02.04.2015 Єдиний унікальний номер 205/9636/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я 205/9636/14

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Залімської Н.В.,

при секретарі Олексієнко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Сьома Дніпропетровська держнотконтора про визнання договору дарування удаваним правочином, скасування державної реєстрації,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 18 листопада 2014 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом, в якому згідно уточнень вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його донька ОСОБА_3, а у 2006 році померла його дружина і позивач залишився проживати один. Після смерті дружини він успадкував квартиру АДРЕСА_1. Після смерті доньки та її чоловіка позивач став єдиним опікуном її неповнолітнього сина ОСОБА_4 з яким він разом проживав. Після закінчення школи онук поїхав на навчання до іншого міста, а позивач залишився один. На той час йому виповнилося 81 рік, він став хворіти та потребував стороннього догляду, у зв'язку з чим продав належну йому квартиру, та придбав квартиру АДРЕСА_2, ближче до своєї доньки - відповідача по справі ОСОБА_2. Навесні 2008 року сторони домовилися, що відповідач буде його доглядати до смерті, а позивач залишить їй належну йому квартиру. З цією метою вони звернулися до держнотконтори з питанням укладання договору довічного утримання на належну йому квартиру АДРЕСА_2. При зверненні до нотконтори їм було повідомлено, що відповідно до ст. 73 Закону України «Про нотаріат» при посвідченні договору довічного утримання на зазначену квартиру до припинення дії договору, тобто до дня смерті позивача буде накладено заборону, що унеможливлює розпорядження майном до його смерті. Порадившись з відповідачем, та з метою уникнення заборони на квартиру між ними виникла усна домовленість, умов якої не було відображено у договорі, відповідно до якої позивач передасть у власність відповідачу належну йому квартиру, залишившись проживати у квартирі, не буде сплачувати за комунальні послуги, а відповідач буде його забезпечувати довічним доглядом, забезпечувати харчуванням, ліками тощо. 02 липня 2008 року між сторонами було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2. Перші чотири роки після укладання договору донька виконувала свої зобов'язання, проте з грудня 2012 року почала вимагати оплату комунальних послуг, погрожувала фізичною розправою. 12.02.2013 року відповідач вчинила сварку, хватала позивача руками за голову та ображала. Позивач просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2, посвідчений Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 02.07.2008 року, за реєстровим № 2-3855 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2; скасувати державну реєстрацію договору дарування квартири АДРЕСА_2, посвідчений Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 02.07.2008 року, за реєстровим № 2-3855; стягнути судові витрати.

Позивач та його представники в судовому позовні вимоги підтримали та просили задовольнити. В обґрунтування позовних вимог посилалися на обставини викладені в позовній заяві.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі та заперечувала проти їх задоволення.

Представник третьої особи в судовому засіданні просив винести рішення згідно чинного законодавства.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представників позивача, відповідача, представника третьої особи, вивчивши матеріали справи, вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити за наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що 02 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2, згідно умов якого ОСОБА_1, попередньо ознайомлений з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, перебуваючи при здоровому розумінні, ясній пам'яті та діючи добровільно, розуміючи значення свої дій та правові наслідки укладеного договору подарував, а ОСОБА_2 прийняла у дар належну ОСОБА_1на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 27.02.2008 року, за реєстровим НОМЕР_1 вказану квартиру. Договір дарування посвідчений Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 02.07.2008 року, за реєстровим № 2-3855 (а.с.19-20).

Встановлено, що власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_2.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно ч.1 ст. 722 ЦК України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття. У п. 4 ст. 722 ЦК України вказано, що прийняття обдарованим документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунку.

Пунктом 7 Договору дарування від 02.07.2008р. роз'яснено, що право власності на зазначену кварту виникає з моменту його прийняття. Прийняттям дарунка вважається одержання обдарованою оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення.

Як на правову підставу визнання договору дарування недійсним позивач посилається на ст. 235 ЦК України.

