Справа № 373/361/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2015 року Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області

в складі:

головуючого судді Залеської А.О.

при секретарі Руденко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який обґрунтував тим, що 30 грудня 2014 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс» укладено договір фінансового лізингу № 00565, предметом якого є автомобіль марки Chevrolet Captiva.LT. В офісі відповідача йому було роз'яснено, що одразу після сплати 10% вартості автомобіля, що складає 36873 грн., вони підпишуть всі необхідні документи і вже через кілька тижнів він зможе отримати автомобіль, при цьому сам обере його колір. Однак, через певний проміжок часу, на звернення позивача відповідач повідомив, що про передачу автомобіля можна буде говорити лише, якщо він сплатить 50% його вартості та 3% комісії, як зазначено в договорі та додатково повідомив, що сума 36873 грн., яку він сплатив в день укладання договору, не зараховується до вартості автомобіля, а є платою за організаційні заходи при оформленні договору лізингу. Вчитавшись у зміст договору та проконсультувавшись у юриста, він зрозумів, що відповідач ввів його в оману не лише тим, що спонукав сплатити 10% від вартості автомобіля, які ні при жодних умовах договору не буде зараховано до лізингових платежів, а й тим, що розмір лізингових платежів, куди входить і вартість автомобіля, залишається невизначеним, оскільки продавця ще не обрано і обирати його буде відповідач на власний розсуд, що суперечить закону та може поставити позивача в край невигідні умови. Ці та інші істотні умови договору позивач вважає несправедливими, такими що порушують принцип добросовісності, справедливості та рівності сторін.

В судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги, вказав на нечесну підприємницьку практику ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс», просив визнати договір фінансового лізингу недійсним та стягнути з відповідача 36873 грн.

Відповідач в судове засідання не з'явився, але направив суду письмові заперечення на позов, де вказав на законність договору фінансового лізингу та відповідність його умов юридичній природі договору.

Суд за згодою позивача ухвалив проводити заочний розгляд справи.

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши зміст оспорюваного договору та інші письмові матеріали, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що 30 грудня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс» (лізингодавець) та ОСОБА_1 (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 00565, згідно з умовами якого лізингодавець взяв на себе зобов'язання придбати у власність предмет лізингу (автомобіль Chevrolet Captiva.LT) та передати його у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором (а. с. 17-23).

Того ж дня ОСОБА_1 сплатив ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» перший внесок за автомобіль в розмірі 36873 грн., що підтверджується квитанцією від 30.12.2014 (а. с. 24).

Разом з тим, у договорі в розділі «визначення термінів» та по тексту договору цей платіж значиться як першочерговий одноразовий адміністративний платіж у розмірі 10% від вартості предмета лізингу (згідно Додатку №1) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору. При цьому додатково зазначено, що таке призначення вказаного платежу зберігається незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.

З наведеного можна зробити висновок, що відповідач умисно вказав в квитанції на сплату інше призначення платежу (за автомобіль), щоб привабити клієнта та схилити його до укладання договору. Такі дії відповідача суд вважає не чесними та недобросовісними.

Крім цього, згідно п. 3.2.7 договору у випадку невиконання лізингодавцем свого зобов'язання придбати предмет лізингу, він повертає лізингоодержувачу лише п'ятдесят відсотків сплаченого адміністративного платежу.

Вказане означає, що за невиконання договірного зобов'язання лізингодавець не несе відповідальності перед лізингоодержувачем, а навпаки одержує від нього вигоду у розмірі 50% від суми 36873 грн. Така умова договору є несправедливою, як сама по собі, так і з огляду на те, що згідно п. 12.1 цього договору наслідком розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача, який не отримав транспортний засіб, є утримання з нього штрафу в розмірі 40% від сплаченого авансового платежу та неповернення йому усієї суми адміністративного платежу.

