ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2015 р. Справа №914/3971/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді:Плотніцького Б.Д.

Суддів: Михалюк О.В.

Гнатюк Г.М.

при секретарі: Гарматі О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Львів

на рішення господарського суду Львівської області від 26.01.2015р. (суддя Шпакович О.Ф.)

у справі №914/3971/14

за позовом: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Львів

про стягнення заборгованості у сумі 343 374,24грн. та виселення з приміщень

за участю представників сторін:

від позивача(скаржника): ОСОБА_4 по довіреності №2302-вих-55 від 06.01.2015р.

від відповідача (скаржника): не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 26.01.2015р. позов Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Львів у частині стягнення заборгованості у сумі 343 374,24грн. залишено без розгляду, у частині виселення з приміщень - відмовлено повністю.

Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів та Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, м.Львів, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернулись з апеляційними скаргами, в яких просять його скасувати та прийняти нове рішення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт - Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зокрема, як вказує апелянт, судом безпідставно встановлено факт відсутності впродовж 1 місяця після спливу зазначеного терміну заяв сторін про припинення договірних відносин, оскільки до відома суду доводився факт того, що відповідачу надсилалось повідомлення про припинення договірних стосунків №2302-вих989 від 20.03.2012р. На думку апелянта, судом не надано правової оцінки тому, що спірний договір фактично є пролонгацією договірних відносин з відповідачем щодо користування нежитловими приміщеннями на АДРЕСА_1 та укладений шляхом переукладання попереднього договору оренди №Г-0515 від 22.01.2014р. на новий термін. Тому, на підставі ст.764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ч.2 ст.17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» (строк дії якого менший 3-х років) немає підстав для його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Враховуючи відсутність правових підстав для зайняття відповідачем спірних приміщень, на думку скаржника, вимога про виселення відповідає фактичним обставинам справи. Щодо вимоги про стягнення суми заборгованості з відповідача, апелянт зазначив те, що із відомостей, відображених у розрахунку заборгованості з орендної плати, які не спростовані відповідачем, останній не в повному обсязі сплачував орендні платежі. Орендодавець щомісячно виставляв та надсилав на адресу відповідача рахунки на оплату орендних платежів, а відповідач не заперечував факту їх отримання, тому скаржник вважає, що вимоги про стягнення доведені належним чином та відповідними доказами, і просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апелянт - Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, м.Львів подала до суду апеляційну скаргу, в якій зазначила, що вмотивовані обґрунтування непогодження з рішенням господарського суду будуть подані додатково після ознайомлення з матеріалами справи. При цьому, зазначила, що вказане рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а викладені у ньому висновки суперечать фактичним обставинам справи, тому просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Одночасно при подачі вказаної апеляційної скарги Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 відповідно до платіжного доручення №8 від 09.02.2015р. про сплату судового збору за подання апеляційної скарги, сплачено 500,00грн., у зв'язку з чим, ухвалою суду про прийняття апеляційної скарги до провадження апелянта було зобов'язано доплатити судовий збір у розмірі 3 542,74грн. та подати до суду належні докази сплати до першого судового засідання (18.03.2015 року). Внаслідок невиконання апелянтом вимоги ухвали суду, ухвалою від 18.03.2015р. скаржника було повторно зобов'язано надати суду докази сплати судового збору до 01.04.2015р.

У судових засіданнях представник позивача підтримав вимоги, викладені у апеляційній скарзі, просив рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. Проти задоволення апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Львів заперечував, а також зауважував, що не отримав повну апеляційну скаргу відповідача.

Відповідач в судові засідання не з'явився. Однак, неодноразово направляв на адресу суду заяви про відкладення розгляду справи та просив без його участі не розглядати апеляційні скарги. Своїми правами, передбаченими ст.22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не скористався.

Щодо заявленої відповідачем (апелянтом) заяви від 31.03.2015р. про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням на лікарняному та проханням не розглядати скаргу без його участі, судова колегія зазначає наступне.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. З урахуванням вищенаведеного, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційні скарги за відсутністю представника відповідача.

Відповідно ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.102 ГПК України, апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Дослідивши докази матеріалів справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 10.03.2009р. між сторонами укладено договір №Г-7012-9 ( далі - договір), за яким позивач (орендодавець) надав відповідачу (орендарю) у строкове платне користування об'єкт нерухомості: нежитлові приміщення (загальною площею 481,1м2) у будинку АДРЕСА_1

Пунктом 3.3. договору, акт приймання-передавання (стосовно надання об'єкту у найм) - не складався, оскільки приміщення перебували у фактичному володінні та користуванні орендаря на підставі договору №Г-0514 від 22.01.2002р.

