У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні 23 січня 2007 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Чернігівської області від 12 жовтня 2006 року, яким

ОСОБА_1, громадянин України, несудимий, засуджений за ст.115 ч.2 п.п. 1 і 4 КК України на довічне позбавлення волі.

         Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за умисне вбивство двох осіб з особливою жорстокістю, яке він, як установив суд першої інстанції, вчинив за таких обставин.

         11 листопада 2001 року близько 19-ї години ОСОБА_2 і ОСОБА_3 прийшли до ОСОБА_1., який проживав у будинку АДРЕСА_1.

         Перебуваючи в помешканні останнього, вони почали вимагати в господаря повернення куртки або ж грошей за неї, яку, на їх думку, викрала в ОСОБА_3. його донька. Під час конфлікту, який переріс у бійку, ОСОБА_1, який перебував у стані алкогольного сп'яніння, з допомогою сина зв'язав ОСОБА_2 і ОСОБА_3 руки й ноги, вставив їм у роти кляпи, накинув на них мішки, які зав'язав. Після цього вони винесли їх у двір і поклали на коня. ОСОБА_1 вивіз ОСОБА_2. і ОСОБА_3. за село в поле. Там він, діючи з умислом на умисне вбивство двох потерпілих з особливою жорстокістю та усвідомлюючи, що своїми діями завдає їм особливих страждань, кинув їх у викопану ним яму і живими закопав.

         У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить вирок змінити і пом'якшити покарання. Посилається на те, що суд при призначенні йому довічного позбавлення волі, не врахував його щирого каяття і активного сприяння розкриттю злочину. Крім того, оспорює правильність кваліфікації дій за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, стверджуючи при цьому, що перед умисним вбивством потерпілих умислу на заподіяння їм особливих страждань він не мав.

         Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженого ОСОБА_1., який касаційну скаргу підтримав і просив її задовольнити, думку прокурора, який вважав вирок законним і обґрунтованим, а касаційну скаргу - безпідставною, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

         Висновки суду про винність ОСОБА_1. у злочині, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються наявними в ній доказами, які суд належно дослідив та правильно оцінив, і в касаційній скарзі засудженим не оспорюються.

         Як видно із даних протоколів допитів ОСОБА_1. на досудовому слідстві і в судовому засіданні вину в пред'явленому обвинуваченні він визнавав, підтверджував факт вчинення ним за наведених у вироку обставин убивства ОСОБА_3. і ОСОБА_2. (т.1 а.с. 16-18, 58-59, 114-117, 122- 123, 127, 186-189; т. 2 а.с. 12-17).

         Ураховуючи те, що показання засудженого про обставини вчинення злочину об'єктивно узгоджуються з іншими матеріалами справи і, зокрема, з даними протоколів огляду місця події, відповідно до яких 6 червня 2006 року на вказаній ним ділянці поля, розташованого за околицею села Карпилівка, були виявлені рештки тіл двох людей, закопаних в яму, суд обґрунтовано поклав їх в основу обвинувального вироку (т.1, а.с. 22-23).

         Винність ОСОБА_1. у вчиненні інкримінованого цим вироком злочину також підтверджується даними протоколів впізнання, з яких видно, що ОСОБА_2 і ОСОБА_4 в одному із скелетованих трупів впізнали ОСОБА_2, а ОСОБА_5 - ОСОБА_3., а також  наведеними у вироку показаннями потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7., свідків ОСОБА_2., ОСОБА_8. і  ОСОБА_9, даними висновків судово-медичних експертиз тощо.

         Доводи касаційної скарги засудженого про неправильність кваліфікації його дій за такою кваліфікуючою ознакою умисного вбивства, як вчинення цього злочину з особливою жорстокістю, на матеріалах справи не ґрунтуються і є безпідставними.

         Сам по собі спосіб, у який ОСОБА_1 позбавив життя потерпілих, свідчить про виняткову безжальність засудженого стосовно жертв. З огляду на це, суд дійшов правильного висновку, що злочин він вчинив з особливою жорстокістю.

