд першої інстанції, відповідно до ст. 65 КК України, врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, що відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, особу обвинувачених: ОСОБА_3, який за місцем проживання характеризується посередньо, працює приватним адвокатом, за місцем роботи характеризується позитивно, на обліку у лікарів: психіатра і нарколога не перебуває, обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого - його інвалідність 2 групи прижиттєва, відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого. ОСОБА_4, який працює директором ТОВ «Логас-реклама», відсутність характеризуючих даних, який на обліку у лікарів: психіатра і нарколога не перебуває, обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого - здійснення матеріальної допомоги лікарні, відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, та призначив обвинуваченим покарання в межах санкції ч.2 ст.296 КК України.

Між тим, призначаючи покарання обвинуваченимОСОБА_3 та ОСОБА_4, судом першої інстанції не в повній мірі враховано особи обвинувачених, обставини та наслідки вчинення злочину. Також, суд в порушення вимог ст.374 КПК України не мотивував свого рішення з приводу необхідності призначення саме такого виду покарання, яке було призначене судом - у виді позбавлення волі, в той час, як санкцією ч.2 ст.296 КК України передбачено альтернативне, більш м'яке покарання - обмеження волі.

Зокрема, суд не врахував, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 раніше до кримінальної відповідальності не притягувалися, ОСОБА_3 має на утриманні малолітню дитину, являється учасником та інвалідом війни.

Також, суд безпідставно визнав, що ОСОБА_3, за місцем проживання характеризується посередньо, оскільки згідно характеристики міського голови Ульяновської міської ради, міська рада компрометуючими даними по відношенню до ОСОБА_3 не відає (т.3 а.с.82). В той же час, за місцем роботи ОСОБА_3 характеризується з позитивного боку (т.3 а.с.93).

Зокрема не володіння компрометуючими матеріалами стосовно ОСОБА_3, ніяким чином не може характеризувати його з посереднього боку.

Так само суд не в повній мірі врахував дані, що характеризують особу ОСОБА_4, який працює, займається меценатством, що на переконання колегії характеризує останнього лише з позитивного боку.

Також суд належним чином не врахував, які саме обставини передували вчиненню обвинуваченими злочину. Так, загальновідомий факт, що в період часу вчинення обвинуваченими злочину, в Україні відбулася «Революція Гідності», що потягло зміну влади, багаточисельні жертви серед мирного населення. Тому між громадянами, які в свій час займали свою правову позицію по відношенню до різних політичних сил, не поодиноко виникали конфлікти, різного роду обвинувачення, тощо. В деякій мірі громадяни стали заручниками між політичними кланами, які керували Державою. Згідно матеріалів справи, обвинувачені ОСОБА_3, ОСОБА_4, та потерпілий ОСОБА_5, являються активними громадськими діячами у своєму регіоні. Тому зазначені політичні події та у зв'язку з чим поведінку обвинувачених, колегія суддів визнає таким, що пом'якшує їм покарання.

За наведених обставин, колегія суддів, відповідно до ч.2 ст.66 КК України, визнає обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3, такі, як інвалідність другої групи прижиттєва, інваліда війни та учасника бойових дій, наявність на утриманні малолітньої дитини. Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4, - здійснення матеріальної допомоги лікарні, та його меценатство за місцем проживання. Також стосовно обох обвинувачених, щодо вчинення ними злочину на ґрунті політичних поглядів під час подій, що відбувалися в Україні у зазначений період.

З урахуванням наведених обставин, колегія вважає, що покарання призначене ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у виді позбавлення волі із застосуванням ст.75 КК України, таким, що за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особам обвинувачених, а тому вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині призначеного обвинуваченим покарання з його пом'якшенням.

Відтак, колегія суддів при призначенні обвинуваченим покарання, враховує наведені обставини, що пом'якшують обвинуваченому покарання, та з урахуванням відсутності обставин, які обтяжують покарання, визнає їх такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч.1 ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) обвинувачення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що покарання обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_4, необхідно призначити шляхом застосування ч.1 ст.69 КК України та перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч.2 ст.296 КК України, а саме - у виді штрафу.

З урахуванням викладеного, та оскільки доводи апеляційних скарг обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 знайшли своє часткове підтвердження, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині кваліфікації дій обвинувачених та призначеного обвинуваченим покарання.

В іншій частині вирок суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424 КПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Вирок Голованівського районного суду Кіровоградської області від 17 грудня 2014 року стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 296 КК України - змінити в частині кваліфікації дій обвинувачених та призначеного покарання.

Виключити з мотивувальної частини вироку кваліфікуючу ознаку інкриміновану ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ч.2 ст.296 КК України - винятковий цинізм.

Пом'якшити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 призначене покарання.

Призначити ОСОБА_3 покарання за ч.2 ст.296 КК України із застосуванням ч.1 ст.69 КК України у виді штрафу в розмірі 600 (шістсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 грн.

Призначити ОСОБА_4 покарання за ч.2 ст.296 КК України із застосуванням ч.1 ст.69 КК України у виді штрафу в розмірі 600 (шістсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 грн.

В іншій частині вирок Голованівського районного суду Кіровоградської області від 17 грудня 2014 року стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду Кіровоградської області набирає законної сили негайно після її проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судом апеляційної інстанції.

Судді:

Широкоряд Р.В. Яковлєва С.В Осєтров В.І.