07.04.2015

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 361/1623/15-к

Провадження № 1-кп/361/125/15

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 квітня 2015 року. Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Батюка В.В.,

при секретарях Юхимович О.В.,Колотаєвській С.П.

з участю : прокурора Похиталюка Є.П.

захисника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари кримінальне провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42014110340000097 від 04.12.2014 року про обвинувачення:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Бровари Київської області, українця, громадянина України, військовослужбовця за призовом вч -польова пошта В4126, яка дислокується в м.Бровари-5 Київської області, одруженого, має доньку 2010 р.н., зареєстрований та проживає АДРЕСА_1, раніше судимого 08.10.2014 року Броварським міськрайонним судом Київської області за ст..407 ч.3 КК України до покарання у виді 2 місяців арешту

у вчиненні кримінального правопорушення, злочину, передбаченого ч.1 ст.408 КК України

В С Т А Н О В И В:

11.03.2014 солдат ОСОБА_2 призваний Броварським об'єднаним міським військовим комісаріатом Київської області на учбові збори строком на 10 днів. У зв'язку з набранням чинності 17.03.2014 Закону України «Про затвердження Указу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», солдат ОСОБА_2 направлений для проходження військової служби під час мобілізації на особливий період до військової частини А0415 (Київська область, м. Бровари-5).

06.11.2014 близько 13.00 год., ОСОБА_2 проходячи військову службу за призовом у військовій частині - польова пошта В4126, діючи з прямим умислом, достовірно знаючи про те, що він є військовослужбовцем стосовно якого вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 08.10.2014 набирає чинності 11.11.2014 і, що йому необхідно відбувати покарання на гауптвахті Центрального управління Військової служби правопорядку по м. Києву і Київській області у вигляді проходження військової служби з урахуванням обмежень, що застосовуються до військовослужбовців згідно з правилами утримання на гауптвахті, не одержавши дозволу відповідного командира, без поважних причин, всупереч ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, ст. ст. 14, 50 Кримінально-виконавчого кодексу України, п. 141 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, самовільно залишив територію військової частини - польова пошта В4126, яка має чітко визначені межі. У період з 06.11.2014 до 30.12.2014 солдат ОСОБА_2 знаходився за місцем свого постійного проживання (АДРЕСА_1) де проводив час на власний розсуд. При цьому, свою належність до Збройних Сил України, а також той факт, що він незаконно перебуває за межами військової частини - польова пошта В4126 приховував. Під час незаконного перебування за межами указаної військової частини солдат ОСОБА_2 до органів місцевої влади і військового управління з питань подальшого проходження військової служби не звертався, хоча об'єктивно мав можливість це вчинити.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 вину в пред'явленому обвинувачені не визнав та пояснив, що дійсно він проходив службу у військовій частині - польова пошта В4126. Оскільки його не залучали до виконання обов»язків і виплачували йому незначне утримання, він написав рапорт на ім.»я командира частини з проханням про відпустку Його відпустили додому офіцери ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Також ОСОБА_3 повідомив його, що він може їхати додому на невизначений термін, а коли він буде потрібен, його викличуть. Згодом він мав телефонну розмову з ОСОБА_3 і той сказав, що він ще може знаходитись вдома. Також він телефонував представнику військової служби правопорядку ОСОБА_5 і той сказав, що йому необхідно прибути на гауптвахту за рішенням суду, однак він домовився з ОСОБА_5 що на гауптвахту прибуде 5 січня. Згодом його затримали працівники міліції і на його прохання передали представникам військової служби правопорядку. Наміру ухилятись від військової служби в нього не було, він неодноразово подавав рапорти на відправку його в зону АТО.

Не зважаючи на не визнання вини обвинуваченим, його вина в самовільному залишенні військової частини повністю встановлена та доведена в процесі судового розгляду наступними доказами:

· показаннями в суді свідка ОСОБА_4, командира батальону, про те , що 06.11.2014 року він дізнався, що солдат ОСОБА_2 мав приїхати до слідчого прокуратури і в усній формі він дозволив йому поїхати до слідчого. Згодом він дізнався, що ОСОБА_2 до слідчого не примбув. Офіцери частини згодом періодично перевіряли ОСОБА_2, однак за місцем проживання той був відсутній. По телефону він з ОСОБА_2 не спілкувався.

· показаннями в суді свідка ОСОБА_3, офіцера вч А 0416, про те, що він дозволив ОСОБА_2 поїхати до слідчого прокуратури, однак згодом він дізнався, що ОСОБА_2 до слідчого прокуратури не прибув і у військову частину не повернувся.

· показаннями в суді свідка ОСОБА_6 про те, що у його підрозділі служить солдат ОСОБА_2, який характеризується негативно. Останній в листопаді 2014 року самовільно покинув територію військової частини та не повідомляв про своє місцезнаходження;

· показаннями в суді свідка ОСОБА_7 про те, що під його керівництвом служить солдат ОСОБА_2 Оскільки той самовільно залишив військову частину, він разом з іншими офіцерами приїзджав до місця проживання ОСОБА_2, але останнього вдома не було.

