Справа № 352/3547/13-ц

Провадження № 22-ц/779/595/2015

Категорія 21

Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р. Р.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Беркій О.Ю., Пнівчук О.В.

секретаря Бойчука Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів дарування та Державного акту на право приватної власності на землю, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 на рішення Тисменицького районного суду від 23 січня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів дарування 1/2 частини житлового будинку, 1/2 частини земельної ділянки та Державного акту на право приватної власності на землю.

Позовні вимоги мотивувала тим, що 12.04.2002 року між її матір'ю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування земельної ділянки та житлового будинку по АДРЕСА_1. 22.04.2002 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в рівних частинах земельну ділянку для обслуговування цього житлового будинку площею 643 кв.м. Згідно договору дарування від 24.04.2002 року ОСОБА_4 відчужила останньому 1/2 частину цього будинку з господарськими спорудами. Вказані договори посвідчено нотаріально. Позивач зазначала, що вказані договори на користь ОСОБА_3 укладено з використанням стану здоров'я її матері, яка неодноразово проходила лікування у психоневрологічному диспансері, а тому діяла несвідомо. Також вказувала, що на момент посвідчення договору дарування частини житлового будинку вона, як і її сестра, були неповнолітніми, однак згоди на це органу опіки та піклування нотаріусом отримано не було. Посилаючись на положення ст.ст. 48,55 ЦК України в редакції 1963 року зазначала, що оспорювана угода ущемляла особисті та майнові права її як неповнолітньої дитини та укладена особою, яка в силу свого захворювання не могла розуміти значення своїх дій. В зв'язку із цим вважала також недійсним договір дарування земельної ділянки в частині її відчуження ОСОБА_3 та виданий на його підставі Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0321 га серії НОМЕР_1 від 17.07.2002 року. З цих підстав просила задовольнити позов.

ОСОБА_5 у лютому 2014 року звернулась в суд із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельних ділянок. При цьому зазначала, що ОСОБА_4 на момент укладення договорів перебувала в такому стані, що не могла розуміти значення своїх дій.

Ухвалою Тисменицького районного суду від 12 березня 2014 року позови об'єднано в одне провадження.

Рішенням Тисменицького районного суду від 23 січня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини будинковолодіння по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений 24.04.2002 року приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Шкіндер С.В. та зареєстрований за №937. Визнано частково недійсним договір дарування земельної ділянки від 22.04.2002 року, укладений між ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Шкіндер С.В. та зареєстрований за №920, в частині відчуження ОСОБА_5 1/2 частини земельної ділянки ОСОБА_3 Визнано недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0321 га серії НОМЕР_1 виданий ОСОБА_3 17.07.2002 року. Також вирішено питання судових витрат.

Позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано частково недійсним договір дарування земельної ділянки від 22.04.2002 року, укладений між ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Шкіндер С.В. та зареєстрований в реєстрі за №920, в частині відчуження ОСОБА_5 1/2 частини земельної ділянки ОСОБА_3 У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На дане рішення представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вирішуючи даний спір суд не врахував, що в своїй позовній заяві ОСОБА_2 не вказала, яке саме право чи законний інтерес її порушено внаслідок укладення оспорюваних договорів дарування 1/2 частини житлового будинку та 1/2 частини земельної ділянки. Аналогічно відсутні відповідні висновки суду щодо порушення законного інтересу позивача і у постановленому рішенні.

Крім того, суд не прийняв до уваги, що позивач не була стороною оспорюваних договорів, а отже не може бути особою, яка бере участь у справі про визнання правочину недійсним. Натомість, до участі у справі не залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору нотаріуса, що посвідчував правочини.

Крім того, судом першої інстанції неповно встановлено обставини щодо фізичного стану ОСОБА_4 та вчинення психологічного тиску на неї з боку ОСОБА_3

Поза увагою суду залишилась заява представника відповідача про застосування позовної давності, сплив якої є підставою для відмови у задоволенні позову. Так, оспорювані договори дарування були укладені у 2002 році, про що позивачу було достеменно відомо. В той же час, позов заявлено ОСОБА_2 в кінці 2013 року, а отже нею пропущено строк звернення до суду. Однак, в рішенні суду відсутні будь-які мотиви відмови у застосуванні позовної давності.

