Справа № 392/1645/14-ц

2/392/3/15

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2015 року Маловисківський районний суд Кіровоградської області в складі головуючої судді Бугайченко Т.А., за участі секретаря Стець Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мала Виска справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агродар - Україна», треті особи Відділ Держземагенства у Маловисківському районі Кіровоградської області, Реєстраційна служба Головного управління юстиції у Кіровоградській області про визнання недійсною додаткової угоди до договору від 06.08.2007 року та зобов»язання повернути земельну ділянку , -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроДар « про визнання недійсною додаткової угоди до договору від 06.08.2007 року, зобов»язання повернути земельну ділянку, стягнення орендної плати за 2014 рік в сумі 6290 грн 58 коп. Мотивує тим, що він є власником земельної ділянки площею 10.78 га , яка розташована на території Мар»янівської сілької ради Маловисківського району Кіровоградської області на підставі Державного акту на право приватної власності на землю. 28.07.1999 року він, уклав договір оренди вказаної земельної ділянки з Агрофірмою «Петрівка», правонаступником якої є ЗАТ «АгроДар». Предметом вказаного договору була земельна ділянка площею 10.37 га, на яку він мав право згідно з сертифікатом серії НОМЕР_1. 30 листопада 1999 року на підставі рішення Мар»янівської сільської ради він набув право власності на земельну ділянку та отримав Державний акт . Він неодноразово пропонував відповідачеві переукласти договір оренди, у зв»язку зі зміною його предмету, але оскільки не було досягнуто згоди щодо розміру орендної плати , договір оренди переукладено не було. Про існування спірної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки дізнався у відділі Держземагенства. В подальшому дружина зізналась, що під тиском підписала додаткову угоду від його імені. Але він особисто спірну угоду не підписував і на її підписання нікого не уповноважував. Крім того підставою недійсності додаткової угоди вважає те, що предмет оренди за основним договорм та додатковою угодою є різний, крім того вони не містять таких істотних умов, як об»єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), розимір орендної плати (її індексація, форма платежу, строк та порядок її внесення, відповідальность за її несплату), умови використання та цільове призначення земельної ділянки, існуючі обмеження (обтяження ) земельної ділянки, не вказані умови та строки передачі земельної ділянки орендарю. Крім того відсутні невід»ємні частини договору, які передбачені ч.4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі». Оскільки раніше відповідачем виплачувалась орендна плата в меншому розмірі ніж це передбачено договорами та законодавством просить стягнути орендну плату за 2014 рік в розмірі 6290.58 грн, що становить 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Ухвалою суду від 02 жовтня 2014 року первісного відповідача - ЗАТ «АгроДар», було замінено на належного відповідача - ТОВ «Агродар-Україна».

В судовому засіданні представник позивача з врахуваттям того, що орендна плата за 2014 рік ОСОБА_1 була виплачена в повному обсязі, зменшив позовні вимоги та остаточно просив визнати недійсною додаткову угоду до договору від 06.08.2007 року та зобов»язати відповідача повернути земельну ділянку. Наполягав на тому, що про існування додаткової угоди позивач дізнався в грудні 2013 року від своєї дружини. Позивач в судовому засіданні 02.10.2014 року, оглянувши оригінал договору оренди від 28 липня 1999 року пояснив, що він його підписав особисто. Оспорювану даткову угоду до нього не підписував, на її підписання нікого не уповноважував.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини викладені у запереченні на позов. Крім того просив суд до позовних вимог про визнання додаткової угоди до договору оренди недійсним застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволення позову.

Представники реєстраційної служби Головного управління юстиції у Кіровоградській області та відділу Держземагенства у Маловисківському районі Кіровоградської області в судове засідання не з»явились, про час та місце розгляду справи повідомлені.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані ними докази, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 28 липня 1999 року між позивачем та агрофірмою «Петрівка», правонаступником якої є відповідач, було укладено договір оренди земельної ділянки площею 10.37 га, на яку позивач мав право згідно сертифікату № НОМЕР_1. Вказаний договір було зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 29 липня 1999 року за № 201 Мар»янівською сільською радою.

20 грудня 1999 року ОСОБА_1 на підставі рішення Мар»янівської сілької ради народних депутатів від 30 листопада 1999 року отримав Державний акт серії НОМЕР_2 на право приватної власності на земельну ділянку площею 10.78 га, яка розташована території Мар»янівської сільської ради.