· показаннями в суді свідка ОСОБА_8, заступника командира військової частини по особовому складу, про те, що жодних наказів, чи рапотів, які дають право солдату ОСОБА_2 перебувати за межами військової частини , керівництвом частини не приймалось.

· показаннями в суді свідка ОСОБА_9 про те, що 06.11.2014 року він викликав ОСОБА_2 у військову прокуратуру для допиту як свідка, однак останній до нього не прибув і згодом він дізнався, що той самовільно залишив військову частину;

· показаннями в суді свідка ОСОБА_5, військовослужбовця військової служби правопорядку, про те, що в грудні 2014 року він організовував виконання рішення суду по направленню солдата ОСОБА_2 на гауптвахту. Він телефонував ОСОБА_2 по телефону і повідомляв його, що той засуджений до арешту і йому необхідно прибути до військової служби правопорядку, щоб відбувати покарання. Він з ним мав 2-4 телефонних розмови, в ході яких ОСОБА_2 обіцяв прибути, однак жодного разу не прибув. Він не дозволяв ОСОБА_2 прибути на гауптвахту в січні 2015 року.

· показаннями в суді свідка ОСОБА_2 , про те, що обвинувачений є її сином і був призваний до армії. На початку листопада син прибув в м. Бровари, до місця їх проживання та перебував майже весь час вдома, лише періодично виходив в магазин чи прогулятись. Син пояснював що з військової частини його відпустили добровільно.

Дослідженими судом документами:

· повідомлення №2179 від 28.11.2014 року, згідно якого т.в.о. командира вч -польова пошта В4126 повідомив військового прокурора Дарницького гарнізону про те, що солдат військової служби за призовом ОСОБА_2 самовільно залишив військову частину на термін понад 10 діб. (т.2 а.с.48);

· постановою про закриття кримінального правопорушення від 20.02.2015 року, згідно з яким встановлено, що 30.12.2014 року ОСОБА_2, перебуваюси в стані алкогольного сп»яніння вчинив грабіж в магазині, розташованому в АДРЕСА_2. Кримінальне провадження за ч.1 ст.186 КК України щодо ОСОБА_2 закрито на підставі п.1 ч.1 ст.284 КПК України. ( т.2 а.с.42-47)

· повідомлення №2372 від 31.12.2014 року, згідно якого командир вч -польова пошта В4126 повідомив військового прокурора Дарницького гарнізону про те, що солдат військової служби за призовом ОСОБА_2був затриманий працівниками Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області та направлений для відбуття покарання на гауптвахту (т.3 а.с.109);

· довідкою №2743 військово-лікарської комісії, згідно якої ОСОБА_2 придатний до військової служби.( т.3 а.с.46)

· довідкою №4\5458 від 10.12.2014, згідно якої військовослужбовець вч А0415 ОСОБА_2 в період з 05.11.2014 року на стаціонарному лікуванні у ВМКЦ»Головний військовий клінічний госпіталь» не перебував.( т.3 а.с.115)

· витягом з наказу командира військової частини А0415 №52 від 10.03.2014 року, згідно якого відповідно до вимог пункту 3.8 наказу Міністерства оборони України від 05.04.2013 №245 вважати солдата запасу ОСОБА_2, таким, що прибув для проходження навчальних зборів з 10.03.2014 року.(т.3 а.с.135)

· витягом з наказу командира військової частини А0415 №1 від 19.03.2014 року, згідно якого солдата ОСОБА_2, призваного Броварським ОМВК Київської області 2\ призначено на посаду механіка-кулеметника 3 тропосферної радіорелейної станції відділення зв'язку 3 центру радіорелейного зв»язку польового вузла зв'язку військової частини А0415 (т.3 а.с.136)

· витягом з наказу т.в.о. командира військової частини -польова пошта В4126 №189 від 07.11.2014 року, згідно якого солдата ОСОБА_2 вважати таким, що самовільно залишив військову частину(т.3 а.с.159)

· повідомлення, згідно якого командир вч -польова пошта В4126 повідомив військового прокурора Дарницького гарнізону про те, що солдат військової служби за призовом ОСОБА_2 з 05.11.2014 року у відрядження, звільненні т, відпустці не перебував, за медичною допомогою у медичний пункт не звертався, на стаціонарному та амбулаторному лікуванні не перебував.( т.3 .а.с.162)

Органом досудового слідства ОСОБА_2 інкриміновано вчинення дезертирства, тобто самовільного залишення військової частини або місця служби з метою ухилитись від військової служби, а тому його дії органом досудового слідства, були кваліфіковані за ч. 1 ст. 408 КК України.