         Дії ОСОБА_1. за ст. 115 ч. 2 п. п. 1, 4 КК України кваліфіковані правильно.

         Що ж стосується призначеного ОСОБА_1 покарання, то воно, на думку колегії суддів, обране без врахування обставин, що його пом'якшують, і тому є несправедливим внаслідок суворості, на що засуджений обґрунтовано посилається в касаційній скарзі.

         Як видно із матеріалів справи, приводом для порушення даної кримінальної справи стало особисте, добровільне письмове повідомлення 6 червня 2006 року ОСОБА_1. начальника Козелецького РУ УМВС у Чернігівській області про вчинений ним злочин, який з листопада 2001 року був нерозкритим. Упродовж досудового слідства ОСОБА_1 активно сприяв розкриттю злочину: вказав на ділянку поля, де він закопав потерпілих, а також на спосіб, у який позбавив їх життя (т.1, а.с. 14). Дані протоколу судового засідання свідчать, що засуджений вину в убивстві потерпілих визнав і каявся у злочині (т.2, а.с.11, 37).

         За таких обставин ставити під сумнів добровільність волевиявлення засудженого під час явки з повинною про вчинення злочину та його щире каяття в ньому в суду підстав не було.

         Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину є обставинами, які пом'якшують покарання. Проте при засудженні ОСОБА_1. до довічного позбавлення волі вони судом враховані не були.

         Із змісту показань засудженого видно, що його злочинні дії були зумовлені поведінкою потерпілих, які ввечері 11 листопада 2001 року, будучи в алкогольному сп'янінні, прийшли до нього в будинок і, застосовуючи фізичне насильство та погрожуючи вбивством, стали вимагати шкіряну куртку, а також 3,5 тисячі доларів США, які нібито в ОСОБА_3. викрала його донька. При цьому вони поставили ОСОБА_1. до відому, що в разі невиконання їхньої вимоги, заберуть мотоцикла і коней (т.1, а.с. 16-18, 58-59, 114-117, 122-123, 127, 186-189; т. 2 а.с. 12-17).

         Піддаючи критиці показання засудженого про вимагання потерпілими в нього грошей, а також про погрозу у випадку невиконання вимоги забрати мотоцикла і коней, суд на спростування таких стверджень засудженого переконливого обґрунтування у вироку не навів. Не спростовуються показання ОСОБА_1. про протиправну стосовно нього поведінку потерпілих і наявними у справі доказами.

         Враховуючи вищенаведене, а також дані про особу засудженого, які свідчать, що до кримінальної відповідальності притягався він вперше, є інвалідом 2 групи і батьком дев'ятьох дітей, колегія суддів вважає за можливе призначене ОСОБА_1 за ст. 115 ч.2 п.п. 1, 4 КК України покарання пом'якшити, ізолювавши його від суспільства на певний строк з поміщенням до кримінально-виконавчої установи.

         Згідно з даними висновку судово-психіатричної експертизи            ОСОБА_1 під час скоєння злочину психічним захворюванням чи тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності не страждав (т.1, а.с. 101-104).

         Співставивши такий висновок експертизи з діями ОСОБА_1., які характеризують об'єктивну сторону вчиненого ним злочину, суд дійшов обґрунтованого висновку, що за скоєне суспільно-небезпечне діяння він є осудним.

         Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону при розслідуванні справи та її розгляді в суді, які були б підставою для скасування постановленого щодо ОСОБА_1. судового рішення, не встановлено.

         Керуючись ст.ст. 394-396 КПК України, колегія суддів  

                                                  у х в а л и л а:

         касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

         Вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Чернігівської області від 12 жовтня 2006 року щодо ОСОБА_1 змінити: пом'якшити йому за ст. 115 ч. 2 п.п. 1, 4 КК України покарання до п'ятнадцяти років позбавлення волі.

         У решті вирок залишити без зміни.        

                                                          Судді :

Ю.М. Кармазін               М.Р. Кліменко                             В.І. Косарєв