Факт передання орендодавцем зазначеного майна у найм за договором від 22.01.2002р. встановлено рішенням господарського суду Львівської області від 27.08.2012р. у справі №5015/2362/12, тому, згідно з нормою ч.3 ст.35 ГПК України, зазначена обставина повторному доказуванню - не підлягає.

Пунктом 4.1 договору сторонами погоджено строк його дії - 2 роки 364 дні: з 10.03.2009р. до 09.03.2012р.

Судом першої інстанції встановлено, що такий строк відповідає нормам чинних на той час ч.1 ст.763 ЦК України, ч.4 ст.284 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ч.1 ст.17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна". Також відповідно ст.794 ЦК України в редакції, що діяла на час укладення сторонами договору, такий договір оренди строком до трьох років не підлягав обов'язковій державній реєстрації.

Оскільки, відповідно до умов п.4.1., первинно встановлений строк дії договору був до 09.03.2012р., то факт відсутності впродовж одного місяця після спливу зазначеного терміну, заяв сторін про припинення договірних відносин, згідно з умовами п.4.3, зумовив продовження строку дії договору знову на 2 роки 364 дні, тобто - до 08.03.2015р.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, що такий порядок продовження строку дії договору оренди відповідає нормам ст.764 ЦКУ,ч.4 ст.284 ГК України та ч.2 ст.17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна".

Пунктом 5 прикінцевих положень ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу" від 15.12.2009р. встановлено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін. Пунктом 2 частини 3 вказаного Закону України доповнено ст.17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" реченням такого змісту: "Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін", тобто обов'язкове двостороннє погодження питання про продовження строку дії договору до п'яти років, оскільки, у випадку наявності заперечень орендаря стосовно 5-річного строку, такий строк - не встановлюється (встановлюється менший строк). Однак позивачем (орендодавцем) не повідомлено відповідача (орендаря) про можливість продовження, згідно з зазначеною нормою Закону, строку дії договору до 5 років, і, відповідно, - не погоджено з орендарем 5-річного строку дії договору. Оскільки право орендаря на визначення меншого (ніж 5 років) строку дії договору - безумовне, тому, одностороння зміна орендодавцем строку дії договору (збільшення його до 5 років) суперечить нормам чинного законодавства.

Господарським судом вірно зазначено, що вказаним Законом України не передбачено можливості непоширення на орендні відносини, у випадку продовження дії правочину на п'ять років, норми ст.794 ЦК України (у чинній на той час редакції) стосовно обов'язкової державної реєстрації договору найму об'єкту нерухомості, укладеного на строк не менше трьох років. Тобто, у випадку визначення 5-річного строку дії договору оренди, у сторін безумовно наявним був би обов'язок з проведення державної реєстрації такого правочину, який встановлено нормою ст.794 ЦК України (обов'язковість виконання якої не змінено жодним законом).

Таким чином, строк дії договору, що первинно тривав до 09.03.2012р., а потім - продовжений до 08.03.2015р., діяв і на момент прийняття господарським судом Львівської області оскаржуваного рішення. А тому, господарським судом правильно вказано, що відсутність факту спливу строку дії договору у 2014р. зумовлює безпідставність надсилання позивачем відповідачу повідомлення №2302-1164 від 27.03.2014р. про припинення договірних відносин, у якому безпідставно зазначено про закінчення строку дії правочину 10.03.2014р.

Враховуючи те, що підставою позовної вимоги про виселення відповідача з приміщень є припинення строку дії договору оренди, то відсутність такого факту (на час подання позовної заяви та прийняття рішення по справі) зумовлює безпідставність заявленої позовної вимоги. Тобто, наявний факт передчасного звернення позивачем з зазначеною вимогою, оскільки строк дії Договору - триває (у зв'язку з його продовженням до 08.03.2015). Відтак, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги позивача про виселення відповідача з орендованого приміщення і не вбачає підстав для скасування рішення в цій частині.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 343 374,24грн., яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань зі сплати орендних платежів, передбачених умовами п.5.1 договору.

У підтвердження наявності такої заборгованості позивач надав лише довідки Фінансово-розрахункового відділу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради №2302-2703 від 07.10.2014р. (а.с.17, 56), які не можуть вважатись належним доказом наявності боргу, оскільки такі складені щодо іншого договору та іншого приміщення, ніж ті, по яких заявлено вимогу про стягнення, а також такі довідки є лише розрахунком суми боргу, однак не дають можливості суду визначити дійсний розмір орендних платежів, що підлягали сплаті відповідачем і сум часткових оплат та визначення суми боргу.