Зокрема, в обвинувальному акті. вказано, що 06.11.2014 близько 13.00 год., ОСОБА_2 проходячи військову службу за призовом у військовій частині - польова пошта В4126, діючи з прямим умислом, достовірно знаючи про те, що він є військовослужбовцем, бажаючи ухилитися від виконання обов'язків військової служби, не одержавши дозволу відповідного командира, без поважних причин, всупереч законодавству, самовільно залишив територію військової частини - польова пошта В4126, яка має чітко визначені межі. У період з 06.11.2014 до 30.12.2014 солдат ОСОБА_2 знаходився за місцем свого постійного проживання (АДРЕСА_1) де проводив час на власний розсуд. При цьому, свою належність до Збройних Сил України, а також той факт, що він незаконно перебуває за межами військової частини - польова пошта В4126 приховував. Під час незаконного перебування за межами указаної військової частини солдат ОСОБА_2 до органів місцевої влади і військового управління з питань подальшого проходження військової служби не звертався, хоча об'єктивно мав можливість це вчинити.

З досліджених в судовому засіданні доказів, судом не встановлено, а прокурором не доведено , що солдат ОСОБА_2 самовільно залишив територію військової частини польова пошта В4126 саме бажаючи ухилитися від виконання обов'язків військової служби. Оскільки, в суді ОСОБА_2 дану обставину заперечив, а жоден з допитаних в суді свідків це достовірно не підтвердив Згідно ст..62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, і всі сумніви, щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а тому умисні дії ОСОБА_2 слід перекваліфікувати з ч.1 ст.408 КК України на ч.3 ст.407 КК України .

Таким чином, суд приходить висновку, що винність обвинуваченого ОСОБА_2 в самовільному залишенні військової частини тривалістю понад один місяць, доведена повністю, тому він повинен нести за такі дії кримінальну відповідальність і його дії суд кваліфікує за ч.3 ст. 407 КК України .

Показання обвинуваченого ОСОБА_2 що в його діях відсутній склад злочину, оскільки його відпустили з військової частини керівники, суд оцінює критично, та не бере до уваги при постановленні вироку, оскільки вони спрямовані на ухилення від відповідальності і дані показання спростовуються дослідженими судом доказами : показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7; витягом з наказу т.в.о. командира військової частини -польова пошта В4126 №189 від 07.11.2014 року, повідомленням №2372 від 31.12.2014 року командира вч -польова пошта В4126, постановою про закриття кримінального правопорушення від 20.02.2015 року .

Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_2 судом не встановлено .

До обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого суд , у відповідності до ст. ст. 67 КК України відносить рецидив злочину.

Призначаючи вид і міру покарання ОСОБА_2суд враховує вимоги ст. 65 КК України, щодо загальних засад призначення покарання, ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини справи, дані про особу обвинуваченого, що він, посередньо характеризується по місцю проживання. Негативно за місцем служби. Обвинувачений має постійне місце проживання, за яким позитивно характеризується, має міцні соціальні зв»язки: мешкає з матір»ю та дружиною, утримує неповнолітню дитину, не є небезпечним для суспільства. Тому суд вважає, що виправлення і перевиховання ОСОБА_2 можливе без ізоляції від суспільства, при призначенні йому покарання у відповідності із санкцією ч.3 ст. 407 КК України, в виді позбавлення волі.

Саме таке покарання, на думку суду, буде достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Заходи забезпечення кримінального провадження в порядку ст. 131 КПК України, в тому числі запобіжний захід стосовно ОСОБА_2 під час судового провадження застосовані у виді тримання під вартою, з урахуванням призначеного виду покарання й особи обвинуваченого, суд до набрання вироком законної чинності вважає необхідним запобіжний захід стосовно ОСОБА_2 змінити з тримання під вартою на особисте зобов»язання.

Цивільний позов по справі не заявлений. Процесуальні витрати та речові докази відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.65, 349, 368, 370, 374, 376 КПК України, суд -

З А С У Д И В:

ОСОБА_2, визнати винуватим у пред'явленому обвинувачені за вчинення кримінального правопорушення, злочину, передбаченого ч.3 ст. 407 КК України та призначити йому покарання за цією статтею у виді позбавлення волі в кримінально-виконавчій установі на строк 3(три) роки.

У відповідності до ст. ст. 75, 76 КК України звільнити засудженого ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання , встановивши йому строк випробовування в два роки. Та покласти на засудженого обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання роботи та навчання; періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.

До набрання вироком законної чинності , запобіжний захід стосовно ОСОБА_2 змінити з тримання під вартою на особисте зобов»язання, негайно звільнивши його з під варти в залі судового засідання.

Поклавши на ОСОБА_2, наступні обов'язки:

Прибувати до Броварського міськрайонного суду чи Апеляційного суду Київської області за кожною вимогою, в тому числі, переданою телефонним зв'язком ;

· Не відлучатися без дозволу суду за межі м.Бровари Київської області.

· Повідомляти суд про зміну свого місця служби чи проживання.

Роз»яснити ОСОБА_2 що в разі невиконання обов»язків на нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід та накладено грошове стягнення у 2 розміри мінімальної заробітної плати.

Вирок може бути оскаржено до апеляційного суду Київської області через Броварський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної чинності після закінчення строку подання апеляційних скарг, якщо такі скарги не будо подано.

Учасники судового провадження мають право отримувати в суді копію вироку.

Копії вироку негайно після його проголошення вручаються засудженому та прокурору.

Суддя В.В.Батюк