ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 квітня 2015 року № 826/20875/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Мазур А.С., суддів: Бояринцевої М.А., Кротюка О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомГромадянина Ірану ОСОБА_1

доДержавної міграційної служби України

провизнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Громадянин Ірану ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) про визнання неправомірним та скасування рішення ДМС України від 03.11.2014 № 561-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання ДМС України визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що рішення відповідача про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, було прийнято з численними порушеннями процедури передбаченої чинним законодавством України, просить зобов'язати відповідача надати йому статусу біженця, тому, що у випадку повернення позивача до країни громадянської належності, його життю та життю його родини буде загрожувати реальна небезпека, і що в нього є цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через його відмову слідувати місцевим традиціям.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях, також зазначив, що відповідачем формально та не повній мірі виконано свої обов'язки під час перевірки документів та проведення співбесід з позивачем .

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов.

У судовому засіданні судом за згодою сторін ухвалено здійснити подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є громадянином Ірану, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Багмолек, сімейний стан - неодружений, за національністю - іранець, за віросповіданням - християнин (протестант).

До України позивач прибув у березні 2013 року літаком, легально, маючи студентську візу.

Позивач звернувся до міграційного органу з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 01.08.2013, в якій повідомив, що поїхав з країни походження, через побоювання зазнати переслідувань від органів влади, зокрема служби безпеки, за політичні погляди та релігійні переконання.

За результатами розгляду зазначеної заяви та проведених співбесід, ГУ ДМС України зроблено висновок, із рекомендацією відмовити громадянину Ірану ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі якого рішенням Державної міграційної служби України № 685-13 від 05.12.2013 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням відповідача, звернувся з адміністративним позовом до суду. Так, позивачу постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2014 у справі № 826/2093/13-а відмовлено у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з чим, останнім подано апеляційну скаргу, за наслідками розгляду якої Київським апеляційним адміністративним судом міста Києва постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2014 , скасовано та ухвалено нову постанову.

12.05.2014 №35-14 міграційний орган на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду міста Києва прийняв рішення, зобов'язати ГУ ДМС України в місті Києві повторно розглянути заяву громадянина Ірану ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС України.

Відповідно до наказу від 29.05.2014 №263 ГУ ДМС України в м.Києві прийняті в оформлення документи гр. Ісламської Республіки Іран, ОСОБА_1 для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини є: Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI (далі по тексту - Закон № 3671-VI).

Згідно зі ст. 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI (тут і далі в редакції, чинній на момент винесення спірного рішення) біженець -особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця.

До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Згідно із визначенням, наведеним у п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ст. 6 зазначеного Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

Статтею 9 Закону № 3671-VI визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, зокрема, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником. Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону (частина 6 статті 9 Закону № 3671-VI).

Частиною 7 ст. 7 Закону України № 3671-VI передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Положеннями частини 5 статті 10 Закону № 3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI, відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком Державної міграційної служби України, виходячи з наступного.

Відповідно до п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Згідно з пункту 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Управлінням у справах біженців ГУ ДМС України в м.Києві 27.05.2014 запрошено ОСОБА_1 на співбесіду для уточнення відомостей та анкетних даних.

З урахуванням позиції Київського апеляційного адміністративного суду міста Києва, викладеної у постанові від 10.04.2014, міграційним органом було проведено декілька співбесід, під час яких позивач зазначив, що покинув країну походження через пропозицію особи з Міністерства розвідки зробити бюст лідера країни, на яку позивач дав згоду, однак, пояснив, що за власним переконанням не збирався цього робити, тому намагався виграти час і виїхав в Україну. На питання чи зазнав позивач фізичного насилля, чи переслідували його, чи отримував він погрози на свою адресу за ознаками раси, релігії, національності, політичними поглядами, відповів «ні».

Як убачається з матеріалів справи, працюючи викладачем в університеті мистецтва міста Абадан ОСОБА_1 отримав замовлення від керівника служби безпеки країни збудувати фонтани в аеропорту м.Ахваз, потім позивачу було тією ж особою запропоновано зробити скульптуру лідера країни. Позивач з особистих міркувань відмовився виконувати дане замовлення, через що, як він пояснив, на нього почався тиск з боку силових структур країни.

Також, суд зазначає, що жодного доказу на підтвердження факту замовлення виготовлення скульптур фонтанів органами влади, позивачем не надано.

У співбесіді від 18.08.2014 позивач розповів, що його не звільняли, що спростовує твердження позивача у співбесіді від 05.08.2013, що його було звільнено з університету, в якому він працював викладачем та не повідомлено про причину звільнення. Зазначене, також підтверджується листом, наданим позивачем, з якого вбачається, що керівництво університету задоволено роботою позивача та чекає у наступному семестрі.

При цьому, будь-яких доказів на підтвердження можливого застосування тиску за політичні погляди, релігійні переконання, ані під час звернення до органу міграційної служби, ані під час розгляду та перевірки його заяви названим органом, ані під час розгляду справи судом, не надано.

Так само не доведено, що перебування позивача у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, також ОСОБА_1 не надано жодного доказу на підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування, не доведено існування умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та наявності підстав для прийняття ДМС України відповідного рішення.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 має всі ознаки економічного мігранта.

З огляду на викладене, суд погоджується з висновком Головного управління ДМС України в м. Києві про те, що позивач не надав достовірних чи правдивих фактів можливого застосування до нього насильства.

За таких обставин суд вважає, що рішення відповідача від 03.11.2014 № 561-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання ДМС України визнати громадянина Ірану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог чинного законодавства, суд приходить до висновку про відмову в її задоволенні, оскільки вказана вимога є похідною позовною вимогою.

Окрім того, з приводу вказаної вище позовної вимоги необхідно звернути увагу на те що, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визначається позивачем протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. Така позиція узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, і суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи наведене та виходячи із встановлених судом під час розгляду справи обставин, суд приходить до висновку про правомірність рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 03.11.2014 № 561-14, з огляду на що позовні вимоги громадянина Ірану ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову громадянина Ірану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.С. Мазур

Судді: М.А. Бояринцева

О.В. Кротюк