За умовами договору до отримання в користування предмета лізингу, лізингоодержувач повинен сплатити лізингодавцю перший внесок, який не входить до обсягу фінансування та складається з таких платежів: адміністративний платіж -10%, авансовий платіж - 50 % та комісію за передачу -3% від ціни предмета лізингу. Авансовий платіж, який відповідно до умов договору може збільшитись в сумі, лізингоодержувач має право сплатити частинами протягом 12 місяців. Вказане випливає із визначення термінів у договорі, його умов та підтверджується Додатком №1 до договору (а.с. 26).

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що фінансовий лізинг є непрямим лізингом з точки зору цивільного права і майно, що передається лізингодавцем у користування лізингоодержувача за таким договором, лізингодавець має придбати у відповідного постачальника (продавця) відповідно до умов та специфікацій, встановлених лізингоодержувачем.

На думку суду в такий спосіб законодавець захищає право споживача фінансових послуг на вільний вибір предмета лізингу, його ціни та обрання контрагента.

За договором фінансового лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - у можливості користуватися обраним ним предметом лізингу та придбати його у власність шляхом викупу з зарахуванням до купівельної ціни сплачених лізингових платежів.

У статті 11 оспорюваного договору визначені умови переходу від лізингодавця до лізингоодержувача права власності на предмет лізингу (викуп предмета лізингу).

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого у лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору фінансового лізингу поширюються, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

З огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та можливість викупу предмета лізингу, суд робить висновок, що укладаючи такий договір, споживач послуг має право знати обсяг фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користуваннях за плату з правом викупу.

За таких обставин, та відповідно до положень ст. 655 ЦК України, суд вважає, що погоджена сторонами ціна предмету лізингу є істотною умовою такого договору.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст. 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками.

Згідно ч.1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

На переконання суду, ціна, марка автомобіля, рік випуску, його технічні характеристики, а іноді постачальник (продавець), - все це в сукупності індивідуалізує предмет лізингу.

Разом з тим, зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили конкретного постачальника (продавця) автомобіля Chevrolet Captiva LT., остаточно не визначились з вартістю предмета лізингу та, як наслідок, не погодили графік сплати лізингових платежів, який в договорі неодноразово згадується як Додаток № 3, але до договору не додається.

У пункті 8.2 оспорюваного договору вказана погоджена сторонами вартість предмета лізингу, однак лише на момент укладання договору (22306,72 доларів США). За умовами договору вона може бути змінена, в залежності від вибору лізингодавцем продавця та коливання цін на ринку.

При цьому, зі змісту договору випливає, що лізингоодержувач в жодному разі не може вплинути на вибір продавця та підбір товару за вигідною для нього ціною. Таке обмеження лізингоодержувача та невизначеність з обсягом майбутніх лізингових платежів ставить позивача в повну залежність від відповідача, інтерес якого полягає в отриманні більшого прибутку від якомога дорожчого предмета лізингу.

У пункті 4.3 договору вказано, що разом з підписанням акту приймання передачі лізингодавець передає лізингоодержувачу графік сплати лізингових платежів (план відшкодування або додаток №3 до даного договору), який сторони зобов'язані підписати до моменту підписання акту приймання передачі предмета лізингу.

Отже, позивач не має права відмовитись від запропонованого та повинен пристати на пропозицію відповідача, а у разі відмови договір може бути розірваний з зарахуванням на рахунок відповідача перших платежів до штрафу та з накладанням на позивача додаткових фінансових санкцій (п. 12.1, 12.13).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: а) суму яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору.

Відповідно до п. 10.1 оспорюваного договору лізинговим платежем є платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Додаток №3 до договору). Кожен лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 15% річних на залишок частини від обсягу фінансування; частину вартості предмета лізингу; комісію за супроводження договору в розмірі 5 відсотків.

Як зазначалось вище, такий графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (додаток №3) та сам обсяг таких платежів сторони не погодили та не підписали в момент укладення договору, що вказує на невизначеність загального обсягу фінансування.

Вказане є істотним порушенням принципу справедливості та добросовісності, може поставити позивача у невигідні для нього фінансові умови, чого він не знав в момент підписання договору, оскільки не міг передбачити максимальну вартість предмета лізингу, який йому запропонує відповідач.