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, ОСОБА_1оформлюючи договір дарування, він був впевнений, що фактично буде виконуватися договір довічного утримання, про який з відповідачем була усна домовленість, оскільки він залишилася однин та потребував сторонньої допомоги та догляду.

Проте, суд критично ставиться до посилань позивача та його представників, що спірний правочин було укладено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, тобто договір довічного утримання.

Згідно ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, що визнається сторонами, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно до п. 25 Пленуму Верховного Суду України постанови № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином (стаття 235 ЦК ) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Разом з тим, в судовому засіданні відповідач заперечувала проти задоволення позовних вимог, та зазначала, що спірна квартира була передана їй безоплатно та з метою створення юридичних наслідків.

Згідно ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При укладанні договору довічного утримання сторони повинні визначити всі види матеріального забезпечення, об'єм, способи та форми. За загальним правилом повинні бути визначені вид та кількість харчування, періодичність, калорійність та окремі елементи. Оскільки даний договір передбачає можливість догляду, то сторони повинні чітко визначити, з чого саме буде складатися догляд. В договорі визначаються умови, норми, засоби догляду, періодичність, якість та зміст. Якщо відчужувач потребує медичного обслуговування, то вказується, якого саме - загального або спеціального, які ліки необхідні, їх кількість та приблизна вартість. Довічне утримання може надаватися у чітко визначеній сумі, черговість виплат грошових сум повинна бути визначена в договорі. Однак, у судовому засіданні позивач та його представники не змогли навести ні одну з цих умов, яку він хотів би визначити в договорі довічного утримання.

У відповідності до ч.1, ч.2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна буд-які дії, які не суперечать закону.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що твердження позивача та його представників про те, що між сторонами була домовленість на укладання іншого правочину, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки є непереконливими.

Отже, суд прийшов до висновку, що позивач мав добровільний намір саме подарувати належну йому на праві власності квартиру, що і було зроблено 02 липня 2008 року.

Крім того, наявні в матеріалах справи звернення до Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області та Прокуратури Ленінського району м. Дніпропетровська свідчать про характер відносин, які склалися між сторонами, але не є доказом недійсності договору дарування від 02.07.2008 року, оскільки доказів, що обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформили правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини, як це передбачено ст. 60 ЦПК України, ОСОБА_1не надав.

В судовому засіданні не доведений той факт, що позивач мав спотворене уявлення про обставини, що дійсно мають місце, не встановлено, що особи, які укладали оспорюваний правочин, свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Отже, суд прийшов до висновку, що укладання договору дарування спірної квартири відповідало дійсним намірам позивача укласти саме договір дарування і є його добровільним волевиявленням.

А тому, у суду відсутні законні підстави застосувати наслідки визнання недійсності правочину, та позовні вимоги в цій частині є такими, що не ґрунтуються на законі.

У зв'язку з чим не має законних підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування державної реєстрації договору дарування квартири АДРЕСА_2, посвідчений Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 02.07.2008 року, за реєстровим № 2-3855.

Крім того, встановлено, що ОСОБА_1 звертався до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовною завою до ОСОБА_2, третя особа Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора про розірвання договору дарування на вимогу дарувальника, в задоволенні позовних вимог було відмовлено, рішення набрало чинності.

Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а у відповідності до положень ч.1. ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи вищевикладене та аналізуючи здобуті по справі докази, суд приходить до висновку, що немає підстав для визнання договору дарування квартири АДРЕСА_2, укладеного 02.07.2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2недійсним та скасування державної реєстрації, оскільки вказані вимоги є необґрунтованими та недоведеними.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд в силу ст.88 ЦПК України, враховує, що позовні вимоги оплачені позивачем, судом залишено без задоволення, позивач не звільнений від їх оплати, у зв'язку з чим поверненню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України постанови № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 638, 717, 718, 719, 720, 722 ЦК України, ст.ст. 5, 6, 10, 27, 57-60, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Сьома Дніпропетровська держнотконтора про визнання договору дарування удаваним правочином, скасування державної реєстрації договору дарування квартири - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Н.В. Залімська