06.08.2007 року між ОСОБА_1 , діючи як власник земельної ділянки відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3, уклав з ЗАТ «АгроДар», правонаступником якого є ТОВ «Агродар - Україна » , додаткову угоду до договру оренди № 201 від 29 липня 1999 року. Вказану додаткову угоду було зареєстровано у Маловисківському районному відділі Кіровоградської регіональної філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України», про що у книзі реєстрації договорів вчинено запис від 17 серпня 2007 року.

Відповідно висновку експерта № 1914 від 19.01.2015 року , підписи від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді № 1 від 06.08.2007 року до договору оренди земельної ділянки, № 201 від 29 липня 1999 року , укладеній між ОСОБА_1 та ЗАТ «АгроДар», в графі (підпис сторін, орендодавець) та у договорі на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 28 липня 1999 року, укладеному між ОСОБА_1 та Агрофірмою «Петрівка», виконані однією особою.

Статті 10 та 60 ЦПК України передбачають, що кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Оскільки і договір оренди від 28 липня 1999 року і додаткова угода до нього містять реєстраційні написи про його державну реєстрацію , вони визнані державою, адже відповідно до п. 2 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998р. № 2073, що був чинний на час укладення спірної додаткової угоди, державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державного факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі Пленум), зокрема п.8 визначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Суд не приймає до уваги висновок експерта № 1914 від 19.01.2015 року, в частині, що «підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді № 1 від 06.08.2007 року до договору оренди земельної ділянки № 201 від 29 липня 1999 року, укладеному між ОСОБА_1 та ЗАТ «Агродар», в графі (підпис сторін, орендодавець) та підпис у акті прийому- передачі земельної ділянки в оренду згідно додаткової угоди № 1 від 06.08.2007 року виконані не самим ОСОБА_1», та критично ставиться до наданих ОСОБА_1 експерементальних та вільних зразків почерку. Адже висновок експерта у вказаній частині викликає сумніви та спростовується поясненнями самого позивача, згідно яких, він особисто підписав договір оренди земельної ділянки від 28 липня 1999 року.

Стосовно доводів позивача щодо невідповідності договору оренди та додаткової угоди виморам закону суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є:

об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);

строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

умови збереження стану об'єкта оренди;

умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Зі змісту оспорюваної додаткової угоди вбачається, що сторони дійшли згоди щодо розміру орендної плати, її індексації, строків та форми виплати (а.с. 17 п. 2.1), а також з приводу того, що додатком до додаткої угоди є Державний акт, в якому зазначено місце розташування земельної ділянки та її призначення, у п.4 додаткової угоди сторони обумовили умови використання земельної ділянки, тому доводи позивача, щодо відсутності вказаних істотних умов у договорі є безпідставними.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, (постанова від 10 вересня 2014 року , справа № 6-110цс14), яка є обов»язковою для всіх судів, виходячи з того, що відповідно до статті 3 ЦПК України та статті 15 ЦК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити, чи дійсно порушує право орендодавця відсутність у договорі оренди передбаченої ч.1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» такої істотної умови, як передача у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, визначити істотність цієї умови, а також з»ясувати, у чому саме полягає порушення законних прав орендодавця.

Однак , позивачем не надано жодних доказів в підтвердження порушення його прав , пов»язаних з відсутністю в договорі оренди та додатковій угоді таких істотних умов, як існуючі обмеження щодо використання земельної ділянки та строки передачі земельної ділянки орендарю, а відсутність невід»ємних частин, які передбачені ч.4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» не є підставою для визнання договору оренди недійсним.

Отже, посилання позивача на невідповідність договору вимогам ст. 15 ЗУ «Про оренду землі» є формальними, такими, що не доводять порушення його прав (ст. 3 ЦПК України).

За вказаних обставин, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову за недоведеністю.

Судові витрати по справі відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України , суд залишає по фактично понесеним.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 27, 57-59, 60, 212,213, 214 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агродар-Україна» про визнання недійсною додаткової угоди до договору від 06.08.2007 року та зобов»язання повернути земельну ділянку - відмовити.

Судові витрати залишити по фактично понесним.

Рішення може бути оскаржено до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області через Маловисківський районний суд Кіровоградської області шляхом подачі протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення рішення мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: Т.А.Бугайченко