Відповідно до п. 10.4 договору у разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладання даного договору сторони домовились та беруть на себе зобов'язання, до купівлі транспортного засобу підписати додаток №3 до даного договору із встановленням щомісячних платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу на момент купівлі.

Пунктами 1.7, 9.7 оспорюваного договору передбачено обов'язок сплати лізингоодержувачем до моменту передачі йому предмета лізінгу ( протягом 120 робочих днів) різниці до вже сплаченого авансового платежу.

В такий спосіб лізингноодержувач передбачає імовірне подорожчання предмета лізингу. Однак, в договорі не передбачено дій лізингодавця, зокрема повергнення частини сплаченого авансового платежу лізингоодержувачу, як надмірно сплаченої суми у випадку придбання транспортного засобу за нижчою ціною, що не виключено в умовах нестабільності цінової політики.

З огляду на такі обставини у позивача існують обґрунтовані сумніви в добросовісності відповідача.

Суд також находить несправедливими, такими що ставлять в необґрунтовану залежність споживача і ряд інших умов договору. Зокрема в ст. 7 договору викладені умови страхування предмета лізингу, які не лише суперечать закону про страхування, а й ущемляють право лізингоодержувача на вибір страхової компанії, надають можливість страховій компанії, яку обирає лізингодавець, уникнути обов'язку виплатити страхове відшкодування у разі неможливості лізингоодержувача негайно зателефонувати до страхової компанії щоб повідомити про страховий випадок. В такому випадку цивільна майнова відповідальність повністю лягає на лізингоодержувача.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право:

1) обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю;

2) відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям;

3) вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках;

4) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

Вказані права лізингоодержувача не знайшли свого відображення у змісті оспорюваного договору.

В статті 627 ЦК України передбачено свободу договору, яка полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживача.

Відповідно до ч.2, 3 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати в договорі, який передбачено актами цивільного законодавства, свої відносини, які не передбачені цими актами. Разом з цим сторони не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу

За правилом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно ч.2 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

З врахуванням вищевикладеного, аналізу договору фінансового лізингу, суд вважає, що в оспорюваний договір включені несправедливі умови, які зазначені у ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно до положень ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Порушення цієї норм закону знайшло вираження в тому, що відповідач при укладанні з позивачем договору фінансового лізингу завуалював призначення першого адміністративного платежу в розмірі 36873 грн. під вигляд «платіж за автомобіль», який за умовами договору не повертається в жодному випадку.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про невідповідність положень договору фінансового лізингу № 00565 від 30 грудня 2014 року принципам добросовісності, розумності, справедливості та рівності сторін у договорі, положення оскаржуваного договору порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про фінансовий лізинг». За таких обставин договір фінансового лізингу слід визнати недійсним та стягнути з відповідача на користь позивача 36 873 грн., відповідно до положень ч.2 ст. 216 ЦК України.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору при поданні позову, судовий збір за правилами ст. 88 ЦК України стягується з відповідача на користь держави, який суд обчислює сумою вимог немайнового та майнового характеру (243,60 грн.+368,73 грн.)

Керуючись статтями 6, 184, 203,215, 216, 509, 627,692, 806, 807 ЦК України, статтями 1, 3, 6, 11, 16, 18, 19 Закону України «Про фінансовий лізинг», статтями 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», статтями 10, 11, 57-61, 88, 212-215, 224-228 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів- задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 00565 від 30 грудня 2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс» та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_1 36873 (тридцять шість тисяч вісімсот сімдесят три) гривні.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь держави судовий збір в розмірі 612 (шістсот дванадцять) гривень 33 копійки.

Заочне рішення суду може бути переглянуте Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області за заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Апеляційну скаргу на заочне рішення відповідач має право подати лише у разі відхилення його заяви про перегляд заочного рішення.

Позивач, який не був присутній при оголошенні рішення суду має право на оскарження цього рішення до Апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя А.О. Залеська