Посилаючись на зазначені обставини просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_5 відмовити.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_2, її представник та ОСОБА_4 доводів скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася будучи належним чином повідомленою, що не перешкоджає розглядові справи у її відсутності.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 та частково позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 на момент укладення договору дарування 1/2 частини будинковолодіння не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. А відповідно цей договір, договір дарування земельної ділянки в частині відчуження її ОСОБА_3 та виданий на його підставі державний акт підлягають визнанню недійсними.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення - до скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є таким, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановлене судом рішення не відповідає вказаним вимогам виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

При цьому як передбачено ст. ст. 59, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Як вбачається із матеріалів справи 12.04.2002 року приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу ОСОБА_7 посвідчено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_4 прийняла в дар земельну ділянку ¹3, розміром 648 кв.м., надану для ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться на території Павлівської сільської ради, а також житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 8).

В подальшому, ОСОБА_5 згідно договору дарування від 22.04.2002 року відчужила в рівних долях ОСОБА_4 та ОСОБА_3 земельну ділянку №1, розміром 643 кв.м. для ведення господарства та обслуговування будинку, яка знаходиться на території Павлівської сільської ради (а.с.6).

Встановлено, що 24 квітня 2002 року між ОСОБА_4 (даритель) та ОСОБА_3 (обдарований) укладено договір дарування, згідно якого даритель подарувала, а обдарований прийняв у дар 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.7).

На підставі договору дарування від 22.04.2002 року ОСОБА_3 17.07.2002 року видано Державний акт на право приватної власності на землю Серії НОМЕР_1, згідно якого передано у власність земельну ділянку площею 0,0321 га, що знаходиться на території с. Павлівка, Павлівської сільської ради (а.с.9).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_2 посилалась на те, що договір дарування 1/2 частини будинку був укладений без згоди органу опіки та піклування, у момент укладення договору її мама ОСОБА_4 перебувала у такому стані, коли не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними. А тому оскаржувані угоди порушували її особисті та майнові права як неповнолітньої дитини.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України положення зазначеного Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Як видно із матеріалів справи, оскаржувані договори були укладенні у 2002 році, тобто в період дії ЦК УРСР 1963 року. Тому саме норми цього закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

За правилами ст. 48 ЦК 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Згідно із роз'ясненнями, даними у п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про визнання угод недійсними» №3 від 28.04.1978 року за правилами ст.48 ЦК угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади та управління в межах наданої їм компетенції. Стаття 48 ЦК застосовується при порушенні визначеного порядку вчинення громадянами й організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

З'ясовано, що на момент укладення договору дарування 1/2 частини житлового будинку на утриманні у ОСОБА_4 було двоє неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

В той же час, як вбачається із матеріалів справи при укладенні договору дарування 1/2 частини будинку не було дотримано вимог ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» щодо отримання дозволу органу опіки та піклування.

На спростування цієї обставини представником апелянта належних та допустимих доказів суду не представлено.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_4 неодноразово знаходилась на стаціонарному та амбулаторному лікуванні в Обласному клінічному психоневрологічному диспансері з приводу захворювань, пов'язаних з розладами психіки.

Зважаючи на це та клопотання позивача ухвалою Тисменицького районного суду від 24 червня 2014 року у справі призначено судово-психіатричну експертизу.

Згідно акту амбулаторної судово-психіатричної експертизи №307 від 06 жовтня 2014 року підекспертна ОСОБА_4 страждає стійким хронічним психічним розладом - змішаними розладами особистості, стан стійкої декомпенсації з короткими ремісіями і соціально - трудовою дезадаптацією. ОСОБА_4 в силу свого захворювання не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час складання та підписання договору дарування 1/2 частини житлового будинку 24.04.2002 року ОСОБА_3 Зазначене захворювання істотно впливало на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в період з 10.04.2002 року по 24.04.2002 року (а.с.111-121).