У рішенні суду зазначено, що позивачем не надано витребуваних судом ухвалою від 11.11.2014р. рахунків на сплату орендних платежів та доказів їх вручення (надіслання) відповідачу, не доведено факту складання таких щомісячних рахунків і не спростовано твердження відповідача про ненадходження таких рахунків на його адресу. При цьому важливим є і факт відсутності допустимих доказів часткової сплати відповідачем орендних платежів. Враховуючи, що рахунки на оплату, в яких містяться дані про розмір щомісячних орендних платежів, є необхідними суду для встановлення розміру орендної плати у кожному місяці спірного періоду (розрахунок боргу здійснено з 01.03.2009р. до 01.03.2014р.), факт невиконання позивачем обов'язкової вимоги ухвали суду унеможливлює перевірку розрахунку суми боргу та, відповідно, вирішення спору стягнення грошових коштів по суті, тому в цій частині позовна вимога підлягає залишенню без розгляду.

Згідно з п.5 ч.1 ст.81 ГПК України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

У відповідності до п.п.4.8, 4.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011р., №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду в зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розглядові справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. При вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 частини першої цієї статті можливо лише за наявності таких умов:

- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі або, в разі оголошення перерви в судовому засіданні,

- в протоколі такого засідання;

- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті;

- позивач не подав документи, витребувані судом при підготовці справи до розгляду (стаття 65 ГПК) або в порядку статті 38 названого Кодексу, чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин. Отже, перш ніж залишити позов без розгляду, господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність.

У відповідності до ст.69 ГПК України,спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, що на підставі п.5 ч.1 ст.81 ГПК України, наявні підстави для залишення судом без розгляду позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 343 374,24грн., оскільки позивачем без поважних причин не подано суду витребуваних документів, а відсутність таких доказів перешкоджає суду вирішити спір по суті, а також те, що суд першої інстанції розглядав справу протягом встановленого ГПК України строку з продовженням останнього на 15 днів, тобто у позивача було достатньо часу для подачі доказів у підтвердження заявлених позовних вимог, то судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду Львівської області в частині залишення позовної вимоги про стягнення заборгованості без розгляду.

Одночасно судова колегія вважає за необхідне зазначити, що позивачем (апелянтом) під час апеляційного провадження також не подано належних та допустимих доказів у підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, з яких можна було б встановити розмір орендної плати, з якої складається сума заборгованості. А також судова колегія звертає увагу позивача, що залишення позову без розгляду не позбавляє його права повторно подати позовну заяву після усунення обставин, які стали підставою для залишення її без розгляду.

Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.ст.33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи, і, всупереч вищевказаних норм ГПК України, скаржником не подано доказів, які б спростовували факти, викладені у позовній заяві, а твердження, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оспорюваному рішенні суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного, надавши належну оцінку всім наявним у справі доказам, повною мірою дослідивши всі обставини справи, норми чинного законодавства України, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що апеляційна скарга Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Львівської області від 26.01.2015р. по справі №914/3971/14 підлягає залишенню без змін.

Щодо апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Львів, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до вимог ухвали суду від 17.02.2015р. відповідача (апелянта) було зобов'язано доплатити судовий збір у розмірі 3 542,74грн. та подати до суду належні докази сплати до першого судового засідання, тобто до 18.03.2015 року. Однак апелянт вказаної вимоги ухвали суду не виконав, у зв'язку з чим, ухвалою суду від 18.03.2015р. Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 було повторно зобов'язано надати суду докази доплати судового збору до 01.04.2015р.

Внаслідок невиконання відповідачем (апелянтом) вимог ухвал суду щодо доплати судового збору, подальший розгляд справи в апеляційному порядку є неможливим у зв'язку з невідповідністю форми апеляційної скарги вимогам ч.2 ст.94 ГПК України, що, у свою чергу, є самостійною процесуальною підставою для залишення апеляційної скарги без розгляду.

Крім того, п.3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві" передбачено, що неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів без поважних причин, спрямоване на затягування судового процесу, розцінюється господарським судом як зловживання процесуальними правами. Аналогічні вказівки містяться також у п.4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007р. №01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" (зі змінами) та в пунктах 11 і 12 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" (зі змінами) .

Відповідно до п.3.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою, зокрема, залишити позов чи скаргу без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.

За таких обставин, оскільки скаржником без поважних причин не подано витребуваних апеляційним господарським судом документів, необхідних для розгляду апеляційної скарги, то таку скаргу слід залишити без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст. 81 ГПК України, що не позбавляє останнього права повторно подати апеляційну скаргу після усунення обставин, які стали підставою для залишення скарги без розгляду.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Львів без розгляду.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Львів, підлягає поверненню апелянту за ухвалою суду на підставі п.4 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст.81, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Львівської області від 26.01.2015р. по справі №914/3971/14 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Львів залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Львівський апеляційний господарський суд протягом 20 днів.

Повний текст постанови складено 06.04.2015р.

Головуючий суддя Б.Д. Плотніцький

Судді О.В. Михалюк

Г.М. Гнатюк