З врахуванням наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що оспорюваний договір дарування 1/2 частини спірного житлового будинку на користь ОСОБА_3 ущемляв особисті або майнові права неповнолітньої ОСОБА_2, а тому його з цих підстав слід визнати недійсним.

Що стосується позовних вимог в частині визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та державного акту, то колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст.120 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Зважаючи на висновки суду щодо недійсності договору дарування 1/2 частини житлового будинку, та враховуючи цільове призначення спірної земельної ділянки саме для обслуговування цього будинку, колегія суддів приходить до висновку і про задоволення позову в цій частині. Відтак, оскільки за відсутності цивільно-правової угоди відсутні підстави для переходу у власність ОСОБА_3 частини будинку, аналогічно відсутні підстави для його права на земельну ділянку для обслуговування цієї частини будинку.

Щодо посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду, то такі не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст. 76 ЦК УРСР).

Аналогічні норми містить у ст.ст. 257, 261 ЦК України.

При цьому, як передбачено ст. 261 ЦК України, початок перебігу позовної давності пов'язується з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно ч.1 ст. 29 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Встановлено, що ОСОБА_2 досягнула повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

З матеріалів справи вбачається, що позов про визнання недійсними договорів дарування пред'явлено позивачем до суду в грудні 2013 року.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що ОСОБА_2 звернулася до суду за захистом порушеного права у встановлений законом строк.

Аналогічно надуманими є посилання апелянта щодо порушення норм процесуального права, оскільки судом до участі в справі в якості третьої особи не залучено нотаріуса, що посвідчувала оспорювані правочини. При цьому, нотаріуси, що посвідчували правочин, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину неправомірними діями нотаріуса. Крім того, відповідної заяви до суду першої інстанції про залучення третіх осіб жодною зацікавленою особою (не обов'язково стороною) подано не було.

Одночасно, відсутні правові підстави для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5

Згідно положень ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на судовий захист своїх прав лише в разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За змістом ст. 243 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.

Встановлено, що свої позовні вимоги ОСОБА_5 обґрунтовувала тим, що ОСОБА_4 з 1997 року перебувала на амбулаторному обліку в обласному психоневрологічному диспансері з приводу захворювань, пов'язаних з розладами психіки, та безпосередньо перед укладенням договорів зверталася за допомогою лікаря в ОКПНД. А отже, на момент укладення оскаржуваних договорів дарування перебувала у такому стані, що не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними.

Однак, наведені ОСОБА_5 обставини не обґрунтовують необхідності захисту її права - порушеного, невизнаного чи оспореного.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позивачем не доведено порушення її законних прав та інтересів внаслідок укладення оспорюваних договорів. Тому, такі вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

Вирішуючи даний спір суд першої інстанції на порушення статей 212, 214 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, не встановив, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; у достатньому обсязі не визначився щодо характеру спірних правовідносин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права рішення, що призвело до неправильного вирішення справи, не може залишатися в силі і підлягає до скасування з ухваленням нового рішення.

Відповідно з врахуванням положень ст. ст. 80, 88 ЦПК України слід провести розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 -

ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Тисменицького районного суду від 23 січня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування 1/2 частини будинковолодіння по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений 24.04.2002 року приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Шкіндер С.В. та зареєстрований за №937.

Визнати частково недійсним договір дарування земельної ділянки від 22.04.2002 року, укладений між ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Шкіндер С.В. та зареєстрований за №920, в частині відчуження ОСОБА_5 1/2 частини земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_1 ОСОБА_3

Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0321 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 серії НОМЕР_1 виданий ОСОБА_3 17.07.2002 року.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 487,20 грн. судового збору.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.Ю. Беркій

О.В. Пнівчук